«Літо красне проспівали...»

Для дедалі слабшої вітчизняної економіки будь-які гроші важливі. Верховна Рада ухвалила закон, яким затвердила створення спеціального Фонду боротьби з COVID-19 у розмірі 66 млрд грн.

Здавалося б, фантастично величезна сума і неминучу осінню хвилю коронавірусу ми зустрінемо у всеозброєнні. На жаль, сталося зовсім не так.

Ми мали цілком обґрунтовані надії припускати, що «велике будівництво» розпочнеться в українських медичних закладах. Нам не доводилося, як китайцям, за кілька днів споруджувати ультрасучасні медцентри, досить було тільки відремонтувати старі корпуси, підготувати непристосовані приміщення для прийому хворих і забезпечити «фронтовими» зарплатами тих, хто зараз на передовій медичного фронту несе весь тягар і ризики COVID-19.

Однак те, що зробили, — виявилося «кошачими слізьми». Але заплатили за все це не безтурботні чиновники, а насамперед малий і середній бізнес.

Карантин вихідного дня — вирішення проблеми чи драйвер захворюваності?

Карантин вихідного дня, або, як називають його в Інтернеті, КВД, поки що не вирішив завдання обмежити контакти між людьми. Та й формально бізнес, який закривається на час вихідних, всіляко намагається до нього адаптуватися.

Наприклад, як з’ясувалося, деякі непродуктові торгові мережі, на які вже кивали з докором у період весняного карантину, цілком непогано почуваються і в період нинішніх обмежень.

Вони продовжують працювати, але… в онлайн-режимі, тобто видають інтернет-замовлення. Адже ніщо не заважає покупцям підходити до продавців, котрі перебувають на своїх робочих місцях і за необхідності хутенько проведуть усі бажання споживача через Інтернет, тут-таки оформивши покупку. Формально -- закон не порушений, але, як завжди, існують лазівки, щоб обійти заборони і конкурентів.

І, в результаті, вже минулих вихідних ми побачили щільні черги покупців на так зване онлайн-обслуговування в мережевих гіпермаркетах.

Так працюють деякі ломбарди під вивіскою фінансових установ. Так працюють і магазини всякої всячини, де лише номінально значаться товари санітарного призначення. Так працюють культові установи, допускаючи масове скупчення людей безпосередньо в суботу й неділю.

Плюс багато хто відверто саботує рішення Кабміну.

Така профанація карантину забезпечує досить сумнівні результати. А може, і взагалі через скупчення покупців у будні дасть свою добавку до кількості хворих.

Крім того, в цього сумнівного експерименту є й цілком реальна економічна ціна.

КВД-прискорювач розвалу економіки

Відверто кажучи, економіка в нас і так розвалена. Країна не може звести кінці з кінцями без постійних уливань від кредиторів.

2019 рік ми протягнули на «голці» державних цінних паперів — ОВДП.

2020-й — за рахунок нарощування дефіцитів, дисбалансів, девальвації та осіннього зростання цін.

2021-го — швидше за все, просто сподівання на диво і посилене «живлення» з боку МВФ та інших зовнішніх кредиторів, оскільки схема з ОВДП потроху починає давати збої. Адже приватні банки без ентузіазму сприймають заклики «затаритися паперами» ще хоч трохи, а держбанки й так під зав'язку ними запаковані.

Економіка не самодостатня. Країна не може себе прогодувати. Поки що баланс так-сяк тримається, і гривня не валиться в «тартарари» лише за рахунок бідності населення, мізерних доходів малого і частини середнього бізнесу, тимчасового зменшення дисбалансу зовнішнього сальдо через порівняно невеликий попит імпортерів, відсутність валютних витрат на туризм та деякі інші чинники.

Однак середня температура по лікарні в економіці давно перевищила критичну.

КВД лише прискорив та загострив і так очевидні проблеми. Грошей, прибутку і податків у системі стане ще менше.

