КИТАЙСЬКИМ ШЛЯХОМ НОВИЙ ПРЕЗИДЕНТ СИРІЇ РОЗПОЧИНАЄ ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ

Липнева інавгурація президента Сирії Башара аль Асада була більше схожа на церемонію коронації нового монарха, який прийняв кермо правління у свого батька, котрий керував країною понад три десятки років. Проте у своїй інавгураційній промові колишній лондонський офтальмолог дав зрозуміти, що продовжувати традиції Хафеза Асада він збирається не в усьому. Насамперед, це стосується економічної сфери. Новий президент публічно визнав помилки, допущені керівництвом країни в управлінні економікою, пообіцяв підвищити роль у ній приватного сектора, а також розвивати експортні можливості Сирії. У своїй промові він навіть обстоював більшу «прозорість» роботи державних чиновників, чиє хабарництво стало вже звичним явищем.

Якби ж утілити ці обіцянки в життя було так просто! Звісно, новий президент цілком правильно говорить про необхідність «вивільнення» ринкових сил, здатних змінити на краще економічне становище Сирії. Проте навіть недосвідченому туристу після відвідин цієї арабської країни відразу впадає в око фактична відсутність тут реальної еконо-мічної діяльності. За деякими аспектами Дамаск нагадує музей під відкритим небом. Його вулицями досі роз’їжджають випущені в 50-і роки американські автомобілі, які добре збереглися. Увечері, як і сто років тому, тисячі крамарів збираються на центральному міському ринку Соук аль Хамідії, заставляючи його древні вулички прилавками з барвистими килимами, прикрасами й кустарними виробами.

На жаль, принципи, якими керується сирійський уряд, також можна віднести до музейних раритетів, а його самого — до па-м’ятників місцевому соціалізму 60-х років. Кращі помешкання в Дамаску як і раніше зайняті шикарними офіцерськими клубами, а громадські споруди все ще обвішані велетенськими портретами покійного президента Хафеза Асада. Цей видатний діяч свого часу зміг об’єднати країну й допоміг їй зайняти гідне місце в регіоні, проте саме при ньому сирійська економіка відправилася у своє тривале плавання морями застою.

Нині тверезомислячі сирійці сподіваються, що правління Башара стане гарантією її відродження. Адже він особисто збирається приділяти увагу еконо-мічним проблемам, розв’язання яких його батько зазвичай доручав іншим. До того ж новий си-рійський лідер займе, швидше за все, гнучкішу, ніж Хафез, позицію в переговорах з Ізраїлем. А це, зрештою, має неминуче пом’якшити ставлення до Сирії Заходу, й насамперед в економічній сфері.

Новий президент сьогодні надзвичайно популярний у себе на батьківщині. Понад усе сирійцям імпонує його скромність, яка межує з аскетизмом. Тоді, як сини інших високопоставлених діячів країни звикли розкошувати в дорогих злачних закладах Дамаска в оточенні численних охоронців, Башар, як і його батько, заслужив славу трудоголіка, котрий намагається використовувати свої здібності та знання на благо рідної країни. На думку багатьох європейських експертів, він достеменно знає, що має представляти з себе сучасна держава в новому тисячолітті.

Такі якості дозволили Башару привернути на свій бік багатьох місцевих технократів- реформаторів. Останні, звісно, розуміють, що найближчим часом перетворення на демократичну країну Сирії не загрожує, проте постаті нинішнього президента вони віддають істотну перевагу, аніж кому- небудь з сирійських військових або релігійних діячів.

Сьогодні Сирія вкрай потребує приватної банківської системи, проте запровадити її буде вельми непросто, з огляду на той факт, що центральний банк і урядові органи, які відають банківською сферою, в країні відсутні як такі. Необхідно розвивати систему ринків експортних товарів, проте це неможливо зробити, коли не створені організації, які засвідчують якість місцевої продукції, а також відсутні розвинені зв’язки із західними компаніями.

