АНТИТЕРОРИСТИЧНА КАМПАНІЯ І УКРАЇНСЬКИЙ ЗБРОЙОВИЙ БІЗНЕС

Будь-які військові дії різні сторони оцінюють неоднозначно: для більшості людей це жахливе лихо, для політиків — це шанс стати історичними особистостями, для військових — це можливість проявити себе, для держав — необхідність виміру ваги на міжнародній арені. Така вже людська природа...

Будь-яка війна живить військово-промислові комплекси і стимулює розробників на створення або нової зброї, або засобів протидії такій зброї. І, схоже, новий виклик людству у вигляді терористичної небезпеки не стане винятком. Якщо ще кілька років тому американські експерти в галузі безпеки вважали, що лише кілька країн-ізгоїв зможуть створити власні ракети великої дальності через п’ять-сім років, то сьогодні небезпека стала набагато ближчою. А глобальний характер терористичної агресії свідчить про те, що зброєю сучасних терористів може стати високоточна зброя. Так, багато військових експертів упевнені в існуванні цілком обгрунтованої небезпеки, що терористичні організації стануть власниками навіть таких видів зброї, як ракети і бомби з лазерними головками. Інакше кажучи, те, що часто демонструють голлівудські кінорежисери, може відбутися в житті: інтелектуальна зброя стала доступнішою, ніж десяток років тому.

Повертаючись до прагматичного погляду на війну, варто зазначити, що в сучасному світі передача зброї і військової техніки давно стала одним із дуже дійових важелів впливу на міжнародній арені. А якщо взяти до уваги ще й комерційну вигоду збройових угод, стане зрозуміло, що стурбованість виробників і продавців зброї, яка зростає з початком будь-якої війни, небезпідставна.

Попередні оцінки афганської кампанії
для України

З суто політичного погляду, те, що Україна не абстрагувалася від дій міжнародної коаліції, безперечно, зміцнило її позиції. Можна сперечатися про необхідність надання в розпорядження союзників військово-транспортної авіації, але, швидше за все, такий крок приніс би вкупі з іміджем борця проти тероризму ще й реальну небезпеку терактів на нашій території. А з огляду на те, що рівень технічного оснащення національних військових формувань недостатній, говорити про їхню здатність відповісти на сучасну терористичну агресію не доводиться.

Що стосується наслідків для України як експортера озброєнь і військової техніки, то тут ситуація далеко не однозначна. У зв’язку з жорсткішим поділом держав Близького і Середнього Сходу на «своїх» та «чужих», частина ринків для Києва враз може виявитися закритою. Кажуть, що деякі ринки, у тому числі й частина традиційних для збуту української продукції військового та подвійного призначення, вже завмерли. А лідери ряду держав, пам’ятаючи про чутливість українських лідерів до прохань стратегічних партнерів, кинулися гарячково заручатися підтримкою інших держав. Саме так, приміром, можна означити нещодавній вояж до Кремля короля Йорданії Абдалли II. Навряд чи сприятиме майбутньому розвитку військово-технічних відносин України і Лівії недавня заява лідера цієї країни Муаммара Каддафі про те, що Лівія готова прийняти арабів, які борються в Кундузі на боці руху «Талібан» — із тим, щоб «уникнути кривавої бойні».

Київ може позбутися частини й одного з найбільших покупців своєї зброї — хоча п’ятирічка плідної співпраці Києва й Ісламабада перетворила Пакистан на традиційного імпортера української військової техніки і послуг спецпризначення, а Ісламабад знову розглядає питання нових дуже великих замовлень, «розморожені» гранти, поновлення західної технічної допомоги Ісламабаду і щедрі кредитні лінії Вашингтона на сотні мільйонів доларів можуть скоригувати ситуацію. Водночас пакистанські військові, пам’ятаючи про непостійність західних партнерів, які то відкликають свої фрегати, то заморожують постачання винищувачів, уже після початку військових дій в Афганістані й оголошення списку «презентів» повідомили українській стороні, що партнером своїм дорожать. Як запевняють обізнані зі збройовим бізнесом люди, йдеться не лише про бронетанкову тематику, а сумарні обсяги контрактів — окремі можуть реалізовуватися в парі з Китаєм — можуть становити кілька сотень мільйонів доларів. Водночас майже на всіх зарубіжних ринках, за винятком, мабуть, лише турецького і грецького, Україна відчуває дефіцит державної підтримки на найвищому рівні. А для лідерів Ісламабаду дуже багато важить особисте опікування перших осіб України питаннями українсько-пакистанського співробітництва. Тим більше що список перспективних проектів, у яких могла б брати участь Україна, виходить далеко за суто військові рамки. Певною проблемою може стати і нагальна підготовка глави держави до візиту в Індію. Безумовно, ніхто не сперечається щодо важливості індійського ринку — там, до слова, теж у «завмерлому» стані кілька важливих контрактів, у тому числі і збройові. У Києві небезпідставно вірять новому послу в Делі Олегу Семенцю (одному з найкращих українських дипломатів), який нещодавно переконав вище українське керівництво в необхідності візиту до Делі. Проте, як вважають багато експертів, цей візит повинен відбутися лише після поїздки в Ісламабад. Пакистан стає більш платоспроможним, а обстановка в регіоні стимулює Ісламабад нарощувати військові м’язи. І якщо в Києві не усвідомлять, що улещання партнера має відбуватися на всіх рівнях, аж до найвищого, чого чекають у пакистанській столиці, українських можливостей там можуть і не помітити.

