Арктичний приз Росії

Комітет з питань оборони Палати громад Великої Британії 15 серпня опублікував доповідь про ситуацію в Арктиці, де серед іншого відзначається висока й потенційно небезпечна військова активність Росії в регіоні.

Російські ЗМІ акуратно процитували найприємніші оцінки російських військових досягнень. Але алармізму в британській доповіді немає. Агресивні кроки Росії очевидні, вони потребують реакції, однак не такі ефективні, щоб перетворити Арктику на головну зону протистояння.

У роки холодної війни, якби вона переросла в гарячу, основна маса ядерних боєголовок із Євразії в Північну Америку і назад пролетіла б через Північний полюс. Поки що неможливо констатувати, що ця перспектива зникла повністю, - Росія завершує оновлення своїх ядерних сил, США розпочинають оновлення. Але все-таки в умовах гібридної війни більшого значення набирає IР-трафік, що пролягає іншими маршрутами. Наслідки його деструктивного використання значно менш згубні.

У 1990-х Арктика мала шанс перетворитися на зону міжнародної співпраці, і цей шанс ще не втрачений. Данія, Ісландія, Канада, Норвегія, Росія, США, Фінляндія та Швеція створили Арктичну раду (з безліччю країн-спостерігачів та представниками корінних народів Арктики), яка просуває екологічні й гуманітарні проекти. У 2000-х, із підвищенням уваги до глобального потепління, Арктика потрапила у фокус уваги корпорацій та військових. Танення криги відкривало перспективи для видобутку корисних копалин і розширення арктичного судноплавства. За деякими оцінками, в Арктиці залягає третина світових запасів газу і більш як десята частина запасів нафти. Морський шлях із північних портів Європи до берегів Китаю через Льодовитий океан значно коротший, ніж через Суецький канал, - 14 тис. км проти 23 тис.

Це дало старт гонитві за освоєння арктичних ресурсів. Вона, як і багато чого, пов'язаного з Росією, виявилася асиметричною. З повною віддачею в гонитву включилася тільки суверенна російська демократія, налякавши своїм завзяттям більш урівноважених партнерів по арктичній співпраці.

Географічний детермінізм

У 2008 р. Дмитро Медведєв у ранзі президента затвердив основи державної політики в Арктиці до 2020 р. У 2013 р. Володимир Путін, повернувшись у президентське крісло, визначив стратегію розвитку Арктичної зони і забезпечення національної безпеки на той самий період. Арктична тема ввійшла у велику кількість стратегічних документів та порядок денний Російського географічного товариства, яке перетворилося з кінця 2000-х на головний клуб російської еліти. У 2014 р. відбулася інституалізація ідеї "прирощення Росії Арктикою". В уряді з'явилася відповідна державна комісія. У збройних силах на основі Північного флоту було створено об'єднане стратегічне командування (ОСК) "Север", яке часто називають Арктичним угрупованням.

Північний флот - традиційно на1йпотужніший із російських флотів. До нього входять чимала частина стратегічних ядерних сил Росії (найсучасніші підводні човни з балістичними ракетами на борту) та ударні засоби, які дозволяють проектувати військову силу на північну частину Атлантики. Із 2014 р. потенціал флоту принципово не зріс. Але військова присутність Росії в Арктиці, якщо розглядати райони поза традиційними місцями базування Північного флоту на Кольському півострові, істотно розширилася. Там, де ще недавно була арктична тундра, з'явилося щось функціонуюче. У цьому є елемент демонстрації військової присутності, часто без видимих бойових завдань.

У складі Арктичного угруповання було відтворено одну стару і заново створено одну нову мотопіхотні бригади. Для їх оснащення оборонна промисловість, згідно з державними програмами озброєнь, виготовила нове полярне обмундирування та транспортні засоби, модернізувала існуючі зразки озброєнь для застосування у високих широтах. З'явилися модифікації армійських систем протиповітряної оборони Тор-М2ДТ і Панцирь-СА. Росія радо демонструє ці зразки в незвичайному арктичному забарвленні на різних парадах і виставках.

Розконсервовані радянські танки Т-80БВ та у варіанті Т-80БВМ із новим газотурбінним двигуном і озброєнням стали надходити в арктичні війська. Росія не настільки ірраціональна, щоб лякати ними білих ведмедів. За полярним колом танки потрібні, аби посилити північний фланг протистояння з НАТО. Механізовані бригади ОСК "Север" розгортаються поблизу кордонів Норвегії, заодно нагадуючи Фінляндії про її нейтральний статус. Усе це вже було в роки холодної війни. Показово, що після всього галасу навколо авангардних танків "Армата" лякати НАТО на Півночі Росія вирішила танком старим. На Кольському півострові розгорнуто також нові засоби радіоелектронної розвідки. Їхня спрямованість проти НАТО і нейтральної Фінляндії очевидна.