Класичний мультиплікатор: менше робочих днів, менша торговельна виручка і виручка за послуги, нижчі доходи найманих працівників, нижчі доходи бізнесу, менше інвестицій і податків, зате більше незабезпечених грошей, нестабільність національної валюти й економічної системи загалом.

Обвал комерційної оренди

Якщо проїхатися центральними вулицями Львова — одного з міст «великої трійки» (Київ, Львів, Одеса), то не можна не помітити небувалої кількості оголошень про оренду приміщень і порожніх вітрин там, де ще кілька тижнів тому демонструвалося товарне багатство. Причому це стосується навіть топових локацій.

Днями довелося спостерігати, як на одному з найжвавіших «п'ятачків» Львова (зразу за знаменитим Оперним театром) з десятка торговельних приміщень працювало тільки шість, чотири магазини «просилися» під оренду.

Додалося порожнечі й на традиційно торгових львівських вулицях — Городоцькій, Бандери та навіть аналогу столичного Хрещатика — проспекті Свободи.

Тим часом найкращий індикатор добробуту громадян — ціна оренди нежитлових приміщень і вакантність комерційної нерухомості.

Ціна оренди квадратного метра нежитлової нерухомості останнім часом валиться, а вакантність (кількість порожніх магазинів та офісів) як ніколи висока. Такого не було ні 2008 р. після світової іпотечної кризи, що повною мірою «відіграла» і в Україні, ні 2015-го під час різкого зростання курсу долара до позначки 40 грн.

Результат — очевидний: за оцінками комерсантів, торгівля в магазинах як продуктової, так і промислової груп у валовому відношенні (жовтень нинішнього року до жовтня минулого року) знизилася, мінімум, на 20–25%.

Чимало покупців перейшло у великі торгові мережі, що ставить на межу банкрутства «малі» та «середні».

Однією з тенденцій ринку офісів став безпрецедентний вихід малих і середніх IT-компаній із орендованих приміщень. Відтак, по тому ж Львову ціна оренди «квадрата» нерухомості навіть у топових прицентральних локаціях за лічені місяці обвалилася удвічі-втричі. Певна річ, прибуток багатьох орендодавців полетів до нуля.

Вітчизняні орендарі, зокрема деякі мережеві компанії, не обмежують себе оптимізацією орендних витрат, вони активно заощаджують і на фонді заробітної плати. Непоодинокі випадки, коли менеджери з продаж торгових точок у невеликих містечках переведені зі щомісячної зарплати 8–10 тис. грн «на мінімалку» — близько 4500 грн на руки, без традиційних бонусів за продажі.

Бувають і безпрецедентні випадки, коли відомі регіональні мережі з продажу техніки, не бажаючи зменшувати кількість торгових точок, виплачують своїм продавцям лише половину мінімальної заробітної плати, хоча ті працюють повноцінні 160–170 робочих годин на місяць. При цьому в документах працівники, звісно ж, розписуються за отримання повної мінімалки.

Ми пам'ятаємо, що жертвою першого весняного карантину став ринок оренди житлової нерухомості. Тепер ринок оренди нежитлових приміщень наздогнав за негативом колегу саме під впровадження КВД. Переживши тотальне закриття гральних залів, ринок комерційної нерухомості не зміг пережити падіння купівельної активності та скорочення продажів.

Під сумнівом залишається ринок продажу житлової і нежитлової нерухомості. Комерційні об'єкти в місцях із хорошим трафіком та ліквідні квартири дуже подорожчали торік і продовжили ціновий рух угору нинішнього року. Однак перші тривожні дзвіночки вже прозвучали.

Хоча майже «накрилася мідним тазом» іпотека під супервигідні відсотки (реальна ставка зараз становить не розрекламовані 10%, а близько 15% на вторинне житло і 18% — на первинне), ринок нерухомості минулого місяця вперше показав п'ятивідсоткове доларове зниження цінової планки. Нежитлова нерухомість завмерла в роздумах, адже віддача від інвестицій виявилася за межами розумного.

