Благодушний Мюнхен

16–18 лютого відбулася чергова щорічна Мюнхенська конференція з питань безпеки. Традиційна доповідь, яка готується до початку конференції, мала заголовок "На краю прірви - чи можна відійти?". Не все так страшно. Падати в прірву ніхто не збирався, але обговорення мало відштовхуватися від гострої постановки проблем. Помірний алармізм був цілком доречний для великого міжнародного зібрання у благополучному Мюнхені, захищеному від міжнародних буревіїв усією масою ЄС і НАТО.

Конференція розпочалася з панелі, хедлайнером якої виступила робот Софія, яку створили й "оживили" в Гонконгу в 2015 р. і яка торік отримала громадянство в Саудівській Аравії. Це було більше ніж розвага. Бесіду з Софією вели цілком серйозні люди, нехай поблажливо і з цікавістю. За великим рахунком, Софія й явила собою край прірви, що відокремлює країни й народи, які шукають, кожен по-своєму, місце в майбутньому, від тих, хто потонув у поточних проблемах, і, тим більше, від тих, хто загруз у минулому. Організатори конференції нагадали, що нові технології змінюють дуже багато чого, аж до усталених моральних норм.

Архітектура європейської безпеки

Основний зміст конференції був, зрозуміло, більш практичним. Філософський футуристичний бекграунд мав місце хіба що на полях.

У центрі дискусії була архітектура європейської безпеки, хоча ніхто не використовував цієї академічної конструкції з постбіполярного минулого. Дискусію вели політики-практики. Сучасний дискурс про європейську архітектуру обертається навколо відносин НАТО і ЄС у контексті перезапущених європейських оборонних ініціатив договору, що готується між ЄС і Великою Британією, і змін у політиці США.

Велика Британія, судячи з виступу Терези Мей, прагне відносин з ЄС, які подібні до тісної асоціації або полегшеного членства. На запитання, чи не простіше було б залишитися в ЄС, яке зал зустрів бурхливими оплесками, британська прем'єрка відповіла, що таким є імператив внутрішньої політики. Але цілком очевидно, що і ЄС, і Велика Британія працюють над тим, щоб зберегти відносини максимально тісними.

Уже наступного року, коли Велика Британія офіційно вийде з ЄС, складеться ситуація, коли 80% сумарних військових витрат країн НАТО припадатиме на країни, які не є членами ЄС. Частина Європи, об'єднана Європейським Союзом, перебуватиме всередині трикутника членів НАТО, які не входять до ЄС: Норвегії - на півночі, Туреччини - на півдні, Великої Британії - на заході. Самостійна військова роль ЄС виявиться природно обмеженою. Сукупність нових європейських оборонних ініціатив, що розвиваються в рамках так званого постійного структурованого співробітництва, відомого за абревіатурою PESCO, цілком укладається в логіку розвитку оборонних можливостей країн НАТО. Про це говорив і генеральний секретар НАТО, і міністри оборони Німеччини й Франції, і президент Європейської комісії. Головною метою PESCO є подолання фрагментації європейських ринків оборонної продукції. У цьому ЄС бачить головний ресурс підвищення своїх оборонних можливостей.

Зростання військових витрат - важливий, але другорядний аспект. Німеччина, наприклад, хоча й згодна підвищувати військові витрати, але відмовляється від прискореного досягнення погодженого в рамках НАТО рівня 2% ВВП, вважаючи це, скоріше, шкідливим для європейської безпеки, ніж корисним. Із боку представників США прозвучало важливе пом'якшення колишніх претензій із приводу того, що тільки кілька європейських союзників НАТО виконують вимогу щодо 2% ВВП. Важливі не цифри самі по собі. США вважають гідні військові витрати індикатором готовності виконувати союзні зобов'язання. На універсальному застосуванні числових критеріїв вони не наполягатимуть.

Європейці зазначали, що крім індустріального складника PESCO залишається важливою проблема командування європейськими силами, якщо буде потреба їх залучити автономно від НАТО. Наприкінці минулого року Франція виступила з ініціативою створити спільні європейські сили інтервенції. Звучить трохи агресивно, але це пов'язано з конотаціями слова "інтервенція" у прямому перекладі з французької, іншого стійкого перекладу французької ініціативи поки що немає.

Наявні в ЄС процедури розроблено для тактичного й стратегічного рівня. Між ними - широка сіра зона оперативного командування, для якого немає ні постійних штабів, ні стійких процедур. При спробах вирішити проблему ймовірна поява структур, які дублюватимуть НАТО, що по обидва боки Атлантики вважається шкідливим. Але й тут директор Європейського оборонного агентства зробив важливе зауваження: у військовій сфері дублювання допустиме, часто навіть потрібне. Шкідливе лише непотрібне дублювання. Проблему визнали вирішуваною.

Ядерна зброя й вогнища нестабільності

Ядерній зброї було присвячено окрему панель, але ця тема була і в багатьох інших дискусіях. Безпосередньо пов'язаний з європейською безпекою аспект - порушення Росією договору про ракети середньої і меншої дальності (РСМД). Росія розробила й випробувала (але поки що не розгорнула) крилату ракету наземного базування забороненої дальності. Про це вже п'ятий рік заявляють США. Тепер із ними погоджуються всі члени НАТО. Опублікований перед Мюнхенською конференцією огляд ядерної політики США включає план протидії у вигляді розробки тактичного ядерного заряду малої потужності для стримування Росії на європейському театрі воєнних дій.

