Бермудський п’ятикутник

Під час симпозіуму в Гаазі, котрий визначив кілька тижнів тому Україну як найбільше постраждалу від економічної кризи країну, Вольфганг де Толл зауважив: «Україна, як корабель без капітана, без команди, борсається у відкритому морі під час шаленого шторму, і всі вже настільки знесилилися, що нема кому навіть крикнути SOS». Насправді SOS кричать усі кому не ліньки, а знесилилася країна через постійне вовтузіння біля штурвала. Причому просто так — безстатусно чи повахтенно — стерно нікому не потрібне. Розділити відповідальність за курс корабля без капітанського кітеля мало хто готовий. Та все ж, перекочуючись через палубу і вдаряючись об борти у штормових хвилях кризи й одночасної бійки за владу, вожді примудряються вести переговори про командну роботу. Трохи часу в них ще є: корабель уже збився з курсу, але пасажирів хитавиця остаточно ще не зморила…

Досі існує кілька варіантів врегулювання політичної кризи, чергове загострення якої настало після розпаду демократичної коаліції та відставки спікера Верховної Ради.

На сьогодні лідирує, з погляду імовірнісних ставок, коаліція Партії регіонів і БЮТ. Дещо нижчі шанси об’єднатися у «президентської» фракції, «Регіонів» і Литвина. І теоретично вони зберігаються у «НУ—НС», БЮТ і литвинівців. Немає жодної гарантії, що будь-яке з утворень зможе виробити й реалізувати правильний курс державного корабля. Тим часом ясно, що відсутність реалізації всіх трьох і збереження нинішнього хаосу неминуче винесе державний корабель на рифи. Тому розглянемо варіанти.

«Віднесіть моє слово в банк»

Щоразу, що коли Віктор Янукович у своїх метаннях виходив на зближення з лідером БЮТ, експерти випромінювали скепсис, слушно зауважуючи, що неприйняття Рінатом Ахметовим і Дмитром Фірташем союзу з Тимошенко зупинить лідера регіоналів. Двічі саме так і відбувалося — у травні й у вересні поточного року. Однак цього разу команда Ахметова змінила позицію. Усі звернули увагу не лише на букет квітів, піднесений Борисом Колесніковим Юлії Тимошенко з нагоди дня народження, а й на його особисту участь у переговірному процесі, який триває між БЮТ і регіоналами. У ході його обговорюються і кадрові квоти, і спільні антикризові заходи, і проект Конституції, в ухваленні якого зацікавлені обидві сторони. Що змусило ахметовців змінити своє ставлення до можливості альянсу з Тимошенко?

По-перше, ситуація в економіці в цілому й у приватному бізнесі зокрема. У регіоналів була дилема: якщо їхній великий бізнес відчує, що може обійтися без присутності у владі, а отже, без бюджету, то фракція взагалі в жодну коаліцію вступати не повинна — їй залишиться тільки почекати моменту наступних виборів, коли влада впаде в їхні руки повністю. Але, вочевидь, вирішили, що чекати немає часу.

По-друге, присутність у владі й можливість впливати на перерозподіл коштів покликані знизити соціальну вибухонебезпечність в основних електоральних регіонах партії. Щомісячні соціальні виплати і навіть пайки згадано в напрацюваннях економістів, які займаються написанням антикризової програми. Тимошенко не хоче штурму будинку уряду металургами та шахтарями. Регіонали не хочуть створювати середовище, в якому у разі чого зможе розцвісти пишним квітом полум’яна опозиціонерка. Від селян же, ріелторів, комп’ютерників та інших менеджерів великих проблем ніхто не очікує.

По-третє, Віктор Ющенко, чиїм незмінним союзником протягом останніх років був Рінат Ахметов, до сьогодні не зміг пройти своєї частини шляху для об’єднання чи принаймні спільної гри з Партією регіонів. Президенту справді було дано обіцянку підтримати голосами фракції ПР кандидатуру Івана Плюща на спікера. Строк дії обіцянки сплив три тижні тому — наприкінці передостаннього сесійного тижня. До моменту «Ч» Віктор Андрійович не знайшов у «Нашій Україні» потрібної кількості голосів і не зміг домовитися з Володимиром Литвином про підтримку кандидатури Івана Степановича.

