Останній місяць поглибив ще один розлом у політичному порядку денному по лінії Банкова—Кличко. Очевидно, що в зоні потенційного політичного конфлікту і Зеленський, і Кличко думають про майбутні президентські вибори, — рано чи пізно станеться руйнівний землетрус. Причому вціліє один. 

Маючи на руках усі владні інструменти (парламент, уряд, силовиків), Зеленський від самого початку зайняв зручнішу наступальну позицію. Кличко окопався в глухій обороні, але останні заяви на адресу влади підтверджують бажання мера Києва перейти в наступ. На піку третьої хвилі ковіду Кличко звинуватив владу у відмові впроваджувати національний нокдаун. Натиснувши на найболючіше місце в державному організмі, яке Банкова публічно панічно оминає. 

Не дивно, що мер столиці тут-таки отримав відповідь: ручний прем'єр Шмигаль помахав перед Кличком прапором голови КМДА, оперативно виданим йому на Банковій. Кличко недовго думаючи підготував проєкт рішення Київради (засідання відбудеться після 10 травня) про формування нового виконкому під Київрадою і мером. 

Таким чином, обидві сторони продемонстрували м'язи, товщина яких  Конституцією не визначена. Однак прогнозувати, чим закінчиться це протистояння, — робота невдячна. В його основі, крім політики, лежить ще й економіка. Точніше — фінансові потоки столиці. І тут Палатний (Кличко) і Комарницький (Банкова) дуже незле ладять. Тіньовий офіс працює безперебійно. 

Однак наближення виборів обіцяє його неминучі поломки, роблячи Кличка дедалі скупішим, а Банкову — дедалі рішучою в бажанні підірвати фінансові ресурси мера столиці. 

Вимушене партнерство 

Перша спроба радикально посунути Кличка датується періодом, коли ОПУ очолював Андрій Богдан. Бойовий наїзд на мера столиці тоді було доведено до крайньої точки: уряд отримав на узгодження подання Банкової на звільнення Кличка. Основним претендентом на посаду нового голови КМДА, якого потім мав призначити президент, став нардеп, ексгенеральний продюсер «плюсів» Олександр Ткаченко. А інструментом — силовики, що звернули пильну увагу на оточення Кличка. Тоді затримали першого заступника мера Миколу Поворозника, і зашаруділи аркушами кримінальних справ у кабінетах слідчі СБУ та Офісу генпрокурора. В далеких шухлядах їхніх столів було вдосталь матеріалів, які стосуються бізнес-проєктів на той момент правої руки Кличка Вадима Столара. 

Однак усе скінчилося так само несподівано швидко, як і розпочалося. Внутрішня й зовнішня політична кон'юнктура спрацювали на Кличка. Від батьківської підтримки адвоката президента Трампа Руді Джуліані, якого Кличко попросив «захистити демократію в Україні», і до хитання крісла під самим головою ОПУ. Дискомфорт Зеленського від постійного нависання над ним Богдана сягнув межі на грудень, коли президент і підписав заяву про відставку. Тим часом новоявлений голова офісу Єрмак уже розписував зовсім інші документи. До Кличка замість Столара приставили вихідця з команди Черновецького — Дениса Комарницького. Близького до одіозного «слуги народу» Миколи Тищенка, кума Андрія Єрмака. 

Завдяки Єрмаку сам Кличко позбувся пильної уваги силовиків. За що після місцевих виборів у досить категоричній формі отримав від Єрмака пред’яву: або мій секретар Київради (у разі відсутності мера веде засідання Київради і підписує її рішення), або ти — не голова столичної адміністрації. Про що ми тоді докладно написали в матеріалі «Київський похід Єрмака».

Проте Єрмаку довелося вгамувати апетити. Кличко, чия гучна перемога на виборах була ще дуже свіжа, наполіг на своєму секретареві Володимиру Бондаренку. Однак віддав Банковій портфель першого заступника та основні хлібні комісії Київради. Плюс — гарантував продовження співпраці в столиці, де потоки пішли хоч і по різних каналах та кишенях, однак у рамках однієї відбудованої бізнес-схеми. 

Тут важливо пам'ятати, що, зайшовши в союз із Банковою, Кличко не дуже добре вчинив із колишнім партнером — експрезидентом Петром Порошенком. Фракція ЄС, яка взяла більшість мандатів, не відкусила жодного шматка від загального пирога й пішла в опозицію. Людей Порошенка зняли з потоків, куди замість них зайшли люди Кличка: Артур Палатний (касир Кличка), Михайло Іщенко, Микола Поворозник, Валентин Мондриївський та інші. Однак основний тіньовий офіс, де розподілялися потоки, перебував під контролем Банкової, яка через Тищенка комунікувала з Комарницьким. Так вибудовувався баланс спільного економічного базису.

Однак чим ближче президентські вибори, тим рухливіша настройка. Ковід зірвав запобіжник, і мер Києва вдарив першим. Жорстким карантином у столиці та вимогою до центральної влади запровадити загальнонаціональний локдаун Кличко єдиний із мерів виявив адекватну ситуації позицію. Однак програв. Не тільки спровокувавши передчасну хвилю негативу з боку Банкової, яка вилилася в заяву Шмигаля про можливе призначення голови КМДА, а й викликавши незадоволення киян. Як фіксують деякі закриті соціологічні вимірювання, рейтинг Кличка за тижні карантину з'їхав із 53 виборних відсотків до 40. 

Додатковим ударом по іміджу виявилося мовчання мерів, які не підтримали свого лідера і, по суті, зіграли на боці Зеленського. Кличко не став продовжувати наступ, розуміючи, наскільки нерівні сили. А його перший нерозбірливий коментар про те, що «прем'єр цінує Київ за жорсткість позиції, а все, що каже публічно, не відповідає дійсності», — виявився відверто слабким. 

Паралельно з розгортанням протистояння Кличка і Банкової виникла тінь «батька Петра Олексійовича». Тут цікаво.

Низка наших джерел стверджує, що Кличко в пошуках союзників повернувся до предметного діалогу з Порошенком. Про що принаймні свідчать закладені Київрадою в останніх змінах до бюджету кошти на LED-освітлення, де простежується інтерес партнера Порошенка Ігоря Кононенка. Стратегічно Кличко може бути використаний Порошенком як таран, яким він прокладатиме собі шлях у владу. Так уже було 2014 року.

Зачищення конкурентів

Зеленський же, за твердженням наших джерел в ОПУ, готовий своїх конкурентів «палити напалмом». І Кличко — перший. Питання ж не тільки в тому, що Київ має бути дійною коровою, — він не повинен народити альтернативу. А Кличко саме і є фігурою можливого альтернативного об'єднання всіх незадоволених Зе!президентом. Від політики, бізнесу і далекого зарубіжжя. У ряду американців є види на Кличка. Таких, як Кличко, на думку Банкової, треба «вбивати» в зародку. 

Тому те, що відбувається нині зі столицею, це не підступи Єрмака, Шефіра чи «лисого» з «95-го кварталу», це — рішення Зеленського. 

За два роки президентства Зеленський розсмакував не тільки владу, а й, із включенням інструмента РНБО, її силу. Переформатування меседжа на кшталт «не все встиг зробити, і тільки я можу» — не проблема. Тому меч самодержця в будь-який момент може бути пущений в хід у Києві. Як із Тупицьким, Коболєвим і Ко. Чому, питається, до візиту держсекретаря Ентоні Блінкена в Україну Зе! може незаконно прибрати Коболєва з НАК «Нафтогаз України», а Кличка після — ні? 

І якщо президент призначить нового голову столичної адміністрації, то стане зрозумілою його стратегія на найближчих три роки. Доля Кличка в Києві — лакмус рішення Зеленського йти на другий термін. 

Список претендентів на посаду голови КМДА уже сформований. Мабуть, першим із «четвірки», що стала нам відомою, варто назвати нинішнього міністра розвитку громад та територій Олексія Чернишова. Уточнимо, що Чернишов — близький до партнера і друга Коломойського Тимура Міндіча. Який, своєю чергою, дружний із головою ОПУ Єрмаком. І так буває, сини ж за батьків не відповідають... 

Завдяки цій обставині персона Чернишова може не тільки «вистрелити» як кандидат на посаду можливого голови КМДА, а й отримати портфель солідніший.

Як уточнює наше джерело в ОПУ, Міндіч уже понад півроку через Єрмака сватає Чернишова в прем'єри. І, хоч би як іронізували стосовно Чернишова деякі наші джерела, його сірість — абсолютно в контексті стратегії Зеленського. Мета Зе! — змінити картинку («ніякого» Шмигаля на такого самого Чернишова), а зовсім не якість управління державою. Будь-який, навіть зовсім недосвідчений, президент завжди здогадується, що з хорошого прем'єра може вирости президент.

Другий кандидат — колишній генеральний продюсер «плюсів», нинішній міністр культури Олександр Ткаченко.

Він завжди був не проти очолити столицю. Причому неважливо, в іпостасі кого — мера чи голови КМДА. Спочатку це була саме його з Богданом комбінація. Але дружба й партнерство розбилися об нерішучість Богдана, якому забракнуло часу та ресурсів на вирішення питання Кличка. Тепер Ткаченко з ним не розмовляє. Що теж є перевагою його кандидатури в очах Зеленського. Але чи піде зараз Ткаченко на випадок чого на такий культурний обмін — велике питання. 

Олексій Кулеба — нинішній перший заступник Кличка, в якого склалися з мером досить приємні відносини.

