А ЛЮБОМИР КОСТЯНТИНОВИЧ ПРОТИ.., АБО ЧОМУ МЕР ЛЬВОВА ВОЮЄ З ПРЕСОЮ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Преса», яке має у Львові 65 газетних кіосків (його співзасновники — газета «Високий Замок» і обласна організація Спілки журналістів України), подало в суд на Львівську міську раду, яка, всупереч існуючому законодавству та здоровому глузду, має намір демонтувати газетні кіоски «Преси», якщо остання не виконає низку постанов міської влади.

Остання вимога полягає в тому, аби ТОВ «Преса» доплатило в міську казну нібито несплачені нею 70 тисяч гривень за оренду землі й торгівлю супутніми товарами, якими нібито газетні кіоски не мають права торгувати.

«Пресу» — під «ніж»...

Якщо пригадати не таку вже далеку історію, коли нинішній мер Львова Любомир Буняк обіймав керівну посаду в могутній всесоюзній структурі — нафтопроводі «Дружба», саме газета «Високий Замок» перша у Львові створила альтернативне «Торгпресі» (та на допомогу їй) підприємство з розповсюдження друкованої продукції. Ще не забулося, із яким трудом пробивалися газетні кіоски на міську територію, скільки було потрібно узгоджень, постанов, тих же грошей, яких у «Високого Замку» тоді й не було. Але редакція не відступилася, запросила в співзасновники й обласну журналістську організацію, бо це був прорив у формуванні сучасного газетного ринку й максимальне наближення його до людей, бо традиційна в радянський час структура передплати на газети й журнали почала витіснятися вільною роздрібною торгівлею.

Спочатку зводилися високозамківські кіоски в місті, потім почали функціонувати й у районах області. Але це була велика й копітка праця. Звісно, крім газети «Високий Замок» у кіосках продавалися й інші обласні, всеукраїнські друковані видання, книжкова продукція. Пізніше, аби виживати й мати можливість розвиватися та сплачувати всі необхідні податки, почали продавати (за дозволом всіх необхідних служб і купуючи потрібні ліцензії) й супутні товари: канцприладдя, деякі парфюмерно-косметичні товари тощо. Утім, за цією схемою працюють газетні кіоски й у Києві, інших містах України. Договори оренди на право користування землею під малими архітектурними формами, тобто кіосками, поновлювалися щорічно. Хоч це було лише переоформлення, але й воно вимагало значних витрат. Слідами «Високого Замку» пішли й інші львівські газети, створивши свою мережу газетних кіосків, правда, не таку потужну, як «Високий Замок».

І ось нині вся ця налагоджена структура може розвалитися за одну мить. П’ятдесят п’ять із 65 кіосків «Преси» не мають на сьогодні продовжені договори на право користування землею. Термін договору в деяких минув ще в 2001—2002 роках. Річ у тому, що, відповідно до нового Закону «Про оренду землі», процедура продовження (чи не продовження) таких договорів має проходити через сесію міської ради, що й визначає термін користування землею, аж до 50 років. Але в реальному робочому режимі може бути три-п’ять років. За неофіційними даними, сьогодні у Львівській міській раді на розгляд сесії претендують близько чотирьох тисяч договорів оренди на право користування землею. Колишні договори прострочені, але, відповідно до того ж таки Закону «Про оренду землі», «у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення терміну договору оренди, то за відсутності письмових заперечень арендодавця протягом одного місяця після закінчення терміну договору, він (договір. — Л.Н.) підлягає поновленню на той самий термін і на тих самих умовах. Письмова незгода здійснюється листом-повідомленням».

Такого листа-заперечення ТОВ «Преса» не отримувало, хоча неодноразово зверталося до міської влади з проханням розглянути питання про продовження договорів оренди на землю. Тут його вини немає, але примудрилися міські чиновники знайти іншу зачіпку. Мовляв, не мають права газетні кіоски торгувати супутніми товарами на ті 3% відрахувань від грошового оцінювання земельної ділянки, що йдуть у міський бюджет, а коли торгують, нехай сплачують 10—20% і погасять за це порушення борг, інакше «Львівська міська рада призупинить підготовку документів із правового оформлення землекористування й ухвалить рішення про демонтаж кіосків ТОВ «Преса».

Нічого не залишалося директору ТОВ «Преса» Василю Михайловичу, як погодитися на цей кабальний договір, аби зберегти кіоски й мати час відстояти права своєї структури в судовому порядку, адже донедавна абсолютно ніяких заперечень із боку міської влади, санітарних служб із приводу торгівлі в кіосках супутніми товарами не було. Уся ця історія мала б певне виправдання, якби такий же пресинг був стосовно всіх газетних кіосків. Аж ні. Тій же «Торгпресі» договори продовжили.

«Високий Замок» піддати анафемі...

Чимало стає зрозуміло, якщо розглядати проблему, що виникла, у світлі стосунків мера Львова Любомира Буняка й газети «Високий Замок». Близько року тому міський голова у виступі по місцевому радіо тонко «натякнув»: якщо «Високий Замок» не одумається й не перестане критикувати мера, «ми» візьмемося за його кіоски. Газетярі не одумалися, а голова не зупинився в своїх обіцянках. Хоча стосунки з «Високим Замком» — це не просто розбірки двох, можливо й не симпатизуючих одна одній, сторін. Конфлікт має глибше коріння. Стартував він фактично з дня «коронації» нового мера Львова в перших числах квітня 2002 року, коли на першій прес-конференції новоспечений голова, ще не обтяжений проблемами, але переконаний у своїх майбутніх перемогах, гучно проголосив, що він, м’яко кажучи, не шанує місцеву пресу й те, про що вона пише, віддаючи перевагу лише Finantional time. Журналісти, пам’ятається, тоді лише перезирнулися та проковтнули пігулку «молодого й недосвідченого» голови.

