Безпечні зв’язки

19 листопада, 2010, 17:36 Роздрукувати Bипуск № 43, 19 листопада-26 листопада 2010р.
Відправити
Відправити

« — Лікарю, мене ігнорують! — Наступний!» — ці слова з бородатого анекдоту якнайкраще ілюструють стосунки значної частини українських ЗМІ з нинішньою українською владою...

« — Лікарю, мене ігнорують! — Наступний!» — ці слова з бородатого анекдоту якнайкраще ілюструють стосунки значної частини українських ЗМІ з нинішньою українською владою. У скаргах працівників пера і мікрофона збентеженого подиву, мабуть, навіть більше, ніж власне обурення. Як це? Нас, четверту владу, без прихильності якої, як переконують усі підручники політтехнологій, не можна ні здобути владу, ні її утримати, просто... не помічають?? Це ж «не за правилами»! Нелогічно! Недалекоглядно, врешті-решт!! Однак факт залишається фактом. Будівники нової країни чудово почуваються і без «сторожових псів демократії». Використовуючи метафору Лапласа, просто «не потребують цієї гіпотези». Не забуваючи при кожному зручному випадку переконувати і західних партнерів, і українських виборців, що свобода слова залишається для них непорушною цінністю, а в критиці своїх дій влада зацікавлена більше, ніж її опоненти та журналісти разом узяті. Тільки критика виходить якась безконтактна. А отже, цілком безпечна для того, кого критикують.

Зрозуміло, спілкуватися зі співгромадянами будь-якій владі доводиться, відтак засоби інформації їй у будь-якому разі потрібні. Але спілкування від спілкування відрізняється. Із завданням простого повідомлення підданим про рішення партії і уряду в радянські часи цілком справлялася і радіоточка, яка отримала серед цих самих підданих промовисту назву «брехунець». А для чого нинішній українській владі контактувати з медіа, які позиціонують себе як незалежні? Арсенал ЗМІ, який і без того в її повному розпорядженні, набагато різноманітніший. З його допомогою можна навіть впливати по-різному на різні цільові аудиторії — залежно від поставленої мети. Отримуючи цілком передбачуваний «зворотний сигнал». По суті, це замкнений цикл, який дає мешканцям Печерських пагорбів змогу почуватися «сухо і комфортно». А іншого надзавдання в них і немає.

Бувають, звісно, окремі ексцеси. Якщо у високому кабінеті випадково натиснуть не на ту кнопку на пульті, і його мешканець почує не те, до чого вже звик. Або — у прагненні продемонструвати службову запопадливість — спеціально навчені люди виявлять проблеми з ліцензією в не зовсім «правильного» телеканалу і постараються про всяк, так би мовити, випадок «убезпечити» начальників від і так, здавалося б, непомітного ЗМІ. Але взагалі-то особливої необхідності здійснювати тотальне зачищення медіапростору, витрачаючи на це сили і кошти, у нинішньої влади немає. Ігнорування — набагато безпечніше і технологічніше.

Інша річ, якщо сприймати «не свої» ЗМІ як вояків чужої армії. Чи агентів ворожих спецслужб, які використовують будь-яку шпарину в кладці фортечної стіни, зведеної владою, для того щоб проникнути всередину й розпочати підривну роботу. У боротьбі з такими шкідниками всі засоби здаються можливими. А те, що викриті агенти починають переконувати, що «вони не такі», тільки зміцнює підозри. І з чого, власне, дивуватися? Серед українських політиків практично немає (та й не було) людей, які щиро вірять у те, що ЗМІ спроможні щось робити зі своєї власної волі, а не на замовлення. Прагматики від політики можуть хіба що припустити, що замовники використовують журналістів втемну (і навіть поспівчувати бідолахам). Звідси — логічна двоходівка. «Якщо замовляємо не ми — отже, замовляють нас». З усіма наслідками, що випливають із цього нехитрого висновку.

Утім, і це можна пояснити психологією, прагненням можновладців до тих-таки «сухості і комфорту». Адже незрозуміле лякає, а коли невдоволення просто й дохідливо пояснюють «банальним замовленням», усе відразу стає на свої місця. Адже так відбувається не тільки з медіа. На протести підприємців спочатку теж не знали, як реагувати. Але потім переконали себе в тому, що за ними стоять ті, хто прагне реваншу за поразку на виборах, і відразу в голосі з’явилася твердість, а в рухах — упевнена рішучість. До ЗМІ, певна річ, можуть проявити й поблажливість — мовляв, «не знають, що коять». Але відразу підкреслять, що це не звільняє журналістів від відповідальності. Класичний приклад — обвинувачення Миколи Азарова на адресу «Інтера» (!), який спровокував, на думку прем’єра, сплеск ажіотажу на гречку тим, що показав чергу за крупою, в якій (про це Микола Янович знає напевне) стояли виключно бомжі. Для повноти картини залишилося натякнути, що й бомжі були куплені, але цей хід вирішили, певне, приберегти на чорний день.

Показово, до речі, що в провокації прем’єр звинуватив саме «Інтер». Ні, звичайно, можна припустити, що найрейтинговіший канал просто до слова згадався. Але в цілому слова Азарова можна розцінити і як натяк на те, що навіть присутність у пулі лояльних ЗМІ зовсім не знімає з його керівників підозр у таємному бажанні лити воду на чужий млин. Що вже казати про тих, хто в цей пул не входить і ледь не за визначенням заважає владі, на думку самої влади, «будувати нову країну».

Прискіпливі експерти, до речі, вже звернули увагу, що навіть у багатостраждальному законі про публічний доступ до інформації представників влади стривожили не стільки можливості розголошення небажаної інформації (у чому їх передовсім підозрювали активісти НДО), а те, що з допомогою запитів нібито можна паралізувати діяльність державного апарату! Не варто посміхатися, якщо вам здається, що апарат цей і так працює як паралізований. В уряді переконані в протилежному. А теза «не заважайте працювати» перетворюється на універсальну відповідь на будь-які претензії. Хоча при цьому вам обов’язково скажуть, що зацікавлені в критиці. Особливо в конструктивній. Ну що ж, про очисну роль критики йшлося навіть у суворі сталінські часи. І тоді ж цілком офіційно жартували про те, що якимсь неназваним чиновникам потрібні «такі гоголі, щоб нас не чіпали».

Чи означає це, що очищений від «паралізуючих» норм законопроект має шанси бути ухваленим? Цілком можливо. Хоча чи буде він справді дієвим — велике запитання. Зрештою для того, щоб оприлюднити якусь інформацію, її необхідно мати. А з цим у нашій країні проблем іще більше. Хоч би скільки міністр економіки казав про те, що він є прибічником формалізації власності, про те, що кому насправді належить, часто твердо не знає ніхто. Здогадуються, звичайно, але здогадок в офіційну відповідь на інформаційний запит не запишеш.

З іншого боку, а чи так уже багато в нас дієвих законів, які забезпечують дотримання громадянських прав і свобод? Адже більшість із них ухвалено ледь не з-під батога — тому, що «так було потрібно» і що відповідні зобов’язання Україна взяла перед Радою Європи чи Євросоюзом. А тому мали перед собою дві мети — дотриматися формальної пристойності і не надто ускладнити життя вітчизняному чиновникові. Причому остання мета, як правило, була пріоритетною.

Related video

Та й нині закон про публічний доступ до інформації ухвалюватимуть не стільки під тиском журналістів, яких влада ігнорує, скільки на прохання європейців. Перед якими президент почувається більш зобов’язаним: зрештою визнали ж вони його перемогу на виборах (вітчизняні ЗМІ теж визнали, та й куди б вони поділися?). Тільки чи вчитуватимуться ці європейці в кожну кому? А якщо вчитуватимуться, то чи не повториться історія із суспільним телебаченням? Яке безуспішно створювали в Україні років п’ятнадцять. І, цілком можливо, у недалекому майбутньому створять. Оскільки нині воно вже нікому особливо не потрібне. І ні для кого, насправді, не становить загрози. А тому безболісно може бути записане в досягнення влади. Задоволення від цього «досягнення», звісно, буде небагато. Але нинішні мешканці Печерських пагорбів, схоже, за гостротою відчуттів і не женуться.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК