А що з ротацією бійців дипфронту?

До вибору голів дипломатичних місій Петро Порошенко підійшов ґрунтовно. І після чотирьох місяців його перебування біля керма країни на початку жовтня в трьох із 26 обезголовлених посольств з'явилися посли.

Перервавши паузу, що тривала місяці, глава держави підписав укази про призначення: Олега Шамшура - у Францію, Андрія Дещиці - у Польщу і Вадима Вахрушева - у Саудівську Аравію. До цього, у серпні, П.Порошенко призначив Андрія Олефірова і Євгена Бурката у Фінляндію і ПАР. За чотири місяці п'ять послів... Небагато. Коментуючи нові призначення на своїй сторінці у Facebook, заступник глави АП Валерій Чалий повідомив, що президент "підписав погодження на призначення послів іще в низку країн. Але, мабуть, треба дочекатися агреманів з країн перебування і вже потім можна видавати відповідні укази". Пізніше В.Чалий додав на прес-конференції, що Україна планує направити молодих дипломатів у ключові європейські країни.

Своїми заявами заступник глави АП не зняв питання щодо кадрової політики президента в зовнішньополітичній сфері. Їх тільки побільшало. Адже інформація про те, що готуються призначення у Францію і Польщу, просочилася ще в середині літа. І хоча О.Шамшур і А.Дещиця отримали агремани на початку вересня, президент не поспішав підписувати відповідні укази. Так, досі неясно, чому під час війни з Росією, коли в умовах активної дипломатичної та інформаційної протидії росіян важливо домогтися адекватного сприйняття ситуації і урядами, і громадськістю за кордоном, у наших посольствах у Парижі й Варшаві не було голів дипломатичних місій?

Чому досі без послів залишаються посольства в 23 країнах? Серед яких - Великобританія, Німеччина, Швеція, Австралія, Угорщина. Адже хоч би яким ефективним був тимчасовий повірений, він усе ж не може замінити посла, тривала відсутність якого мовою дипломатії означає проблеми в міждержавних відносинах.

Неспішний темп президента при призначенні дипломатів видається дивним. Невже Петро Порошенко не розуміє значення посла у кризовий період? "У центрах ухвалення рішень зараз сидять розумні люди. Але це люди, які не мають практичного дипломатичного досвіду. Жодного дня за кордоном!" - одне з поширених у дипломатичному середовищі пояснень. Але місяці спільного перебування в МЗС у 2009–2010 рр. мали показати президентові й заступникові глави його адміністрації всю специфіку роботи як голови дипломатичної місії, так і всього зовнішньополітичного механізму. Так у чому ж річ?

"Від пральні до МЗС"?..

Як пояснили DT.UA поінформовані співрозмовники з дипломатичних кіл, причини комплексні. Причина №1 - у складностях фінансування зовнішньополітичного відомства й дипломатичних представництв України за кордоном. Намагаючись заощадити зайвий цент, у Києві знімають усі можливі надбавки - на навчання дітей, медобслуговування, бензин, представницькі, скасовують пільги на безмитне ввезення автомобілів і до останнього зволікають з відправкою дипломатів на роботу в посольства. От і ходять непрацевлаштованими коридорами МЗС 120 відкликаних із посольств і консульств дипломатів. І так доти, доки з центрального апарату не виїдуть ті, хто має замінити їх у посольствах. А це буде, в найкращому разі, тільки після Нового року. Правда, В.Чалий стверджує, що уряд уже виділив потрібні кошти, і ротація на рівні радників і радників-посланників значно прискорилася.

Причина №2 - коротка лава запасних дипломатичної служби: багаторічне системне знищення держслужби дало свої результати. Ветерани зовнішньополітичного відомства зі смутком констатують: за винятком трьох-чотирьох дипломатів, в Україні немає сильних послів, а в центральному апараті мало важковаговиків. Щоб вони з'явилися - потрібен час. Його немає. Тому вибрати відповідну кандидатуру
досить важко. Страх зробити помилку стримує руку. Невипадково один з дипломатів порівняв призначення посла з тонкою хірургічною операцією.