По-четверте, в якийсь момент Рінат Ахметов відкинув побоювання з приводу намірів Тимошенко провести ревізію його бізнесу. Джерела в оточенні Ріната Леонідовича стверджують: йому людською мовою пояснили, що в цьому плані Тимошенко можна не боятися.

По-п’яте, більшість фракції «Регіонів» переконана в тому, що союз із Тимошенко є найбільш стійкою конструкцією, котра створює конституційну більшість у залі, що дає можливість ухвалювати закони, змінювати їх, долати вето президента, управляти силовиками, а через них — наводити лад (або використовувати) навіть у керованих президентом Нацбанку, Міноборони, Фонді держмайна.

По-шосте, 330 голосів плюс «резервні» 28 голосів комуністів забезпечують певну ймовірність ухвалення змін до Конституції. Ці зміни (будь-но вони ухвалені в задуманому вигляді), котрі передбачають обрання Януковича президентом у парламенті, штучно створюють чотирирічний безвиборний період, що дасть змогу сконцентруватися на кризі та бізнесі замість недоречних для олігархів витрат на виборчі кампанії.

Керуючись, зокрема, переліченими вище причинами, «Регіони» ведуть активний діалог із БЮТ про створення коаліції. Їхня конструкція то вибудовується, то руйнується. Думки учасників про процес діаметрально протилежні: від «залишилися деталі, але об’єднання неминуче», до «нічого з цього не вийде». На сьогодні в активі переговорного процесу: чорновий поділ квот в уряді та місцевій владі; незатверджений список прізвищ кандидатів; відсотків на вісімдесят узгоджений варіант Конституції; спроби експертів звести антикризову програму, яка передбачає крен уваги у бік регіонів країни, де потужні виступи робітників здатні створити проблему для власників і центральної влади. У пасиві переговорів: відсутність гарантії виконання досягнутих домовленостей (утім, існує легенда, що під час зустрічі з Тимошенко Рінат Ахметов запропонував покласти в банківський сейф на пред’явника акції його компанії, які можна буде забрати, коли «Регіони» порушать узяті на себе зобов’язання); значний рівень недовіри сторін одна до одної (Тимошенко не може гарантувати голосів своєї фракції як у питанні ухвалення змін до Конституції, так і в питанні підтримки обрання в парламенті Януковича на посаду президента. Не дуже вірять регіонали й у її відмову від участі в усенародних виборах. Відмова, яка начебто автоматично забезпечує Януковичу перемогу); присутність третього гравця — президента, котрий прагне поваляти вишиковувані прибютівські пірамідки, розпалюючи самолюбство ВФ.

У принципі, з погляду антикризового протистояння, об’єднання БЮТ і «Регіонів» могло б бути найбільш прийнятним. Саме ця коаліція, судячи з опитувань, породила б у суспільстві найбільші очікування, пов’язані з чітким адмініструванням боротьби з хаосом. Вітринні ідеологічні відмінності, нібито існуючі між двома найбільшими політичними силами, відійшли б на другий план. Така коаліція мала б усі можливості, з погляду розробки та реалізації вивіреного і чіткого антикризового курсу. Але! Новітня історія України не знає жодного випадку дотримання домовленостей у багатоходових комбінаціях; жодного випадку, коли команди приходили до влади й у їхніх подальших діях домінував суспільний, а не приватний інтерес; жодного випадку, коли сутичка за потоки не роз’їдала альянси як іржа; жодного випадку, коли підкладання Конституції під чиєсь царствене гузно не вилазило боком для країни; зрештою, жодного випадку, коли бізнес, який перебував при владі, міг проводити політику в інтересах широких мас.

