Останній поділ: пролог катастрофи

Чим почалася Друга світова війна? Четвертим поділом Польщі. А Радянський Союз не брав участі в ньому? Лише взяв під свій захист населення Західної України і Західної Білорусії? Важко повірити, що це обійшлося без згоди нацистської Німеччини, не було платою Сталіну за "добро" на війну з Польщею й участь у ній Радянського Союзу. На жаль, і досі чимало людей на пострадянському просторі вважають, що в Другу світову війну СРСР вступив не 17 вересня 1939 р., а 22 червня 1941-го.

Відновлену в листопаді 1918 р. незалежність Польщі Німеччина сприйняла вкрай негативно. Та й юридичне визнання радянською Росією Польщі було далеке від фактичного. Міжвоєнна Польща стала об'єктом особливих устремлінь обох держав, у тому числі й бойових дій (німецько-польська збройна боротьба у Верхній Сілезії 1919–1921 рр., радянсько-польська війна 1920 р. тощо). У керівних колах Берліна панувала думка, що незалежна Польща - головна перешкода на шляху до "Великонімеччини", і через це має зникнути. А для Москви, за словами В.Молотова на позачерговій п'ятій сесії Верховної Ради СРСР 31 жовтня 1939 р., завжди була "потворним створінням Версальського договору". "Диво на Віслі" 1920 р., що виявило вразливість марксистсько-ленінської теорії пролетарської єдності перед національним духом поляків, постійно псувало настрій кремлівським вождям, особливо Сталіну, який жадав помсти. До всього додалися й непрості події далекого минулого, які з глибин історичної пам'яті час від часу нагадували про себе.

Ще в ранньомодерні часи могутня Річ Посполита і зростаюче територіально й суспільно-політично Московське царство, держава з імперськими амбіціями, зіштовхнулися "мечем і вогнем" за контроль і вплив на Центрально-Східну Європу. У запалі боротьби мало місце все, у тому числі й претензії поляків на московський престол (початок ХVІІ ст.), а потім - навпаки: московського царя на королівський трон (початок другої половини того ж таки століття). Протистояння між ними, в центрі якого стояло "українське питання" - незалежність і державність народу, що піднявся на визвольну боротьбу, - набрало європейського масштабу, у збройну круговерть навколо якого було втягнуто близько десяти європейських держав - малих і великих.

Ослаблення війнами Польщі й піднесення петровської Росії, яка прорубала вікно в Європу, призвели до того, що, в другій половині ХVІІІ ст. внаслідок трьох поділів Речі Посполитої "польське питання" постало поряд з українським. У роки бездержавності в суспільну свідомість поляків і українців приходило розуміння, що зло пам'яті історії лікується толерантністю, творенням добра і єднанням сил навколо спільної ідеї національного визволення. Гасло "За нашу і вашу свободу" стало прапором боротьби за волю і незалежність, найважливішим історичним проектом поляків і українців.

Антипольська політика стала одним із чинників співпраці Німеччини й радянської Росії/СРСР. Уже в 1919 р. серед німецьких військових і цивільних високого рангу циркулювали думки про відновлення кордону між Німеччиною і Росією. Після Рапалльського договору 1922 р., який надовго зблизив Берлін і Москву, начальник управління сухопутних сил Веймарської республіки генерал Г.Сект, для якого
існування незалежної Польщі "було нестерпним", не виключав можливості спільних
дій рейхсверу та Червоної армії проти Польщі й Франції. Готовність радянської РосіїСРСР стати на бік Німеччини сумнівів не викликала. Під час рурського конфлікту 1923 р. голова РВР Республіки
Л.Троцький заявив: "Якщо Польща за покликом Франції вторгнеться в Сілезію, то ми ні в якому разі не залишимося байдужими". Йому вторив М.Бухарін: "Якби в Німеччині почалася революція і Польща атакувала Німеччину зі сходу, тоді революційна Росія була б змушена атакувати Польщу". Крапку поставив сам Сталін. У розмові з німецьким письменником Емілем Людвігом 13 грудня 1931 р. він заявив, що Радянський Союз ніколи не стане гарантом Польщі, а дружні стосунки з Німеччиною залишаться такими ж, як і раніше. "Берлін і Москва, - робить висновок у "Дипломатії" Г.Кіссінджер, - були одностайні у своєму ворожому ставленні до Польщі".

