А президент проти...

Україна ризикує, якщо переглядатиме тарифи на транспортування російського газу своєю територією, вважає президент України Віктор Ющенко. Про це він заявив 24 січня на прес-конференції в Давосі (Швейцарія), повідомив «Інтерфакс-Україна».

«Цей крок може викликати ланцюжком більш концептуальні питання, які можуть завдати просто шкоди. Така позиція президента», - сказав В.Ющенко.

З його слів, у разі підвищення тарифів «Газпром» збільшить на таку саму величину тариф із транспортування центральноазіатського газу до українського кордону. Такі дії з боку України призведуть до «подорожчання взаємних відносин і ніякої нової економіки Україні не принесуть», - сказав президент.

На думку В.Ющенка, головне питання, яке нині стоїть перед Україною, «полягає не в тому, як підняти тарифи, а насамперед як вийти з політичної формули ціни на газ на формулу ціни на газ, яка б робила прогнозованими ці відносини, стабільними з погляду ціни на газ».

В.Ющенко зазначив, що коли буде встановлено ціну на газ, яка міститиме у собі всі складові, зокрема і транзит, то не поставатиме питання підвищення тарифів на транзит російського газу на українській ділянці. Як відомо, ставка плати за транзит природного газу з 1 січня 2008 року зросла з 1,6 до 1,7 дол. за 1000 кубометрів на кожні 100 км відстані.

За кілька днів до цього в ін­терв’ю телеканалу «Інтер» В.Ющенко докладніше говорив про газ і транзитну ставку.

«Я знаю, як модно вкидати у публічну дискусію ревізію сектора ринку. В тому числі й газового. У цьому ринку в нас далеко не ідеальні обставини. Я відверто вам хочу сказати: він вибудовується дуже складно, але я хочу, щоб у системі координат, які відносяться до формування газового ринку, щоб у нас стала характерна якась спадковість, щоб ми отримали якусь тверду базу, з якої починаємо діалог. Це перше…

Позиція друга: цей газ - точніше, ціна на цей газ - моделюється не по формулі ціни. Це великий мінус, тому що кожен рік ми стаємо перед фактом нової ціни, не розуміючи, на яких принципах вона утворюється… Погано, що ми не маємо формули ціни, і це формує ризик для національного ринку, і, зокрема, для індустріального сектора, який працює на цьому газі.

Третє: доки ми прив’язані до туркменського газу, є специфічною українська транзитна, тому що транзит 55 мільярдів кубічних газу з Туркменистану до України на відстань 2,5 тисячі кілометрів - це приблизно та сама ціна транзиту, який робить Україна в 127 мільярдів кубів російського газу на відстані 1100 кілометрів по українській кривій…

Я хотів би підвести до такого висновку, що ціна газу, яку ми сьогодні маємо, 179 доларів за тисячу кубів, на всьому периметрі кордону, починаючи з Балтії і закінчуючи Кавказом, це є найдешевша ціна».

ДОРОГИЙ Вікторе Андрійовичу!

«Дзеркало тижня» вже втомилося котрий рік поспіль доводити Вам згубність наявної схеми роботи з «РосУкрЕнерго» і переконувати в тому, що в Україну надходить не туркменський, а російський газ. Втомилися і численні прем’єри, посли, представники фінансових інститутів, банкіри та промисловці, експерти, які намагалися до Вас достукатися з тими ж самими запитаннями...

Ваш колега з Америки на прізвище Лінкольн одного разу сказав, що можна обманювати всіх недовго, можна довго обманювати небагатьох, але довго обманювати всіх - неможливо.

Публікації «ДТ» на тему вартості транзиту та імпортного газу, схоже, сприяли тому, що вже багато хто не вірить розповідям «РосУкрЕнерго» і його українським «агентам впливу» про вигідність існуючих схем поставок газу в Україну. Таким чином, вважатимемо, що довго всіх обманювати не вдалося.

А ось проблема з обманом «небагатьох», який може тривати дуже довго, вочевидь, залишається. Ви, наш президент, відповідно до Ваших останніх висловлювань, як і раніше, вірите в те, що немає підстав для істотного підвищення плати за транзит; що середня ставка транзиту в Європі не 7 дол., а 2 дол.; що Україна отримує не російський газ, а середньоазіатський (причому в основному туркменський); що розрахункова відстань транзиту газу з Середньої Азії до України навіть не 1875 км, а всі 2500 км і т.ін.

Ми не знаємо, хто Ваш «порадник» із цих питань: Юрій Бойко чи Ігор Воронін, Дмитро Фірташ чи Олександр Шлапак, Олексій Івченко чи Іван Діяк, Петро Андрійович чи хтось інший. Мабуть, ці люди на практиці довели Вам свою відданість і тим самим завоювали Вашу прихильність і довіру до них.

Нам, звісно, якось ніяково порушувати цю ідилію у Ваших стосунках. Однак проблема в нас серйозна, тому не звольте гніватися, а дозвольте звернутися з кількома запитаннями:

1. Про здоровий глузд: Ви серйозно думаєте, що «РосУкрЕнерго» з товаришами вдалося «розвести» «Газпром» на дешевий газ для України? Тобто в «Газпрому» є прямі контракти з Туркменистаном, Узбекистаном і Казахстаном на закупівлю газу та його транзит їхньою територією, є повний контроль над трубою в Росії, і «Газпром» при цьому «дарує» Україні парочку мільярдів доларів? Чи Вам розказують, що «Газпром» це робить виключно з поваги до Вас?

2. Про поінформованість: Ви знаєте, що в «поточних умовах» фінансовий дефіцит НАК «Нафтогаз України» тільки у 2008 році становить щонайменше 15 млрд. грн.? Плюс ще 12 млрд. грн. іноземних кредитів, з яких необхідно надати державну гарантію, тому що «Нафтогаз» не може виконувати умови кредитних договорів. Якщо вирішувати ці проблеми за рахунок державного бюджету, то сукупно це буде по 2 тис. грн. на кожну українську сім’ю. Тобто в півтора разу (чи вдвічі?) більше, ніж уся сума, передбачена в бюджеті на повернення заощаджень вкладникам Ощадбанку колишнього СРСР. А якщо проблему вирішувати за рахунок підвищення внутрішніх цін на газ, то навіть триразового підвищення цін для населення і дворазового для теплокомуненерго не вистачить, усе одно будуть потрібні додаткові бюджетні субсидії для «Нафтогазу». Як, хіба Вам Юрій Анатолійович і Олександр Віталійович про це не сказали?

3. Про справедливість: По-Вашому, справедливо, що замість того, аби держава отримувала належні їй на законних підставах доходи від транзиту газу, а потім уже через держбюджет вирішувала, давати субсидію металургійним заводам Ахметова і хімічним заводам Фірташа чи збільшити пенсії й витрати на медицину, - усе відбувається трохи інакше: Ахметов і Фірташ через здешевлення газу акумулюють прибутки в офшорах, а потім на званих обідах із Вами вирішують, яку частину з них вони витратять на Ваші меценатські проекти чи «партійні» внески?

4. Про принципи: Ви вважаєте можливим забезпечити готовність Європи прийняти нас у свої ряди навіть при тому, що ми ігноруватимемо їхні принципи прозорості та обгрунтування дій чиновників з розпоряджання державним майном (газотранспорт­ною системою, наприклад), - а натомість абсолютно по-візантійському забороняти навіть дискутувати на тему обгрунтованості відмови від сотень мільйонів доларів додаткових доходів від транзиту газу?

5. Про гордість: чи не шкодять національній гордості українців поширювані по всьому світу розповіді про те, що Росія зволила дати Україні найдешевший газ, що в України немає грошей на обслуговування своєї газотранспортної системи, що найбільша національна компанія України - банкрут, що 100% ринку реалізації газу промисловим споживачам де-факто контролює швейцарський кооперативчик і т.п.?

6. Про національну безпеку: Ви не вбачаєте загрозу національній безпеці у тому, що в України, яка на 75% залежить від імпортного газу, немає довгострокового контракту на його імпорт із видобувними компаніями? Чи в тому, що Україні можуть у будь-який момент сказати, що газ, який реально добувають у Росії, «Газпром» продає «РосУкрЕнерго», називаючи його «середньоазіатським» (добре, що хоч не «мексиканським»)? Чи в тому, що «Газпром» може сам вирішити, що сьогодні він продає його по 314 дол. за 1000 кубометрів, а не по 179,5 дол., як начебто домовлялися на нинішній рік (домовлялися з «РосУкрЕнерго», з нами навіть домовлятися не хочуть)? Чи в тому, що тільки-но хтось заїкається про ставку транзиту, «Газпром» і РУЕ вустами президента «нечужої» країни заявляють, що тепер відстань цього «віртуального» транзиту з Середньої Азії буде вже не 1875 км, як у 2006-му і 2007 роках, а 2500 км?

7. Про щирість намірів: чи не є призначення Богдана Соколовського Вашим уповноваженим із питань енергобезпеки способом зволікання (доведення до абсурду) процесу перегляду ставки транзиту та виведення його з-під контролю прем’єр-міністра та уряду? Адже якось дивно виходить - у понеділок Ви кажете, що на тему ставки транзиту Ви навіть дискутувати забороняєте, а в середу призначена Вами людина, яка місяць тому стверджувала, що «Україна не може підвищити ставку транзиту з технічних причин», раптом заявляє про необхідність проведення роботи з обгрунтування транзитної ставки відповідно до європейських принципів. І чи планує цей чиновник виносити результати свого обгрунтування на публічне обговорення? Бо ще чого доброго можуть подумати, що результати - плід інтелектуального штурму спеців із кантону Цуг (де зареєстроване «РосУкрЕнерго»). Втім, виступ пана Соколовського у четвер на телеканалі Д.Фірташа позиції так і не прояснив. Та й що робити з неймовірними збитками для держбюджету щомісяця, доки новий чиновник вникатиме у проблеми й готуватиме своє обгрунтування?

Сподіваємося, відповіді на ці запитання підштовхнуть Вас до відповідних висновків. Якщо, звісно, проблема полягає лише в тому, що погані дяді Вас обманюють...

Ганна дуже ЛЮТА

У Москві затримано Семена Могилевича

Як повідомило агентство «Интерфакс-Москва» 24 січня, одночасно з власником мережі магазинів «Арбат-Престиж» Володимиром Некрасовим затримали людину, відому як Семен Могилевич, якого розшукували правоохоронні органи низки держав. С.Могилевич і В.Некрасов є фігурантами в рамках однієї кримінальної справи.

Чоловік, якого російські ЗМІ раптом завзято почали називати «українським бізнесменом», - Семен Могилевич (він же - Сергій Шнайдер) - багато років цілком спокійно мешкав у Москві, спочатку в готелі «Турист», а потім у власному будинку. І практично вся Москва (принаймні та її частина, якій було належно) знала й про творчі псевдоніми С.Могилевича, й про його «бізнес-проекти».

Проте затримали його чомусь тільки тепер. Керівник прес-служби Мосміськсуду Анна Усачова підтвердила «Интерфаксу», що Останкінський суд «обрав запобіжний захід у вигляді утримання під вартою Сергієві Шнайдеру, 1946 року народження, підозрюваному за статтею 199 КК РФ (ухиляння від сплати податків і (або) зборів з організації)».

У зв’язку зі сказаним вище вибудовуються кілька версій. І далеко не всі з них виключають одна одну.

Версія перша. Затримання С.Могилевича давно вимагало ФБР: його ім’я значиться в топ-10 на сайті цієї організації. У США його обвинувачували в шахрайстві, рекеті й відмиванні грошей.

Тому затримання С.Могилевича, мабуть, можна розглядати, як якийсь реверанс Кремля щодо Заходу в переддень президентських виборів до РФ. Та й із Михайлом Касьяновим якось негарно вийшло. Словом, майже Юр’єв день для обміну кріпаками…

Версія друга. В одній швейцарській компанії, яка займається поставками газу й привселюдно заперечує свій зв’язок із С.Могилевичем, пайовикам стало дуже тісно. Відгомін внутрішніх боїв за переділ часток протягом останніх півтора року докочувався й до «ДТ». Зважаючи на все, Могилевич став відпрацьованим і публічно невигідним щаблем, тому виведена на орбіту компанія була б щаслива продовжити політ без нього. До слова, якщо ця версія правильна, то на Україні це не особливо відіб’ється: схема ж газопоставок при цьому не зміниться.

Версія третя. А от ця версія може мати для України наслідки далекосяжні. В Росії, як відомо, офіційна опозиція слабка, якщо не сказати - маргінальна. Але от усередині самої влади існує наймогутніша конкуренція між двома основними угрупованнями: якщо без деталей, то перші перемогли других у перегонах на приз «наступник» - ним став Дмитро Медведєв. Але другі не збираються здаватися й мають намір «уважать себя заставить». Затримання Могилевича слід розцінювати в контексті низки чиновницьких арештів, проведених у Москві за останні місяці. «Силовики» атакують позиції «газовиків»... І коли дві великі бізнесові «держави» б’ються між собою на п’ятачку маленького, але дуже прибуткового бізнесу, то в третьої країни з’являється шанс вийти на прозорі схеми.

В Україні Семен Могилевич добре відомий у певних колах. А то чого б це з ним зустрічалися екс-президент України та один із колишніх голів СБУ? Щоправда, останній це пояснював службовою необхідністю...

Нині вікна будівлі СБУ на вул. Володимирській у Києві виходять на «Арбат-Престиж». Але, певне, це простий збіг.

Щоправда, відомо, що в СБУ була напрацьована 40-томна справа стосовно Семена Могилевича. Проте, як сказав після свого призначення восени 2005 року головою СБУ пан Дріжчаний, велику частину матеріалів щодо С.Могилевича знищили його попередники. Втім, як підтверджує екс-перший заступник голови СБУ Андрій Кожемякін, основні матеріали, що стосуються «діяльності» С.Могилевича, в СБУ збереглися...