У ПОЛЬЩІ — ЧЕРГОВИЙ МІНІСТР ФІНАНСІВ З ЧЕРГОВИМ АНТИКРИЗОВИМ ПЛАНОМ

Коли на початку липня польський віце-прем’єр і міністр фінансів Марек Белька подав у відставку, інвестори похмуро насторожилися, а ринок цінних паперів завмер в очікуванні. Марек Белька, економіст і колишній радник президента, втілював у собі надію правлячої коаліції лівих сил на виконання їхніх обіцянок виборцям — виведення польської економіки із застою та зменшення безробіття. Белька ніби мав такий «антикризовий» план, який зрештою був представлений на суд громадської думки і прийнятий урядом. Тому, коли на дев’ятому місяці діяльності уряду міністр фінансів несподівано подає у відставку з поясненням, що у нього вичерпався запас внутрішньої енергії, підстави для хвилювання виникають не лише у економістів та бізнесменів, але й у політиків та суспільства

Новопризначений віце-прем’єр і міністр фінансів Гжегож Колодко розпочав із десятиденного мовчання, яке почасти через липневу спеку, почасти через «приморозки» на фінансовому ринку та біржі, для багатьох було досить обтяжливим. Тим більше, що особа професора-економіста Гжегожа Колодко є добре знаною — посаду міністра фінансів і віце-прем’єра він займав уже в період першого правління польських посткомуністів у 1993—1997 роках. І, м’яко кажучи, цей факт не додає йому авторитету серед прибічників вільного ринку. Дещо спрощено кажучи, в Польщі Колодко сприймається як такий собі «анти-Бальцерович».

Та коли Колодко заговорив, польський ринок полегшено зітхнув: нічого особливого, черговий «антикризовий план». Однак у цьому «нічого особливого», окрім полегшеного зітхання, чути було і зойк розчарування. Як це часто буває, політичний та бізнесовий світи прореагували по-різному: політики із правлячої більшості переважно хвалять і підтримують, а представники опозиції критикують. Бізнесмени і економісти, принаймні як це можна побачити по коментарях у ЗМІ, поділились на дві основні групи: перші — «не в захваті, але подивимось», другі «розчаровані і сподіваються ще більшого поглиблення кризи».

Що ж запропонував Гжегож Колодко, щоб оживити економіку, дати шанс вижити нерентабельним, обтяженим боргами державним підприємствам і в результаті зупинити зростання безробіття?

Серед основних пунктів «антикризового плану» знаходимо пропозицію пробачення боргів перед держбюджетом (які й без того не мають шансів бути сплаченими) підприємствам, котрі запропонують план власної реструктуризації і внесуть оплату в розмірі 15% від загальної суми заборгованості. Для підприємств, які «мають особливе значення для національної економіки», ця сума становитиме 1,5%, однак конкретних підприємств вказано не було. А щоб заохотити ті фірми і підприємства, які не мають заборгованостей, уряд дозволить їм зараховувати до витрат заборгованість партнерів перед ними і таким чином платити менші податки. Уряд також надасть гарантії тим банкам, які захочуть прокредитувати реструктуризацію великих підприємств, на яких працює не менше тисячі осіб.

Передбачає план і «податковий кредит» для малих фірм, які забезпечують роботою не більш як 50 чоловік. «Ті, хто створить нову фірму і створить робочі місця такій кількості людей, протягом першого року будуть платити податки, але якщо їм вдасться вижити і не скоротити кількість працівників, то вже на другий рік вони отримають податковий кредит і не платитимуть податку на прибуток», — читаємо у виступі міністра фінансів. Цей відтермінований податок Колодко пропонує підприємцям сплатити протягом наступних п’яти років.