Навіть після відставки Секта у 1926 р. його прихильники вважали співробітництво "рейхсвер - Червона армія" реальною основою здійснення воєнних планів проти Польщі. А колишній шеф кайзерівської розвідки оберст Ніколаї за завданням командування рейхсверу розробляв плани спільних дій з Червоною армією проти Польщі й Франції. Польщу намічалося розбити протягом трьох тижнів. Якщо у війну вступить Франція, то її війська належало затримати на ельбській лінії, а відтак, взаємодіючи з прибулими частинами Червоної армії, розбити. Відпрацювання плану оборони лінії на Ельбі відбувалося на літніх маневрах 1929 р. за присутності командирів Червоної армії.

Занепокоєння долею власної держави у Польщі знайшло відображення в зовнішньополітичній доктрині "двох ворогів", що загрожують польській незалежності: Німеччини на Заході, СРСР на Сході. Маршал Едвард Ридз-Смігли, який змінив 1935 р. Юзефа Пілсудського на посаді лідера Польщі, якось сказав: "Якщо прийдуть німці, вони візьмуть наше тіло, якщо прийдуть росіяни, вони візьмуть не тільки наше тіло, а й нашу душу". Навряд чи тоді хтось із польських державців замислювався над тим, що вони прийдуть разом, діятимуть злагоджено, здійснюючи четвертий поділ Польщі.

Коли наприкінці серпня 1939 р. виникла реальна загроза Польщі, Велика Британія вдалася до переговорів з Радянським Союзом. Але Англія нічого не обіцяла, а Німеччина пропонувала поділити Польщу й передати СРСР землі, яких так бракувало для відновлення західних кордонів Російської імперії до 1914 р. У Москві ще тривали переговори з Великою Британією і Францією, а радянські інтереси вже були в Берліні. Там швидко вдарили по руках. У глибокій таємниці від усього світу між націонал-соціалістичною Німеччиною і комуністичним Радянським Союзом було досягнуто згоди про "територіально-політичне перебудування областей, що входили в зону інтересів двох країн". Сталін не заперечував проти того, щоб Гітлер розпоряджався Польщею. А сам удовольнився її східними кресами, де проживали здебільшого українці й білоруси. Ще й на додачу отримав контроль над країнами Балтії…

Якщо для Німеччини імперіалістична політика вже була апробована, то для СРСР чимось таким, що суперечило курсу зовнішньої політики, проголошеного на ХVІІІ з'їзді ВКП(б) (1939). Мало того, і Німеччина, і Радянський Союз запевняли Польщу у своїх добрих намірах. Зокрема, СРСР і Польща 10 лютого 1939 р. підписали низку угод, які мали сприяти розширенню й поліпшенню відносин між Москвою і Варшавою. Німеччина, зі свого боку, очікуючи сприятливої для себе ситуації, поєднувала погрози на адресу Польщі з елементами загравання. У січні 1939 р., з метою зондажу намірів Польщі шукати підтримки Англії і Франції, Варшаву відвідав міністр закордонних справ рейху Йоахім фон Ріббентроп. Він явно перегравав, то схиляючи Польщу до спільних дій проти СРСР, то ставлячи проблему Данцига. До такої гри зобов'язувало й те, що Німеччина, як і СРСР, мала пакт про ненапад із Польщею - перша 1934 р., другий - 1932-го.