Не можна сказати, що конференція сприйняла плани модернізації ядерних сил США оплесками, потрібні були пояснення. Їх давали радник президента США з національної безпеки Герберт Макмастер і заступник держсекретаря Джон Салліван. За їхніми словами, метою розробки нового ядерного заряду є не зниження порога використання ядерної зброї, а його підвищення. Залишена без відповіді модернізація ядерних сил Росії, зокрема в порушення договору про РСМД, призведе до того, що Європа виявиться заручником ядерного шантажу з боку Росії. Саме в цьому випадку поріг застосування ядерної зброї знизився б.

Нова ситуація навколо РСМД позначилася на ядерній політиці НАТО. Єнс Столтенберг заявив із цього приводу: "Внесімо ясність. НАТО - за світ без ядерної зброї. Але поки вона існує, НАТО залишиться ядерним альянсом. Світ, у якому Росія, Китай і Північна Корея мають ядерну зброю, а НАТО не має, не буде безпечним".

У питанні північнокорейської ядерної програми окреслилася нова ситуація. Південна Корея твердо переконана, що настав час для нової спроби міжкорейських переговорів, які де-факто вже почалися у зв'язку з Олімпіадою. США підозрюють, що режим Кім Чен Ина використовує переговори, щоб віддалити Південну Корею від США і Японії, а потім знову порушити обіцянки. Південна Корея визнає ризик, але наполягає, що позитивну динаміку слід використати. США знехотя погоджуються, але проводять "червону лінію": міжкорейські переговори мають сенс, тільки якщо вони включатимуть вимогу про згортання північнокорейської ядерної програми.

Наразі можна чекати нехай тимчасової, але деескалації на Корейському півострові. Росія і Китай приписують успіх собі - де-факто реалізується їхня ініціатива "подвійної заморозки" (північнокорейської ядерної програми і південнокорейських, спільно зі США, військових приготувань). Насправді це успіх Південної Кореї, ставки якої в цій ситуації найвищі.

Що ж до угоди про ядерну програму Ірану (її згортання в обмін на зняття міжнародних санкцій), то триває позиційна боротьба. Зміст американських претензій, пояснений на конференції, не пов'язаний прямо з ядерною загрозою з боку Тегерана. США й Ізраїль вважають, що Іран використовує свою проксі-армію у вигляді загонів "Хезболли" для дестабілізації всього регіону від Аравійського півострова до Сирії та Іраку. США вважають, що модель "Хезболли" Тегеран використовує для створення підривних сил у багатьох країнах. Причому завдяки зняттю санкцій Іран надає своїм клієнтам чимдалі досконалішу зброю.

ЄС і Росія зайняли консолідовану позицію - угода щодо ядерної програми Ірану має виконуватися. США дуже ризикують відносинами з європейськими союзниками, якщо вирішать вийти з угоди одноособово. Можливо, проблему "Хезболли" та їй подібних організацій вирішуватимуть Ізраїль і арабські країни, не пов'язані угодою з Іраном. Під час конференції Беньямін Нетаньягу застеріг Тегеран від спроб перевіряти рішучість Тель-Авіва.

Ревізіоністська Росія і Мінський процес

Росія отримала можливість презентувати свою позицію на багатьох майданчиках Мюнхенської конференції. Крім промови міністра закордонних справ Сергія Лаврова на пленарній сесії з радником президента США з національної безпеки, у панельній дискусії з ядерних питань узяв участь у недавньому минулому посол у США, а тепер сенатор Сергій Кисляк. Ще два сенатори, Костянтин Косачов і Олексій Пушков, відомі викривачі "американського імперіалізму", представляли, стежачи за висловлюваннями, російську позицію в дискусіях про буферні країни й ситуацію на Близькому Сході.

Російські спікери намагалися говорити аргументовано, але вони були, якщо можна порівнювати, не такими оригінальними, як робот Софія. Вони старанно повторили російські претензії до ЄС і НАТО починаючи з Паризької хартії 1990 року. Цікаво те, що з дивовижною наполегливістю російський міністр і сенатори пояснюють "ситуацію в Україні" Угодою про асоціацію з ЄС. Знаючи те, що знають усі про цю "ситуацію", можна припустити, що Росія виправдовує воєнну агресію проти України та анексію її територій підготовкою до підписання Києвом небажаної для Москви економічної угоди з ЄС.

Слова "агресія" і "анексія" звучали як аксіома у виступах усіх західних лідерів, які згадували російсько-український конфлікт. Один німецький експерт, опонуючи Лаврову, зауважив, що ЄС не посилає танків у країни, які відмовляються підписувати з ними угоди.

На полях Мюнхенської конференції готувалася міністерська зустріч у нормандському форматі. Вона не відбулася через те, що міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель не знайшов вікна у своєму графіку. При цьому він досить багато говорив про врегулювання на Сході України на пленарному виступі й на окремій зустрічі з Сергієм Лавровим на полях конференції. Російські ЗМІ транслювали сказане Габріелем у тому розумінні, що виконання Мінських угод дозволить почати знімати європейські санкції, запроваджені проти Росії. Проте було сказано дещо принципово інше: "сильна миротворча місія в Донбасі абсолютно необхідна". Зняття санкцій залежить від її розгортання. Німеччина готова фінансово підтримати процес урегулювання в рамках миротворчої місії.

Сказане Зігмаром Габріелем означає, що позиції США і Німеччини щодо механізму реалізації Мінських угод збігаються. Основні переговори з Росією з цього питання ведуть США. Німеччина ж не бачить потреби обговорювати в рамках нормандського формату щось інше, крім "міцної миротворчої місії" та конкретних кроків урегулювання, що з неї випливають. Відсутність "вікна" у графіку німецького міністра означає неготовність Росії. Поки що, можна сподіватися.