На Землі Олександри, Новій Землі, островах Середньому, Котельному та Врангеля, а також на мисі Шмідта і поблизу Тіксі Росія активно відновлює радянські аеродроми і/або розгортає нові засоби ППО (С-400 і Панцирь-СА). Усього за полярним колом до 2020 р. належить відновити 13 радянських аеродромів, на яких потім можуть бути розгорнуті тактичні бомбардувальники Су-24 і Су-34, штурмовики Су-25, перехоплювачі МіГ-31, ударні й транспортні вертольоти. На деяких із цих аеродромів зможуть сідати для заправки та обслуговування субстратегічні бомбардувальники Ту-22М, стратегічні Ту-95 і Ту-160.

У цій конфігурації сил виразною луною звучить повернення до ядерного протистояння зі США (Ту-95 і Ту-160), але з істотною новацією у вигляді захисту територіальних вод і виключної морської економічної зони (засоби ППО й тактична авіація).

"Полюс наш"

Вихід до Північного Льодовитого океану і його морів мають п'ять країн - Данія, Канада, Норвегія, Росія і США. До набрання чинності Конвенцією ООН з морського права базовий підхід до розмежування морських кордонів між ними полягав у прокресленні прямих ліній від країв берегових ліній до Північного полюса. Утворені таким чином сектори не означали володіння, але давали підставу для юрисдикції над островами й акваторіями. Після прийняття Конвенції базовий підхід став універсальним - 12-мильні територіальні води, що розглядаються як частина національної території, і 200-мильні виключні економічні зони з вільним судноплавством, але індивідуальним правом вилову риби та видобутку корисних копалин.

Із п'яти арктичних країн Конвенцію не підписали тільки США. Найбільша морська держава визнає природне право на територіальні води, але відкидає будь-які ексклюзивні права у відкритому морі.

Щойно арктична ідея зміцніла у кремлівських баштах, а це сталося невдовзі після першого обрання Путіна президентом, Росія почала використовувати Конвенцію для закріплення територіальних прав у "своєму секторі". Процедури Конвенції дозволяють заявляти ексклюзивні права на шельф за межами 200 - мильної зони, якщо заявник може довести, що морське дно є геологічним продовженням суші.

Такі заявки розглядає Комісія ООН із зовнішніх кордонів шельфу. У 2001 р. Росія подала заявку, де наполягала, що хребет Ломоносова, який пролягає по дну Північного льодовитого океану від Євразії до Північної Америки, є продовженням Євразії і, відповідно, розширює ексклюзивні права Росії на більшу частину Арктики. Комісія ООН визнала аргументи непереконливими й зажадала продовження досліджень. Росія здійснила кілька експедицій, одна з яких у 2007 р. завершилася встановленням нержавіючого титанового російського прапора на дні океану в районі Північного полюса. Такі "гібридні докази" приналежності морського дна Росії примусили Данію й Канаду подати в Комісію ООН свої заявки на розширення ексклюзивної зони.

Боротьба Росії за закріплення арктичних володінь має своє раціональне зерно, але воно не таке вагоме. П'ята частина ВВП Росії формується за рахунок корисних копалин, які видобуваються за полярним колом, - це і нафта, і газ, і нікель. При цьому за полярним колом живе 2% російського населення. Зрозуміле прагнення усунути дисбаланс завдяки розвитку арктичних територій. Але там корисні копалини видобуваються з давно розвіданих родовищ на суші, а не на шельфі. Привабливі нові родовища нафти й газу розміщуються далеко в морі. Росія хоче отримати максимальний контроль, але, навіть отримавши його, вона навряд чи зможе досягти рентабельності видобутку. Без західних технологій видобувати вуглеводні на арктичному шельфі Росія не може, і отримати ці технології без зняття санкцій вона теж не може.

Ще один мотив розширення арктичних володінь - контроль Північного морського шляху. Так у Росії називають ту частину північно-східного проходу через Північний Льодовитий океан, яка пролягає через виключну економічну зону Росії, але, за малими винятками, поза її територіальними водами. Через Північний морський шлях судна з Європи в Азію й назад можуть проходити значно швидше, ніж через Суецький канал. Але це тільки теоретично. На деяких ділянках провести вантажі без криголамів неможливо весь рік. І навіть із криголамами період навігації становить 3,5 місяця на рік. Немає ще таких криголамів, які можуть пройти весь Північний морський шлях узимку. Із цієї причини кількість суден із транзитними вантажами протягом року обчислюється десятками, тоді як через Суецький канал - десятками тисяч. Чекати, поки арктичні береги звільняться від криги настільки, щоб можна було обійтися без криголамів, Росії доведеться довго, ймовірно, довше, ніж передбачає її концепція "стратегічного терпіння". І то якщо гіпотеза про глобальне потепління правильна.