Але, з’ясувалося, перша заява мера не була голослівною, він продовжував так само безсторонньо відгукуватися про засоби масової інформації, які за родом своєї служби мали висвітлювати діяльність і турботи міського голови Львова. Йому це висвітлення не вельми подобалося, і Любомир Костянтинович гадав (і продовжує гадати), що журналісти пишуть неправду, а до нього ставляться тенденційно, вказуючи на помилки та прорахунки в керівництві містом. Тому «Преса», вважаючи, що приводом атаки на неї послужили безсторонні стосунки мера й «Високого Замку», не має іншого виходу, як тільки шукати правовий захист, а поки що ведуться консультації з юристами, котрі, вивчивши всі обставини справи, запевняють: жодних порушень у діях ТОВ «Преса» немає...

А меру поставити пам’ятник...

Справді, за неповні два роки «мерства» Любомира Буняка Львів пережив чимало потрясінь, чого не було при колишньому голові Василі Куйбіді. Це і скнилівська трагедія, в якій Буняку відводилася зовсім не позитивна роль, і масові страйки таксистів, коли міська влада прийняла рішення заборонити користуватися іноземними таксомоторами як таксі, що мають понад десять років служби (а таких у Львові було тоді мало не 90%). Минулої зими всіх вразило комунальне нововведення, коли «Теплокомуненерго» раптом без попередження, без попередньої проробки й оповіщення населення запровадило підвищену плату за тепло в розрахунку на те, що населення має платити за реально споживане в опалювальний сезон тепло, а не розтягувати плату на рік. Люди, котрі отримували такі квитанції на оплату, впадали в паніку.

Але, схоже, нічого цього не бачить чи не хоче бачити міський голова Львова. Так, свій виступ на пленарному засіданні 8-ї сесії міської ради 23 жовтня 2003 року він знову присвятив пресі. Не можу втриматися, аби не процитувати деякі тези з цієї доповіді. «Ні влада, ні я в цілому ні в чому не винні. Але львівська преса нас зробила винними. Це підривало імідж нової влади та мій авторитет. Цей абсурд робили газети «Високий Замок», «Експрес», «Поступ», видання, які чомусь вважають себе провідними». «В українців є дуже хороша приказка: «Сама свиня мішок роздирає й сама кричить». Ця аналогія повною мірою стосується львівських видань — «Високого Замку», «Поступу», «Експресу». «Я детально не зупинятимуся на заяві керівників депутатських фракцій (заяву підписали депутати п’яти фракцій. —Л. Н.), котрі кажуть, щоб я припинив війну з пресою. Я прошу, шановні, розберіться, бо я нікому війну не оголошував і ні з ким не воюю, а преса воює зі мною... Вони ніби змагаються між собою в єресі». «Читаю газету «Народне слово». Наш депутат, керівник групи, із котрим ми зустрічаємося, начебто нормально спілкуємося, пише: «У мерії запроваджено авторитарний стиль управління, який не відповідає демократичним нормам. Нинішня влада в особі міського голови вважає львів’ян своїми підлеглими, забуваючи, що Львів — не завод, не нафтопровід». Я хочу йому сказати, що справді нова влада змінила ситуацію у Львові, змінила ідеологію, і справи на всіх ділянках пішли краще... Зрештою, Кужелюк негативно оцінює мою попередню роботу. Я справді був ідеологом і організатором будівництва нафтопроводу «Одеса—Броди», термінала «Південний» і багато чого іншого, залишивши слід в історії назавжди... Мною було покладено вагому цеглинку в зміцнення економічної, а отже, і політичної незалежності України». «По-перше, я ні на кого не ображаюся, ні на кого свій гнів не виливаю, не серджуся я й на газету «Високий Замок». Можна ображатися на щось значне, солідне, високе, коли воно не виправдовує надій. А на таке...» Можна було б ще й іще цитувати ці «безцінні» для історії рядки. Але, постійно живучи у Львові й читаючи місцеву пресу, у мене аж ніяк не склалася думка, що нашого міського голову просто «зживають зі світу». Виявляється, всі довкола погані й нетямущі — не бачать, як у поті чола трудяться мер і його команда. А лише критикують. Та либонь є за що, не приховаєш за високою полемікою, що справді гірше стало у Львові, що досі в багатьох будинках і квартирах елементарно немає гарячої води, хоча вже й осінь закінчується, зима на порозі. А про задекларовану цілодобову подачу води бодай в окремі райони вже й не йдеться. Звісно, щось робиться, але ж працює цілком нова команда, колишню мер категорично звільнив, і до того ж всі питання, навіть найнезначніші, «зав’язав» на себе, нікому за великим рахунком не довіряючи.

Крім того, хотілося б, аби шановний Любомир Костянтинович зрозумів: мер — особистість публічна, а тому всі його справи, природно, можуть виноситися «на люди», і нічого в цьому немає крамольного. Так відбувається в усіх цивілізованих країнах. Не таке ще виносилося... Але звикнути до такої публічності нелегко, та й не завжди хочеться. Тим паче що в наявності владні важелі й уражене самолюбство. Тому передбачаю й надалі нелегкі часи для «Високого Замку» і ТОВ «Преса».