Атракціон передбаченої щедрості

Те, що «російський світ» у Криму розрізнений і впродовж останнього десятиліття не знайшлося постаті, здатної його об’єднати, — не новина. Те, що з’ясовування стосунків між, як правило, маргінальними проросійськими організаціями в період виборів непристойно вихлюпується у ЗМІ, — вже норма. А ось те, що в кримську владу підуть, штовхаючись ліктями, усі носії триколірної ідеї в Україні, — мабуть, своєрідність нинішньої кампанії, яка охоплює президентські, парламентські в Криму та місцеві вибори. Трохи по-новому виглядають команди з віддаленого пункту керування цим польотом. На сьогодні чітко проглядають три кошики, в які кладуться яйця, що з них мають вилупиться цілком конкретного виду пташенята. Не голуби, як розумієте.

Політичний розрив партії «Русский блок» із Партією регіонів, завдяки якому ветерани мєшковських часів повернулися в кримську владу, мав означати, що на вибори «блокросівці» та Російська община Криму, яка примикає до них, підуть самостійно. Так, швидше за все, і буде на виборах до ВР Криму, та ось під час президентської кампанії «Русский блок» може ввійти в «Блок лівих сил». У кримському варіанті це однозначно буде Блок Грача—Волги, і тут Леонід Іванович від свого іменного відступати не має наміру, про що публічно й заявив, не боячись зіпсувати Симоненкові презентацію об’єднання, яке виносить його на президентські перегони. З іншого боку, роздумуючи над приєднанням до БЛС, лідери «Русской партии» і РОК категорично заявляють, що з Леонідом Грачем не блокуватимуться.

Сюрпризом для багатьох став феєричний захід у Крим Інни Богословської. Без своєї команди (частина взята в С.Куніцина), але з величезними ресурсами невідомого походження. І, судячи з того, що основна реклама Богословської зосереджена саме на півострові (принаймні зовнішня), за контентом якої тепер невідступно стежать в СБУ, чого доброго вона складе основну конкуренцію «домашнім» росіянам.

Ну й, звісно, нові технології. Всі акції починаються з «нових медіа». Як вам таке:«Интернет-сообщество Севастополя призывает бойкотировать президентские выборы!»? Потім, звичайно, виявляється, що це місцеві депутати від блоку Вітренко. Але незвично і, головне, блискавично.

«Звичайні» російські технологи з’явилися в Криму ще навесні. Тоді й кілька місяців потому вважалося, що головна їхня мета — «розкручування» створеного у квітні Блоку Грача—Волги «За новый Крым». У приміщенні рескому КПУ кримськими журналістами були помічені політтехнолог і екс-депутат ЗЗ Нижньогородської області Олександр Блудишев і політконсультант Дмитро Галкін. Обох пов’язує робота у штабі партії «Родина», хоча послужний список Блудишева довший і різноманітніший. Але дуже скоро відкрилося, що в Криму висадився цілий десант спеціалістів із Нижнього Новгорода та Москви і завдання їхні набагато ширші, ніж звичайний і вже традиційний сезонний приробіток російських технологів в Україні.

Знайомство з ними було несподіване. Одного разу зателефонував незнайомець, прізвища якого нині й не пригадаю, і повідомив, що уповноважений гуманітарним фондом «Признание», який, цінуючи мої заслуги в гуманітарній сфері, хотів би надати грант! Здивувавшись, спробувала дізнатися, що ж це за фонд (який надає гранти тим, хто цього не просив), де розміщується і хто його засновники. У відповідь почула малозрозумілі пояснення: фонд тільки-но починає працювати, офісу ще немає... Потім з’ясувалося, що такі самі «премії» або «гранти» пропонувалися провідним журналістам та виданням Криму, і дехто прийняв — адже часи скрутні. «Та яка різниця, хто вони. Хоч комп’ютер новий купівлю в редакцію», — пояснював один редактор.

А потім з’явилося запрошення на засідання круглого столу на тему: «Кримчани: цивільна, етнічна, культурна ідентичність регіональної спільноти в умовах сучасної автономії», яке проводив інформаційно-аналітичний центр «Новый Крым». До участі в заході запрошувалися представники органів влади автономії, різних партій та об’єднань, а також «представники інтелектуальної спільноти».

Не помітити схожості назви цього центру та блоку Грача—Волги було просто неможливо. Під запрошеннями на круглий стіл стояв підпис Сергія Борисова, директора експертного центру «Мера», який — ну й збіг! — міститься в Нижньому Новгороді. Цей центр надає широкий спектр послуг політичного консалтингу: від керівництва виборчим штабом до психологічної підтримки кандидата і «акторських тренінгів». Коли Сергій Борисов прийшов знайомитися особисто, з’ясувалося, що він же й очолить фонд «Признание». «А що таке, — сказав у розмові пан Борисов, — ось USAID надає різні гранти в Україні, чому російський фонд не може?»

Різниця велика: відомі в Україні західні донори, по-перше, відомі, вони працюють легально, тобто відповідно до законодавства України, включно з податковим, по-друге, гранти надаються через відкритий конкурс, про який можна прочитати все — від суми, його мети й завдань до переможця і теми його проекту. І одержувач гранта обов’язково реєструється в Міністерстві економіки — як одержувач технічної допомоги відповідно до такої-то міжурядової угоди. Про фонд «Признание» не відомо нічого: ні адреси, ні сайта, немає навіть мінімуму інформації про засновників, керівників та джерела фінансування.

Пошуки привели до таких відкриттів. З’ясувалося, що вслід за Кримом фонд «Признание» презентувався в Молдові — як некомерційна організація, заснована для сприяння зміцненню російсько-молдовських зв’язків у галузі культури, науки, освіти та спорту. При цьому, за повідомленням ІА «Новости-Молдова», голова правління фонду Володимир Фролов одним із головних завдань цієї структури назвав «аналіз ситуації з нейтралітетом Молдови, статусом російської мови в республіці, врегулюванням придністровського конфлікту, захистом російських інвесторів». Керівником відділення фонду «Признание» в Молдові став А.Макаричев, як з’сувалося — професор... Нижньогородського лінгвістичного університету і співавтор С.Борисова в деяких публікаціях.

Прикметно, що в презентації цієї нікому не відомої і невідомо ким заснованої громадської організації взяли участь заступник гендиректора Федерального агентства у справах СНД, співвітчизників, які мешкають за кордоном, і з міжнародного гуманітарного співробітництва (Россотрудничество) Євген Кожокін та посол Росії в Молдові Валерій Кузьмін. Поясненням такого високого представництва, на наш погляд, може слугувати інформація, що супроводжує Олену Міськову, директора фонду «Признание», яка в Кишиневі заявила: «Ми працюємо там, де виникають проблеми з розвитком зв’язку з РФ, у тому числі проблеми з російськомовним населенням». Вільний пошук дуже швидко видає дані про ще одну посаду Олени Міськової — голова правління Фонду підготовки кадрового резерву «Государственный клуб». Його було засновано в березні 2006 року «з ініціативи групи випускників МДУ і за активної участі депутатів фракції «Единая Россия» Державної Думи та членів Ради Федерації», — читаємо на сайті Фонду. — «Діяльність «Государственного клуба» спрямована на формування патріотично орієнтованого «політичного класу» нашої країни». Засновники «Госклуба» — член фракції «Единой России» і голова думського комітету з транспорту Сергій Шишкарьов (він же очолює опікунську раду фонду), Михайло Маргелов — голова комітету Ради Федерації з міжнародних справ, а також Андрій Кокошин, заступник голови комітету Держдуми з питань науки і наукоємних технологій та заступник голови фракції «Единая Россия».

Діяльність фонду «Признание» не залишилася непоміченою і правоохоронцями. За інформацією «ДТ», стосовно керівника фонду С.Борисова було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст.186-5 КУАП (порушення законодавства про об’єднання громадян). І тиждень тому протокол було затверджено Адміністративним судом АРК, на Сергія Борисова накладено штраф на суму 400 гривень.

Але це, слід гадати, тільки початок. Не здивуюся, якщо невдовзі технологи Блоку Грача-Волги й керівники «Признания» отримають статус нев’їзних в Україну.

Але найцікавіше, що фонд «Признание» — не єдина російська «громадська» структура, яка відкрила в АРК своє представництво напередодні президентських і, що дуже важливо, кримських парламентських виборів. Причому якщо говорити про Центр соціально-консервативної політики, то прив’язка до «Единой России» прямо залізна, її навіть не приховують. В запрошенні, отриманому на презентацію кримського відділення, йдеться, що цей центр в Україні у своїй діяльності «спирається на позитивний досвід, нагромаджений Російським Центром соціально-консервативної політики — загальновизнаним і впливовим інститутом прогнозування та вироблення суспільно значущих рішень». Заходимо на сайт цього російського центру й дізнаємося, що це «недержавна і непартійна організація. Але кожен член клубу так чи інакше пов’язаний із партією «Единая Россия» та її фракцією в Державній думі РФ».

Тепер зайдемо на сайт Центру соціально-консервативної політики в Києві. Він досить свіжий. І перша ж публікація в ньому, від 25 травня, — заява Інни Богословської про участь у президентській кампанії. Далі по сайту — численні заходи з її участю або участю представників «Віче». Чи треба казати, що організаторами презентації кримського відділення та учасниками її виявилися активісти «Блоку «Острів Крим», який, як обіцяє його лідер Інна Богословська, після успішних виборів створить у кримському парламенті та міськраді Севастополя найбільші фракції.

Якою може бути допомога для «правильних» українських політиків ззовні? У журналістсько-політичному середовищі розповідають бувальщину, що одна з претенденток на президентський штандарт отримала благословення спікера парламенту й лідера партії влади однієї з сусідніх країн і з допомогою відомого в Україні фінансиста цієї групи має отримати на свій проект 100 мільйонів доларів. Сума не видається фантастичною, з огляду на щедре фінансування деяких маргінальних організацій у Криму.

Голова СБУ Валентин Наливайченко, який відвідав Крим цього тижня, в інтерв’ю телепрограмі «Питання національної безпеки» повідомив: «Бюджет однієї організації, яку ми через рішення суду змогли торік закрити і в складі якої було всього 10—12 осіб, становив 300 тисяч доларів на один рік. Це фінансування йшло через цілком конкретне іноземне посольство на нашій території, це був цілком конкретний бюджет на конкретні акції: зібрати мітинг проти НАТО, зібрати мітинг проти зовнішньої політики України». Одне слово, знаючи цю організацію, можна сказати, що гроші йшли на справжні пустощі для групи креативних хлопців. Здебільшого — на створення потрібної телекартинки для постійної присутності теми в інформпросторі, а потім — для заяв про політичне переслідування інакодумців в Україні.

Новою «жертвою» спецслужб може стати Інна Богословська — за розміщення білбордів із закликами, які розцінені СБУ як зазіхання на територіальну цілісність. Нагадаю, народний депутат пропонувала перестати ділити Севастополь і віддати його під подвійне підпорядкування — Росії й Україні. Ось тільки матеріали дослідчої перевірки СБУ передала в Генпрокуратуру майже півтора місяця тому, а рішення ГПУ досі не чути. І незрозуміло: чи то є підстави для порушення кримінальної справи, чи то немає. «Я дуже сподіваюся, — каже В.Наливайченко, — що бодай за фактом появи таких сепаратистських, антиконституційних, антиукраїнських, антикримських білбордів буде порушено кримінальну справу. Чи дійде справа до запиту у Верховну Раду про зняття депутатської недоторканності та притягнення до кримінальної відповідальності? Ми працюватимемо з прокуратурою і всіляко сприятимемо цьому. Такі справи не мають термінів давності, матеріали в СБУ ніхто не знищить. І, щойно закінчиться депутатський мандат у конкретного народного депутата-правопорушника, я переконаний — цей депутат відповідатиме за законом через суд».

Але ГПУ поки що мовчить. Цікаві вибори...