Антикорупційне гальмо

Уже майже два роки поспіль президент Петро Порошенко переконує українців та міжнародних партнерів, що спеціалізований антикорупційний суд Україні не потрібен. Що такі суди існують хіба в Уганді чи на Філіппінах, а Україна, як європейська країна, такої інституції не потребує.

Тим часом Україна за рівнем корупції зрівнялася з Іраном і Росією, а в процесі президентської судової реформи 80% старих суддів були переобрані до оновленого Верховного Суду.

Суд, який би розглядав корупційні справи найвищих посадовців країни і зміг би посадити якщо не друзів президента, то бодай його судокупівлеспроможних ворогів, більше був потрібен українцям та міжнародним партнерам, які вкладають гроші в підтримку України, ніж самому президентові. І поданий 22 грудня під тиском міжнародних партнерів президентський законопроект № 7440 про Вищий антикорупційний суд чітко дав зрозуміти, що правил гри Петро Олексійович не змінюватиме, а садити за грати нікого - ні друзів, ні ворогів - не збирається.

Що загорнуто в яскраву обгортку

Президентський законопроект про Вищий антикорупційний суд не тільки не гарантує незалежності антикорупційного судочинства, а й, у принципі, не дає надії на початок роботи цього суду до завершення президентських виборів 2019. Ключові положення тексту цього законопроекту суперечать не лише рекомендаціям Венеційської комісії, а й самій меті створення антикорупційного суду: роль міжнародних донорів - рекомендаційна, відбір суддів - контрольований, вимоги до антикорупційних суддів - нереалістичні, а підсудність справ дозволить завалити новостворений суд величезною кількістю справ, не пов'язаних із ТОП-корупцією.

Як і передбачалося, ключовим каменем спотикання стала роль міжнародних експертів у доборі антикорупційних суддів. Саме міжнародні експерти допомогли Україні обрати незалежного голову Національного антикорупційного бюро; тож, поки громадськість, міжнародні партнери і Венеційська комісія одностайно радили повторити цю історію успіху, президент вирішив "учитися на помилках" і не допустити міжнародників безпосередньо до добору суддів. Законопроект президента відводить міжнародним експертам виключно дорадчу роль: їх місце буде у раді міжнародних експертів із повноваженнями весільного генерала. Негативні висновки цієї ради не зобов'яжуть Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВККС) дискваліфікувати сумнівних кандидатів і можуть бути подолані голосами 11 з 16 членів ВККС так само легко, як були подолані 60% негативних висновків ради українських експертів у конкурсі до Верховного Суду. Така модель прямо суперечить рекомендації Венеційської комісії, яка чітко говорить про включення номінованих міжнародними донорами експертів в орган, який безпосередньо ухвалюватиме рішення щодо обрання антикорупційних суддів.

Утім, проблема фейкової участі міжнародних експертів у доборі суддів "пом'якшується" тим, що добирати просто буде нікого. Запропоновані президентом вимоги до майбутніх антикорупційних суддів - нереалістичні. Участь у конкурсі зможуть узяти лише ті кандидати, які, на додачу до суддівського, адвокатського чи наукового досвіду, мають також "значний досвід професійної діяльності у сфері права з питань протидії корупції у міжнародних організаціях або міжнародних судових органах". Таких людей в Україні - одиниці. Втім, якщо таких охочих усе ж знайдеться багато, Вища кваліфікаційна комісія буде на власний розсуд, без жодних об'єктивних критеріїв відмовляти кандидатам, чий міжнародний досвід здасться їй недостатньо "значним". Ми вже бачили епопею з обранням незалежного аудитора НАБУ. Тоді прокурори з міжнародним ім'ям - як-то американець Роберт Сторч, який очолює Генеральну інспекцію Агенції з національної безпеки США і свого часу проводив аудит ФБР та Інтерполу, чи Карлос Кастресана, який посадив понад 150 ТОП-посадовців Гватемали разом із президентом країни, програли конкурс українцям без жодного досвіду аудиту правоохоронних органів чи боротьби з корупцією у світі.

Більше того, для початку роботи антикорупційного суду необхідно, аби було обрано, щонайменше, ⅔ суддів його складу (визначити який має Державна судова адміністрація). З таким підходом конкурс до Вищого антикорупційного суду або не відбудеться взагалі через відсутність конкурсантів, або перетвориться на псевдозмагання "своїх" кандидатів.

Проте навіть якщо суд буде сформований, він не зможе оперативно розглядати справи високопосадової корупції. Антикорупційний суд президента розглядатиме не лише справи за розслідуваннями Антикорупційного бюро, а й тисячі інших. Відповідно до законопроекту, суд займатиметься лише частиною справ НАБУ, а справи щодо брехні в електронних деклараціях високопосадовців та відмивання коштів топ-чиновниками залишаться у звичайних судах. Таким чином, не потрапить до Антикорупційного суду справа Онищенка, якого звинувачують, у тому числі, й у відмиванні коштів, чи справа скандально відомого прокурора ГПУ Дмитра Суса, який "забув" вказати у своїй декларації елітне авто, оформлене на бабусю. Натомість лише антикорупційний суд муситиме розглядати всі пов'язані з корупцією злочини стосовно обігу наркотиків та зброї.

Варто нагадати, що спеціальний антикорупційний суд мав розвантажити колапс із розглядом справ НАБУ в звичайних судах. Так, майже кожна друга справа, щодо якої детективи НАБУ завершили досудове розслідування, а прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП)-скерувалиїї до суду, очікує свого розгляду служителями Феміди півроку і більше. Кожна третя справа, розслідування якої Національне антикорупційне бюро завершило, залишається без судового розгляду. Одна з причин такої ситуації - зайнятість суддів.

Можна згадати, як три доби кияни мерзли під стінами Солом'янського суду, очікуючи на суддів, які б вийшли на роботу та обрали запобіжний захід керівникові Державної фіскальної служби Роману Насірову. А в одній із перших справ НАБУ, так званій справі тернопільських прокурорів, арешти яких проводили майже два роки тому, суд і досі не почав її розгляду по суті.

Справу судді Олексія Бурана, який почав стріляти по детективах НАБУ під час законного обшуку його помешкання, після майже року судового розгляду слухатиме з самого початку нова колегія суддів. Причина - відмова двох колегій суддів брати участь у цій справі.

Більш як півроку тому до суду було передано справу про "газову схему Онищенка". Але за цей час не відбулося жодного судового засідання.

Те саме стосується й розслідування проти директора Запорізького титано-магнієвого комбінату - так званої справи Фірташа. Кримінальна справа проти директора заводу, що його контролює Фірташ, уже понад рік лежить без розгляду в суді в той час, коли олігарх через господарські суди намагається "забетонувати" своє право володіння державним комбінатом.

Півтора року суд не міг розпочати слухання проти екс-директора НАК "Нафтогаз України", тричі намагаючись повернути справу до САП. П'ять разів переносили розгляд справи проти судді Дзержинського районного суду м. Харкова, передану до суду 20 місяців тому. Суддю спіймали "на гарячому" під час передачі хабара.

Чи зможуть виправити ситуацію кілька десятків антикорупційних суддів, завалені справами про корупцію в обігу наркотиків та зброї? Це питання риторичне.

Падіння гривні та антикорупційний суд

А тим часом за фейковий антикорупційний суд заплатить кожен українець - падінням гривні, зменшенням купівельної спроможності та необхідністю роками віддавати високі відсотки за позичені через євробонди гроші.

Адже створення справжнього антикорупційного суду - одна з ключових вимог для отримання наступного траншу Міжнародного валютного фонду. Через невиконання цієї вимоги ми не одержали 1,3 млрд дол. підтримки від МВФ у листопаді цього року. Понад те, продовження співпраці з МВФ - умова надання допомоги від Європейського Союзу. Навіть Національний банк України вже заявив, що без траншів від МВФ Україна не зможе безболісно виплатити боргові зобов'язання в 2019 році.

Натомість влада готова змусити нас платити більші відсотки за запозичення на кредитному ринку, аби лише не виконувати антикорупційних вимог ключових міжнародних донорів. Замість створення антикорупційного суду й отримання дешевих кредитів МВФ, влада втягла нас у дорожче довгострокове боргове ярмо євробондів. Для порівняння: кредити від МВФ коштують українцям приблизно 2,7% річних (відсоткова ставка не фіксована), а залучені цього року євробонди - 7,4. Різниця в 4,7% річних на сумі в 1 млрд дол. становить 47 млн дол. на рік. Це в 2 рази більше, ніж щороку витрачається з державного бюджету на лікування всіх онкохворих дітей і дорослих в країні. Тобто українці вже платитимуть за нестворення антикорупційного суду 1,3 млрд грн на рік тільки у вигляді відсотків за зовнішні борги. Утім, за відсутності співпраці з МВФ ми не можемо розраховувати навіть на наступні євробонди: країна, яку не кредитує МВФ, не приваблює інших позикодавців. Якщо ж Україні все-таки вдасться знайти приватних кредиторів, ставка буде значно більшою, ніж наявні 7,4%.

Отже, довгоочікуваний президентський законопроект про антикорупційний суд став лише черговим розчаруванням. Якщо Петро Порошенко не хоче заплатити за це розчарування остаточною втратою поваги на міжнародній арені, остаточним падінням електоральних шансів та ще й дефолтом у виборчий рік, він мав би відкликати цей горе-законопроект і невідкладно подати інший. Законопроект, який створюватиме не бутафорський, підконтрольний політичній еліті антикорупційний суд, а незалежний, якого вже 2 роки вимагають від України міжнародні партнери. Суд, який поверне довіру до президента, котрий з трибуни Верховної Ради обіцяв усьому світу боротьбу з корупцією в Україні, а не з антикорупційними органами, які розпочали провадження проти ТОП-чиновників.