АБСОЛЮТНИЙ ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОНТРАЦЕПТИВ

У житті завжди є місце подвигу. Вершити подвиг особливо приємно, коли тобі за це нічого не буде. Приміром, мужньо боротися з Жириновським, котрий спонтанно забрів у Верховну Раду. Володимир Вольфович звик до таких ексцесів, це його політична аура. Правда, є ризик заробити від лідера ЛДПР у лоба. Але хіба потерпілу оболонку розумового апарату можна порівняти з почуттям задоволення національної гідності?

Коли «новонароджена» фракція «Яблуко», що нараховує 14 членів, нібито рішуче заявляє про можливість саморозпуску Верховної Ради, то це змушує замислитися про тлінність усього існуючого та сформулювати просте запитання: до чого б це?

БЕЗПЕЧНИЙ «ПОЛІТИЧНИЙ СЕКС»

На тлі багатовимірного з’ясовування бюджетних стосунків («бюджетне тіло» було офіційно представлено депутатам 4 жовтня) розмови про дострокове припинення повноважень парламенту є приводом поміркувати про щось інше, відмінне від грошово-кредитної політики НБУ.

Отже, маленьке, але сміливе «Яблуко» констатує, що в парламентській більшості (ПБ) почалися суперечності між основними групами впливу, залаштункові угоди, сепаратні домовленості. Усе це гальмує роботу більшості, впливає на ефективність її роботи й перетворює надії суспільства стосовно неї (більшості) на ефемерні ілюзії. Коли пошукати, то можна знайти людей, котрі пов’язують із ПБ певні надії. Правда, невідомо, чи можна назвати нечисленну сукупність індивідуумів суспільством... Але річ не в цьому, а в ультимативній вимозі «парламентського фрукта» негайно прийняти бюджет-2001, купу кодексів і закон про лізинг. Якщо цей перелік не буде задоволено протягом шостої сесії ВР, то «Яблуко» буде змушене сформувати групу, яка ініціює процес саморозпуску парламенту.

Ясна річ, нормальною людською реакцією «шакалів пера» на таку інформацію стало її глобальне ігнорування. Ну, мало що кому на думку спаде, це ж не привід. Правда, у «збочених мізках» оглядачів зародився сумнів: а чи не стоїть за цією заявою щось більше? Можливо, якісь «впливові сили», що мають стосунок до обленерго, медіа-холдингів, труб великого діаметра й політичного маркетингу починають зондувати грунт для дострокового старту виборчої кампанії? Вимальовується досить цікавий сценарій: перед самою імплементацією депутати саморозпускаються й починають «кувати» нову, ще могутнішу більшість у новому складі парламенту. Додайте до цього таку схему: СДПУ(о) — медіа- холдинг — лідер «Яблука». Загалом, з’явився «слабенький» шанс розкрутити тему. Але коли вказаний сценарій перевірили (про всяк випадок) на живих депутатах, про котрих можна сказати, що вони абсолютно усвідомлюють свої дії, то одержали однозначну відповідь: «цілковита нісенітниця». До речі, в оригіналі оціночні судження звучали емоційніше, я навіть сказав би, інтимніше. Зате ще раз підтвердилося, що саморозпуск парламенту — це такий самий політичний міф, як, приміром, імпічмент Президента. Точити ляси про саморозпуск ВР так само безпечно, як і робити аналіз державного перевороту у Верхній Вольті. Ефект, звісно, незначний, але принаймні реалізовано піарівський сценарій, у звіті можна поставити галочку тощо.

КОЛІЗІЯ

Правда є «родзиночка». Юридично парламент «самознищитися» просто не може. Поговорити — можна, а реалізувати — ніколи. У принципі, Верховна Рада може існувати навіть за наявності одного спікера. Досвід свідчить про те, що навіть можна:

а) провести пленарне засідання ВР у палаці «Україна», коли керівництво парламенту скромно сидить у повному складі за скромним канцелярським столом у глибині сцени, а невстановлена кількість народних обранців «розпилена» в залі без ніякої реєстрації та засовування карток для голосування у відповідні щілині. Усе це відбувалося під час повторної інавгурації Леоніда Даниловича.

