2 га в законі. Схема без сорому та совісті

01 жовтня, 2021, 18:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Інститут безоплатної приватизації землі перетворився на інструмент системної корупції. Тільки липовим  атовцям, починаючи з 2014-го року, Держгеокадастр «штовхнув» сотні тисяч га державних земель. Відкритий ринок довів ситуацію до абсурду.

2 га в законі.  Схема без сорому та совісті
© Избирком

Від редакції: Після відкриття ринку землі та передачі земель між населеними пунктами у розпорядження громад  ділки під супроводом чиновників ОДА почали тиснути на громади. Так, у своєму інтерв'ю  ZN.UA голова Опішнянської ОТГ  Микола Різник  розповів, як після дзвінка першого заступника голови ОДА Дмитра Луніна до нього прийшли представники «кооперативів Слобожанщини» й зажадали, щоб місцева рада виділила по 2 законних гектари землі «своїм» людям «по-доброму». Всього  «відкусити» хотіли  1000 га, отриманих  Опішнею після введення в дію закону про ринок землі. Ситуація безпрецедентна і  викликала багато відгуків та дзвінків до редакції.

Хаос, у який занурив  країну непідготовлений  крок  у ринок землі без антикорупційних механізмів-запобіжників, стає питанням національної безпеки. Але ним нехтують чомусь президент разом із РНБО. Член координаційної ради громадської спілки  «Українська мережа сільського розвитку»  Іван Фурсенко назвав основні причини корупційної навали на сільські громади, а також вказав на можливі шляхи виходу із земельного піке.

 

Аби  зрозуміти, що коїться  сьогодні в громадах і чому в них є абсолютно законна можливість безкоштовно роздавати свої землі, потрібно повернутися в кінець 2014-го року. Тоді державними землями, в тому числі  між населеними пунктами, відав Держгеокадастр. Ця організація була як триголовий змій. Вона управляла землею, контролювала  розпоряджання  землею (самих себе в т.ч.: до 2014 року в нас була земельна інспекція у складі Держсільгоспінспекції, але її функції поклали на кадастр). Плюс — Держгеокадастр  вів електронний реєстр і фіксував точки координат.

Хоч як  цинічно це звучить, але одним із основних інструментів, який тоді  використовували  підприємливі ділки та влада, стали учасники АТО.  З кінця 2014-го   Держгеокадастр почав у турборежимі виділяти землю ветеранам АТО. Шляхетний процес перетворився на абсолютно безконтрольну роздачу земель переважно псевдо-ветеранам і таким самим  лже-ветеранським громадським організаціям. Люди пачками писали заяви на свої законні 2 га і отримували землю, наприклад  у Полтавській області. Тоді   як жили в Сумах. 

Таким чином,  за ці роки сформувався  окремий вид бізнесу, де підприємливі хлопці навчилися правильно консолідувати землі та  виводити їх із власності держави. А потім, певна річ, вигідно продавати тим-таки   агрохолдингам. Скільки землі пішло за цією схемою, не може порахувати  ніхто. Навіть нинішній міністр аграрної політики  пан Лещенко. У його викривальних спічах ідеться  то про п'ять мільйонів гектарів, то про півтора. Можливості перевірити немає, як і немає  єдиного реєстру ветеранів.

Вакханалія тривала до часу передачі державних земель громадам після прийняття закону про обіг земель.  Крок був правильний, але абсолютно непідготовлений. З одного боку, процеси виділення землі місцевою радою апріорі  прозоріші, ніж за зачиненими дверми Держгеокадастру. З іншого — громади зараз, у прямому сенсі, законно спокушають. Ті ж самі ділки, які вміють консолідувати й виводити землю — тепер уже з комунальної власності.

ЗіБ

Більше того, держава не завершила процесу інвентаризації земель.  Отже, громада має інвентаризувати землю за власний кошт. Зміни до електронного Держгеокадастру (його створення  після прийняття профільного закону профінансував Світовий банк) вносили чиновники часто в ручному режимі. Або не вносили  зовсім. Тому вагома частка земля може давно перебувати у  приватних руках, а місцева влада —  не знати про це.  

