Через дві весни

Сьогодні другі роковини початку окупації Криму - законодавчо з вересня минулого року в Україні цією датою визначено 20 лютого 2014-го.

До цього в різних документах значилося і 27 березня (день ухвалення Резолюції Генасамблеї ООН про територіальну цілісність України), і 27 квітня, коли набрав чинності закон про окуповані території АР Крим і Севастополя. Тобто події, що жодним чином до самої окупації стосунку не мають. Встановлення дати 20 лютого зняло не тільки різнобій у законодавстві, а й чітко визначило: незаконний "референдум" проводився в умовах окупації, яку слід обчислювати з моменту зафіксованого перекидання на півострів спецпідрозділів ЗС Росії.

Я тисячу разів за ці два роки прокручувала в пам'яті той лютневий день, коли забігла в магазинчик Сашка й Іри Харіних на нашій вулиці в Сімферополі. Попри антимайданну істерію, здійняту владою в Криму, на вітрині за спиною Сашка так само стояв прапорець Євросоюзу, який я йому привезла з Майдану. "У мене м'ясо європейської якості, маю повне право його тут поставити", - жартував Олександр.

Та не того дня. Після розмови про трагічні події в Києві він сказав про погане передчуття: "Мій знайомий з Севастополя каже, що на крейсер "Москва", який іде з Сочі після Олімпіади, в останній момент завантажилося сотні дві міцних хлопців, явно спецура. І багато великих ящиків - напевне якась серйозна зброя. Щось затівається". Перевірити цю інформацію, звичайно, не було жодної можливості. Тим часом форуми заповнилися спостереженнями севастопольців про масову скупку цивільного одягу на міських ринках. Пізніше почали пригадувати про раптове заселення готелю "Крим": зазвичай порожній у мертвий сезон, він раптом почав світитися всіма вікнами.

Найважче, що мають українські кримчани пережити в дні "відзначання" початку окупації, - це потік брехливих виправдань, які, за поодинокими винятками, литимуться з екранів великих і маленьких телевізорів з вуст різного калібру політиків і чиновників. Як виправдання своєї політичної і професійної неспроможності, боягузтва і часто продажності вони знову розповідатимуть про десятиліття підготовки Росії до анексії Криму (забуваючи, що в той час вони теж бездіяльно були присутні у владі), на всі лади викривати "папєрєдніків", зрадників командирів, яких вони теж призначали, і взагалі, там усі були за Росію… Ну, крім кримських татар і українців-патріотів, яких вони впритул чомусь не бачили раніше.

Тим часом початок спланованих дій Росії, які в результаті й допомогли їй з легкістю анексувати Крим і розв'язати війну в Донбасі, було заявлено публічно й широко. Відлік, мабуть, слід вести з програмної статті Владіміра Путіна і потім - виступу перед дипломатичним корпусом у лютому 2012-го, коли він, формулюючи нову зовнішньополітичну доктрину, поставив завдання використовувати для просування інтересів Росії у світі методи "м'якої сили". Тоді-то в нас, як гриби після дощу, почали з'являтися десятки центрів і кабінетів "Русского мира" (фонду, очолюваного онуком Молотова В'ячеславом Никоновим), мережа яких накрила державні виші, бібліотеки, школи. За цією ширмою йшла щедра підтримка проросійських організацій і політиків (у Криму - "Русской общины" Сергія Цекова й "Русского единства" Сергія Аксьонова). Повний перелік ощасливлених грантами "Русского мира" ЗМІ, вишів, шкіл і організацій можна знайти на сайті фонду. А він був не один - діяв іще Фонд Горчакова, проекти "Россотрудничества" на допомогу співвітчизникам (і його представництва досі діють у Києві й Одесі!).

Паралельно, використовуючи корумпованість влади, Кремль домагається збільшення контингенту й модернізації озброєнь ЧФ у Криму, йде скупка українських активів російським бізнесом, розвалюються армія і спецслужби. Загалом, коли напередодні окупації в Сімферополі висадився десант на чолі з Владиславом Сурковим, колеги в Києві після публікації в DT.UA про цей тривожний дзвіночок відреагували мляво: "Подумаєш, він з Банкової не вилазить".

Серпень 2013-го. DT.UA публікує документ під назвою "Комплекс заходів щодо залучення України в євразійський інтеграційний процес", авторства Глазьєва-Медведчука, з планом дій на всіх напрямках для зриву підписання Угоди про асоціацію України і ЄС. П'ять місяців по тому, за два тижні до захоплення російським спецназом парламенту й уряду Криму, DT.UA констатує: "Росія відкрила кримський фронт", "Комплекс заходів" успішно виконується. Не збувся всього один мій прогноз. Проводячи паралелі з російсько-грузинською війною 2008 р., я писала: "Не хотілося б навіть думати, що для того, щоб вилікуватися від ілюзій із приводу Росії, українцям слід пережити свою "п'ятиденну війну". Дай Боже укластися в п'ятирічну.

Та повернімося до других, офіційних, роковин окупації.

