Третя релігія Туреччини

Іронічне «обіцяного три роки чекають» може означати втрату сподівань де завгодно, але тільки не тут, на землі Анатолії. Хоча більша частина Туреччини й розташована в Азії, все ж 3% її території, яку називають Східною Фракією, знаходиться в Європі, що дає змогу країні претендувати на членство в Євросоюзі.

Ще на початку 1996 року турецька влада прийняла рішення про вступ до митного союзу з ЄС, скоригувавши внутрішні правила й законодавство відповідно до європейських вимог. Було скасовано тарифні й безтарифні бар’єри в торгівлі промисловими й готовими сільськогосподарськими товарами, ухвалено спільний митний тариф Євросоюзу на імпорт із третіх країн, підписано низку угод щодо вільної торгівлі з основними партнерами ЄС. Проте повноправними європейцями вже стали країни-кандидати, які заявили про свої наміри зовсім нещодавно, а очікуванню Туреччини виповнилося 43 роки.

Чим зумовлене таке прохолодне ставлення Євросоюзу? На думку міністра зовнішньої торгівлі Туреччини Кюршата Тюзмена, основна причина в тому, що країни ЄС високорозвинені, а їхні громадяни — ситі. Чого нині, на жаль, не скажеш ні про Туреччину, ні про держави, яких вона розглядає як реальних і потенційних партнерів спільного процесу євразійського співробітництва. А якщо так, то й визначення «очікування», яке від самого початку має на увазі пасивність, не зовсім точно характеризує зовнішньоекономічну політику турецької влади.

Попередницею сучасної Ту­реччини, яка затвердилася на політичній карті після Першої світової війни, була 600-річна Османська імперія. Заснована в XIII ст., вона містила в собі землі Європи, Африки й Близького Сходу і досягла піку свого розвитку в XVI ст. при Сулеймані I Пишному.

У минулому сторіччі після перемоги національно-визвольного руху на чолі з Мустафою Кемалем і проголошення республіки країні довелося пережити чимало соціально-політичних потрясінь, що, зрозуміло, не сприяло її економічному розвитку. Проте з настанням третього тисячоліття Туреччина всерйоз привернула до себе увагу світового співтовариства темпами удосконалення національної економіки.

Багато хто за традицією вважає основним достоїнством країни її туристичний потенціал. Це й справді так. Щороку Туреччину відвідують понад 20 млн. зарубіжних туристів, що дозволяє їй перебувати в першій десятці світових лідерів за ступенем привабливості для відпочинку. Але одним лише туризмом успіхи турецького бізнесу не вичерпуються.

Нині Туреччина щорічно поставляє до 40 млрд. кубометрів газу в Європу й 300 млн. тонн нафти на міжнародні ринки. У найближчому майбутньому ці показники збільшаться: наближаються до завершення два проекти експорту газу в Європу, успішно реалізовані разом з Італією й Грецією («Інтерконектор»), а також із Болгарією й Румунією («Набукко»).

Починаючи з 2002 року, зростання валового внутрішнього продукту Туреччини перевищує 7%, і торік ВВП становив 400 млрд. дол. Понад третина цієї суми припала на зовнішньоторговельну діяльність, де 90% становить експорт промислових товарів. Тим самим країна забезпечила собі місце в двадцятці найбільш економічно розвинених держав світу і всерйоз планує якщо не перевершити, то принаймні повторити успіх азіатських тигрів. Передумовами для цього є низький рівень інфляції та стабільність інших макроекономічних показників. А ще — дуже сприятлива демографія. За останні десять років населення Туреччини збільшилося з 62,8 до 70 млн. чоловік, з яких практично дві третини — віком до 34 років.

В умовах глобальної конкуренції ці обставини відіграють далеко не останню, а часом і визначальну роль. Головною умовою успіху в міжнародному суперництві в Туреччині вважають побудову сучасної економіки на регіональній базі, перетворення чорноморського регіону на вільну економічну зону й, на цій базі, створення умов для інтеграції у світову економіку.

— Насамперед ми повинні задовольняти внутрішні потреби за рахунок економічних можливостей нашої країни, — вважає міністр природних ресурсів і енергетики Туреччини Хільмі Гюлер. — Якщо не влаштовує якість товарів, давайте будемо обговорювати й розв’язувати цю проблему. Не гріх навіть піти на певну втрату прибутку. Зате в майбутньому це дасть набагато більшу вигоду.

Випереджаючими темпами розвивається й співробітництво з Російською Федерацією. Про це свідчать зростання зовнішньоторговельного обороту за минулі шість років із 3,7 до 25 млрд. дол. і успішна спільна реалізація проекту «Блакитний потік».

На цьому тлі результати українсько-турецького ділового співробітництва виглядають скромнішими. Хоча товарооборот між нашими країнами і зростає, його показник за 2006 рік становив 3,4 млрд. дол. І це при тому, що, за даними українських туроператорів, наші співвітчизники, витративши на літній відпочинок приблизно 7 млрд. дол., майже в шести з десяти випадків воліли провести свою відпустку на турецькому узбережжі.

