КОРДОН, ЯКИЙ ОБ’ЄДНУЄ

Стан угорського бізнесу в Україні — і нашого в них — дуже нагадує кардіограму «післяінфарктника», який, нехай повільно, із усілякими рецидивами, але все-таки йде на поправку. Сам «інфаркт» випав на період розпаду Союзу. 1989 року товарообіг між Угорщиною і Радянським Союзом становив близько 3 млрд. дол., а до 1993-го від цієї солідної цифри залишився лише «недогризок» — українсько-угорська торгівля ледь перевищила 300 млн. дол. Потім відбувалося повільне зростання торговельних відносин, і знову різке їх «похолодання» під час кризи 1998 року. Тепер поступово й неухильно прямуємо вперед. На сьогоднішній день загальна цифра наближається до 600 млн. дол., що, взагалі для наших країн, за оцінками експертів, досить непогано. Та фахівці сходяться в одному — показники могли б бути значно вищими.

Нині з Україною співпрацюють понад 500 угорських підприємств, ще близько півтора-двох тисяч щорічно пробують свої сили на українському ринку. Яка специфіка та перспективи економічних українсько-угорських відносин? Чи вплинуть на їх динаміку парламентські вибори, які пройшли в наших країнах практично одночасно? Як відіб’ється на економічному співробітництві швидкий вступ Угорщини до Європейського Союзу? Ці питання турбують обидві сторони найбільше.

Загальний курс — на інтеграцію в Європу

Що ж до можливого впливу післявиборної ситуації на економічне партнерство, то посли обох держав хором відповідають «ні»! Вони посилаються насамперед на досвід попередніх виборів, який показав, що політичні перестановки ніколи негативно не відбивалися на наших ділових відносинах. Більше впливає негативний імідж України — адже до нас найчастіше просто побоюються приїжджати! Крім того, в Угорщині в плані зовнішньополітичної орієнтації все вже давно визначено. Країна взяла курс на інтеграцію в Європу та партнерські стосунки з найближчими сусідами, і хоч які політичні сили приходять до влади — він завжди залишається незмінним. До того ж в угорців традиційно хороші стосунки з Україною. Досить згадати, що Будапешт одним із перших визнав її незалежність.

Орест Дмитрович переміг на виборах до Верховної Ради і «перекваліфікувався» із дипломата на депутата. У своїй новій іпостасі він планує займатися «угорськими питаннями», насамперед — проблемами прикордонного регіону. Уваги вимагають, зокрема, будівництво п’ятого транспортного коридору, який пролягає через території наших країн, а також створення супутньої інфраструктури.

А поки що в районі кордону починається активізація стабільного бізнесу. Створюється ряд спільних підприємств. Прикладом успішної роботи СП може служити завод з виробництва радіоапаратури в Береговому — дочірнє підприємство аналогічного заводу в Угорщині.

Нерозвиненість інфраструктури призводить до концентрації середнього та дрібного угорського бізнесу в основному в Закарпатті. Проте угорські ділові люди хочуть працювати по всій Україні, особливо — у центральній та східній її частині.

«Ті, хто вижив, успішно розвиваються»...

— У відносинах з українськими діловими колами наші бізнесмени випробували всю гаму емоцій: від ейфорії — до розчарування, скепсису та нових сподівань, — каже радник посольства Угорщини з економічних питань Тамаш Беркі. — Коли десять років тому мене запитували, що заважає встановленню нормальних економічних контактів між нашими країнами, я теж ремствував на нерозвиненість вашого ринку. У цьому плані зараз усе змінилося. Однак одні проблеми замінилися іншими. Насамперед це те, що правила гри на вашому ринку дуже нестабільні. Один закон відміняє інший, і у свою чергу, на нього «падає» маса підзаконних актів. Позначається і податковий «терор», коли певне підприємство по двадцять разів на рік «мучать» перевірками. Та особливо гальмує розвиток бізнесу те, що угорські бізнесмени, які звикли дотримуватися законів, не можуть нормально працювати в ситуації, коли українські держчиновники на всіх рівнях замість того, щоб слідувати букві закону, діють за принципом: «Захочу—дозволю, захочу — ні». Для впровадження в життя масштабного бізнес-проекту необхідно пройти всі сходинки бюрократичної драбини.

Наймасштабніше починання — будівництво торгового комплексу «Либідь-Плаза». Воно задумано як капіталовкладення на суму понад 80 млн. доларів. Подібного в Києві ще не було. Представили цей проект восени 2000 року. І півтора року витратили на чиновницьку тяганину. Нинішнього року під час візиту президента Угорщини в Україну це питання порушувалося на рівні глав держав.

Певне, це мало ефект. Буквально днями Київрада прийняла-таки рішення про надання ділянки землі для будівництва. Та на цьому місці — стихійний ринок, і його переселення — турбота авторів проекту. Таких прикладів — хоч греблю гати...

Проте, уже зараз — чимало спільних підприємств, що прибутково працюють в Україні, які своєю живучістю і роботою доводять, що «не такий страшний українець, як його на Заході малюють». Кількість СП зростає. Конкретний тому приклад — представництво фармацевтичної компанії «Гедеон Ріхтер», продукцію якої можна знайти в кожній українській аптеці. Цьому СП нинішнього року виповнюється десять років. І ця компанія є одним із лідерів на українському фармацевтичному ринку.

Успішно йдуть справи й у спільного підприємства «ДунаПак», виробника пластикової тари. Целюлозно-паперовий комбінат на Львівщині, Береговський завод з виробництва радіоапаратури — усе це рентабельні підприємства, які швидко розвиваються. Гідне місце на українському ринку авіаперевезень займає й угорська авіакомпанія «Малєв».

Усього ж у нас стабільно працює близько 500 спільних і угорських фірм, і від 1,5 до 2 тис. наших компаній мають разові контракти протягом одного року. В основному це середні та дрібні підприємства, підтримувані Угорським бюро з розвитку торгівлі з Україною — наступником Торгового представництва. Саме ця служба все робить для того, щоб найефективніше звести угорських і українських ділових людей. Бюро організовує бізнес-зустрічі, презентації окремих фірм, має інформаційну базу його головної організації ITD(H) у Будапешті.

Найкрупнішим заходом бюро цього року стане угорсько-український бізнес-форум, що відбудеться 22—23 травня в Києві, у конференц-холі Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції України. Участь у ньому візьмуть близько 40 різнопрофільних підприємств з Угорщини, і зустріч із ними представляє унікальну можливість для встановлення плідних контактів.

— Такі бюро, як наше, діють у 30 країнах світу, — розповідає його директор Іштван Палашті. — Та в інших державах їх діяльність спрямована переважно на залучення інвестицій. В Україні ж ми займаємося розвитком торговельних відносин, оскільки про ваші капіталовкладення в угорську економіку говорити поки що не доводиться, а угорські концентруються в Закарпатській області.

ITD (H), яку в Україні представляє наше бюро, — гнучка, мобільна структура. Вона була створена на початку 90-х років, в її обов’язок входило переорієнтування угорської економіки з традиційних східних ринків на західні, платоспроможні. А згодом основною метою стало залучення іноземних інвестицій і розвиток торговельних відносин на рівні підприємств.

Один із найперспективніших напрямів діяльності — забезпечення та сприяння участі підприємств у виставках. У вас це досить дорого — для багатьох ділових людей такі поїздки просто не по кишені. Україна, як і раніше, залишається для іноземців дуже дорогою країною, де рівень сервісу, м’яко кажучи, не відповідає його вартості. Тому через бюро держава майже повністю відшкодовує витрати певної категорії в зв’язку з проведенням виставок.

Про особливості української душі

— Пане Палашті, що найбільше заважає нашому співробітництву?

— Імідж України у світі, який не можна назвати позитивним, що далеко не завжди відповідає дійсності. Багато бізнесменів просто бояться сюди їхати. Правдивих відомостей про країну вони не мають. Реально можливості українського бізнесу набагато ширші, ніж вважається у світі. Ми створили інформаційну базу за пропозиціями українських підприємств із тим, щоб вони дійшли до конкретного споживача в Угорщині. Зараз у нас установлений постійний зв’язок із усіма регіонами України.

Нам дуже нелегко знайти в Угорщині дедалі нові компанії, які хочуть працювати у вашій країні. Ми вважаємо оптимальним, якщо на наші форуми приїжджають представники близько 20—30 угорських фірм. До нас звертаються й українські підприємці, ми збираємо їхні заявки, надаємо їм посильну допомогу, а також відправляємо їхні пропозиції в українську торговельну місію в Угорщині.

— Бізнесменам, які збираються працювати в Україні, ви малюєте реальну картину гаданого співробітництва. На яких моментах особливо акцентуєте увагу?

— Насамперед пояснюю, що можливості українського бізнесу досить великі та різноманітні, і шанси мати успіх в Україні значно більші, ніж це припускають угорські підприємці. Водночас ми повинні звернути увагу на те, що ситуація найчастіше непрогнозована, і перед тим, як починати тут бізнес, треба, по-перше, дуже добре вивчити специфіку місцевих відносин, а, по-друге, — враховувати чисто слов’янський менталітет. У вас велику роль у бізнесі відіграють особисті зв’язки, які в Угорщині не всі враховують. Пам’ятаю, телефонують мені якось із Будапешта, просять допомогти. Мовляв, працювали з українською компанією і раптом — ось уже півроку жодних контактів, як водою змило!

«Коли останній раз особисто спілкувалися з директором компанії?» — запитую. «Понад рік тому», — відповідає. «Тоді збирайтеся і терміново приїжджайте!»

Він приїхав, зустрівся зі «зниклим» директором. Поговорили душевно ввечері — і справа пішла...

Це далеко не поодинокий випадок.

Ось чому бюро намагається створити всі умови для спілкування бізнесменів двох країн. Намагаємося якнайчастіше проводити виїзні ділові «круглі столи» у регіонах України. Саме на таких зустрічах і народжується розуміння того, як вести спільний бізнес.

P. S. Проте всі мої співрозмовники, висловивши наболіле, зійшлися в одному: працювати в Україні не тільки можна, а й потенційно вигідно. І в майбутньому це обов’язково принесе віддачу.