«БОЙОВА СПІВДРУЖНІСТЬ-2000». КРОК У НЕВІДОМЕ

Серпень став місяцем реального потепління у військових стосунках Києва та Москви. Протягом лише одного місяця українські літаки двічі брали участь у навчаннях на території Росії. Двічі українським військовим доводилося щось робити вперше — над Баренцовим морем за день до трагедії підводного човна «Курськ» важкі бомбардувальники далекої авіації вперше за роки незалежності України провели реальні запуски ракет, а на полігоні Ашулук для військ ППО Україна вперше взяла участь у коаліційних навчаннях СНД — факт дуже знаменний з огляду на те, що під час маневрів було апробовано нові тактичні прийоми з урахуванням уроків воєнних кампаній в Іраку та Югославії. Тобто, удосконалюючи бойову майстерність, українські військовики відпрацювали і дії проти сил альянсу. Про всяк випадок...

ПРАГМАТИЗМ ВІЙСЬКОВИХ

Нинішнього року коаліційні навчання «Бойова співдружність» проводилися на широку ногу. Російському військовому міністрові Ігорю Сергєєву, який головував на маневрах, було чим пишатися: якщо 1998 року, коли навчання проводилися вперше, було тільки четверо учасників, а торік — п’ятеро, то нині постріляти по повітряних цілях зібралися військовики семи держав Співдружності. І російський маршал не приховував, що серед найвагоміших надбань — участь Києва.

Як стало зрозуміло з інтерпретації навчань І.Сергєєвим, Україна є учасником коаліційного угруповання ППО (ОС ППО СНД). При цьому журналістам повідомили, що органи керування Об’єднаною системою ППО стали працювати набагато краще, ніж раніше. А зауваження українського військового міністра Олександра Кузьмука, що, мовляв, Україна співпрацює на двосторонній основі й не входить до коаліційного угруповання ОС ППО СНД, помітив лише телеканал НТБ.

Коли говорити про технічний бік справи, то стрільби на російських полігонах, безумовно, корисні. Не кажучи вже про те, що українським військовикам нелегко викроїти кошти на бойову підготовку. Київ давно придивлявся до навчань на полігоні Ашулук. Вже торік О.Кузьмук побував на навчаннях як спостерігач, де несподівано зазначив, що «завдання ППО країн СНД можуть бути виконані лише спільними зусиллями». Проте український міністр при цьому додав, що «участь українських підрозділів у таких навчаннях — це питання політичне, і його рішення не залежить від глави військового відомства». Тобто «добро» «поспівпрацювати» з Росією давалося на найвищому рівні.

Віддаючи належне українським льотчикам, треба сказати: вони відпрацювали ракетами «повітря-повітря» бездоганно. І, говорячи про високий рівень поваги до українських військових з боку колег із держав СНД, О.Кузьмук ні на йоту не перебільшував.

Варто додати, що прагматизм українського генералітету поширюється не тільки на використання на вигідних засадах російських полігонів (хоча після трагедії в Броварах це питання вельми актуальне), — Київ стоїть на порозі ухвалення важливого рішення стосовно партнерства на наступні десяток-півтора років у проведенні модернізації техніки та створенні нових видів озброєнь. У цьому сенсі позиція РФ вельми важлива, з огляду на те, що головні розробники більшої частини озброєнь ЗСУ перебувають саме в Росії. «Росія поважає українське бачення подальшого розвитку озброєнь і військової техніки, і в багатьох напрямках створення нових видів зброї в нас зберігся однаковий підхід. Під час навчань на полігоні Ашулук ми проводили з російською стороною консультації з цього питання. В Україні є наукова база, досі збережено зв’язки між науковими закладами й конструкторськими бюро двох держав, заводами-виробниками військової продукції, що дає нам унікальну можливість розв’язувати, зокрема, проблеми модернізації техніки», — ось що відповів авторові глава українського оборонного відомства. Тобто ставки на Росію, принаймні в українських генералів, чималі.

ПРАГМАТИЗМ ПОЛІТИКІВ

Насправді у відносинах військовиків Москви й Києва завжди проглядається велика політика. Приміром, ще до створення власного полігона в акваторії Чорного моря українським військовим було запропоновано використовувати Ашулук. Але реально для цього Києву в лютому 1995 р. довелося приєднатися до угоди про об’єднану систему ППО СНД, що передбачало, зокрема, й спільну відповідь на повітряну агресію. Проте трохи згодом, щоб не викликати подиву на Заході, у Києві почали говорити про те, що Україна співпрацює в галузі ППО лише на двосторонній основі й бере участь у навчаннях коаліції тільки як спостерігач.

Не дивно, що Росія, яку непокоїть розвиток співробітництва Києва з НАТО, у цій ситуації прагне використовувати військово-технічний чинник для того, щоб якнайсильніше прив’язати до себе сусідку.

Такі дії поширюються не лише на Україну. Нинішнього року Москва передала Астані ЗРК С- 300П для прикриття казахських повітряних кордонів. Наявні також активні спроби нав’язати військову допомогу Узбекистанові, хоча Ташкент уже не будує амбіційних планів, пов’язаних з участю у ненависному Москві ГУУАМі.

Легку наживку запустила Москва й під час останніх навчань «Бойова співдружність»: міністр оборони Росії раптом заявив, що мрія російських військових — озброїти всіх учасників Об’єднаної системи протиповітряної оборони СНД новітніми комплексами ППО С-400.

Не менш цікава й думка головкому ВПС РФ Анатолія Корнукова. Він сказав авторові, що Росія й Україна об’єднані в питаннях виробництва озброєнь, тож нині «є серйозні перспективи для створення спільних зразків бойової авіації, засобів протиповітряної оборони й інших озброєнь». Понад те, Росія зацікавлена в існуванні єдиної в межах країн СНД програми озброєнь і єдиного оборонного замовлення, і немає ніяких перешкод для того, щоб оборонні підприємства України стали членом міжнародного консорціуму «Оборонні системи» (створеного Росією разом із Білоруссю для розробок новітніх зразків протиповітряної оборони).

Що ж, Київ зробив крок. Захід поки що спостерігає... Москва готує нові привабливі пропозиції?