Чи відкриє Україна "кримський фронт"?

04 липня, 2014, 20:55 Роздрукувати Bипуск № 24, 4 липня-11 липня 2014р.
Відправити
Відправити

Ознайомлення із заявами на кримську тему лідерів та спікерів основних політсил країни дає очікуваний результат: у них немає відповіді на запитання - як вони планують повертати Крим. Її, мабуть, сьогодні не має ніхто, і не тільки в нашій країні.

Чи відкриє Україна "кримський фронт"?

Здається, тижня не минає, щоб хтось із політиків/чиновників в Україні не зірвав аплодисменти публіки за ще одну заяву в стилі "Кримнаш". Останнім днями удостоївся овацій щойно призначений міністром оборони Валерій Гелетей. Він пообіцяв, що "Україна переможе, і парад Перемоги обов'язково буде в українському Севастополі".

Жаль, не пояснив: внаслідок чого Україна переможе, тобто як вона планує повертати Крим? Чи не планує? І якщо таки так, то коли?

Багато хто скаже: тепер не час - на Сході війна, а в Криму, дякувати Богу, не стріляють. Ось наведемо порядок на Сході - тоді й за Крим візьмемося. Однак цих відповідей, які звучать з усіх рівнів влади, "український Крим" не сприймає з цілої низки причин. А насамперед тому, що влада не має жодного переконливого аргументу на користь того, що АТО на Донбасі й робота з повернення Криму не мають проводитися одночасно. Зате є купа аргументів за те, щоб саме так це й було. І відсутність ресурсів, на яку люблять посилатися наші чиновники, тут не визначальна. Головне - як вони розпоряджаються наявними. Судячи з масштабів і безсоромності розпилювання бюджетних грошей, у тому числі й у Міноборони, що перебуває у стані війни, резерви є. А коли ще й "продати непотрібне" - в особі абсолютно зайвих держструктур і держпідприємств із високим рівнем корупційної складової, - заощадимо купу грошей після їх ліквідації. Як казав десь Каха Бендукідзе, уявіть собі, що туди поцілила бомба…

По-друге, влада повинна виконувати нею ж прийняті рішення. Наприклад, РНБО тримісячної (!) давності, згідно з яким Криму потрібен окремий віце-прем'єр. Або, як варіант, - створення міністерства у справах Криму, яке стане свого роду "єдиним вікном" із кримської проблематики.

Але найпотужніший резерв владою взагалі не врахований - це громадянський сектор, який, на відміну від державного, свій "кримський фронт" відкрив давно. І навіть зазнав втрат - загиблі і зниклі безвісти, активісти, які пройшли катівні "самооборони" й арешти ФСБ, українські і кримські журналісти, яких утискують і затримують, гноблені владою кримські татари й українці. І це не горезвісна "п'ята колона", це і є сьогодні Україна в Криму. Іншої за фактом немає, а коли з'явиться - незрозуміло.

Ознайомлення із заявами на кримську тему лідерів та спікерів основних політсил країни (у тому числі претендентів на президентську булаву та її володаря) дає очікуваний результат: у них немає відповіді на запитання - як вони планують повертати Крим. Її, мабуть, сьогодні не має ніхто, і не тільки в нашій країні. Бо єдино правильної відповіді немає і бути не може. А машини часу, яка поверне зруйновану анексією Криму систему світобудови, ніхто не винайшов. Відомо одне - Путін мирно Крим не віддасть, а війни з величезними жертвами та непередбачуваними наслідками не хоче ніхто. А Україна - і не хоче, і не може. Наші європейські партнери також дуже не хочуть подальшого погіршення відносин з енергоносною Росією, від чого зазнає втрат їхній бізнес. Але Україна вже на гіркому досвіді переконалася - допомога Заходу буде тоді, коли сама Україна вдасться до рішучих (що не виключає - добре продуманих та забезпечених) дій.

Тому в нас сьогодні є всі підстави вимагати від політичної еліти і керівництва країни відповідей на запитання: що вони роблять і пропонують зробити для відновлення територіальної цілісності країни та повернення Криму. Перший крок очевидний - треба припинити його втрачати. Втрачати в особі сотень тисяч громадян України, які не з власної волі опинилися на окупованій території і під владою іншої держави; які потребують захисту і які, нарешті, хочуть чути (вже вибачте за стьоб) голос Києва. Але Крим його не чує. І не тому, що йому вуха повністю заклала російська пропаганда, а тому, що Київ мовчить. Або говорить вихлопами-гаслами чи "з кашею в роті".