Ось, наприклад, посол у Сполучених Штатах Олександр Моцик. Кар'єрний дипломат, досвідчений юрист. Але у Вашингтоні він неефективний. В умовах інформаційної війни й убогості державних коштів зростає роль посла в роботі з громадською думкою: він повинен бути активним, комунікабельним, стати завсідником політичних ток-шоу і програм новин. Працювати так, щоб його впізнавали на вулиці або в супермаркеті. "Прописатися" в офісах конгресменів та експертів із впливових аналітичних центрів. Починаючи з весни, О.Моцик дав три інтерв'ю і написав стільки ж статей в американські мас-медіа... Важко, звичайно, протистояти російській пропаганді у Сполучених Штатах, де тільки в телеканалу Russia Today налічується 3 млн абонентів. Але український дипломат, будучи об'єктивно ходячим ньюсмейкером, мав улаштовувати в інформаційному просторі таке тло, щоб адміністрації Барака Обами було некомфортно відмовляти Києву в поставках засобів летальної та нелетальної дії, збільшенні розмірів фінансової допомоги... Олександр Моцик із цим не впорався.

Робота нинішнього посла в Сполучених Штатах, до речі, не задовольняла й попередню адміністрацію. Але щоразу, коли в часи Віктора Януковича порушувалося питання про відкликання Моцика, виникала проблема наступника.

Причина №3 - наближення виборів. І в очах багатьох дипломатів це головне, через що затримується призначення послів. Очевидно, що після виборчої кампанії і подальшого формування уряду чимало пасинків долі постараються влаштуватися в посольствах, робота в яких з різних причин може бути їм цікава. Тому, хоча зараз і підготовлено великий пакет призначень у посольства, згодом його можуть кардинально переглянути. От і зволікає Петро Порошенко з підписанням указів.

Такий підхід президента до кадрів боляче б'є по дипломатичній службі, негативно позначаючись на її професіоналізмі і, зрештою, ефективності. До того ж, призначаючи нових послів у деякі українські диппредставництва, на Банковій і Михайлівській неабияку кількість старих, призначених іще Віктором Януковичем, вирішили поки що не знімати. Але поведінка багатьох чинних послів під час Революції гідності не дає їм морального права і далі представляти народ України. Нарешті, як зазначають дипломати, багато послів з-поміж політичних призначенців своїм непрофесіоналізмом шкодять Україні.

Кадрова політика Банкової просто-таки бентежить.

Серед 58 послів шестеро призначені ще Віктором Ющенком, 47 - Віктором Януковичем. У таких країнах як Білорусь, Грузія, Кіпр, Китай, Туркменистан, Чехія посли крім української мови знають тільки російську. Але якщо навесні Київ відкликав з Великобританії важковаговика дипслужби Володимира Хандогія, то чому в Словаччині досі залишається політичний призначенець Олег Гаваші? Чи багато користі для України від перебування в Чехії Бориса Зайчука, який не тільки чеської, а й англійської мови не знає? Як він може працювати з урядом і формувати громадську думку? Ці країни входять до Вишеградської четвірки. А в трьох із чотирьох країн цієї групи провалено роботу посольств: Угорщина (звідки навесні як відкликали старого посла, так досі й не призначили нового), Словаччина і Чехія розглядають відносини з Україною крізь призму відносин з Росією, займаючи антиукраїнську позицію. І не тільки через активність проросійського лобі в цих країнах.

І чому досі Петро Порошенко не звільнив посла в Білорусі Михайла Єжеля? Неприйнятно, коли український народ, президента, державу представляє людина, якій оголошено про підозру в рамках кримінального провадження щодо підриву обороноздатності Збройних сил України. Та й з практичного боку перебування в Білорусі непрофесійного дипломата з підмоченою репутацією не сприяє тонкій ювелірній роботі з Мінськом, про необхідність якої час від часу згадують у Києві.

Такий підхід до кадрів заважає українській дипломатії бути ефективним інструментом реалізації інтересів країни у світі. І те, що в цій ситуації немає особистого протистояння між очільником МЗС Павлом Клімкіним і заступником глави АП Валерієм Чалим, допомагає не розвалитися складній системі, яка переживає непрості часи. Розподіл функцій між ними традиційний: адміністрація - центр ухвалення рішень, зовнішньополітичне відомство - інструмент їх реалізації. Як і раніше, поза сферою компетенції зовнішньополітичного відомства - Росія і газ. Але при особливостях управління Петра Порошенка, який хоче контролювати все "від пральні до МЗС", по-іншому й бути не може.

Звичайно, виникають і міжвідомчі конфлікти. Нинішня АП, наприклад, продовжує деякі традиції АП періоду Анатолія Орла, вимагаючи і далі погоджувати призначення не тільки послів, а й радників. Таке становище - атавізм часів Кучми, не відповідає нормам європейської дипломатичної служби. І зовнішньополітичне відомство намагається його виправити, чого не хоче допустити адміністрація.