Те, що до Миколи Різника  прийшли з докладними картами земельних ділянок, свідчить:   Держгеокадастр, як і раніше, виконує функцію підручного. Схема повільно перекочувала з Держгеокадастру  до громад. Тепер «кооперативи Слобожанщини» тощо  наполегливо пропонують співпрацю головам громад. За відкоти і преференції в ОДА.

Але Держгеокадастр, втративши землі, зберіг за собою функції контролю за використанням земель. У тому числі й громадами. Та зараз ніхто  нічого не контролює.  Ця структура активно реформується, починаючи з 2020-го року, а точніше — руйнується. За цей час із неї звільнено понад 5 тисяч співробітників. Причому  з порушеннями. І тепер  люди виграють суди,  отримуючи багатотисячні компенсації втраченої за роки зарплати. Частина обласних управлінь Держгеокадастру взагалі перебуває у  стадії банкрутства. Там не виплачуються  зарплати, не оплачуються комунальні рахунки. Люди продовжують звільнятися або переходити працювати у громади. Держгеокадастр не виконує своїх  прямих обов'язків  контролю за використанням землі.

Таким чином, ситуацію з землею на місцях держава не контролює взагалі. У кого вона, яким шляхом прийшла до свого господаря, як використовується тощо. Все це — наслідок можливості безоплатної приватизації, спочатку —  за рахунок простого підпису чиновника Держгеокадастру, а тепер — за рахунок корисливості  місцевих депутатів і голів громад. Тільки й чути, як та чи інша громада виділила за одну сесію то 150 га, то 300. 

Насправді потрібно негайно усунути  першопричину схеми — безоплатну  приватизацію 2 га. 

Ми досить предметно вивчали питання, тому доречно поділитися спостереженнями й висновками.

 

Як усе починалося?

Історично запровадження в Україні безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами (закони України від 30.01.1992 № 2073-XII «Про форми власності на землю» та від 13.03.1992 № 2196-XII «Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР»)  на початку земельної реформи мало стати способом радикального прискорення  становлення ринкових земельних відносин.  Ішлося  також про швидке формування нового класу приватних землевласників (насамперед  у сільській місцевості). Вони, як сподівався  тогочасний політикум, господарюючи на власній землі, мали гарантувати  продовольчу безпеку молодої держави в умовах фактичного колапсу радянської «колгоспної» системи організації сільськогосподарського виробництва.

Переважну частину рішень органів місцевого самоврядування щодо передачі раніше наданих у користування земельних ділянок у власність громадян було прийнято впродовж 1993–1996 років на виконання Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок». Загалом, «декретними» є 96 % земельних ділянок із тих, які безоплатно передані у власність громадян за часи незалежності України.

 

Що маємо сьогодні?

Попри порівняно швидке утвердження у 1990-х роках ринкових економічних відносин, інститут безоплатної приватизації земель був не лише збережений, а  й розвинений Земельним кодексом України у 2001 році:

  • передача ділянок, що перебувають у користуванні громадян (ч.ч. 1, 2 ст. 118 ЗКУ);
  • безоплатне отримання земельних ділянок державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації (ч.ч. 6 – 9 ст. 118, ст. 121 ЗКУ);
  • приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій (ст. 25 ЗКУ, ч.ч. 3 – 5 ст. 118 ЗКУ);
  • приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств (ст. 32 ЗКУ, ч.ч. 1, 2, 6 – 9 ст. 118 ЗКУ).