Джерела в Дамаску заперечують саму можливість залучення сирійським урядом Міжнародного валютного фонду для проведення в країні кардинальних перетворень у вигляді шокової терапії. Сирійці не хочуть, аби їхня країна повторила шлях хаосу, який супроводжував десять років перетворень у Росії. Їм більше до душі китайська модель ринкових реформ, проведених під пильним оком комуністичної партії. Крім того, за словами директора Си-рійського консалтингового бюро Набіла Шуккара, уряд його країни «лише розпочинає серйозно обмірковувати майбутні економічні реформи». Шуккар сподівається, що економічна відсталість його країни може виявитися їй на користь — інвесторів має зацікавити можливість одержання серйозних прибутків за рахунок вкладань своїх коштів у такі галузі, як текстильне виробництво, сільське господарство, а також у комп’ютеризацію — свого часу подібна ситуація стала передумовою економічного буму в Єгипті. У цьому з ним згодні й деякі бізнесмени, котрі вже мають досвід ведення справ у Сирії.

Іссам ель Заїм, який до останнього часу працював міжнародним експертом в ООН і після недавніх перестановок в уряді призначений Башаром на посаду державного міністра з економічного планування, пропонує дуже консервативний підхід до проведення реформ. Він обіцяє вдвічі знизити максимальний розмір податків, що досягають сьогодні 60 відсотків. Водночас він заявляє, що державний сектор, обсяги якого перевищують 35 відсотків сирійської економіки, не лише буде збережено, а й навіть розширено. З метою ліквідації передумов для корупції передбачається значне підвищення заробітної плати. Приватні банки, нині заборонені в Сирії, згодом будуть тут легалізовані, швидше за все шляхом створення спільних підприємств за участю сирійських державних банківських організацій. Ель Заїм пояснює необхідність збереження активної участі держави в економічній сфері необхідністю рахуватися з існуючими політичними й економічними реаліями та наявністю серйозних зовнішніх загроз для країни.

Чи будуть такі «дитячі кроки» достатніми для початку си-рійських реформ, поки невідомо. Останні кілька років країна переживала досить важкі часи, втративши ту допомогу Східного блоку й арабських сусідів, яка багато в чому забезпечувала її розвиток у попередні десятиліття. Західні експерти мають у своєму розпорядженні дані, відповідно до яких економічне зростання Сирії впродовж останніх трьох років було або нульовим, або негативним, що спричинило зниження такого показника, як дохід на душу населення, до непристойних 800 доларів на рік. Для порівняння: у сусідньому Ізраїлі він досягає 17 500 доларів, тому не дивно, що ця країна значно випереджає Сирію й за військовими можливостями.

Сирійський державний сектор більше не в змозі поглинути 200 тисяч молодих людей, які щороку з’являються на ринку робочої сили. За офіційними даними, кількість безробітних у країні становить 5% загального населення, проте незалежні джерела називають цифру в 20 й більше відсотків. У східній Сирії тривала посуха змусила хліборобів і скотарів розпрощатися з заняттям, що годувало їх багато років, — унаслідок від 400 до 500 тисяч чоловік переїхали до міст і поповнили ряди міських безро-бітних. Стосовно ж приватного сектора, то період пожвавлення, викликаний змінами десятилітньої давнини в законодавстві, вже закінчився, й приватники стомилися чекати прийняття нових законів, які б дали їм більше свободи.

Зростання цін на нафту, головний товар сирійського експорту, може трохи оживити ситуацію, проте цього навряд чи буде досить для кардинальної зміни ситуації в кращий бік. Головними проблемами для Башара будуть боротьба з безробіттям і реформування державних відомств і служб.

До того ж варто враховувати, що його ім’я не викликає у сирійців такого страху, як ім’я його батька, котрий не побоявся на початку 80-х років стратити тисячі учасників ісламського повстання й тим самим зберегти свою владу. Башарові ж просто необхідно піти на мир з ізраїльтянами для того, щоб створити умови для приходу в його країну західних інвестицій. Зрозуміло, яку реакцію це викликає в послідовників твердої лінії у відносинах з Тель-Авівом. Цілком можливо, що ісламісти різного тлумачення спровокують масові виступи проти президента, який просто не знайде в собі сил та твердості вжити крайніх заходів для їхнього придушення.

Сирійський лідер сьогодні опинився в непростій ситуації. Він розуміє, що його країні життєво необхідні економічні реформи, які неможливо здійснити в умовах фактичної ізоляції. Проте політичних передумов для встановлення нормальних відносин із Заходом у Сирії поки обмаль. Тому Башарові в будь-якому разі доведеться ризикувати. Залишається сподіватися, що ризик цей виявиться виправданим.