2017-й. Час київський?

16 травня, 2008, 14:30 Роздрукувати Bипуск № 18, 16 травня-23 травня 2008р.
Відправити
Відправити

Так часто буває: інформаційна хвиля, породжена гучними політичними заявами сановних ньюсмейкерів...

Так часто буває: інформаційна хвиля, породжена гучними політичними заявами сановних ньюсмейкерів на конфліктні й заяложені теми, що тліють роками, з головою накриває часом важли­віші для аналізу, опрацювання й прийняття рішень події. Майже тиждень ми спостерігаємо римейк старої п’єси про статус Сева­стополя, знайомої глядачеві уже друге десятиліття. І головні ролі на освітленій сцені грають майже всі ті ж політичні актори. Текс­ти ті ж самі, тому особливо вразливим можна дивитися, не вмикаючи звук. Московський градоначальник Юрій Лужков: Севастополь ніколи не передавався Україні, й ми його повернемо. Ролі дру­гого плану — депутат Держдуми РФ Костянтин Затулін (жертва українських спецслужб, проводить наукові конференції), нардеп України Леонід Грач (кримські комуністи збирають підписи за те, щоб ЧФ залишився в Севастополі назавжди), віце-спікер автономії Сергій Цеков (Ро­сійська громада Криму просить Держдуму денонсувати Великий договір і прийняти Крим у лоно історичних земель Росії). Густину барв забезпечує прогноз колишнього кремлівського радника Модеста Колерова (Крим стоїть на порозі страшної війни, й тільки ЧФ урятує світ).

Велика дорога масовка — святкування 225-річчя Чорномор­ського флоту. Пряма трансляція телеканалу «Россия». Далі теж усе за відомим сценарієм. Оголошення мера Ю.Лужкова персоною нон-грата за те, що сказав. Недопущення в Росію народного депутата В.Каськіва, який ще нічого не сказав, але летів на прямий ефір НТВ. Держдума готує заяву з приводу Севастополя й Криму. Київ пояснює, але стоїть на своєму. Є сучасні сюжетні інтриги: СБУ натякає, що московський градоначальник попутно зі збиранням земель може бути причетний до відмивання брудних грошей.

Події розгортаються в нових політичних умовах: в Україні нова криза влади, в Росії — зміна президента, дійство розгортається в часі між двома самітами НАТО, де вирішується питання приєднання України й Грузії до ПДЧ.

І є всі підстави думати, що це була перша серія довгограючого серіалу, який протриває до 2017 року й проходитиме у форматі реаліті-шоу. Тому спробуємо розглянути те, що описана хвиля накрила, аби надалі не грати за чужими сценаріями.

Із чого конкретного цей ще один напружений момент у відносинах України й Росії, власне, почався? Чорноморський флот вирішив відсвяткувати ювілей військовим парадом.

«Коли представники флоту прийшли до нас в адміністрацію з проханням погодити план-графік заходів, у них не було навіть наказу міністра оборони РФ щодо цього святкування. Це було ще в березні, — розповідає «ДТ» глава міської держадміністрації Севастополя Сергій Куніцин. — Ми подивилися план — це, по суті, сценарій ще одного дня ВМФ Росії! Виходить, що за два місяці в місті буде чотири військові паради. Ну, знаєте, це навіть для Севастополя занадто!»

Отут треба пояснити. Чорноморський флот ніколи досі не святкував свій день народження парадами й великими військово-спортивними заходами. Вони завжди проходили в день ВМФ Росії — останньої неділі липня. Чотири паради, про які каже С.Куніцин, — це традиційний парад представників двох флотів (українського й російського) 9 травня, потім на 11 травня ЧФ планував свій парад, день ВМС України й уже згаданий день ВМФ РФ.

«І треба знати, що за угодою й Великим договором російський флот має право на проведення двох військових парадів на рік — 9 травня й у день ВМФ Росії. Тому наша позиція була однозначна — другого дня ВМФ, із технікою, десантом, стріляниною, а тим більше виходом бронетехніки в місто, бути не може», — говорить С.Куніцин.

Крім того, а можливо, й передусім, треба сказати, що цього року в Україні на державному рівні святкується 225-річчя заснування Севастополя, у рамках якого, природно, й заходи щодо ювілею флоту. Адже Червонопрапорний Чорноморський флот — це історія й нинішнього ЧФ Росії, і Військово-морських сил України, і, між іншим, — військового флоту Грузії, про що росіяни забувають згадувати.