Український Крим більше цікавить інша дата, яку, нарешті, назве їм Київ, - початку деокупації півострова. Звичайно, це не подія, а процес, який для тисяч кримчан почався з перших годин появи "зелених чоловічків". Не очікуючи "наказу з Києва", вони допомагали заблокованим військовим, вивозили священиків і шукали зниклих активістів, виходили в ефір до останньої миті перед розгромом студій і вимкнення мовлення, захищали українські й кримськотатарські школи, бойкотували "референдум", стояли живим ланцюгом уздовж трас, одягаючи їх у жовто-блакитну стрічку - кольори державного й кримськотатарського національного прапорів символічно збігаються.

Два роки були важким періодом очікування й розпачу - Київ нічого не робить, світ не чує. Але в цьому, як тепер бачиться, був і свій позитив. Не завдяки українській контрпропаганді, а набуттю власних знань про те, що таке Росія не в телевізорі, а в твоєму житті, на дотик пізнавши ціну солодким словам і великому рублю, багато жителів півострова звільняються від ілюзій, якими вони виправдовували приєднання до Росії. Тепер зовсім по-іншому звучить слово "свобода". І зовсім незатишно від усвідомлення того, що нарешті ти живеш в "сильній державі".

Хазяїн м'ясного магазину, сам того не знаючи, був дуже цінним джерелом інформації про те, як люди різних верств "уживаються в Росію" - його клієнти представляли всі зрізи суспільства. Від рестораторів, які робили солідні замовлення, до пенсіонерок, яким він відпускав товар у борг. Його спостереження я неодноразово цитувала, не називаючи імені. Він кілька разів поривався закрити магазин ("Ну самі подумайте, який бізнес може бути в Совдепії?"), однак останньою краплею називав іншу, цілком очікувану, подію - "русифікацію" Української гімназії, де навчалися його діти. "Якщо вони це зроблять, тоді все, нас тут більше нічого не втримає", - казав мені російськомовний кримчанин Олександр.

На тлі повної безнадії очікуючи дій з боку Києва, останні місяці цілком можна назвати проривом: Громадянська блокада виштовхнула "кримське питання" у світове інформаційне поле і змусила владу відклеїти руки від потоків у Крим; підірвані лінії електропередачі поховали корупційний контракт на закупівлю, як виявилося, зовсім непотрібної електроенергії з Росії; відтворення Таврійського університету дає змогу студентам з Криму отримати освіту з дипломом, що визнається в усьому світі. "Женева плюс", ініційований президентом Порошенком новий міжнародний переговірний майданчик, де має бути вироблена формула повернення Криму, поки що зримо присутній тільки в інформаційному полі, але, як кажуть, спочатку було слово. Нагадаю, у перший рік окупації слова "Крим" президент майже не вимовляв уголос.

Лютнева хвиля репресій у Криму - обшуки, затримання, арешти, які не припинялися навіть під час перебування на півострові місії Ради Європи з прав людини, - приціл на заборону діяльності Меджлісу означають, що політика витіснення з Криму "шкідливого" населення (кримських татар і політичних українців) тільки посилюватиметься. Звичайно, це загострення було певною мірою спровоковане припиненням поставок товарів і електроенергії з материка України, яке наочно показало - без України Крим нормально жити не може, а "велика могутня" і на другому році анексії півострова виявилася нездатною забезпечити його конче потрібним - водою, електроенергією і якісним продовольством. Сотні мільярдів рублів, вбиті у палі "технічного мосту" і в запущені Владіміром Путіним нитки "енергомосту", успішно "розпиляли" члени кооперативу "Озеро". Західні санкції роблять свою справу, хвиля невдоволення котиться Росією, перші протести на захист своїх прав спостерігаємо і в Криму.

Та час на природний процес "оговтання" Криму для Києва вичерпано. Тепер-то вже бездіяльність і неспроможність влади більш очевидна, ніж на початку окупації або рік тому. У влади було два роки на реформування економіки й армії, вироблення держполітики щодо окупованих територій і на захист прав громадян України, які на них проживають. Результат зусиль на цій ниві продемонструю одним прикладом. За фактами злочинів проти громадян України (вбивств, викрадень, незаконних затримань, арештів і переслідувань) прокуратура АРК і головком МВС по Криму розпочав 250 кримінальних проваджень. Їх нині розслідують два слідчі нацполіції (ще два - на лікарняному). У міжнародному розшуку немає жодного героя "кримської весни".

Я якось не розпитала Олександра, хто ж був той його знайомий, котрий розповів про спецназ, що йде в Севастополь на крейсері "Москва". Тепер у мене до нього одне запитання: як він почувається? Він відповідає свистячим шепотом, а Іра мені "перекладає". Сашка Харіна, позивний Джон, важко поранив у шию снайпер у Пісках. Уже 10-й місяць він у реанімації в Дніпропетровському військовому госпіталі. Восени 2014-го він закрив свій сімейний бізнес у Сімферополі, перевіз сім'ю в Київську область, а сам пішов захищати Вітчизну. Цього вівторка він переніс чергову операцію. Я кажу йому, що він просто зобов'язаний одужати - адже нам іще треба облаштовувати новий вільний Крим. А в тому, що ми його повернемо, в мене немає жодних сумнівів. І це правда.