Біжи, Льоню, біжи...

Відмашку на старті проштрафленому меру столиці дав президент. «Уже через два місяці в Києві повинен бути зразковий порядок», — сказав як відрубав Віктор Федорович. Отож випробувальний термін градоначальнику призначено. Вибору в нього немає Тепер Леоніду Михайловичу бігти треба швидко і без зупинок. Дорогою: скоротити апарат, вичистити підворіття, залатати бюджет, перемогти корупцію і, акурат із травневим залпом переможних гармат, доповісти господареві Банкової про результати.

При цьому ні сам Янукович, ні прем’єр Азаров, який узяв на себе обов’язки головного тренера столичної команди, чомусь не уточнили: а що, власне, є трофеєм у цьому дисциплінарному забігу для її основного спринтера? Збереження крісла? А може, розподіл повноважень? Чи все ж таки відставка?..

І як взагалі оцінювати цю батьківську прочуханку стосовно мера, на репутації якого не залишилося жодного пристойного місця? Більше того, куди подіти той неспростовний факт, що Партія регіонів, потураючи Леоніду Михайловичу протягом усієї його каденції, доклала власну руку до поширення корупції в столиці? І, нарешті, наскільки етичне це публічне шмагання Черновецького, який люб’язно надав регіоналам свої штаби та ресурси під час попередніх виборів?

Спробуємо знайти відповіді самостійно.

Свою попередню розповідь на «столичну» тему («ДТ», № 8 від 27 лютого 2010 р.) ми закінчили фразою про те, що Київ, — по суті, перший тест для регіоналів. На реформи. По-перше, розміщений поруч із центральною владою. По-друге, компактно вміщує її пороки: такою кількістю корупціонерів і ледарів на один квадратний кілометр мало хто в Україні може похвалитися. Про земельну корупцію — багаторічні «оди» у звітах поріділої опозиції та медіа, а також пункти в сотнях протестів навіть «продажної» прокуратури. Ледарі ж у кількості 16 заступників на душу одного градоначальника показали себе в усій красі цієї зими. Яка й стала апофеозом правління двічі (не забуватимемо) всенародно обраного Леоніда Михайловича Черновецького.

У цьому контексті опозиція сьогодні апелює до 30 тисяч киян, котрі, відповідно до офіційної медичної статистики, переламали руки-ноги з вини дикої безгосподарності місцевої влади. Зимову картину показово присмачують і свідчення рядових працівників мерії про те, як майже вся команда Черновецького на момент початку снігопадів та морозів продовжувала пряжитися на сонечку елітних пляжів далекого зарубіжжя. А закоцюблий Київ, потопаючи в снігу, у переходах і метро читав пікантні зведення:

— управління в місті повністю розбалансоване, глави райадміністрацій не підпорядковуються меру;

— усі проекти з розвитку інфраструктури міста заморожені;

— бюджет не виконується (у 2009 р. від запланованих 20,2 млрд. доходів недоотримано 7,7 млрд.; недовиконання щодо витрат — 6 млрд. грн.);

— чисельність працівників адміністрації з 2007 року зросла на 247 одиниць і становить 2459 осіб. Витрати на утримання служб зросли вдвічі і становлять 1 млрд. 67 млн. грн.;

— функції численних заступників та управлінь дублюються. За даними КРУ, у 2007—2008 рр. на їх утримання неефективно витрачено близько 64 млн. грн.;

— тільки головне управління земельних ресурсів Києва у 2008 р. з’їло 27,5 млн. грн., що вп’ятеро перевищує витрати держбюджету на Головне управління Держкомзему;

— внаслідок неефективного розпорядження комунальним майном і земельними ресурсами бюджет столиці у 2008 р. недоотримав 2,6 млрд. грн.;

— 2008 року у власність фізичним та юридичним особам було передано 2,37 тис. гектарів, що в 15 разів більше, ніж 2007 року. А продано — тільки 9% (233,4 га). Бюджет обікрали щонайменше на 2,3 млрд. грн.;

— протягом 2007—2008 рр. площа нежилих приміщень комунальної власності зменшилася на 2 млн. м². До бюджету надійшло тільки по 554 грн. за один квадрат;

— соціальні програми не виконуються. Гречка скінчилася. Бабусь фінансувати нічим.

Але офіційна влада, яка читає те ж саме у звітах КРУ, парламентських ТСК і численних комісій при президенті, займалася виключно собою. Черновецький напередодні президентських виборів був цікавий їй рівно настільки, наскільки міг посприяти. Або у виборчій кампанії, або у вирішенні особистих ділових питань. Так, екс-прем’єр Тимошенко не зв’язувалася з Леонідом Михайловичем, виходячи з інтересів партійного бізнесу, що плідно співпрацює з мером. Координати його представників давно відомі, хоча верхівка БЮТу, який «очищується в опозиції», досі стає в позу, коли медіа «роблять фетиш» із прізвищ Губського, Яценка, Осики, Семиноги... Ну а екс-президент Ющенко не те що не вникав у київські події, а, нагадаю, підготував Черновецькому майданчик на випадок аварійного катапультування з крісла на Хрещатику — членство у Вищій раді юстиції. Напевно, той до болю символічний указ (до речі, вже скасований Януковичем) став останнім ляпасом Ющенка киянам, які витягнули на собі, зокрема, і його революцію.

Регіонали? Стоячи від Києва на відстані витягнутої руки нардепа-латифундиста Хмельницького etc., натхненні соратники нового президента заходилися шукати причини краху столичної влади. Сміх та й годі... Розповідають, що на столі у віце-прем’єра Тихонова після суботнього хуралу в Кабміні лежить ватман, розкреслений стрілками та набором завдань, і скидається він на план воєнних дій. Та й останнє засідання Кабміну Азаров розпочав із того, що вкотре вказав віце-прем’єру на його місце — Київ, який «потрібно рятувати від розрухи».

При цьому роль власної партійної організації в новітній історії столиці регіонали завбачливо винесли за дужки. Сьогодні упор робиться виключно на «драконівську політику Тимошенко», «нещадне вилучення з бюджету столиці семи мільярдів», «розбалансування системи управління», «цькування мера» тощо. Що почасти могло бути. Однак навряд чи регіонали про це не знали до інавгурації свого президента. Втім, як і про те, які рішення ухвалює Київрада, давлячись землею. Але мовчали. Точніше — брали участь. Наклавши вето на озвучування справжніх проблем столиці, дозволивши їй потонути у некомпетентності та нахабстві влади. А якщо в чомусь і сумнівалися, то в кулуарах і дуже тихо. З одного боку, остерігаючись порушити тонкий баланс стосунків із мером та щедрою рукою розвідного Київради Олеся Довгого. З іншого — вибудовуючи тактичну лінію поведінки відповідно до стратегії президентських виборів, на яких разом із Черновецьким однією командою кували перемогу своєму президентові.

А тепер що? Тепер у Тихонова щоп’ять хвилин обзивається телефон, і захеканий Леонід Михайлович доповідає відповідальному віце-прем’єру, як він бореться з корупцією та наводить лад. У четвер мер, мабуть, прозвітував про те, як героїчно Київрада скасувала свої ж скандальні рішення. Відмовившись від непрозорої приватизації будинків 14 посольств, низки об’єктів метрополітену, а також дитячого садка «Орлятко». Ну, а Віктор Миколайович уже, звісно, підставив плече і готовий допомогти собі та меру виправдати довіру президента. При цьому досвідчений апаратний вовк Тихонов навряд чи не розуміє, що долю Леоніда Михайловича вирішуватимуть аж ніяк не результати забігу, який стартував. У кожному разі, в цій історії призові місця та трофеї розподілятиме сам Янукович.

І тут, так би мовити, є де розгулятися не лише політичній волі президента, а й його столичному рейтингу. На тлі 95 відсотків киян, які бажають відставки Черновецького. (Упевнена, пан Копатько під началом Бориса Колеснікова вже зробив перший контрольний замір після суботнього розбору польотів у Кабміні.) Водночас варіантів у ПР не так уже багато. З огляду на поки що досить обмежене електоральне поле в Києві. А також відсутність розкрученого кандидата на посаду столичного мера. Хоча деякі інформовані люди, що встигли повірити у необмежені можливості нового президента, таке твердження вважають «технологією, яку впроваджує в інформаційний простір сам Черновецький із кишеньковим медіахолдингом та купленими політологами».

Отже, є кілька варіантів можливого розвитку подій. На який із них врешті-решт піде президент — велике питання. У «регіонах» зараз досить жорстко конкурують різні погляди груп впливу. В історії з Києвом — у тому числі. І тут можлива найнесподіваніша синергія. Борис Колесніков хоч і спростував своїм віце-прем’єрством припущення наших джерел про його претендування на посаду голови КМДА, однак (що в цій історії більш цінне) оперативно й публічно підтвердив необхідність заміни Черновецького. Проте питання, як і коли його замінити, для ПР залишається відкритим:

— дотягнути до наступних виборів, жорстко обставивши своїми людьми?

— розвести законом повноваження мера і глави адміністрації, поставивши на противагу свою людину?

— умовити піти з миром?

Перший варіант уже реалізується. І якщо президент проявить властивий йому політичний інфантилізм, а також стане жертвою вищезгаданої технології, — Черновецький продовжить працювати. Під чуйним керівництвом ПР. Аж до наступних місцевих виборів. Які, за твердженням регіоналів, відбудуться або цієї осені, або навесні наступного року. Більше того, джерела натякають: про рішення Конституційного суду щодо недоторканності достроково переобраних мерів соратники Януковича легко забудуть. При цьому можна припустити, що регіонали й надалі використовуватимуть Черновецького як хлопчика для биття, паралельно вирішуючи свої проблеми. Блискавичне скорочення кількості заступників (тепер у Леоніда Михайловича один перший заступник — Голубченко — та сім звичайних), а також поява серед них Віктора Сівця й Алли Шлапак, які працюють у зв’язці президентського виборчого штабу ПР, підтверджують цю довгограючу версію. Тут-таки є й припущення, що регіонали спробують усунути Довгого. Попри всю неймовірність такого розкладу, називається компромісне прізвище столичного регіонала Дейнеги, під якого буцімто можуть знайтися голоси в усіх фракціях.

При цьому багатьох регіоналів не полишає нав’язлива ідея розрубати-таки гордіїв вузол царських повноважень мера столиці і призначити свого главу адміністрації. Є інформація, що під ухвалення закону про внесення змін до закону про столицю у другому читанні в парламенті може набратися до 300 голосів. При цьому все ж таки багато хто остерігається протистояння в заплутаній системі управління Києвом. Оскільки запропонований документ не дає відповідей на всі запитання.

Цікаво, що команда Черновецького буквально в останній тиждень розродилася законодавчою новелою, презентувавши власні погляди на організацію влади в Києві. Документ зараз вивчають у ПР. Найбільш інтригуюче положення — ліквідація районних рад. Мета — зміцнити виконавчу вертикаль. Тоді як, за нашими даними, київські регіонали категорично не підтримують цього ноу-хау, — у Кабміні і ВР можуть знайтися прибічники такого рішення.

Підігріває ці настрої нинішня заполітизованість райадміністрацій. Чернівецького справді колективно ігнорували. Це факт. Чому? Один із глав районів прокоментував ситуацію так: «Владу можна або поважати, або боятися, Черновецький же став посміховиськом. Його і не поважали, і не боялися». Про результати такого управлінського свавілля може сказати один невеличкий приклад. Якщо 2008 року через організований Черновецьким кол-центр, куди зверталися кияни зі своїми насущними проблемами, вдалося допомогти 98% тих, хто зателефонував, то 2009-го — лише 11%. Це офіційна статистика київської влади. Всі політичні сили — БЮТ, «НУ—НС», ПР, Блок Литвина, КПУ та інші, а також їхні лідери, які мають підконтрольних глав і заступників у районних адміністраціях столиці, про це знали. Проте використовували Черновецького, експлуатували райони і вбивали Київ. У каламутній воді справді легше ловити рибу. З Черновецьким же тутешня вода перетворилася на болото. З якого кожен із політиків вивуджував своє.

Що стосується добровільного відходу Леоніда Михайловича з політичної арени, то й на користь цієї версії є аргументи. Вже прозвучала його непублічна фраза на адресу регіоналів: «Якщо я заважаю, то я можу піти». Але рішення поки що не ухвалене. Можливо, буде ухвалене у травні. Коли Черновецький, що отримав незадовільну оцінку Кабміну, все трохи підчистить і підмастить, а потім гарно піде. Кажуть, деякі регіонали підштовхують його до такого рішення. Багатозначно киваючи на прокуратуру. Сам же Леонід Михайлович, який добряче підмочив свою, доти успішну, бізнес-репутацію, абсолютно адекватно оцінює власні мерські шанси (хоч як це дивно) і навіть погоджується з тим, що на посаді господарника не впорався. Тим часом у неформальних розмовах мер продовжує стверджувати, що, задовольняючи непомірні апетити різнобарвних прохачів, став заручником брудної політики та політиків. Гадаю, у цьому з ним навряд чи можна не погодитися.

До речі, був ще один варіант, вартий уваги й аналізу, — відповідальність Леоніда Михайловича за скоєне перед законом. Правда, після докладного вивчення ситуації, точніше — позиції і намірів ПР, ця версія видається фантастичною. Адже столичний градоначальник, який стартував днями, не біжить до перемоги, а втікає від відповідальності. У чому, власне, йому й зголосився допомогти новий президент України.