«АУКЦІОН ІЗ ПРОДАЖУ КОМПАНІЇ «КРИВОРІЖСТАЛЬ» — ЦЕ ТАКЕ ШАХРАЙСТВО, ЯКЕ ВЖЕ СХОЖЕ НА ЖАРТ»

Не викликає сумнівів, що продаж держпакета акцій Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» стане однією з найбільших угод за всю історію української приватизації. Продається фактично останній рентабельний і перспективний державний актив у металургії — галузі, яка формує понад 30% бюджету України і має таке ж саме значення, як, наприклад, нафтогалузь у Росії.

«Криворіжсталь» дає п’яту частину виробництва сталі та прокату в країні і входить у тридцятку найбільших виробників металопродукції у світі. У складі комбінату — шахтоуправління з підземного видобутку руди, гірничо-збагачувальний комплекс, коксохімічне, аглодоменне, сталеплавильне і прокатне виробництва. Це єдине підприємство України, яке має практично автономний виробничий цикл — від видобутку сировини до виробництва прокату, що забезпечує низьку собівартість продукції і дозволяє рентабельно й прибутково працювати навіть за несприятливої кон’юнктури світового ринку, не кажучи про його нинішній стан із буквально позамежним рівнем цін. Так, 1999 року рентабельність «Криворіжсталі» становила 14,82%, 2000 року — 33,7%. 2001 і 2002 років цей показник знизився у зв’язку з подорожчанням енергоресурсів та сировини, але при цьому залишився на цілком прийнятному рівні — 17,3%. Наступними роками рівень рентабельності не опускався нижче 30%.

Стабілізацію фінансово-економічної та виробничої діяльності комбінату після руйнівного періоду 90-х років можна прямо пов’язати з проведенням економічного експерименту в ГМК України, який проходив під особистим контролем Л.Кучми. Його умови дозволили позбутися значної частини боргів, відновити оборотні кошти, звести до мінімуму бартерні операції і тим самим закуповувати за гроші якісні сировину й матеріали за вигіднішими цінами. Вже на 2002 рік комбінат зміг відмовитися від субсидування, прямої або прихованої системи дотацій і посісти міцні ринкові позиції.

Нині на підприємстві розроблений і втілюється в життя перспективний план розвитку до 2010 року. У шахтоуправлінні з підземного видобутку руди відбулася реконструкція комплексу з видачі та переробки руди, що дозволило знизити собівартість залізорудної сировини на 10%, провести капітальний ремонт двох агломашин на ГЗК, двох конвертерів у конвертерному цеху, чотирьох доменних печей. При цьому реконструкція доменної печі № 9 стала, мабуть, єдиним істотним досягненням на ниві кардинальних змін у металургії регіону. Пуск печі, що відбувся в листопаді 2003 року, дозволить збільшити виробництво чавуну на 400 тис. тонн із одночасним зниженням витрати коксу на 15—20 кг/т. Слід зазначити, що всі заходи здійснювалися за власні кошти комбінату.

До 2006—2007 року заплановано технічне переоснащення чотирьох коксових батарей із модернізацією цехів уловлювання та сіркоочистки, розширення й реконструкцію двох хвостосховищ гірничо-збагачувального комплексу.

Останніми роками на підприємстві було освоєно виробництво арматурних сталей за новими для комбінату закордонними стандартами — американським, корейським, канадським, а також за стандартами Гонконгу, Сінгапуру, Чилі, Греції, Австралії. При цьому менеджментові комбінату вдалося істотно розширити географію поставок. Диверсифікація ринків дозволила практично безболісно пережити припинення поставок у Північну Америку в 2001—2002 роках. Комбінат зміг переорієнтуватися на інші ринки, і втрата цілого регіону не позначилася на цифрах реалізації. «Криворіжсталь» очолила рейтинг компаній України «Топ-100» за 2002 рік за обсягами експорту. А 2003 року цей показник збільшився. Комбінат експортував 5270,188 тис. тонн металопродукції у 84 країни. Найбільшими експортерами стали Алжир, Італія, Сирія, Філіппіни, Туніс, Таїланд, Ліван, Кіпр, Іран та Ізраїль.