1 вересня 1939 р. Німеччина з трьох сторін атакувала Польщу. Гаранти, як і очікувалося, на допомогу не прийшли. Англійці й французи лише спостерігали, оскільки перші не могли, а другі не хотіли воювати. Франція, надломлена руйнівними експериментами Народного фронту, не була психологічно готова до нових потрясінь. За даними англійського історика А.Тейлора, 52 німецьким дивізіям протистояли менше ніж 40 польських, більшість з яких не були повністю укомплектовані. Велика перевага на німецькому боці була в механізованих та бронетанкових дивізіях і в повітрі. Цілком імовірно, Червона армія вступила б у Польщу раніше 17 вересня, але на Сході тривала війна з Японією, і Сталін наважився на це тільки після 16 серпня, коли в Монголії остаточно були припинені воєнні дії, що дозволяло перекинути танкові з'єднання на Захід, та й підштовхнула вкинута нацистами того ж дня дезінформація про падіння Варшави. Як здається, навмисно. Гітлер не довіряв Сталіну, останній платив тим же. Але обидва прагнули сатисфакції від ліквідації Польщі. Польська кампанія була лише епізодом на шляху до боротьби за світове панування, і потреба нацистів і більшовиків у союзі нею не вичерпувалася - так було ще майже два роки, до повного зосередження збройних сил обох сторін у передпіллі кордону, створеного після розгрому Польщі.

Вступ у війну СРСР морально зламав польський опір. 4 жовтня 1939 р. Польща капітулювала. Ще раніше, 28 вересня 1939 р., було підписано німецько-радянський договір про дружбу й кордони між СРСР і Німеччиною. Після ліквідації незалежної Польщі розстановка сил у світі змінилася у бік тоталітарних режимів. Отримавши спільний кордон, Гітлер і Сталін здобули реальну можливість розгорнути свої ударні угруповання один проти одного. Водночас окреслилися контури вкрай небезпечного європейського трикутника: "демократія-фашизм-комунізм", мінливість якого в сенсі "хто з ким" і "хто проти кого" ставала дедалі більш непередбачуваною. Світ і мир у ньому стали залежати від дієвої комбінації його складових у системі
"1 проти 2".

Водночас слід звернути увагу на одну обставину, яку проігнорувало радянське керівництво. Поки СРСР від Німеччини відділяли Польща і Румунія, він мав свободу маневру у справі підтримання миру в Європі. Разом з тим Польща і Румунія були єдиною серйозною перешкодою на шляху до масштабної радянсько-німецької війни. Радянський Союз, у випадку порушення їхнього суверенітету, отримував не тільки час для завершення розгортання своїх стратегічних сил, а й союзників у війні з Німеччиною. Однак цього не сталося. Хапальний рефлекс переважив здоровий глузд і аналітично-раціональний підхід до вибору найприйнятнішої альтернативи у спектрі розвитку тодішнього драматичного процесу. Як же промахнувся Сталін, котрий власними руками лаштував смертельну небезпеку для Радянського Союзу, стовідсотково знищуючи реальне прикриття, яким могла і стала би за умов нацистської агресії Польща.

Що було потім - пише англійський історик Норман Девіс: "Два роки нацистські і радянські стерв'ятники терзали тіло розірваної Польщі". Німці створили Майданек і Освенцим. Схопили і розстріляли 15 тис. польських інтелектуалів… У радянську зону прийшов сталінський терор. Інтернованим польським офіцерам Кремль улаштував Катинь. Близько
40 категорій людей, від поліцейських до філателістів, підлягали негайному арешту і депортації. З радянської зони репресій люди, шукаючи порятунку, хлинули в зону рейху і навпаки. На мосту через Буг біля Бреста зустрічалися два потоки зневірених і розгублених людей, що прагнули втекти від смерті й насильства - одні в рейх, інші - в СРСР. "Куди ви йдете, - в розпачі запитував тих, хто тікав у зону Рейху, якийсь совісний есесівець. - Ми ж вас розстріляємо". Куди всі тоді йшли? У 1939-му.