б) розділити Верховну Раду на дві нерівні частини, розкидати їх (частини) по Києву й однаково це буде діючий парламент. Можуть виникнути тимчасові труднощі з пресою ВР, зламуванням службових кабінетів, але все можна владнати за наявності сили волі й Олександра Волкова. Виявляється, що за допомогою простої більшості (226 голосів) цілком можна скасувати норму Регламенту про необхідність реєстрації 300 депутатів для ухвалення рішень.

Ну і як у таких умовах саморозпускатися? Звісно, якщо в усіх без винятку депутатів виникне бажання піти собі, то ВР припинить своє існування де-факто. Але така подія також неймовірна, як поява в Ірпені динозаврів чи підписання договору про політичне співробітництво між віце-прем’єром Юлією Тимошенко і секретарем Ради національної безпеки та оборони Євгеном Марчуком.

Для демонстрації юридичної живучості ВР розглянемо такі віртуальні сценарії діяльності парламенту в екстремальних умовах.

Варіант 1. Сталося диво і 226 народних обранців проголосували за саморозпуск ВР. Ну то й що? Відразу ж почнуться розмови про те, що голосували з порушенням Регламенту, використовували картки відсутніх у сесійній залі депутатів. А решта обранців народу в кількості 223 чоловік можуть продовжувати роботу. Правда, закони вони приймати не зможуть (необхідно 226 голосів). Постає загроза того, що Президент скористається конституційною нормою про недієспроможність ВР протягом 30 днів і розпустить представницький орган влади. Але дієспроможність цілком можна імітувати. Приміром, приймати постанови про створення різноманітних комісій, для чого необхідно 150 голосів.

Варіант 2. Створюється угруповання прихильників саморозпуску ВР у кількості, приміром, 223 чоловік, котрі демонстративно залишають зал засідань і кричать на всіх перехрестях про розпуск парламенту. Нічого страшного, можна працювати далі. Відповідно до рішення Конституційного суду (найгуманнішого і найсправедливішого у світі) поділ депутатів на дві групи є внутрішньою справою народних обранців. Це не сфера компетенції КС. Це — процедура роботи ВР, що регулюється її Регламентом. А Регламент — штука «тонка». З одного боку, це нібито й закон, а з іншого боку — внутрішній парламентський документ, чинний тільки для ВР. Регламент ухвалено ще 1994 року, до знаменитої «конституційної ночі» 1996 року, тож нібито він не відповідає новому Основному закону. Він, звісно, діє, але тільки в тій частині, яка не суперечить чинній Конституції. А остаточний діагноз про «відповідність» Регламенту конституційним нормам може ставити тільки КС. Інакше кажучи, робіть що хочете, діліться як хочете, засідайте в будь-якій географічній точці України, створюйте більшість, меншість, коаліцію «скривджених і принижених», заганяйте всіх поголовно у фракції і нічого з вами не буде. Немає закону про саморозпуск, а відтак його просто не може бути.

Отже, у чинному правовому полі Верховна Рада є:

а) абсолютно стійкою до розпуску й самоліквідації;

б) пластичною до неможливості. «Дволикий» регламент і рішення КС абсолютно не сковують волю депутатів. Можна об’єднуватися в групи незалежно від результатів виборів, розпускати фракції, створені на основі партії, яка подолала 4-відсотковий виборчий бар’єр. Прецедент — розпуск прогресивних соціалістів. Якщо «розтягнути» соціал-демократів, то їх також можна ліквідувати.

Загалом, зацікавлені сторони можуть абсолютно спокійно говорити про дострокове припинення повноважень законодавчого органу влади, чудово знаючи, що все це належить до сфери політичної фантастики. У нас, добродії, страшенний юридичний плюралізм в одному окремо взятому місці. Просто свято якесь...