Малі країни, великі гроші

На оонівському «Саміті тисячоліття», що відбувся минулої осені, прем’єр-міністр держави Антигуа і Барбуда Лестер Берд використав п’ять хвилин, надані йому для виступу, для того, щоб звинуватити багаті країни світу у «волаючій зневазі до загальновизнаних норм міжнародного права» і поскаржитися, що «встановлені міжнародним співтовариством правила не застосовуються», а замість них «діє право сильного».

Риторика відома, і звучала вона в стінах ООН неодноразово. Однак просто так відмахнутися від неї означало б проігнорувати крик розпачу цілої групи карликових держав, які мають, попри свої скромні розміри, ті самі права, що й решта країн світу. Антигуа, де проживає близько 70 тисяч чоловік, одна із шести незалежних острівних країн, що разом із британською колонією Монтсеррат утворюють Організацію східно-карибських держав (ОСКД). Найбільша з них — Санта Лючія з населенням 152 тисячі чоловік.

Безпосередньо близькі до Сполучених Штатів, ці країни дуже болісно ставляться до питань збереження власного повноцінного суверенітету. Наразі вони бачать нову загрозу для нього в економічній сфері. Європейські торгові привілеї, що поширювалися на їхню продукцію, насамперед ром, цукор і банани, поступово ліквідуються. Поки що їх рятує туризм, проте, маючи менший ВНП, ніж обсяги продажу багатьох компаній, із якими вони співробітничають, ці острови цілком серйозно побоюються рекету з боку великих авіакомпаній, телекомунікаційних корпорацій і круїзних фірм.

Не дивно, що багато карибських островів-держав розглядають надання фінансових послуг як альтернативу своєму звичному бізнесу. Проте цій галузі, за словами пана Берди, загрожують багаті країни світу. Торік на Кариби націлилися два міжнародні органи — Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) та Комісія з фінансової діяльності (штаб-квартири обох містяться у французькій столиці). Перша ввела всі країни ОСКД до свого списку 35 держав, що становлять так званий «податковий рай». Друга ж назвала три острівні карибські держави (Домінику, Сент Кіттс-Невіс і Сент Вінсент) у числі 15 країн, які відмовляються співробітничати з органами, що контролюють відмивання незаконно нажитих грошей. Відтак на невдах, які потрапили до «чорного списку», були поширені санкції з боку компаній і фірм багатих держав, спрямовані на згортання бізнесу у сфері надання фінансових послуг.

Держави ОСКД на своє виправдання заявили, що вони розробили жорсткі правила, спрямовані на запобігання відмиванню грошей та іншим фінансовим шахрайствам. Проте суворі інструкції не завжди строго виконуються, головним чином через унікальні адміністративні труднощі, які існують у малих країнах.

Ці проблеми нещодавно вийшли на перший план у Гренаді (населення 102 тисячі чоловік). У цій країні до останнього часу за міжнародні фінансові операції відповідали два чиновники міністерства фінансів, причому жоден із них не був ні фінансистом, ні юристом. Головний офшорний банк цього острова — «Перший міжнародний» — минулого літа збанкрутував, оскільки виявився неспроможним виплатити платню своїм співробітникам, не кажучи вже про вкладників, яким свого часу було обіцяно 250% річних.

Гренада, як і деякі її сусіди, продавала інвесторам своє громадянство. Така схема дозволила виконавчому директорові банку Гілберту Циглеру стати гренадцем і змінити своє ім’я на Ван Брінк. Засновуючи 1997 року банк, він не пред’явив необхідного статутного капіталу у розмірі 2,2 млрд. доларів, проте аргумент у вигляді рубіна вартістю 25 млн. доларів (справжнє місцеперебування якого невідомо) забезпечив йому отримання банківської ліцензії.

«Першому міжнародному» довго щастило уникати серйозних аудитів і перевірок. Зате він прославився на міжнародній політичній арені. Рік тому він профінансував чартерний рейс «Боїнга-737», що перевозив представників збройних угруповань із Демократичної Республіки Конго до Гренади. (При цьому гренадський міністр закордонних справ виголосив перед прибульцями привітальну промову.) Крім того, «Перший міжнародний» запропонував виділити 80 млн. доларів позики для так званої Резервної системи Африканського союзу, яка виконувала б роль центрального банку повстанців.

У березні 1999 року аудитори попереджали прем’єр-міністра Гренади Кейта Мітчела, що «Перший міжнародний» практично не має нормальної системи бухгалтерського обліку. Перевіряючі також висловили свої підозри з приводу можливої участі цього банку у відмиванні грошей. Гренадський уряд звернувся по допомогу до Федерального бюро розслідувань США. Банк тим часом продовжував функціонувати доти, доки не збанкрутував. За словами керівництва Гренади, тоді воно зробило максимум можливого. Зараз же нове керівництво міністерства фінансів цієї країни працює над тим, щоб зробити жорсткішими нормативні акти, які регулюють функціонування в країні фінансової та банківської систем.

Гренада — не єдиний карибський острів, що не зміг захистити себе від несумлінних зовнішніх «інвесторів». І влада винна в цьому лише частково. І в уряді, і на державній службі, і серед представників приватного сектора цієї країни кваліфіковані кадри — велика рідкість. До того ж люди, які працюють у цих сферах, чудово знають одне одного, і критики наявного стану речей легко можуть позбутися вигідного контракту або перспективи отримати високооплачувану посаду в системі державного управління. Сподіватися, що ситуацію можуть змінити демократичні вибори, також не доводиться. У карликових державах, з огляду на їх нечисельний електорат, вони інколи дають надзвичайні результати. У тій-таки Гренаді опозиція в парламенті представлена лише одним депутатом, а в Санта-Лючії уряд сформований політичною партією, яка має одне місце в законодавчому органі країни.

Проте на сьогодні явної альтернативи «малій державності» не видно. Прагнення до самовизначення карибських островів залишається досить сильним. Як відомо, першою формою державності десяти британських колоній Карибського басейну стала Федерація Вест-Індії, створена 1958 року. Через чотири роки, коли здобули незалежність Ямайка і Тринідад, вона розпалася, і всі подальші спроби відтворити єдину державу були невдалі.

Водночас не можна говорити, що всі малі країни паразитують на бажанні несумлінних ділків відмити свої гроші. Деякі їхні фінансові інститути виконують корисну роботу. Той-таки Східно-карибський центральний банк досить успішно контролює внутрішні (але не офшорні) грошові відносини восьми островів (семи держав-членів ОСКД та Ангуїлли — ще однієї британської заморської території) і керує обігом досить стабільної місцевої валюти. Нинішнього року, відповідно до розробленого ОСКД плану, планується лібералізація сфери телекомунікацій. Тим часом Світовий банк нещодавно вирішив відкласти реалізацію спільного з карибськими країнами 50-мільйонного проекту з переробки відходів. Причина — обвинувачення представників ОСКД у фінансових зловживаннях на початкових фазах реалізації проекту.

На завершення слід зазначити, що, попри скарги пана Берди і наявність серйозних економічних проблем у деяких карликових країн Карибського басейну, економіки більшості острівних державних утворень цього регіону розвиваються досить успішно. Такі країни, як Барбадос або Багами (населення в кожної менше 300 тисяч чоловік), не відчувають особливих економічних проблем і процвітають. Отже, успіхи економічного розвитку конкретної держави залежать зовсім не від кількості населення, а від політичної волі її керівництва. І від виборців, точніше від їхнього бажання покарати це керівництво за погане управління їхньою державою.

За матеріалами журналу
The Economist