Та загалом безконфліктні відносини між МЗС і АП можуть кардинально змінитися після призначення радником президента Руслана Демченка. Екс-очільник офісу Віктора Ющенка, який був першим заступником міністра закордонних справ часів Януковича, Демченко взимку 2014-го давав вказівки дипломатам, що говорити про Євромайдан. Але в той час як МЗС звільняє ревного виконавця циркулярів центру генконсула в Барселоні Олександра Хрипунова, президент призначає їх автора своїм радником. Відомий хамським ставленням до підлеглих і підлесливим - до начальства дипломат повернувся в зовнішню політику завдяки зв'язкам із російськими чиновниками та участі в переговорах у Мінську, де був одним з творців "мінських домовленостей".

Тільки, як зазначають люди, котрі близько знають Демченка, він розглядає офіційний статус радника як трамплін для повернення на Михайлівську. З огляду на його безсумнівні таланти в підкилимовому протистоянні, знання нюансів бюрократичного апарату, і Валерія Чалого, і Павла Климкіна очікують нелегкі дні кулуарної боротьби.

Безгрошова дипломатія

Нині дипломатична служба переживає не тільки кадровий голод. Як зауважив один високопоставлений дипломат, "те, що відбувається, - просто якийсь фінансовий голодомор. Ми успішно опустилися нижче не тільки від Білорусі, а й Молдови. Попереду - Африка, причому не Південна і навіть не Північна, а Сахара...". Ось думка іншого дипломата: "Таке злиденне животіння, як у нашій дипслужбі, я бачив хіба що в камбоджійців". Зарплати в українських дипломатів, приміром, в 2,5 разу менші, ніж у їхніх російських колег, і разів у чотири - ніж у польських. За останній рік скасували низку надбавок і пільг. Тепер перед послами поставили завдання знайти економ-житло площею 60 кв. метрів і відмовитися від резиденцій. А деякі українські посли змушені жити прямо в посольстві.

Київ заощадив і на членських внесках у міжнародні організації, заборгувавши 895 млн грн. Найгірші справи із внесками у Всесвітню організацію охорони здоров'я: через неможливість перерахувати перший транш у рахунок погашення реструктуризованого боргу в 2014 р. нашу країну позбавили права голосу. А грошей, які виділяються, вистачає тільки на те, щоб сплатити річний внесок у Раду Європи. Звичайно, Україна не одна така неплатниця. Є й інші країни, які через економічну кризу відкладають свої платежі. Тільки ці борги заважають нашій дипломатії вирішувати поставлені завдання. Наприклад, у планах України - стати непостійним членом Ради Безпеки ООН у 2016 р. Конкуренція жорстка, а шанси нашої країни тануть через її заборгованості в ООН…

Дипломати розуміють, що воююча країна переживає скруту. Чимало з них не нарікають і сподіваються, що згодом усе владнається, і вони отримають не тільки зарплату. Наразі ж намагаються зметикувати, з яких коштів їм доведеться оплачувати поїздку до українця, котрий потрапив у біду, і школу дітям. Тільки особливість ситуації в тому, що дипломатія не буває дешевою, а роботу посольства можна лише доповнити контрактами з PR-компаніями і лобістськими групами, але не замінити. А відсутність грошей демотивує дипломатів і знижує ефективність їхньої роботи. Чи розуміють це президент, уряд, парламент?

Уряд збільшує фінансування армії, що природно в умовах війни. Але дипломатія - перша лінія фронту, прорив якої часто означає війну - енергетичну, економічну, "гібридну". І якщо фінансувати армію, при цьому забуваючи про фінансування дипломатії, то це - програмування поразки. У 2009 р. бюджет МЗС становив 1,024 млрд грн., 2010-му - 1,065 млрд, 2011-му - 1,168 млрд, 2012-му - 1,366 млрд, 2013-му - 1,191 млрд, 2014-му - 1,281 млрд. У 2015 р. уряд запланував на потреби МЗС трохи більше ніж 100 млн дол. - 1,328 млрд грн (співвідношення видатків на утримання центрального апарату і дипустанов зазвичай становить 15:85). З урахуванням інфляції, це значно менше, ніж у минулі роки, коли в обмінниках за долар давали 8 грн.

Дипломати мають не лише тугіше затягти паски, а й готуватися до того, що в посольствах будуть скорочення. Валерій Чалий недавно заявив, що держава буде змушена "трохи" скоротити і дипломатів, які представляють Україну за кордоном, і дипломатичні місії, а натомість створити посольства, які опікуватимуться цілими регіонами.

