«Арбітри» і Ко

Цього тижня на роль арбітрів нації, крім Конституційного суду в облозі, претендувало, щонайменше, двоє столичних політиків. По-перше, мер Леонід Михайлович Черновецький, який заявив про прагнення помирити прем’єра і президента. По-друге, Михайло Юрійович Бродський, який звинуватив лідера БЮТ у намірі підкупити Конституційний суд.

Проте якщо в останньої вищої судової інстанції у вигляді основної палиці в колесах уже є «корумпована» (відповідно до усних заяв шефа СБУ) Сюзанна Станік, то й у вищезгаданих осіб виявилося не все гаразд. Так, вірити вільному демократу Бродському чи не вірити — особиста справа кожного. Однак із тим, довіряти чи не довіряти конкретному політику в конкретній ситуації, — складніше. Оскільки, для закріплення репутації «третьої сили», у цьому разі як борця за право Конституційного суду на останнє слово, пану Бродському замало відвідати прес-конференцію пані Тимошенко. Варто перетнутися ще з кимось із впливових регіоналів. Паном Клюєвим, наприклад, Пригодським, Лукаш або в найгіршому разі — із Януковичем. Так би мовити, роздавши кожній свашці по ковбасці. Або вигадати якийсь інший хід, який би підтвердив, що балістична ракета на ймення Бродський не втратила ціль, а, навпаки, спрямовано б’є в будь-яку, що трапляється на шляху до заповітної, — свободи від авторитаризму і корупції. Доки ж цього не сталося, є всі підстави сприймати вчинок Бродського як технологію регіоналів. Проте зауважимо, що ефектна поява Михайла Юрійовича на прес-конференції лідерів єдиної національної опозиції все ж досягла однієї, на наш погляд, показової мети — підірвала і без того крихку «єдність» опозиційних сил. Мовчання «ягнят» — Луценка і Кириленка, які навіть не спромоглися у прямому ефірі перед усією країною захистити по-перше, даму, по-друге — соратницю, свідчить щонайменше про погане виховання і ситуативність цього троїстого союзу.

Що ж стосується «арбітра» Леоніда Михайловича (який, схоже, вже отримав добро на месіанство від прем’єра), то перед тим, як йти на прийом до президента, йому не завадило б знайти в службовій канцелярії номер і дату одного важливого документа. Того самого розпорядження, яке він нібито видав наступного дня після виходу президентського указу про дострокові парламентські вибори, щоб забезпечити виконання указу в столиці. Адже, так чи інакше, але пан Черновецький, який упивається власним нейтралітетом і з упертістю одного відомого птаха повторює, що він «ні за білих, ні за червоних», забув, що головою адміністрації його призначив саме президент. Це по-перше. І що є закон, який перед­бачає, виконання президентських указів, незважаючи на політичні чвари верхів. Це, по-друге.

І в кулуарах, і в сесійному залі Київради досить бурхливо обговорювалося і питання про відсутність підпису Черновецького в набувшому розголосу листі губернаторів, які підтримали указ президента. Зауважимо, що під документом підписався навіть кермовий Донецької області пан Логвиненко. І товариші з регіону його зрозуміли. Сам секретар тамтешньої ради, не остання людина в ПР Анатолій Близнюк, підтримав колегу, пояснивши вчинок губернатора присутністю у президентській вертикалі влади. У столичного ж мера, на жаль, не знайшлося під рукою «близнюка» Близнюка. Олесь Довгий, навіть у ситуації якоїсь сімейної політичної роздвоєності (кажуть, що його відомий за часів Кучми батько — Станіслав Довгий — усі ці дні осаджував Конституційний суд у складі «Нашої України»), не спромігся тактовно нагадати меру: мовляв, ви, патрон, у президентській вертикалі і як чиновник повинні виконувати закон.

У зв’язку з цим багато розмов точилося про те, як президент, який раптом наростив м’язи, міг би відреагувати на непокору столичного градоначальника. Дотепер звучать репліки про необхідність звільнення Черновецького з посади голови столичної адміністрації за невиконання президентського указу. Проте пасивність президента пояснив відомий опозиціонер Володимир Бондаренко, що якось представляв інтереси екс-мера Омельченка в Конституційному суді.

— Тоді Кучма намагався урізати повноваження столичного градоначальника. У зв’язку з чим група депутатів звернулася до суду із запитанням: чи може президент звільнити мера з посади глави дер­жавної адміністрації? Рішення було дуже жорстким. Воно перевершило всі наші очікування. «Президент України зобов’язаний призначити головою адміністрації особу, обрану київським міським головою». Крапка. Безумовно, це порочна формула, яка дозволяє узурпувати владу в столиці. Що сьогодні, власне, і сталося. Ситуацію погіршує і відсутність в Україні демократичного законодавства стосовно референдуму. Тож, враховуючи провладну більшість в столичній раді, поки що все виглядає досить безнадійно, — завершив Бондаренко.

Повертаючись до зали, зауважимо, що, незважаючи на потуги столичної опозиції і голосно пропіареного в ЗМІ позачергового засідання сесії Київради, «Демократичний Київ» усе-таки не зміг аргументовано довести, що столичний мер Леонід Черновецький, стверджуючи, що існує розпорядження, яке забезпечує виконання президентського указу, — бреше. Опозиція обмежилася лише кулуарними припущеннями й обвинуваченнями, що за цих обставин не зовсім етично. З цього приводу дивною здалася і заява глави фракції БЮТ пані Меліхової стосовно того, що опозиції «ще треба з’ясувати, існує такий документ чи ні?». А чому не з’ясували до сесії? Адже, схоже, її і збирали лише для того щоб змусити Черновецького висловити свою політичну позицію, а також переконати громадськість у тому, що указ президента столиця ігнорує.

Цього ж дня ми методом «тику» подзвонили в одну з районних адміністрацій. Проте намір уточнити дату і номер документа у голови Голосіївської районної адміністрації пана Садового був успішним лише з третьої спроби. Голові часом зраджувала пам’ять, і він обіцяв то передзвонити, то давав якісь команди компетентним фахівцям, які мали підняти документи і дати відповідь на поставлене запитання, то обвинувачував журналістів у шантажі. У результаті на зв’язок все ж вийшов керівник організаційного відділу районної адміністрації пан Корюковець і підтвердив, що ніякого офіційного документа у вигляді розпорядження міського голови про необхідність готуватися до проведення дострокових парламентських виборів не було. Щоправда, за словами чиновника, була телефонограма першого заступника Черновецького, де йшлося про необхідність виконувати установки та інструкції ЦВК. Крапка.

Про яке розпорядження, у такому разі, говорить пан Черновецький? І якщо воно дійсно було видане наступного дня після указу, а не перед учорашньою сесією, то чому влада обмежилася порожньою телефонограмою заступника в район, а не офіційним документом із підписом глави столичної державної адміністрації? Що за ігри веде пан мер, панічно дотримуючись надуманого нейтралітету в умовах, коли всі його дії чітко регламентує закон?

От про це і мала б говорити столична опозиція на позачерговому засіданні сесії, розкриваючи правовий нігілізм обтяженого владою чиновника, демонструючи інформованість, конкретні факти і прізвища, а не бажання вкотре використати трибуною для піару або ще для якихось цілей.

На жаль, присутнім у залі представникам мас-медіа, довелося проковтнути черговий «інформаційний привід», який бездарно продукували обидві сторони.