При цьому майже вся наша еліта відводить Україні (у своїй особі, як ми розуміємо) пасивну роль, а дехто навіть воліє вживати формулювання "Крим повернеться в Україну". Ну, типу, одного разу вдосвіта ми прокинемося від стуку в двері: "Мамо, я повернувся!"…

З вуст президента Петра Порошенка невдовзі після обрання пролунало: "Я переконаний, що Крим відновить свою свободу і буде в Україні, а Україна буде разом із Кримом". (Оскільки цю заяву було зроблено під час церемонії вручення Премії Солідарності ім. Леха Валенси лідеру кримськотатарського народу Мустафі Джемільову, у багатьох зразу виникло запитання: чи не кримські татари, в розумінні президента, і є тією силою, яка повинна визволити Крим?)

Загалом же, варіантів повернення Криму в наших політиків небагато:

1) треба дочекатися, щоб пішов Путін;

2) треба дочекатися результатів дії міжнародних санкцій.

Юлія Тимошенко в одному з передвиборних ефірів ці пункти об'єднала: "Крим повернеться в Україну, коли фінансово-економічні санкції стануть нестерпними для Росії такою мірою, що простіше буде повернути Крим. Або ж тоді, коли впаде режим Путіна. Другий варіант - найбільш імовірний у короткостроковій перспективі".

Є ще третій, популярний у наших політиків варіант повернення Криму - у дуже довгостроковій перспективі, а отже з мінімальною відповідальністю нинішнього покоління політбомонду. Смисл його зводиться до того, що колись Україна стане багатою, сильною й квітучою, і кримчани самі попросяться
назад. Процедура не уточнюється. І особливо віриш у таке світле майбутнє, коли про це з безпечних київських студій розповідають політики з довгим шлейфом корупційних скандалів, зокрема і в Криму, які перейшли в нову обойму влади. У такі хвилини розумієш: для повернення Криму мало, щоб Путін пішов, треба ще й дбайливців пережити.

Отож що владою вже зроблено для повернення Криму не на словах, а на ділі?

Ще у своїх передвиборних заявах, виключаючи застосування військової сили, Петро Порошенко пояснював, що для цього будуть використані юридична, економічна й соціальна складові, а особливе значення відводив зверненню до міжнародних судів.

"Ми вже працюємо над тим, щоб організувати відповідне звернення до Міжнародного суду ООН, щоб показати всьому світові чітку правову оцінку грубого порушення всіх норм", - казав Порошенко.

Нагадуючи також про підготовку позовів у Європейський суд з прав людини, Міжнародний морський суд, Міжнародний арбітраж у Стокгольмі, він повідомляв: "Ми підготували потужну команду, яка чітко координуватиме (свої дії. - Ред.) із найкращими компаніями, котрі з допомогою представників ЄС і США проводитимуть судову лінію проти Російської Федерації".

Заява ця - від 3 травня. Через місяць прем'єр-міністр Арсеній Яценюк повідомив, що Україна подала в ЄСПЛ два позови на Росію - "у зв'язку з анексією Криму і про відповідальність Російської Федерації перед Україною". Ще була заява про підготовку позову, як казав Яценюк, "на трильйон гривень" - на таку суму було оцінено збитки від "націоналізації" кримсько-російською владою держвласності України.

Це наразі все, про що могли дізнатися громадяни з відкритих джерел. Складу "потужної команди" та назв найкращих компаній, що їх, треба вважати, наш уряд мав офіційно найняти, а тому ця інформація публічна, досі не оприлюднено.

Далі - законодавче забезпечення як нового статусу окупованої території, так і захисту прав громадян України, які на ній проживають. Абсолютно неадекватний проект про тимчасово окуповані території, переписаний з аналогічного грузинського, де ситуація зовсім інша, громадськості вдалося вчасно поховати, і в результаті країна отримала цілком якісний закон. Але без важливої складової - регулювання економічної діяльності, якій вирішено було присвятити окремий закон. Однак урядовий проект кудись випарувався, а в зал внесли депутатський, авторства Сергія Терьохіна і Ксенії Ляпіної, який пропонує нам усім вдавати, що в Криму створюється вільна економічна зона, повноваження ВР і Радміну Криму фантастичним чином разом із бюджетами всіх рівнів передаються якійсь керуючій компанії, податки скасовуються, проте на кордоні міфічної ВЕЗ буде не тільки прикордонний, а й митний контроль. Здавалося б, чому не можна було просто внести відповідні зміни до Податкового, Митного та Бюджетного кодексів, чого, до речі, і закон вимагає, і Головне науково-експертне управління рекомендувало? Хоча, мабуть, комусь ця каламутна вода з неіснуючою зоною все ж таки була потрібна. Думаю, щось проясниться під час прийняття в другому читанні.

