"Бігуді" проти LifeNews

Силове протистояння на Сході України - це не тільки бойові дії за окуповані території, а й інформаційна війна. Яку Україна цілковито й безнадійно програє. Заблокувавши неконтрольовані території економічно, Київ чомусь перекрив туди й доступ своєї інформації. Зараз у "ЛНР" (як і "ДНР") майже безроздільно панують місцеві сепаратистські й російські ЗМІ.

На базі й частотах колишньої обласної держтелерадіокомпанії (ОДТРК) в Луганську функціонує телеканал "Луганск-24", а на базі державного ФМ-радіо "Пульс" - сепаратистське радіо з тією ж назвою "Луганск-24". Обидва пропагують діяння так званого уряду Плотницького. Паралельно територію "ЛНР" покривають російські сумнозвісні телеканали LifeNews, "Россия-24", "Первый канал", "Звезда", ОРТ і т.д. Сепаратисти видають і свій друкований орган - газету
"ХХІ век" - колишній рупор обласної організації Партії регіонів.

Кабельні телемережі також забиті російськими телекартинками. Втім, у деяких провайдерів можна зустріти й українські, але тільки розважальні або дитячі канали на кшталт "Бігудів", "Пікселя" тощо. Кілька окупованих районів мають ще місцеві телеканали й ФМ-радіо (як правило, "віджаті" в колишніх власників), такі як "Голос Новороссии", "Казацкое радио". Окремі покривають і прифронтові населені пункти на контрольованій Україною території - включно з м. Щастя та частиною Станично-Луганського району.

Засилля сепаратистських і російських ЗМІ ще не означає, що люди цілковито позбавлені доступу до альтернативної інформації (у вік глобалізації повністю перекрити інформаційні потоки практично неможливо). У певної частини населення є доступ до Інтернету. Однак користуються ним для отримання новин далеко не всі. Крім того, події на Сході України, яким передувало суцільне одурманювання людей російським ТБ, показали, що вплив Інтернету на маси занадто перебільшений. Ще одна можливість отримати альтернативну інформацію з України - супутникове телебачення. Але, по-перше, "тарілок" на Луганщині мало (раніше їх масово ставили тільки в тих невеликих населених пунктах, куди не доходив сигнал аналогового телебачення і не працювали кабельні провайдери). А, по-друге, встановити їх може собі дозволити далеко не кожен, особливо в теперішніх умовах тотальної нестачі грошей.

Люди, що періодично приїжджають на українську частину Луганської області по продукти чи до родичів, розповідають: "Коли вмикаємо телевізор, то наче переносимося в якусь іншу реальність. У "Новоросії" платять пенсії і зарплати, Росія щотижня возить допомогу, тут так добре, що багато хто вже мріє переселитися до нас на постійне проживання. Натомість з України - жодної інформації, наче такої країни взагалі немає. Хоча в "ЛНР" багато проукраїнськи налаштованих людей (у самому Луганську їх близько третини), які з різних причин не можуть звідси виїхати. Ці люди не демонструють своєї позиції публічно, бо бояться. Вони просто мовчать, із жахом спостерігаючи, що коїться в "ЛНР". І поступово втрачають надію, що весь Донбас колись знову стане українським…"

Чи можна виправити ситуацію з дефіцитом української інформації на території "ЛНР"? Так. Для початку достатньо хоча би встановити потужні передавачі для аналогового мовлення, які б транслювали українські центральні телеканали на окуповані території. Адже сепаратисти транслюють на наш бік свою пропаганду, причому досить потужно. Завдяки 5-кіловатим передавачам, встановленим у Луганську, телеканал "Луганск-24" ловлять навіть у Лисичанську (щоправда, не всюди, а тільки на горішніх поверхах 9-поверхівок), тобто за 70 км від передавача. Якщо в Лисичанську встановити аналогічний передавач, його сигнал так само ловитимуть і в Луганську. А якщо передавачі встановити по периметру на кілька десятків кілометрів ближче до лінії розмежування з "ЛНР" (з урахуванням особливостей рельєфу, але не в межах досяжності ворожої артилерії, звичайно), то їхній сигнал не тільки повністю покриє Луганськ, а піде й набагато далі - на південь області. Технічно виконати всю роботу мав би Концерн РРТ. При цьому вона обійшлася б бюджету у відносно невелику суму. Однак на ділі нічого не робиться. Більше того, Луганська філія Концерну РРТ не тільки не переїхала на контрольовану Україною територію, а й транслює в Луганську і "ЛНР" усі російські й місцеві сепаратистські телеканали. Причому на безоплатній основі. Звернення обласної влади з вимогою припинити це неподобство й перенести філію концерну в Сєверодонецьк або Лисичанськ ігноруються.

Причина такого стану речей лежить на поверхні - Київ просто не хоче всім цим займатися. Столичні чиновники, котрі й гадки не мають, що відбувається на Сході країни, не бажають вникати в суть тутешніх проблем і намагатися хоч якось їх вирішити. Їм на них глибоко наплювати. 10 жовтня, коли П.Порошенко приїжджав у Сєверодонецьк, він публічно заявив, що інформаційне забезпечення жителів "ЛНР" - одне з пріоритетних для України. Однак для реалізації пріоритету за два місяці не зроблено нічого. Чи варто тоді заявляти, що Україна колись поверне весь Донбас?..