Ядерний інтерес

На старті активної реалізації арктичної стратегії у 2014 р. голова державної комісії з питань розвитку Арктики і на той момент віце-прем'єр Дмитро Рогозін заявляв про десятки арктичних проектів на трильйони рублів (десятки мільярдів доларів). Уже 2015 р. прокотилися страйки на будівництві арктичних об'єктів через затримку зарплати. У 2016 р. бюджети урядових арктичних програм було різко скорочено. У 2017 р. сайт державної комісії з питань розвитку Арктики замовк. Вона формально все ще існує, і Рогозін залишається її головою. Але він, після виборів Путіна в березні минулого року, вже не віце-прем'єр і навіть не член уряду. У новому уряді відповідати за арктичний проект призначили віце-прем'єра Юрія Трутнєва. Його традиційні інтереси пов'язані з Далеким Сходом, а не Арктикою. Підняти арктичну тему недавно намагався нинішній міністр природних ресурсів і колишній губернатор Ямало-Ненецького округу, що входить в арктичну зону, Дмитро Кобилкін. Він запропонував створити в уряді проектний офіс із розвитку Північного морського шляху. Але й це безперспективна ідея, що відбиває хіба боротьбу груп впливу за дедалі менші бюджетні ресурси.

Арктична ідея Росії перемістилася з урядових кабінетів у державні корпорації. Уже пройшов перше читання закон Росії, який наділяє правами оператора Північного морського шляху "Росатом", що будує атомні реактори, виробляє ядерне паливо і створює ядерні бомби. Не всі російські еліти цим задоволені, але рішення прийняте на високому рівні. Його логіка полягає в тому, що "Росатомфлот", дочірня компанія "Росатома", є оператором атомних криголамів, без яких Північний морський шлях не має сенсу навіть у кілька місяців літньої навігації. Якщо ж "Росатом" знайде півтрильйона рублів на побудову нової серії криголамів, до 2030 р. він зможе забезпечити цілорічну навігацію і посперечатися з іншими світовими морськими маршрутами.

У російському бюджеті таких грошей немає, можливості зовнішнього кредитування в умовах санкцій обмежені. Тому рівень арктичних запитів і очікувань Росії звузився до експорту Північним морським шляхом скрапленого газу. Торік його вже почали відвантажувати в рамках реалізації проекту "Ямал СПГ". Розвивається також проект "Арктик СПГ". Основним акціонером в обох проектах є приватний "Новатэк" (основний власник - Леонід Міхельсон, нинішнього року - третій номер російського списку "Форбс", у два попередніх роки - перший). "Новатэк" довго намагався пробитися на європейський ринок газу, але спроби блокував державний "Газпром", який володіє експортними газопроводами. Нарешті "Новатэк" знайшов рішення у вигляді газу СПГ, що постачається Північним морським шляхом.

Цієї весни "Газпром" скаржився уряду, що "Новатэк" перешкодив своїми спотовими поставками СПГ накрутити ціни на газ у Європі на піках холодів (навігація по західній частині Північного морського шляху можлива взимку). Але на боці "Новатэка" - високий рівень політичних комунікацій (Геннадій Тимченко, конфідент російського президента і п'ятий номер російського списку "Форбс", є співвласником компанії), інтереси Кремля у боротьбі з американським скрапленим газом і партнерство з "Росатомом" у розвитку Північного морського шляху. Це, певна річ, не означає, що про "Газпром" забули. Він одержує свою частку інтенсивної підтримки в реалізації трубопровідних проектів. Але ринками довелося поділитися. Газові гроші тепер допомагають будувати нові атомні криголами. Якщо не вистачить грошей на атомні, "Росатом" із "Новатэком" готові замовляти криголами (вони використовують як паливо СПГ), що будуються, зокрема, на фінських верфях, які все ще належать Об'єднаній суднобудівній компанії, Росії.

Арктичні інтереси Росії, ненадовго злетівши до вершин національної ідеї, плавно спустилися до приземлених корпоративних інтересів, захищених Арктичними військами. Навіть якщо ворогів немає, капіталізація арктичних проектів від такого захисту тільки підвищується. Це не мало, але й не так багато, як обіцяв 10 років тому нержавіючий прапор Росії на дні Північного Льодовитого океану.