Ліки для економіки

Україна у стані перманентної економічної кризи перебуває ось уже три десятки років, з рідкісними просвітленнями у вигляді відносно високих темпів зростання та макроекономічної стабільності (у першому десятилітті нового століття). У результаті, ми так і не вийшли зі стану цивілізаційного розлому.

Країна багато десятиліть ризикує застрянути між цивілізованим світом країн із розвиненими економіками та економікою 90-х років минулого століття, адже відтоді в Україні майже нічого, за великим рахунком, не змінилося.

Те саме паразитування на промисловій спадщині країни, що давно канула в небуття, і сировинній базі з практично дармовими трудовими ресурсами, але з новоствореною «блискучою мішурою» у вигляді торговельних центрів та численних бутиків на вулицях міст.

Що рік прийдешній нам готує? Одне можна сказати точно — скажена турбулентність нашій економіці гарантована, практично, стовідсотково. Навіть на низькій базі 2020 року ВВП країни, в кращому разі, покаже «косметичні» темпи приросту, де-факто зафіксувавши стагнацію. Ціни на товари та послуги вже вийшли з майже дворічної сплячки і наступного року наберуть розгону.

Дефіцит бюджету і величину боргів можна описати лише одним словом — «Армагеддон». А відсотки з обслуговування боргу — фантастичні. Піраміда ОВДП — на межі обвалу.

Саме тому нас «заспокоюють», що повного локдауну не буде, -- адже економіка ще одного форс-мажору просто не витримає. Проте й карантин вихідного дня може стати останньою краплею, яка переповнить чашу дисбалансів і перекосів, після чого економіка може й не оговтатися.

Особливо тривожить сьогодні алогічна поведінка національної валюти. Здавалося б, грошей на розхитування ринку немає ні в населення, ні в бізнесу. Нерезиденти, що скинули значну частину ОВДП, поки що «не розчохлилися» й вичікують нагоди для конвертації. Гривневі депозитники ще не запанікували й не почали масово розривати свої договори в банках та конвертувати заощадження.

Карантин навіть лише на вихідні все одно запускає мультиплікатор тотального зубожіння, точніше -- прискорює його, і гривня мала б ситуативно зміцнюватися, як це сталося під час весняного карантину, коли національна валюта значно «поважчала» після нетривалої хвилі паніки.

Однак цього не відбувається. Гривня не показує намірів зміцнитися нижче 28 грн за долар і коливається у звичному діапазоні. Майже нульова реакція на гривнезміцнювальні фактори свідчить про те, що, по-перше, потенціал девальвації все ще дуже високий, а по-друге -- симптоми наближення хвилі фінансово-економічної кризи стають дедалі чіткішими.

Судячи із заяв та дій топчиновників країни, приймати й реалізовувати антиолігархічне та антимонопольне законодавство, схоже, ніхто навіть не планує. Тоді як саме цей крок міг би стати дійовими «ліками» від системної кризи.

Навпаки, нині ми спостерігаємо ініціативи законодавця, що, буквально, підштовхують до системної кризи.

Новації, рівнозначні колапсу

Що робити і чого категорично не можна робити в нинішній непростій ситуації.

1. Фінансовий тягар кризи, що розгортається сьогодні, тут і зараз, має бути негайно перекладений із населення на великий бізнес, монополії та фінансово-промислові групи (багато бенефіціарів яких десятиліттями працювали в Україні, конвертуючи свої суперприбутки в елінги, суперджети, освіту членів сім’ї у швейцарських коледжах, яхти, найдорожчу нерухомість Лондона та «печери Алладіна» під Києвом).

Це допоможе амортизувати особливо важкі економічні наслідки та привести бюджет на 2021 рік у невибухонебезпечний стан. Саме так зараз вирішуються економічні проблеми в більшості розвинених країн.

2. Усі «позахмарні» проєкти з прискореної й посиленої фіскалізації населення та малих ФОП мають бути відкладені у найдальшу шухляду столу на невизначений час.

