КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЯ ЧИ ЗАНЕПАД ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ МУЗЕЇВ ЄВРОПИ НАСТАЮТЬ СКРУТНІ ЧАСИ

Для будь-якої людини зі світу мистецтва посада директора Британського музею видається воістину межею мрій. А для Ніла Макгрегора перші дні на цій посаді перетворилися на справжнісінький кошмар. Коли на початку серпня він узяв під своє начало тисячний колектив цього найвідомішого закладу, його нові підлеглі саме готувалися до першого за його 250-літню історію страйку у відповідь на заплановане значне скорочення штатів. Макгрегор з’ясував, що бюджет музею має велетенський дефіцит — понад 7,5 млн. дол. До цього додалася ще одна прикрість: буквально напередодні серед білого дня невідомі зловмисники викрали з грецького залу стародавню мармурову скульптуру.

Колеги Макгрегора в інших європейських країнах мають схожі проблеми. Практично всі «монументальні вітрини» Європи, від паризького Лувру до флорентійської галереї Уффіци, переживають сьогодні гострий брак фінансування. Уряди більшості держав ЄС змушені зменшувати свої бюджетні видатки й відмовляти у збільшенні субсидій підпорядкованим їм музейним комплексам.

Жан Мішель Шарбоньє, редактор Beaux Arts Magazine, авторитетного паризького журналу з питань культури, зазначає: ситуація з фінансуванням бюджетних музеїв погіршується рік у рік. Перебуваючи під постійним тиском, їх директори дедалі частіше використовують досвід своїх американських колег і звертаються по допомогу до приватного сектора. Така тенденція видається досить революційною, і незабаром вона може привести до розширення автономії широкої мережі європейських музеїв, які «утримує» держава.

У цій галузі вже неозброєним оком видно необхідність поліпшення управління персоналом на всіх рівнях. У тому ж таки Луврі, який приймає до 5 млн. відвідувачів щороку, розчаровані екскурсанти не можуть оглянути третину галерей, тимчасово закритих через відсутність у штаті музею охоронців, тоді як окремі його працівники проводять у перекурах та перервах на каву до трьох із половиною годин на день.

Проте зміни не за горами. Після десятиліть жорсткого централізованого контролю над музеями європейські уряди все-таки розуміють необхідність підвищення прибутковості цієї сфери й запровадження жорсткішого контролю над витрачанням виділених на неї бюджетних коштів. Прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі об’єднує національні культурні перлини своєї країни в холдингову компанію, яка належатиме приватному бізнесу. Колишній директор Центру Помпіду Жан-Жак Айллагон, призначений навесні цього року міністром культури Франції, нещодавно підтримав ідею більшої самостійності музеїв, включно з наданням їхнім керівникам безпосереднього контролю над персоналом. «Йдеться не про приватизацію, а про підвищення відповідальності», — роз’яснив міністр свою позицію французьким журналістам. А у Великобританії, де музеї вже мають достатній рівень автономії, міністерство культури погодилося визначати обсяги їх бюджетного фінансування не на один, а на три роки. Це має полегшити планування їхньої діяльності.

Відмовляючись від багаторічної традиції недовіри до великого бізнесу, музеї дедалі частіше звертаються до великих корпорацій із проханням спонсорувати ті чи ті виставки. Практично всі виставочні заходи, організовані Лувром нинішнього року, проводяться за підтримки багатопрофільної корпорації Suez. Поки що група спонсорів славетного французького музею, куди входять п’ять компаній, видається просто карликовою, порівняно з потужною командою підтримки нью-йоркського музею Метрополітен, у якій понад 50 приватних корпорацій. Проте директор Лувру Генрі Лур’є планує її значно розширити — як мінімум до чисельності групи, що опікає Британський музей (а це — 12 суб’єктів підприємництва). Лур’є вважає: залучення корпорацій до шефства над державними музеями — новий і дуже перспективний спосіб фінансового забезпечення їх діяльності.

Британський музей планує піти ще далі й залучати до співпраці андеррайтерів (компанії, які виступають гарантами при розміщенні випуску цінних паперів). Організоване ним торік сінто-шоу було поставлене з допомогою японських партнерів, таких як Japan Airlines і газета Asahi Shimbun. А, за інформацією директора з маркетингу Керола Хомдена, практично жоден з торішніх заходів Британського музею не відбувся б без наданих спонсорами щедрих дотацій на суму понад 10 млн. дол.

Саме це, швидше за все, дозволило керівництву музею розширити сферу своєї діяльності. Два роки тому воно відкрило для відвідувачів центральний зал, у якому після реконструкції знайшлося місце для численних книгарень, сувенірних крамниць та кафе. І це, своєю чергою, дало позитивний економічний ефект: доходи в розрахунку на одного відвідувача підвищилися більш як на третину.

Однак сьогодні жоден зі згаданих державних музеїв не може похвалитися своєю прибутковістю. П’єр Розенберг, який упродовж тривалого часу очолював Лувр, вважає: справи з установами культури в його країні настільки кепські, що державі доведеться організовувати спеціальну лотерею, прибуток від якої спрямовувати до музейного фонду.

З огляду на все, європейська музейна справа неминуче рухається у напрямку комерціалізації. Звісно, ніхто поки що не збирається здавати в прокат Мону Лізу, проте людям, які по-справжньому люблять європейську культуру й переживають за неї, є над чим замислитися.