Перспективи не райдужні. У багатьох наших дипломатичних місіях сьогодні й так залишилося по кілька осіб. Наприклад, в українському посольстві в Дакарі крім співробітника, що займається бухгалтерією і канцелярією, працюють тільки два дипломати - посол і консул. Посол займається розвитком економічних і політичних контактів з Сенегалом, Габоном, Гвінеєю, Гвінеєю-Бісау, Кот-д'Івуаром і Ліберією, а до сфери компетенції консула входить 13 (!) країн. Очевидно, що в такій ситуації про якусь ефективну роботу в регіоні не може бути й мови. І президент, і уряд повинні визначитися в пріоритетах: що важливіше - економія чи ефективність дипслужби, перед якою ставлять масштабні завдання.

Економія сьогодні - провал зовнішньої політики завтра, коли виправлення помилок коштуватиме значно дорожче, ніж повноцінне утримання МЗС. Адже заради економії у футболістів можна забрати м'ячі і видати повітряні кульки. Та чи буде це футболом? Резиденція посла - це не розкіш, а місце роботи. Представницькі - не можливість безоплатно поїсти й випити, а інструмент роботи з джерелами інформації, агентами впливу та потенційними інвесторами. Покриття видатків на навчання дітей - можливість дати дитині гідну освіту в інтернаціональних школах, не відправляючи її в класи при російському посольстві, де вона отримає щеплення "русского мира". Адже навіть уряд Руанди (!) оплачує навчання дітей своїх дипломатів у міжнародних школах. А це 15–18 тис. дол. на рік…

Але якщо відсутність грошей, з одного боку, знижує результативність роботи, то з іншого - змушує ефективніше використовувати наявні ресурси: скрута спонукає керівництво МЗС до реформ.

Старі ідеї на новий лад

Дипломатична служба пережила вже не одне реформування та оптимізацію. Як правило, зводилися вони до перейменування управлінь і департаментів зовнішньополітичного відомства, перерозподілу між ними повноважень і перепризначення дипломатів, а в посольствах - до скорочення штату співробітників і зменшення фінансування. Подібне сталося і нинішньої весни. Однак зовнішньополітичне відомство потребує іншого - перетворення на сучасну бюрократичну структуру, здатну ефективно вирішувати поставлені завдання в умовах агресії з боку Росії. Принаймні з подібними думками Павло Клімкін і очолив МЗС цього літа.

Концепція реформи поки що тільки окреслюється. Але вже ясно, що вона базуватиметься на кількох ключових елементах. По-перше, очікується перегляд політики дипломатичної присутності України на карті світу: як уже йшлося вище, будуть закриті дипломатичні представництва (насамперед у Балканському і Скандинавському регіонах) і створені хабові посольства. При збереженні пріоритету в роботі зі Сполученими Штатами і країнами Євросоюзу активізуються африканський і азійський напрямки української зовнішньої політики. Очевидно, що ця реформа продиктована інтересом українського бізнесу до потенційних ринків збуту продукції: у Києві ідея "економізації зовнішньої політики" ніколи не вмирала.

Петро Порошенко минулого тижня вже повідомив, що в посольствах України у всіх країнах Євросоюзу буде відкрито офіси торгових аташе. Крім того, найближчим часом зміняться пріоритети діяльності посольств у Південно-Східній Азії і Японії. За словами президента, ці рішення не дозволять Російській Федерації підняти захисні експортні мита для українських товарів на ринки Росії.

Поки що невідомо, які посольства в країнах Азії і Африки стануть хабовими, а які скоротять. Тільки ініціатори реформ не повинні забувати, що й хабові посольства недешево утримувати. Особливо в столицях, розділених великими відстанями: на самих перельотах дипломатів, які поспішають надати консульські послуги або провести переговори, можна витратити чималі суми. Крім того, посольства мають не тільки нормально фінансуватися, а й бути повністю укомплектовані.

По-друге, розробляється ретельніший підхід до кадрової політики. Він передбачатиме, зокрема, й проведення конкурсів при прийомі на роботу та заповненні вакансій у закордонних дипломатичних представництвах. Думка про те, що "МЗС потрібна свіжа, молода кров", постійно лунає в неофіційних коментарях дипломатів. По-третє, відбудуться зміни, здатні наблизити українську дипломатію до європейської дипломатичної служби. Зокрема, на Михайлівській виношують плани запровадити електронну документацію і змінити систему оплати праці за кордоном. Обговорюється й відмова від багатоступінчастої системи ухвалення рішень і, відповідно, розширення повноважень виконавця.