У цілому 2003 року комбінат виробив 7 млн. 77 тис. тонн сталі, 6 млн. 275 тис. тонн готового прокату, 6 млн. 43 тис. тонн чавуну, 9 млн. 731 тис. тонн агломерату. Обсяг реалізованої продукції за 2003 рік становив 7,5 млрд. грн. (близько 1,4 млрд. дол.), що на 29,5% більше, ніж у 2002 році.

За підсумками січня—травня 2004 року, ВАТ «Криворіжсталь» виплавило 3 млн. 74 тис. тонн сталі, що на 5,7% більше, ніж за п’ять місяців минулого року; виробило 2 млн. 616 тис. тонн готового прокату (+ 1,2%); 2 млн. 620 тис. тонн загального прокату (+ 1,1%); 2 млн. 706 тис. тонн чавуну (+ 6%); 4 млн. 236 тис. тонн агломерату (+ 3,7%).

Очевидно, що за такого розкладу боротьба за комбінат точиться неабияка. Корпорація «Індустріальний союз Донбасу» — один із можливих учасників конкурсу — вже відмовилася від наміру придбати угорське металургійне підприємство Diosgyor (DAM Steel Rt.). У компанії цього рішення не коментують. Однак цілком імовірно, що піти на цей крок змусило саме бажання придбати 93,02% акцій «Криворіжсталі». Проблема в тому, що сімсот із гаком мільйонів доларів — це тільки стартова ціна. Компанія «Северсталь» уже оголосила, що готова заплатити Україні 1,2 млрд. дол. Мабуть, це не межа. Якщо відкинути всілякі умовності, реальна ринкова ціна підприємства, яке за обсягом продукції посідає 26-те місце у світі, з оборотом минулого року близько 1,4 млрд. дол. (за підсумками 2004 року, у зв’язку з хорошою кон’юнктурою ринку, очікується його істотне збільшення), може становити 1,5—2 млрд. доларів. Кабмін і ФДМ не можуть цього не розуміти. Проте...

Протягом останніх 12 років більшість великих об’єктів приватизувалася за схемою, коли переможця можна було назвати заздалегідь, прочитавши умови конкурсу, які, по суті, писалися під конкретну компанію. Приблизно так само розвивалася і ситуація щодо «Криворіжсталі»: під прикриттям патріотичних гасел оголошувався конкурс «із дуже обмеженим доступом». На думку оглядачів, на яких посилаються, зокрема, впливові західні видання, умови конкурсу написані ніби спеціально для українських претендентів на комбінат. «Аукціон із продажу компанії «Криворіжсталь» — це таке шахрайство, яке вже схоже на жарт», — так охарактеризував ситуацію впливовий британський журнал «Економіст».

Очевидно, що швидко і гладко ситуацію навряд чи вирішать. Буде суд, і не один. Заступник генерального директора «Северсталь-групп» Вадим Махов (фахівець із корпоративних злить і поглинань) уже заявив: «Ми візьмемо участь у конкурсі й докладемо всіх зусиль до чесної конкурентної боротьби. Якщо здоровий глузд не восторжествує й умови не будуть приведені до міжнародних норм, усі спори можуть вирішуватися в міжнародному суді». Приблизно про те ж саме може свідчити травнева заява фінансового директора компанії LNM Holdings N.V., яка входить у LNM Group, Судхіра Махешварі про те, що холдинг має намір переконати Кабінет міністрів України змінити умови конкурсу з продажу акцій підприємства. «Ми ведемо переговори з урядом, щоб уможливити участь у тендері іноземних компаній», — сказав Махешварі. «Варіант, що нам відмовлять, ми навіть не розглядаємо», — заявив він. А на початку червня своє слово сказав і посол Сполучених Штатів в Україні Джон Хербст: «Ті умови проведення конкурсу… які відомі суспільству, не видаються дружніми й привабливими для іноземних інвестицій». Сказано дуже образно і досить м’яко. Однак легкі дипломатичні звороти, як правило, призводять до тяжких наслідків.