До речі, така самісінька ситуація і на малайзійському ринку: Польща, що вклинилась у тендер з модернізованими Т-72, досить успішно компенсує технічне відставання машин від українського Т-84 і російського Т-90С зустрічами політиків на найвищому рівні.

Технічні виклики
і можливості

І все-таки в Києва є чим відповісти на нові технічні виклики, які стимулював вибух тероризму і нова військова кампанія. За оцінками експертів, найближчим часом на ринку озброєнь різко зросте попит не лише на розвідувальні супутники та безпілотні літальні апарати, а й на електронні засоби виявлення і протидії високоточній зброї.

Приміром, оголошена війна проти тероризму вже почала змінювати підходи до пріоритетів військових витрат. Місяць тому підписано угоду між німецькою компанією OHB-System і міністерством оборони ФРН на розробку, запуск і експлуатацію першої розвідувальної супутникової системи цієї країни. Майбутній бум на засоби виявлення і протидії високоточній зброї може бути на руку Києву: українські розробники можуть запропонувати на ринок як супутники військового призначення розділенням до 1 метра, безпілотні літальні апарати міні-класу для забезпечення тактичних розвідувальних завдань і електронні засоби виявлення. І якщо про станцію пасивного радіоелектронного виявлення «Кольчуга» «ДТ» уже писало, то українською зброєю протидії високоточній зброї до 11 вересня цікавилися набагато менше.

А тим часом на міжнародній виставці зброї IDEX-2001 голова Держкомісії з питань оборонно-промислового комплексу України Володимир Горбулін, який презентував національну експозицію, назвав цю розробку однією з трьох, що не мають аналогів у світі. Йдеться про комплекс «Каштан-3» — складну апаратуру захисту особливо важливих об’єктів від високоточних ракет і бомб, оснащених лазерними головками самонаведення. Певною мірою Україні пощастило: розробник «Каштана» — науково-дослідний інститут «Квант» — в часи СРСР був головним науково-виробничим комплексом з таких напрямів, як системи цілевказань для ударної ракетної зброї, радіолокаційні системи і комплекси оптико-електронної протидії високоточній зброї. Тому вливати в НДІ величезні, навіть на ті мірки, кошти не соромилися. Зокрема, за словами директора НДІ «Квант» Леоніда Лисиці, тільки в НДДКР «Каштан» СРСР уклав не менше 50 млн. рублів (тих, що були міцніші за долар), і потім у саму розробку, з урахуванням випробувань, — ще 35 млн. рублів. Отже, за роки незалежності «Квант» зробив лише останній штрих — провів три завершальних етапи випробувань, під час яких на суші і на морі (у тому числі і під час навчань ППО на мисі Чауда в
1999 р.) було скинуто 24 високоточні бомби — всі вони після використання «Каштана» відхилилися від цілей на необхідну відстань.

Як стверджують розробники «Каштана-3», якщо комплекс розмістити поблизу (або на даху) особливо важливого об’єкта, він здатний уловлювати промінь лазерного наведення і виставляти потужніше помилкове підсвічування, яке веде ракету або бомбу далеко від цілі. «Комплекс може відбити атаку двох-трьох десятків високоточних ракет, а льотчик, який запускає з повітря керовані ракети, вважатиме, що в його апаратурі наведення є несправності», — каже Л.Лисиця. А на запитання, чи знають на ринку НДІ «Квант», його директор говорить, що кращими за будь-яку візитку будуть уже укладені контракти — цього року квантовці вже відвантажили техніку Китаю і Південній Кореї, причому китайці заявили про намір зробити додаткові замовлення.

Що ж, війна — незаперечне зло — змушує багатьох перетворювати лимон на лимонад, і оскільки українські розробники і торговці зброєю аж ніяк не єдині на планеті, докоряти їм, мабуть, нема за що.