«Ще на початку квітня, — продовжує С.Куніцин, — на засіданні оргкомітету ювілею під головуванням прем’єра, а це була й позиція міністра оборони, вирішили: ми погоджуємося на святкування дня ЧФ, але без елементів військового параду. Це має бути справді водно-спортивне свято, а не парад. І цю позицію до командування флоту довели. Більш того, коли в Севастополі перебував головком ВМФ Висоцький, ми виклали цю позицію, й у нашій присутності він дав команду віце-адміралові Клецкову, який командує ЧФ: ніяких військових парадів не треба».

За планом, який пропонувало командування ЧФ, крім іншого, передбачався десант із великого десантного корабля десятьох БТРів на воду в Севастопольській бухті і далі — перехід їх морем на берег, демонстрація військової техніки й рукопашний бій на площі Нахімова.

23, 29 і 30 квітня заступник глави держадміністрації Севастополя Володимир Казарін знову й знову повідомляє командування ЧФ: проведення цих військових заходів з українською стороною не погоджене. Запропоновано провести спільне водно-спортивне свято. З шикуванням кораблів ЧФ і ВМС України — по дві одиниці — в одну лінію на рейді Севастопольської бухти. «На шикування кораблів у дві-три лінії й проведення військово-спортивного свята погодження міністра оборони України не отримане», — говорилося в останньому листі. Проте ці звернення проігнорували, й 6 травня ЧФ вирішив проводити репетицію за початковим планом. Причому на вихід кораблів, як стверджують в адміністрації, не було отримане погодження капітанії порту, а на пересування бронетехніки — згоди влади міста.

У результаті з’явився прецедент — блокування пересування російської військової техніки силами українських правоохоронців. «Беркут» блокував виїзд з яхт-клубу Чорноморського флоту, куди мали прибути БТРи після десантування на воду з ВДК, щоб потім іти колоною в Козачу бухту — на місце постійної дислокації. І після цього «джерела» в Москві й Севастополі повідомляють через ЗМІ: військовий парад ЧФ за початковим планом відбудеться за будь-якої погоди, зокрема політичної.

«Проведення заходів військового характеру на території Севастополя не погоджені з українською стороною», — заявляє МЗС України. Прес-секретар міністерства Василь Кирилич роз’яснює: будь-які заходи такого характеру мають бути обов’язково погоджені на рівні центральних органів виконавчої влади України, та в цьому разі не погоджувалися навіть із міською владою Севастополя. Крім того, постановою КМ України від 2003 року встановлено, що проект плану проведення міжнародного заходу має подаватися за три місяці до дня його проведення. Цією ж постановою забороняється проводити розважальні заходи за участі особового складу збройних сил іноземних військових формувань із використанням авіаційної або іншої бойової техніки й озброєнь. Прес-секретар МЗС також нагадав, що цей же документ визначає норму, відповідно до якої демонстрація озброєнь, військової техніки, технічних можливостей проводиться за межами населених пунктів, приміром, на полігонах, і за умови погодження з органами місцевого самоврядування. У зв’язку з чим вихід військових кораблів є неприпустимим.

Україна запропонувала Росії провести спільний парад з нагоди 225-річчя Чорноморського флоту, повідомляє 7 травня міністр оборони Юрій Єхануров. «Щодо параду до річниці Чорноморського флоту ми погоджували свої дії, ми домовилися, що це буде спільний парад, проте, на жаль, в останні дні російська сторона почала самостійно діяти», — заявляє міністр.

Восьмого травня до Севастополя вилетіли заступник міністра оборони і заступник начальника генерального штабу. Як стверджує учасник «чоловічої розмови», що відбулася 9 травня після покладання квітів на Сапун-горі за участю керівників міноборони Росії й України і командуючих флотами, було сказано «годі балуватися» й остаточно домовлено про проведення спільного свята без брязкання зброєю.

Тож що це було? Перевірка на слабкість? Можливо. Спроба випередити святкування в Україні ювілею Севастополя на державному рівні? Цілком вірогідна версія. І безсумнівно — демонстрація присутності. Потужної, військової й повністю незалежної від української влади — у разі, якщо вдало дотиснути ситуацію.

Нам не відомо, які були пояснення російської сторони — і чи були взагалі — на найвищому рівні. І військовому, і політичному. Громадськість не посвячена. Тому дуже примітною була заява міністра оборони України, що загалом він задоволений рівнем співпраці з російським оборонним відомством.

«Наша співпраця постійна й проходить у нормальному ритмі. Ми не політизуємо цю ситуацію, а проблеми з виконанням Угоди про умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України були в 90-і роки, та останнім часом усі дії були завжди погоджено, й сторони домовлялися з усіх параметрів», — заявив Ю.Єхануров. Знайдена в Криму російська авіаційна торпеда не несла жодної загрози, «російські моряки дали маху, а ЗМІ роздули». Відповідаючи на запитання, чи почали якісь процедури щодо виведення ЧФ Росії, зауважив, що «до 2017 року ще далеко».

По черзі. Не можу навіть припустити, що міністрові оборони Ю.Єханурову невідомо, яких неймовірних зусиль дипломатів і його попередника на цій посаді потребувала інвентаризація майна ЧФ і землі, яку займає орендар, та встановлення їх цільового за згодою використання. І цей процес таки завершений. На відміну від передачі маяків. Чи щодо цього є домовленості, про які країна не знає?

Стосовно безпеки торпеди. Та не в цьо­му ж питання. А в тому, як узагалі її могли без погодження з Україною випробовувати з приземленням у мирному курортному алуштинському селищі. Чи це не головне для міністра оборони?

І що значить «проблеми були тільки в 90-х»? А як же несанкціоноване десантування морпіхів із Темрюка на кримський полігон 2004-го? А бойовий снаряд, що ні з того ні зі сього вистрелив 2007-го з артилерійської установки АК-725, призначеної для стрільби по повітряних і надводних цілях, на ВДК «Цезарь Кунников»? І не на полігоні, а біля «Мінної стіни», у самому центрі міста-героя. Чи тоді не було ноти протесту українського МЗС, що Київ схильний розглядати інцидент як «очевидний наслідок недотримання вимог, які випливають із відповідних двосторонніх документів» і все це теж роздмухала преса? Мало роздмухувала, бо не можу пригадати, що ж нам відповіли. Тому й торпеди тепер літають.

І з заспокійливим міністерським «до 2017 року ще далеко» теж не згодна. Особливо після такого травневого екстриму. Тільки зовсім далека від усіх цих подій людина може не зв’язати нині в один ланцюжок, здавалося б, розрізнені події. І жорстке протистояння між проросійським складом міськради Севастополя та держадміністрацією, з організацією референдуму щодо відставки С.Куніцина, й нова — але вже з новими союзниками — спроба ухвалити закон про виборність севастопольського градоначальника.

І раптом ожилі «сплячі» молодіжні проекти на кшталт «Прориву» з акцією «Російський прапор — у кожному вікні». (Бідні активістки. За словами лідерів цієї організації, вони дев’ять тисяч прапорів мали пошити! Чи триколори все-таки хтось привіз?)

І збирання підписів на чолі з Л.Грачом за відмову від виведення ЧФ із Севастополя, наче надворі вже принаймні 2015-й. (До речі, а чому ми російських політиків караємо за те, що ставлять під сумнів територіальну цілісність держави, а своїх, із ними дослівно й привселюдно згодних, навіть не перестерігаємо, як Затуліна?)

І активне просування російського інтересу в медіасфері (новий холдинг, що з’явився цієї весни в Криму, як кажуть, народився за підтримки одного російського губернатора).

Загалом, тло хороше. У контексті. А у відповідь — тиша? Чи ще ліпше — багатогодинні дискусії про те, як змінити з урахуванням національних традицій військову форму і який стройовий крок запровадити.

Так, міністр закордонних справ України вручив у середині квітня своєму російському колезі Меморандум щодо етапів і порядку виведення до 28 травня 2017 року військових формувань ЧФ РФ із місць його тимчасової дислокації на території України. Меморандум передбачав, що з 1 червня нинішнього року мають розпочатися консультації щодо етапів виведення. Відповіді поки що не чути.

З другого боку, цілком резонно запитати: а чи прораховує хтось у країні, які мають бути етапи й порядок перебудови життя в Севастополі й Криму загалом у зв’язку з майбутнім виведенням ЧФ? Які ризики й у яких випадках очікуються, і як їхній небажаний розвиток випередити? Як цей процес позначиться на економіці міста? Чим зайняти людей, що залишаться без роботи? Як зберегти стабільну політичну ситуацію? Цих запитань не перелічити. І відповісти на них, а також задіяти грамотно розраховану й ресурсами підкріплену програму дій треба заздалегідь.

Related video

Час пішов. А різниця між київським і московським — далеко не на годину.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК