БАБА ЯГА ЗНОВУ ПРОТИ?

У четвер, 26 грудня, парламент несамовито штампував закон за законом.

Облом настав у той момент, коли на голосування поставили проект постанови, підготовленої за підсумками парламентських слухань «Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова й цензура в Україні», що відбулися 4 грудня. Проект, спрямований на зміцнення свободи слова й боротьбу з політичною цензурою в ЗМІ, було провалено: за нього проголосувало 223 народних депутати з 438, зареєстрованих у залі.

Не зайве нагадати, що згадані парламентські слухання не можна віднести до категорії планових, і вже тим паче — «пересічних». Принаймні з чотирьох причин.

По-перше, тема політичної цензури та свободи слова в Україні одержала величезний суспільний резонанс. Непідконтрольні владі друковані видання сьогодні можна полічити на пальцях однієї руки, а серед центральних телеканалів не залишилося жодного, який дозволяв би собі відхилятися від визначеної згори «генеральної лінії». Політичну цензуру в країні визнають усі: політики (причому як з опозиційного, так і з пропрезидентського табору), професіонали-журналісти й суспільство загалом. За даними загальнонаціонального опитування Центру Разумкова, існування в Україні політичної цензури підтверджують три чверті населення (73,6%), серед опитаних журналістів цей показник ще вищий — 86,2%! Спікер Верховної Ради Володимир Литвин теж, пам’ятається, заявляв, що «було б блюзнірством заперечувати наявність проблеми політичної цензури в Україні». Не бачать проблеми лише двоє-троє співробітників адміністрації Президента, але це радше корпоративна етика в них така, посада, бачте, вимагає.

По-друге, обговорювані на парламентських слуханнях проблеми привернули й досі привертають увагу зарубіжних партнерів України. Передусім тих, які ще не махнули остаточно рукою на Україну й не змирилися з її роллю «відстійника авторитаризму» в центрі Європи.

По-третє, сьогодні вже багатьом стало ясно, що вільні засоби масової інформації — це свого роду життєдайне середовище, кровоносна система здорового суспільства. Без свободи слова, без альтернативних оцінок подій і альтернативних пропозицій щодо виведення країни з кризи, держава й суспільство приречені. Будь-які паростки громадянського суспільства, самоорганізації громадян, партійна діяльність, парламентське життя — усе це буде мертвим і не дасть відчутного ефекту для зміцнення демократичних підвалин суспільства при тотальному контролі над інформаційним простором, при одномірному й дозованому висвітленні (а ще гірше — замовчуванні) подій.

Нарешті, парламентські слухання про свободу слова, на відміну від інших слухань такого роду, були особливими — вони відбувалися за ініціативою знизу. Ми пам’ятаємо, сотні журналістів підписали Маніфест на захист свободи слова. Ми пам’ятаємо, вони створили Страйковий комітет, потім Незалежну профспілку працівників ЗМІ. Саме з ініціативи журналістських громадських організацій, після зустрічі зі спікером Литвином було заплановано проведення парламентських слухань. Журналісти активно включилися в роботу Громадської ради, створеної при профільному комітеті Верховної Ради з питань свободи слова й інформації. З їхньою участю було підготовлено порядок денний, список учасників і проект постанови парламентських слухань.

І все-таки 26 грудня проект постанови було провалено. Для його ухвалення забракло трьох голосів. Немає сенсу говорити про те, що якби спікер Литвин хотів ухвалення документа і виявив притаманну йому в інших випадках наполегливість, то постанову парламенту щодо свободи слова було б затверджено.

Цілком передбачувано документ, що містив розумні зміни до законів, підтримали всі присутні в залі представники опозиції — фракції «Наша Україна», КПУ, БЮТ і СПУ. Але це мінімум із того, що вони могли зробити... адже з більшістю можна було б і попрацювати. Так само дружно, але проти, виступили пропрезидентські фракції. Лише два голоси на підтримку насмілилася «виділити» фракція «Демократичні ініціативи», й один — фракція НДП.

Отакий сухий залишок. Сумний залишок. А скільки яскравих і полум’яних промов на підтримку свободи слова ми почули напередодні й під час парламентських слухань. 295 народних депутатів проголосували за їх проведення! Очевидно, вказівний перст згори, з вулиці Банкової, відіграв свою звичну роль і в цьому випадку. Інакше важко пояснити, чому представники більшості, котрі відверто висловлюють свою солідарність із журналістами в режимі off the records, несподівано так дружно нагадали нам совкові часи та їхнє головне гасло: кожен окремо — «за», а всі разом — «проти»!