Що змушує вважати, що чергова спроба, у разі створення коаліції двома найбільшими політсилами, стане винятком із загального ряду? Неординарність ситуації, в якій вона створюється? Поставлене на карту політичне довголіття? Реальні втрати великих бізнесменів, нездатних устояти самостійно і потребуючих упорядкованого економічного середовища? Можливо…

«Верховна Рада має бути або розплющена, або розпущена»

Саме так, на думку представників СП, президент бачить долю парламенту. Віктор Ющенко не хоче офіційно створювати коаліції з Партією регіонів, оскільки це (тільки не смійтеся) може зашкодити його перспективам у боротьбі за другий термін. Президент хоче обрати Плюща спікером, відправити Тимошенко у відставку, призначити Єханурова технічним прем’єр-міністром і згодом, якщо того зажадає боротьба за другий строк, розміняти участь Януковича у виборах на прем’єрське крісло. Все це має бути здійснено голосами «Нашої України», Партії регіонів і фракції Литвина.

На сьогодні необхідних 226 голосів навіть для першого кроку — обрання Плюща спікером — у Ющенка нема. Він, безперечно, вів розмови на цю тему з Литвином, обіцяючи Володимиру Михайловичу все, але... потім. Він зустрічався з Юрієм Луценком у надії залучити голоси «Самооборони» і погрожував розгоном парламенту. Він розмовляв із Фірташем, який міг би підсобити у знаходженні нашоукраїнських голосів, якби НАК віддав йому з десяток мільярдів кубів газу, накопичених «Нафтогазом» на чорний день у сховищах. Він зустрічався з Януковичем і розмовляв із ним про об’єднання країни і спільну місію в перспективі.

Досі це не дало результату. Бо Литвин, який голосує за Плюща, — це Тимошенко, котра поступається прем’єрством Богословській. Луценко готовий підтримати Івана Степановича лише у разі відставки Балоги. А Фірташ, який має п’ять багнетів у фракції «Регіонів», мав після зустрічі з президентом не найприємнішу розмову з Рінатом Ахметовим, суть якої зводилася до трьох слів: «ти хто такий?». До речі, за даними «ДТ», керівництво НАКу, попри найвище звернення, грудьми лягло на закачаний у ПСГ газ, покликаний стати паличкою-виручалочкою у разі загострення конфлікту з «Газпромом».

Що ж до розгону парламенту, то, безперечно, Віктор Андрійович може вписати дату й поставити підпис під заготовленим указом. До першого суду. Який, до речі, стане останнім. Тому що, відповідно до рішення Київського апеляційного адміністративного суду, президент не має права оскаржувати будь-яке судове рішення в першій інстанції, що накладає заборону на проведення виборів. Хоча посприяти реалізації розгону можуть «Регіони». Наприклад, вивівши 150 депутатів зі складу Ради. Що, правда, після змін, внесених до закону, зробити не так просто, як раніше. Однак для того, щоб стати союзниками президента, «Регіонам» потрібні дві речі. Перше — чітка конструкція влади на кризовий період, отже — коаліція. Друге — прем’єрство Януковича вже сьогодні, а не у відкладеній перспективі.

Шанс залишитися в грі, а не бути виведеним з неї, у президента є в разі, якщо він запропонує чітку формулу, яка змусить його реально ділитися владою, а не тільки обіцяти її. Янукович — прем’єр, Литвин — спікер. У цьому випадку заковика буде тільки із 37 нашоукраїнськими голосами, яких сьогодні немає. Можливо, вони з’являться, якщо прибічники Януковича зможуть охмурити Коломойського, який противиться прем’єрству Януковича. Якщо нинішні міністри, які працюють за квотою «Нашої України», усвідомлять реальність уже на наступному тижні «виходу на велфор» і кинуться вмовляти близьких депутатів із фракції зберегти за ними відповідальні або дохідні місця і якщо президенту вдасться зламати опір таких людей, як Кириленко, Ключковський, Зварич, Мартиненко, і частини «Самооборони». У принципі, і перспектива створення коаліції ПР і БЮТ, яка набула реальних обрисів через лояльність Ахметова, може змінити думку деяких депутатів «НУ—НС». Теоретично.