Переконуючи в правильності свого плану політиків та урядовців, Гжегож Колодко давав досить «гучні» обіцянки, наприклад, що вже у листопаді вдасться зупинити безробіття і розпочати тенденцію до його зменшення, або що протягом трьох років економіку вдасться «повернути на стежку зростання на 5—7 процентів». Однак, якщо цими обіцянками вдалося переконати в основному представників правлячої лівої коаліції (які, очевидно, хотіли, щоб їх переконали в успіхові, бо за поразку доведеться дорого заплатити на найближчих же виборах), то найменше в них повірили бізнесмени, фінансисти, економісти і керівники успішних фірм та підприємств.

Найбільшій критиці фахівців було піддано пропозицію про «відпущення боргів» нерентабельним, переважно неприватизованим і нереформованим державним підприємствам, керівництво яких, як, зрештою, і робітничі профспілки, замість того, аби щось міняти, очікують на державну підтримку. На жаль, мають підстави на неї сподіватися, бо після організації багатотисячних робітничих протестів держава вже неодноразово «рятувала» різних «монстрів періоду центрального планування».

Журнал «Wprost» підрахував, беручи до уваги найбільших боржників бюджету, що сума вибачених державою боргів може досягти 23,4 млрд. злотих (близько 6 млрд. дол.), а одноразова виплата у вигляді «реструктуризаційного внеску» боржників не перевищить 3,6 млрд. зл. (900 млн. дол.). Та проблема навіть не в різниці цих сум, застерігають аналітики. Проблема в тому, що попередні такого типу операції не принесли бажаного результату і немає підстав сподіватися, що він буде цього разу. «Чому Колодкові повинно вдатися те, що не вдалося усім його попередникам?» — запитує один з авторів журналу «Politykа». Ще різкіше охарактеризував «антикризовий план» на сторінках «Wprost» експерт з варшавського відділення Центру ім. Адама Сміта Роберт Гвяздовскі: «План Колодка — це дно... Держава спочатку давить економіку шаленими податками, а згодом вибраним дарує борги».

Дісталося також і пропозиції «податкового кредиту» як надто корупційній пільзі. «Така пільга — це ж спокуса, щоб закрити існуючий бізнес і продовжувати його під новою вивіскою», — читаємо у «Wprost». Щоправда, більш оптимістичні голоси висловлюють надію, що таким чином держава заохотить до діяльності молодих перспективних бізнесменів.

Критика політиків була, як неважко здогадатися, значно різкішою, ніж критика економістів. Опоненти в основному закидали Гжегожеві Колодку, що попереднього разу, виконуючи ці самі обов’язки, він теж роздавав обіцянки, яким не судилося здійснитися. Депутат опозиційної партії Громадянська платформа назвав пропозиції Колодка «мало конкретними ...і розрахованими на пропагандистський ефект». Газетні оглядачі припускають, що обіцянки зупинити зростання безробіття не мають економічного підгрунтя і знадобилися правлячій партії — Союз лівих демократів, — щоб у жовтні іти на вибори органів місцевого самоврядування із гаслом «Наступного місяця зменшиться безробіття».

Ще одна підозра щодо нового міністра фінансів пов’язана із імовірно відведеною йому прем’єр-міністром роллю опонента Бальцеровича. Вже кілька місяців уряд Лешека Міллера перебуває у напружених стосунках з національним банком і Радою грошової політики, котрі пан Бальцерович очолює. Уряд переконаний, що через високі кредитні ставки і надто міцну національну валюту (обидві ці проблеми належать до компетенції НБП) йому не вдається оживити економіку. Однак незалежність нацбанку охороняється конституцією, а тискові Бальцерович й інші члени РГП не піддаються. В атаках уряду на НБП «дисципліну» порушував екс-міністр фінансів Марек Белька. Гжегож Колодко у перших своїх заявах теж висловлювався на захист незалежності позиції нацбанку, але добре поінформовані джерела вважають, що це лише «димова завіса» перед осіннім наступом. До того ж восени під час виборчої кампанії правлячій коаліції потрібен буде образ ворога, якого можна буде звинуватити у відсутності виразного поліпшення ситуації, і хтось, хто буде з цим ворогом активно боротися.