Розвиток плідного зовнішньоекономічного співробіт­ництва — головна мета Конфедерації бізнесменів і промисловців Туреччини Tuskon. По суті, це аналог нашої УСПП, правда, зі значною відмінністю в масштабах і результатах діяльності.

Заснована 2005 року в Стам­булі як громадська організація, конфедерація об’єднує 151 товариство й асоціацію бізнесменів і 11500 підприємців Туреччини. Передусім тих, хто прагне розширити свою діяльність і вийти на зовнішній ринок.

За неповні два роки Tuskon відкрив свої представництва не тільки в країнах Азії та Європи, включаючи Брюссель, а й у Вашингтоні. Проведено п’ять так званих мостів зовнішньої торгівлі, які дали змогу налагодити співробітництво турецьких фірм із представниками євроазіатського, африканського й тихоокеанського бізнесу.

Ще одним таким заходом став на початку грудня 2007 року уже другий «Міст зовніш­ньої торгівлі Туреччина—Євразія», організований за підтримки ради й міністерства зовнішньої торгівлі Турецької Республіки. Він зібрав у стамбульському конгрес-центрі близько 1700 турецьких і 450 зарубіжних підприємців із 12 євразійських країн: Азербайджану, Білорусі, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Монголії, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану й України. Учас­ники форуму одержали можливість провести двосторонні переговори, зустрітися з представниками турецької влади, а також відвідати основні індустріальні та торговельні центри країни для налагодження ділових зв’язків із місцевими підприємцями.

Про те, наскільки плідними виявилися результати переговорів, зрозуміло, говорити перед­часно. Але, за словами організаторів, якщо під час форуму-2006 вдалося укласти контрактів на суму приблизно 250 млн. дол., то на нинішньому форумі цей показник може бути перевищений удвічі.

— Основна заслуга моста в тому, що він формує підгрун­тя для подальшого розвитку торгівлі та взаємних інвестицій, — вважає голова ради директорів Tuskon Ри­занур Мерал. — Використовуючи історичні й культурні зв’язки між нашими країнами як додатковий засіб розвитку зовнішньоекономічних відносин, ми тим самим підвищуємо рівень добробуту громадян наших держав.

Цього разу Україну в Стам­булі на офіційному рівні представляв заступник міністра економіки. А позиція нашої країни, по суті, обмежилася новими запевняннями в зразковій моделі добросусідства й бажанні України бути першою для Туреччини за ступенем інвестиційної привабливості.

Хотілося б, звичайно, почути вагоміші аргументи — крім того, що Україна займає «вигідне географічне положення», має «значний обсяг внутрішнього ринку, кваліфіковану й недорогу робочу силу». Але, на жаль, конкретика звелася лише до пропозиції взяти участь у будівництві об’єктів для Євро-2012.

Мимоволі згадується безумовна правота східної мудрості: найбільша відстань — між двома головами. До речі, у зв’язку з цим не можна не згадати ще про одну характерну ознаку.

Хоч як це дивно, але фраза «високошановні бюрократи» в Туреччині не містить навіть натяку на іронію. Причина проста й очевидна: реформи, реалізовані турецькими бюрократами, справді приносять реальні позитивні плоди. Зважена монетарна політика дає потрібні стимули для економічного розвитку, забезпечуючи стабільність фінансового ринку. Як результат обсяг прямих іноземних інвестицій у турецьку економіку у 2006 році досяг 20,2 млрд., а минулого, за попередніми даними, перевищив 24 млрд. дол. Звичайно, чималою мірою цьому сприяє роль Туреччини як важливого енергетичного коридору й термінала між Сходом і Заходом. Проте привабливість країни для іноземних інвесторів пояснюється не тільки цим.

Як стверджують бізнесмени, турецька регуляторна політика має винятково дружелюбний і діловий характер. Реєстрація фірми тут здійснюється одним міністерством, не потребує численних звернень до різних адміністративних структур. На відкриття бізнесу в Туреччині знадобиться від сили три дні, тоді як аналогічний середньоєвропейський показник — 27 днів. Порівняно з країнами ЄС, тут найліберальніше правове законодавство для прямих іноземних інвестицій, яке передбачає низку істотних пільг. І не дивно, що з 2004-го по 2006 рік приплив прямих зарубіжних інвестицій в економіку країни збільшився всемеро, а іноземна торгівля за останні п’ять років — у більш як 1,6 разу...

Чи то жартома, чи то серйозно турки стверджують, що в їхній країні є дві релігії — іслам і футбол. Однак, схоже, до них уже додалося третє віросповідання — економіка. Це настільки ж очевидно, як і помилка європейців щодо того, що мусульманам слід молитися в напрямку сходу. Тоді як насправді їхні молитви завжди звернені в бік Мекки.