Із певними застереженнями до фактів  безоплатної приватизації можна зарахувати безоплатну передачу земельних ділянок у власність  юридичним особам і громадянам, а саме:

  • земель загального користування садівничого товариства — у власність цього товариства (ст. 35 ЗКУ);
  • земельних ділянок для житлового і гаражного будівництва — житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам (ст. 41 ЗКУ);
  • земельних ділянок, зайнятих багатоквартирними будинками, — об’єднанням співвласників (ст. 42 ЗКУ).

Процес ішов нерівномірно. На нижче наведеній таблиці  добре видно, що в Київській , Сумській та Вінницькій областях кількість громадян, які отримали можливість приватизувати земельні ділянки, становить  близько половини населення цих регіонів, тоді як у Запорізькій, Харківській областях та Севастополі це право здобули   менше чверті місцевого населення.

Найнижчий рівень спроможності реалізувати право на приватизацію ділянки у найбільшому місті України — Києві, де ним змогли скористатися лише 2,7 % жителів.

 

БЕЗОПЛАТНА ПРИВАТИЗАЦІЯ — ШЛЯХ У НІКУДИ?

Уявімо собі, що кожен громадянин України  із  тих, хто що не скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки (тобто близько 30,8 млн. чоловік), все ж таки спробує реалізувати відповідну можливість, принаймні в межах площі, яку вже в середньому отримували  громадяни (0,36 га на особу). Як бачимо, навіть за такими «консервативними» оцінками, знадобиться близько 11,1 млн. га державних та комунальних земель, які мусять  підлягати перерозподілу. 

Вже зараз умовно вільних державних земель в Україні вистачить для того, щоб задовольнити лише 10 %  украй консервативно оціненої потенційної потреби в земельних ділянках.

Якщо ж узяти до уваги, що в Україні щороку  народжується близько 500 тис. нових громадян, які, очевидно, теж претендуватимуть на безоплатні земельні ділянки не меншої площі, ніж отримали  їхні батьки, то розпорядникам земель державної та комунальної власності доведеться щорічно «відшукувати» додаткових 180,7 тис. га вільних наділів.

А  якщо всі «безземельні» громадяни України дружно виявлять принциповість і вже зараз захочуть повною мірою  реалізувати своє гарантоване законом право на безоплатну приватизацію земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства максимально можливого розміру – 2,0 га, то в такому разі для задоволення всіх бажаючих не вистачить усієї території нашої держави.

 

БЕЗОПЛАТНА ПРИВАТИЗАЦІЯ = КОРУПЦІЯ

Загалом, безоплатна приватизація земельних ділянок наче спеціально вигадана, щоб стимулювати корупцію, посилювати соціальну нерівність і «в ручному режимі» розподіляти основне національне багатство – землю.

Земля залишилися одним із небагатьох державних активів, які цілком законно могли бути «подаровані» окремо взятому громадянинові керівником обласного управління Держгеокадастру, а після відкриття ринку землі — більшістю  депутатів органу місцевого самоврядування тощо.

Приватизацію на будь-якому етапі можуть заблокувати органи державної влади та місцевого самоврядування, і заявник практично позбавлений ефективних засобів захисту свого права на приватизацію земельної ділянки, проголошеного законом. За таких умов неминуче виникає корупція, – у того, хто бажає отримати ділянку, просто немає іншого вибору, крім «вирішувати питання».

social.eadaily.com

«Приватизаційним правом» в Україні нерідко відверто зловживають. Так, у великих містах ділянки приватизуються безоплатно, а потім (знову-таки, безоплатно) призначення вже приватних ділянок змінюється на т.з. «комерційне» (під станції техобслуговування, громадські будинки, офіси, торговельні центри та ін.). Київ досі  потерпає  від цього в     катастрофічних масштабах. Вочевидь, інститут безоплатної приватизації втрачає соціальну функцію і перетворюється на популярний «допоміжний» інструмент у процесі девелопменту нерухомості. 

І це тільки частина темного боку земельного ринку, який  владі рано чи пізно доведеться визнати. Бо у  громадах є частина голів-пасіонаріїв і депутатів, які мовчати не будуть.

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК