Чи потрібні на Донбасі "блакитні каски"?

Миротворці ООН на Донбасі? Судячи з частих коментарів російських журналістів і дипломатів, у Москві дуже навіть не проти цього. Ось і під час Мюнхенської конференції з питань безпеки російський журналіст запитав Петра Порошенка про доцільність уведення миротворців ООН в Україну.

Київ проти такої ідеї. "Нам не потрібні миротворчі контингенти. Просто закрийте кордон і відведіть іноземні війська", - повторив у Мюнхені позицію України Петро Порошенко. Водночас він звернув увагу на те, що рішення про введення "блакитних касок" затягнеться мінімум на півроку, і весь цей час будуть гинути українські громадяни.

У свою чергу заступник офіційного представника генсекретаря ООН Фархен Хак заявив днями: у Раді Безпеки ООН не ведуться дискусії про миротворчу місію в Україні. Те, що питання про направлення миротворців не обговорюється ні в кулуарах Організації, ні на її Генасамблеї, ні на Раді Безпеки, підтвердив у бесіді з DT.UA і постійний представник України при ООН Юрій Сергєєв: "Немає ніякого обговорення питання про введення миротворців у нашу країну".

Однак у Кремлі не збираються відмовлятися від цієї ідеї. І незалежно від рішень, ухвалених у Мінську, тема миротворців - під егідою ООН, ОБСЄ, СНД чи ОДКБ - приречена постійно з'являтися в інформаційному просторі: конфлікт на Донбасі, в існуванні якого зацікавлені в Москві, періодично виливатиметься в запекле збройне протистояння. А відтак і супроводжуватиметься закликами ввести "блакитні каски".

Так само послідовно Київ відмовлятиметься від уведення миротворчого контингенту. Причин такої позиції кілька.

Петро Порошенко має рацію, коли каже, що може минути півроку, перш ніж на сході з'являться миротворці, а за цей час загине багато українських громадян. Україні ж потрібен мир уже зараз. При цьому слід пам'ятати, що миротворці - це бар'єр, який роз'єднує протиборчі сторони, а не умиротворяє їх. Зброю ж "блакитні каски" можуть застосовувати тільки для захисту себе та мирного населення. І то не завжди ефективно.

За словами Юрія Сергєєва, до якого DT.UA звернулося з проханням розповісти про процедуру направлення "блакитних касок", підрозділи миротворців ООН можуть бути відправлені Організацією тільки з ініціативи уряду країни, де відбувається конфлікт. Добро на відправлення контингенту, його склад, використання та фінансування дає Рада Безпеки ООН. Вона ж надає і мандат, відповідно до якого "блакитні каски" здійснюють свою миротворчу місію.

Оонівські ж процедури такі, що з моменту звернення уряду до відправлення миротворців минає від півроку до року. ООН, на жаль, не має механізму моментального реагування на збройний конфлікт, на відміну від уже розробленої процедури, яку застосовують у випадку гуманітарної катастрофи.

Такий тривалий час відведено ООН для технічної підготовки місії - її планування, коли визначається, що потрібно і хто потрібен, організації та проведення тендерів. І, звичайно ж, для формування миротворчого контингенту, яке відбувається за принципом "хто може". Тому цілком можливо, що в разі ухвалення рішення про миротворців на Донбасі серед них опиниться й російський контингент.

Саме перспективи російської участі в миротворчій місії ООН на сході й викликають серйозні побоювання в Києва. Адже Росія - безпосередній учасник збройного конфлікту: її солдати воюють на сході, використовуючи сучасну російську зброю, а керівництво країни надає сепаратистам політичну й економічну підтримку.

У цій ситуації росіяни не можуть бути безсторонніми миротворцями. Вони лише стануть додатковим чинником узаконення російської окупації Донбасу. А якщо в мандаті миротворчої місії буде прописано й охорону кордонів, то Київ може забути про те, щоб перекрити постачання зброї бойовикам.

І ситуації не змінить навіть можлива участь у контингенті білорусів і казахів. Адже Білорусь і Казахстан - члени ОДКБ, де головну скрипку грає Росія.

Подібні побоювання мають не тільки українці. Спікер польського сейму Радослав Сікорський ще минулого літа заявив, що ніхто не повірить у миротворчу місію Росії в Україні "незалежно від того, якого кольору будуть російські танки".

Знову ж, історія всіх миротворчих операцій показує: поява миротворчого контингенту в зоні конфлікту - це, як правило, його замороження, а не вирішення.

Участь же Росії в миротворчих операціях у Придністров'ї, Південній Осетії, Абхазії призвела до того, що російська військова присутність була легалізована в Молдові і Грузії, конфлікти виявилися замороженими, а центральна влада втратила контроль над цією територією. Тож поява миротворців стане ще однією додатковою скріпою, яка дасть Росії змогу утримувати окуповані території під своїм контролем. Чи потрібно це українцям?

Водночас не дивно, що представники "народних республік" з готовністю реагують на розмови про введення миротворців під егідою ООН або ОДКБ. (Раніше сепаратисти вже неодноразово закликали Росію ввести своїх миротворців на територію Донбасу.) У Києві ж побоюються реалізації на сході абхазького сценарію "миротворчої" операції Росії.

Нагадаємо, що в 1993 р. Організація Об'єднаних Націй і Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (попередник ОБСЄ) погодилися, що функції міжнародного керівництва в конфлікті в Абхазії має прийняти на себе ООН, тоді як у Південній Осетії воно має відійти до НБСЄ. Того самого року було створено Місію ООН для спостереження в Грузії (МООНСГ). З 23 червня 1994 р. на території Абхазії перебували миротворчі сили СНД. Фактично це були ті самі російські підрозділи ПДВ, які дислокувалися тут раніше.

"Росія зуміла схилити постійних членів Ради Безпеки ООН на користь присутності миротворчих сил СНД, які повністю складаються з російських військовослужбовців. ООН же до останнього дня грала роль спостерігача за припиненням вогню", - пояснив Юрій Сергєєв.

Причина такого рішення полягала в небажанні членів РБ ООН оспорювати прерогативи Росії, яка виявила бажання прийняти на себе провідну роль в урегулюванні конфліктів на пострадянському просторі. Свою роль відіграло й те, що в РБ ООН виникли розбіжності стосовно того, яким має бути мандат контингенту ООН.

Тривалий час в ООН вважали, що "взаємодія між ООН і СНД у справі підтримання миру в Грузії - яскравий приклад вирішення проблем безпеки спільними зусиллями ООН і регіональних організацій". Але "миротворчість" Росії призвела 2008 р. до російсько-грузинської війни й визнання Москвою незалежності Абхазії і Південної Осетії. "Така "взаємодія" неприпустима в нашому випадку", - вважає Юрій Сергєєв.

Крім того, при введенні миротворців Київ втрачає можливість проведення будь-якої воєнної операції з відновлення контролю центральної влади над територіями, контрольованими сепаратистами та російською армією. Адже в такому разі це призведе до загострення відносин України з ООН і міжнародним співтовариством, в очах якого українська сторона виглядатиме винуватницею в ескалації конфлікту. Натомість сепаратисти й Москва зберігають повну можливість поновити бойові дії в будь-який зручний для них момент.

Ось чому, хоча введення миротворчого контингенту і є одним зі способів припинити насильство на сході, у Києві виступають проти введення миротворців.