Отже, скидати з рахунків можливість президентської гри сьогодні не варто. Але він поки що не готовий змінювати правила.

Сам президент навіть не припускає думки про власний програш. І перспектива можливої консолідації навколо нього розрізненої опозиції (у разі створення прибютівської коаліції) його не спокушає і не лякає. Він абсолютно переконаний, що Янукович: а) не повірить Тимошенко; б) не задовольниться місцем «весільного президента» і, як і раніше, прагнутиме прем’єрського крісла. Віктор Андрійович не поділяє думки тих, хто вважає, що у Віктора Федоровича для щасливого життя є все, крім неклопітного почесного місця «парламентського президента». Цим кріслом Юлія Володимирівна охоче поступиться керманичу ПР в обмін на конституційні зміни, які істотно обрізають повноваження глави держави й настільки ж істотно розширюють права глави уряду, яким Тимошенко бачить тільки себе. Маленька проблема: далеко не всі і в БЮТ, і в «Самообороні» готові голосувати за Януковича-президента.

Ющенко про це знає. Ще й тому він не вірить у коаліцію двох політичних стовпів. Значно більше його турбує інша комбінація:

Литвин — спікер і — поїхали

За версією різних джерел, на сьогодні у фракції «НУ—НС» є 38 депутатів, які вийшли з-під впливу президента. Їхні хаотичні переговори між собою до цього часу не дозволили реалізувати програму-мінімум — змінити керівництво фракції. А саме В’ячеслава Кириленка, який зависнув між лояльністю до президента та нелояльністю до президентських планів. Тридцяти восьми голосів у разі, якщо вони зберуться в одному місці, вистачило б для рішення фракції про створення коаліції з БЮТ і фракцією Литвина. Проте голосів трьох фракцій не вистачило б для створення коаліції. Адже 38 плюс 156 бютівців, і плюс, у кращому разі, 20, а в гіршому — десять литвинівців — це 204—214 голосів. Отже, як і в президентському варіанті, може йтися не про коаліцію, а про робочу більшість, у даній конфігурації підкріплену «золотою» у всіх сенсах акцією комуністів.

Переговори в цьому напрямі ведуться всіма потенційно залученими силами. Хоча всі розуміють, що за штормових умов не скріплена офіційним поділом відповідальності більшість навряд чи буде стійкою, ефективною та тривалою. Вона, швидше, є паліативом та електоральною схованкою для Юлії Тимошенко та частини «НУ—НС», яка не палає бажанням асоціювати себе як з одіозним Януковичем, так і з непопулярним Ющенком. Доки ще вони думають про виборні іміджеві тонкощі. Інерція, знаєте-но.

Усі розуміють, що Литвин-спікер — не найгірший варіант, якщо не сказати, що найкращий із наявних. Проте Литвин-спікер — це не вирішення питання, а лише перепочинок перед новою сутичкою. Його обрання дозволяє відносно швидко й досить безболісно повернути Раді статус робочого органу. Стабільність же роботи більшості, при руйнівних діях з боку президента і «Регіонів», забезпечити буде практично неможливо. Однак цей варіант буде опрацьовано до кінця. У разі успіху переговірного процесу — буде реалізований, у разі провалу — послужить індульгенцією Юлії Тимошенко, значима частина фракції якої скептично ставиться до союзу з регіоналами й налаштована категорично проти конституційних змін. Щоб сказати «я зробила все, що змогла, щоб цього не сталося», Тимошенко має пройти до кінця шлях із нашоукраїнцями і Литвином. Президент, у свою чергу, постарається зробити все, щоб вона на цьому шляху спіткнулася об відсутні голоси.

Штурханина біля стерна триває. Корабель хитає. За підрахунками втаємничених експертів, спад виробництва становить 0,7% за день. Банки мародерствують. «Газпром» звіріє. Ціни зростають. Пасажирів хитавиця зморює дедалі більше.