Однак Кулеба — стовідсоткова людина Єрмака, яка сіла на столичний благоустрій зразу після укладення угоди Кличка з Єрмаком у 2019 році. Його називають одним із найреальніших кандидатів на реалізацію радикальної ідеї Зеленського в Києві. 

І, нарешті, екскандидат у мери Києва від «слуг» Ірина Верещук — теж в обоймі. Правда, єдиний для неї шанс десь приземлитися на своїй парасольці полягає в гендерному факторі. І тут — сухий піар-розрахунок. Бій між Кличком і тим-таки Ткаченком — візуально смішний. А ось між Кличком і тендітною жінкою — аж ніяк. Тут Кличко програє безальтернативно і за очками. Візуальна перевага Кличка поруч із жінкою-суперницею легко перетворюється на ваду. У нас же балом правлять емоції. 

Однак, хоч би хто зрештою пройшов остаточний кастинг, уся історія з таким призначенням лежить поза конституційним полем. Згідно зі статтею ст. 118  Конституції України та рішенням КСУ № 21-рп/2003 від 25.12.2003 року, що її роз'яснює, головою КМДА може бути тільки всенародно обраний мер, він же — голова Київради. Що, звісно, не завадило у 2010 році команді Януковича, який прийшов до влади, внести зміни до закону про столицю та призначити головою столичної адміністрації Олександра Попова. Що правив Києвом при живому і всенародно обраному мері Черновецькому, практично, всю каденцію Януковича. 

Але тут важливо нагадати, що основним аргументом, котрий дозволив Януковичу легітимізувати своє рішення в очах громадян, була антикорупційна кампанія силовиків та команди Попова, які розпочали активне викриття діянь Черновецького. Конституція — ніщо, справедливість — усе. Влада показово повертала в комунальну власність міста украдені Черновецьким активи. Що вона з ними робила потім — тема не цього матеріалу. Однак точно привід боятися для Кличка. Якщо Зеленський усе-таки наважиться на цю авантюру, кримінальні справи стосовно Кличка та його оточення витіснять усі аргументи Віталія Володимировича про порушення демократії в столиці України. А силовики, звісно, знайдуть спосіб не вийти на слід самої влади, що в партнерах у Кличка.

На цьому тлі оборона Кличка — більше блеф, ніж реальна відповідь. Підготовлене рішення Київради про формування виконкому під Київрадою та мером — нелегітимне, і його зразу розіб'ють у першому-ліпшому суді, про що юристи мера столиці не можуть не знати. Як, утім, і про те, що в арсеналі Зеленського, крім указів, РНБО та Кабміну, — ще весь парламент. 

Поза законом

Казус Кличка полягає в тому, що кампанія влади проти нього лягає в контекст децентралізації, в основі якої — зміна системи державного управління в країні. Ми пройшли два етапи реформи, в результаті яких в Україні з'явився новий адміністративно-територіальний устрій, а місцева влада отримала повноваження та фінанси. Третій етап — включення механізму відповідальності органів місцевого самоврядування. І Київ не виняток. 

Ось-ось у зал парламенту винесуть законопроєкт № 4298 про місцеві державні адміністрації (МДА), який узаконить інститут префекта. У перехідних положеннях цього документа є норма про те, що система державного нагляду в Києві не може відрізнятися від загальної системи державного нагляду. На порядку денному — закон про столицю. Якщо його приймуть, голова столичної адміністрації отримає досить серйозні важелі впливу на політику міської влади. Однак виконавча влада вкупі з 60-мільярдним бюджетом піде під Кличка і Київраду. 

У цьому Банкова кровно не зацікавлена. Тому, у разі призначення свого голови КМДА, щоб продовжувати утримувати Київ та його фінансовий ресурс під своїм контролем, влада може сильно почекати з ухваленням закону про МДА. Або, в крайньому випадку, підвісити закон про столицю. Тим більше що у влади є для цього всі аргументи. Адже готового закону — немає. 

Так, у результаті недавньої реорганізації профільного комітету ВР об'єднано три раніше окремих підкомітети — з питань адмінтерустрою, місцевого самоврядування та організації державної влади. Однак у цій історії для нас важливе не так прізвище нардепа Гуріна, який завалив усі напрями голови підкомітету з питань місцевого самоврядування, як те, що разом із підкомітетом почив у бозі проголосований у першому читанні законопроєкт про столицю його авторства. 

Комітет, за нашою інформацією, має намір заслужено його провалити, а потім пройти всю процедуру з нуля з новим законом (точніше, повернутися до старого — авторства Ганущака). Як швидко? Вирішуватиме Банкова. Закон про столицю, як ми вже сказали, обітне повноваження Кличка не тільки наглядом із боку префекта, а й жорсткою нормою про створення районних рад, куди підуть дві третини 60-мільярдного бюджету столиці. Однак навіть такий удар Кличко міг би витримати. А ось якщо Зеленський наважиться на безчинство і призначить свого голову КМДА, відмовивши столиці в новому законі, — не факт.