Зараз не час поповнювати армію безробітних із відповідним збільшенням навантаження на фонд субсидій та фонд зайнятості, вона в нас і так величезна.

Як і не час провокувати чергових трудових мігрантів на виїзд за межі нашої країни — створювати національне багатство інших країн. Тим більше що потік «гастарбайтерів» і так уже перевершив усі мислимі й немислимі межі.

3. Нині не час навіть натякати на оподаткування валюти, яку завозять «заробітчани». Так можна взагалі звести до мінімуму потік зароблених вимушено тяжкою працею доларів і євро в нашу країну.

4. Зараз не час впроваджувати «роздягаючі» податки з автомобілів для середнього класу, які важко назвати розкішними. Адже й так нечисленні потенційні покупці нових авто оминуть автосалони стороною, і податків стане ще менше.

Тим більше не варто звертатися до представників європейських країн (як це чомусь вирішили зробити наші деякі високопоставлені чиновники-економісти), щоб країни Європи компенсували Україні своє «очищення від автомотлоху за рахунок здоров'я наших громадян».

Більш фантасмагоричну позицію важко собі уявити. Виходить, наших «топів» всерйоз влаштовує становище, коли Україна стає країною «євроблях» на шкоду здоров'ю та безпеці співвітчизників.

5. Не час вносити суперпопулістські законопроєкти до вищого законодавчого органу країни, щоб горезвісні «євробляхи» ввозилися в нашу країну з митними пільгами. Адже такі пропозиції перебувають «за межею» і просто остаточно перетворюють нашу країну на автосмітник Європи.

6. Точно не слід впроваджувати модернізований податок на нерухомість: промислові будівлі, офіси, МАФи й гуртожитки, «роздягаючи» навіть небагатих власників квартир.

Натомість пропонуючи власникам неефективного бізнесу в умовах карантину або платити новий податок, або терміново продавати власність, тим самим остаточно обвалюючи ринок нерухомості, обнуляючи робочі місця.

А власникам якоїсь успадкованої радянської трикімнатної квартири в центрі де-факто пропонується терміново її реалізувати, розпродуючи в т.ч. особисті речі, які просто не помістяться в нову однокімнатну квартиру на околиці.

При цьому звільняються від оподаткування, за такими проєктами (всупереч чинному закону про неоподатковувану пільгу в 60 кв. м), лише пенсіонери, інваліди, малолітні та недієздатні, які володіють квартирою або будинком певної вартості.

Неоподатковувана вартість для малозахищених категорій громадян, наприклад у Львові, для квартир становитиме еквівалент близько 17 тис. дол., а для власного будинку — близько 44 тис. дол.

Це означає, що чиновники вже визначили категорії «особливо багатих» в Україні. Під їх визначення, як випливає з проєктів змін в оподаткуванні нерухомості, де-факто потрапляють чи не всі простенькі квартири на околицях багатьох українських міст.

Цей приклад дуже наочно демонструє намір чиновників — величезні дисбаланси, розриви й дефіцити вони планують перекривати за рахунок «копійчаних» (як для бюджету) і тотально жорстких (як для громадян) податкових надходжень від населення, у т.ч. пенсіонерів, що мають у власності звичайну стареньку квартиру, отриману півстоліття тому.

Ось тільки бюджетної користі від перелічених вище новацій буде «нуль», а шкода, завдана економіці, яка втратить останню «соломинку для потопаючого» — внутрішній попит населення та стабільну роботу малого й середнього бізнесу, — буде величезною і непорівнянною з ефемерними «прибутками» бюджету.

Чиновники, як і раніше, шукають примарні гроші в кишенях тих, у кого їх немає і, за великим рахунком, ніколи не було. Тож порятунок потопаючих, як і раніше, залишається справою самих потопаючих. Це стосується і подолання наслідків пандемії, і виживання бізнесу, і забезпеченого майбутнього наших співвітчизників.