Із законом про статус вимушених переселенців із зони АТО і Криму взагалі вийшов скандал. Напередодні його прийняття з громадськістю, експертами-правозахисниками та представниками міжнародних організацій обговорювався один проект (автори - С.Соболєв, В.Пацкан, В.Ар'єв), а в зал був внесений зовсім інший, але майже того самого авторства: Соболєва і Пацкана. Прийняття закону про "вимушених мігрантів" нагадувало про сумні реалії 16 січня: в один день проект був зареєстрований, внесений до порядку денного і проголосований за основу і в цілому. Без розгляду в комітетах, без висновків головного експертного управління, тобто з грубим порушенням регламенту. Про непридатність для життя цього проекту DT.UA писало докладно. Додамо тільки, що близько десятка громадських організацій, які представляють внутрішньо переміщених осіб (так визначається статус міжнародними актами), звернулися до президента з проханням ветувати цей закон. Відповіді з АП поки що не було.

Немає інформації з президентської канцелярії і з приводу прийнятих поправок до закону про окуповані території. "Поправки Сенченка", як їх називають правозахисники, значно спрощують процедуру перереєстрації приватних підприємців і юросіб із Криму на території материкової України: знімають масу бюрократичних перепон, необхідність надання всіляких довідок, але найголовніше - дозволяють перереєстрацію без штампа в паспорті і втрати "кримської прописки". Її замінить документ міграційної служби про нове місце проживання. Що це дає? Кримчани не стануть нев'їзними в Крим, мінімізують ризики із залишеною на півострові власністю і, що важливо, - зможуть швидко перереєструвати бізнес та платити податки Батьківщині, а не окупантам. Крім того, законом передбачені гарантії для продовження навчання студентам із Криму. Скоро місяць, як ці поправки прийняті ВР, але президентом закон ще не підписаний. Ні, звісно, в нього, за законом, ще є час. Але його немає в тих, хто живе за законом воєнного часу.

Терміново від верховної влади вимагається принципова публічна відповідь з приводу того, як вона планує будувати відносини з владою окупованого Криму. Бо в ефірах "так звана", а в кулуарних переговорах дуже навіть шановна. Або ми воюємо - або торгуємо. Або зона торгівлі - обмежена й чітко визначена. А правила торгівлі прозорі і, наприклад, спрямовані на підтримку самозайнятих громадян України. Визначтеся, будь ласка. Особливо ті, у кого на півострові активи. Бо, проходячи чи проїжджаючи повз залізничний вокзал, жителі Криму і поодинокі тепер гості його курортів не можуть не бачити чималого баннера з написом "Кримчане с Росссией" російською й англійською мовами, привареного на даху фірмового магазину ПрАТ "Дружба народів Нова", що входить до холдингу "Миронівський хлібопродукт". А новий перший заступник голови АП Юрій Косюк не тільки ним володіє, він у держреєстрі досі ще значиться керівником "Дружби народів-Нова", яка розміщена в Червоногвардійському районі Криму, із 17 тис. гектарів, велетенським сучасним виробництвом і якісними продуктами, - що тут скажеш, втрачати буде боляче й дорого. І він не один. Є ще "хімія" Фірташа, яка частково вже перереєструвалася за російським законодавством, є "енергія" Ахметова від ДТЕК "Крименерго", вбудованої, за даними ЗМІ, у нову схему продажу дорогої український електроенергії "ворожому" урядові Криму. Тільки питається: де ж усі ви, дорогі олігархи, були в перші дні березня, коли від вас і ваших неабияких, порівняно зі слабкою, розграбованою і проданою державою, можливостей залежав розвиток подій?

Продовжувати ґешефти українських олігархів і чиновників з країною-агресором, як тепер нарешті визначила ОБСЄ, й одночасно вимагати від Заходу санкцій третього рівня - погодьтеся, м'яко кажучи, нелогічно. Ще раз: або торгуємо - або воюємо. А торгуємо тільки для того, щоб запобігти гуманітарній катастрофі, приміром, або захистити громадян України на окупованій території і дати їм можливість забезпечувати себе. Решта - від лукавого.

Related video

Як і та сліпота, яку демонструють українська влада та наші дорогі європейські партнери у випадках порушення закону про окуповані території в частині заходження в кримські порти іноземних суден або польотів над Кримом російських авіакомпаній. За законом - це кримінальний злочин
(ст. 332-1 КК), за фактом - діяння, які помічають лише "Майдан закордонних справ" та журналісти порталу Вlackseanews, що фіксують заходження суден (у тому числі й під прапорами країн НАТО) і всі рейси авіакомпаній, складаючи "чорні списки" й нагадуючи про відповідальність. Активістам таким чином уже вдалося запобігти заходженню в порти майже 20 суден. А що вдалося в цьому плані владі? Мабуть, варто об'єднати зусилля. Інакше на цьому фронті буде без змін. Надовго.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК