АГРОТЕРОРИСТИ

Дожилися! Міністерство аграрної політики взяли в заручники! Навіщо? Воно само добровільно закувало себе в ланці, непомірно завищивши розверстані цьогоріч показники по всіх параметрах сільськогосподарської діяльності. Передовсім по зернових. Нехай спробує вивільнитися?! А тут ще й бунтівний фермер Сергій Архипов забарикадувався на восьмому поверсі відомства, погрожуючи пістолетом, гранатою і п’ятьма літрами самого… перепрошую, бензину. Засоби масової інформації одразу ж напнули на Архипова тогу «терориста».

Ну який із Сергія Олександровича теракціянт? До свого вчинку (обдуманого) фермер із Баштанського району Миколаївської області готувався завчасно, офіційно повідомивши київську мерію, а 29 травня, уранці, безперешкодно пройшов повз варту у приміщення МінАП на Хрещатику,24, де й окупував один із кабінетів секретаріату Комісії з питань аграрної політики при Президентові України. І не перший-ліпший, а той, у якому не було жінок, аби не травмувати їхню психіку. До честі завсідників-чоловіків, вони теж не розгубилися, і, вислухавши вимоги протестанта Архипова, намагалися відбутися жартом, мовляв, ви прийшли не за адресою. Та коли почули запах бензину, яким фермер «заправив» на одній із київських АЗС п’ятилітрову бляшану каністру, зрозуміли, що наміри прибульця зовсім не дитячі. О 9 годині 37 хвилин на пульт оператора спецлінії «02» надійшла інформація про терориста у МінАП. Звідтак забігали-заметушилися.

Увесь цей час ніхто у заручниках не перебував: з кабінету вільно входили і виходили аграрні клерки.

Що ж спонукало Архипова вдатися до такої крайньої акції протесту? Один із перших фермерів Миколаївщини спізнав чимало. Його викривальна діяльність «політики» аграрних воєвод Баштанського району, численних зловживань і розкрадань була навіть оприлюднена на сесії Верховної Ради. Тротилом підірвали Сергієвого трактора, викрали автомобіль КрАЗ-250 і розібрали на запчастини, по-розбійницьки загарбали комбайн «Джон-Дір», яким на правах оренди володіло його фермерське господарство. Нескореного правдоборця намагалися запроторити до буцегарні за п’ятьма «сплетеними» карними справами, які після кількарічного розслідування закрили за відсутністю складу злочину. Він писав у всі інстанції — одержував відписки. Цього «добра» назбиралося 10 кілограмів. Пікетування адміністрації Президента, Кабінету міністрів, Міністерства агрополітики з гаслами «Миколаївщина — цвинтар указів Президента, колиска антиреформаторів та брехунів, гадючник корумпованих чиновників та правоохоронців» теж закінчилися безславно. І тоді Сергій Олександрович, доведений до відчаю, зневірений, після довгих роздумів вирішив впасти в крайність. Свої дії протиправними не вважає, а конституційно вмотивованими згідно зі ст.ст. 39 і 44 Конституції України. Фінал цього «теракту», на щастя, безжертовний. Але після цього «захвату» Міністерство аграрної політики можуть із рангу звичайної установи перевести у режимну з посиленою пропускною системою. Не виключено, що перепризначеному міністру АП Івану Кириленку, його заступникові, «реформатору» Роману Шмідту приставлять статуристих охоронців. На всяк випадок… Тим більше, для цього є реальні побоювання. Якщо чоловічий протестний набір дещо прямолінійний, передбачуваний, то жіночий — витончений і втаємничений. Саме його випробували 18 жінок сіл Орли та Діброва Покровського району на Дніпропетровщині. Трирічну заборгованість по заробітній платі бунтарки вирішили «вибити» у прокурора району, котрий ніяк не зреагував на скарги про свавілля колгоспного керівництва. Окупувавши кабінет сановника, безгрішні зажадали видати належні їм гроші тут. Ультиматум підсилили дією, яка не вельми сподобалася прокурору. Керівник на пострах «бабиного бунту» викликав міліцейський наряд, але жінки рішучо наполягали на своєму. Врешті, прохальниці свого домоглися. Жіночий рух — найрішучіший і якщо його не пригальмувати, то майбутнього Україні не бачити: дітей леліятимуть з пробірок.

Настільки стачить терпіння у родини Федоренків із села Журавлиха Ставищенського району Київської області? Більше року триває тяганина з боку різнорангових чиновників щодо виділення Валентині Василівні з Володимиром Вікторовичем землі під фермерське господарство. У сільському господарстві обоє — не новачки, здобули вищу аграрну освіту, більше десяти років працювали у місцевому господарстві. Вона — бухгалтером, він — головним агрономом. Їм, як кажуть, і карти в руки, а точніше — карту поля для власного господарства та й саме поле. З цим і звернулася В.Федоренко 21 грудня 1999 року до Журавлиської сільської ради, а 10 березня 2000 року — до Ставищенської райради про надання в постійне користування 50 га ріллі для ведення фермерського господарства. Невдовзі пройшла районну конкурсну комісію по відбору бажаючих створити селянські (фермерські) господарства. Залишився, як кажуть, «дріб’язок» — земля. Ним і «вдарила» Журавлиська сільрада спантеличену Валентину Василівну: землі немає. Уже всю роздали… Проте відмова виявилася сущою брехнею. При перевірці з’ясувалося, що із земель запасу вільними є 244 га ріллі.

Покласти край бюрократичній тяганині намагається (до цього часу!) Міністерство аграрної політики, «бомбуючи» Київське обласне управління АПК листами про якнайшвидше усунення очевидних порушень. Проте це відомство, очолюване І.Бідзюрою, заступником голови облдержадміністрації, очевидно, поділяє позицію голови тамтешнього агроформування В.Холодівського, а саме: не допустити появи на території сільради селянського (фермерського) господарства шляхом блокування виділення землі. 27 вересня 2000 року В.В.Федоренко вимушена повторно звернутися до МінАП.

Враховуючи відписку, надіслану міністерству за карлючкою першого заступника начальника Головного управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації О.Покотило, Мінагрополітики вдруге попросило І.Бідзюру особисто втрутитись у справу і притягти винних до відповідальності. Думаєте, втрутився? Якби так, то Валентина Василівна не зверталася б черговий раз до столичного аграрного відомства, демонструючи чиновникам «улесливі» відповіді районної та обласної держадміністрації про те, що заявниці необхідно «…знайти розумний компроміс з депутатами села, зважено підійти до вирішення справи на місцевому рівні і відповідно підготувати належним чином матеріали по виділенню земельної ділянки на розгляд сесії районної ради».

Чи варто після цього дивуватися: звідки береться протестний сільський електорат? З аграрними реформами агротерористів більшає. І їхніх листів у МінАПівській пошті — сила-силенна. Не стане Сергій Архипов, знайдеться інший ватаг, «обстоювач прав скривджених селян», котрий зі словами Стьопки Разіна «Я прийшов дати вам волю!» здійме не куряву, а селянську революцію.