Деякі ідеї пробують реалізувати вже зараз. Так, Павло Клімкін намагається запровадити практику, коли дипломат сам розпоряджається коштами, які виділяються для оренди квартири. При цьому має скоротитися кількість тих, з ким необхідно узгоджувати питання оренди приміщення: дозвіл повинен давати тільки офіцер безпеки. Це практика, поширена в західній дипломатичній службі. Але МЗС - структура дуже консервативна, і нововведення приживаються вкрай важко: на шляху цієї ініціативи стали бухгалтерія, яка посилається на закони, нормативні акти, інструкції… Зламати опір бюрократичного апарату дуже складно.

Є й інша проблема - самі дипломати, які не вірять у зміни і ненавидять їх, які списують свій непрофесіоналізм на злиденну зарплату. Таких людей завжди багато. Невипадково у прибічників реформ періодично виникає бажання розігнати зовнішньополітичне відомство і заново набрати людей. Як з гіркотою зауважив один з дипломатів, "штат МЗС на 2% складається з людей, які хочуть використати шанс, що їм випав, - змінити систему, створювати, працювати… Інші 98% ненавидять усе це й хочуть лише отримувати зарплату. Вони ненавидять електронний документообіг, бо це загрожує їхньому спокійному життю. Ненавидять і висміюють усі ініціативи, у тому числі й щодо Facebook і Twitter".

Та хоч би як опоненти нововведень іронізували над сторінками українського МЗС у Facebook, Twitter і "ВКонтакте", ідея таки спрацювала: в умовах відсутності коштів навіть на необхідне, не витрачаючи ані копійки, Київ отримав додатковий канал інформації. Сторінка в "ВКонтакте", наприклад, стала важливим комунікатором у спілкуванні з жителями Східної України та громадянами Росії. Це вже чимало, зважаючи на те, що більшість наших послів і дипломатів ні психологічно, ні професійно не готові до інформаційної війни. Але навіть посольству з дуже активним складом важко кардинально змінити ситуацію: дипломата часто сприймають як пропагандиста свого уряду. І якщо навіть співробітники посольства ночами перекладатимуть мовами країни перебування прес-релізи, щоб до ранку розіслати їх у місцеві мас-медіа, немає гарантії, що до цієї інформації прислухаються. Тому необхідно активно використовувати можливості експертів з неурядових організацій, журналістів, іноземних дипломатів. А для цього з ними треба пра-цю-ва-ти. Розумно, оперативно.

Моя колега часто згадує історію з далекого 2009 р. У розпалі російсько-українська газова війна, Європа замерзає. До нас у редакцію зателефонував дипломат, акредитований в одній з балканських країн, з проханням "достукатися" до керівництва МЗС: у той час як російський посол у Сербії Олександр Конузін по кілька разів на день повідомляє з екранів різних каналів, що серби мерзнуть з вини українців, його український колега Анатолій Олійник жодного разу не з'явився в телеефірі, аби розповісти, що це росіяни, а не Україна, перекрили кран. Додзвонившись до тодішнього міністра закордонних справ Володимира Огризка і змалювавши ситуацію, у відповідь почула: "Ми поінформували уряд країни про нашу позицію". Формально Київ виконав свій обов'язок - "поінформував уряд". А 8 млн замерзаючих сербів - виборців, які впливають на політику свого уряду, простих громадян, які відчувають історичну прихильність до Росії? І річ тут не тільки в Сербії.

Після миротворчих заяв Петра Порошенка, котрий усіляко демонструє свою готовність домовитися з Владіміром Путіним, Захід міг забути про Україну і швидко зняти економічні, фінансові й персональні санкції з Росії. Але мас-медіа, які формують суспільну думку, українська діаспора створили щодо Кремля такі суспільні настрої, яких керівництво країн ЄС і НАТО не можуть ігнорувати. Нинішнє завдання української дипломатії - підтримувати ці настрої, не даючи Україні остаточно зникнути зі шпальт газет і телеекранів, бути викресленою зі світового порядку денного. І телефонних розмов, і зустрічей президента з першими особами для цього недостатньо. МЗС потрібні гроші, щоб залучити людей, щоб вибудувати системну дипломатію, здатну забезпечувати стабільну роботу із захисту інтересів країни.