КАВОВА КРИЗА

Сидячи в затишній кав’ярні за чашечкою кави, важко уявити, що її вміст вироблено в кризовій галузі. Попри розширення мережі кавових магазинів і велике зростання прибутків переробних підприємств, мільйони фермерських господарств, які вирощують каву, наштовхнулися на фінансові труднощі. Призвело до того різке зниження цін на каву внаслідок значного перенасичення ринку. На всесвітній конференції, яка проходила з 17 по 19 травня в Лондоні, представники галузі намагалися впорядкувати ринок шляхом обмеження постачання, що, як вони гадають, сприятиме підвищенню ціни на їхню продукцію.

Ціна на кавові зерна дуже знизилася, проте це майже не позначилося на вартості кави в магазинах. У квітні на Лондонській товарній біржі ціна кави сорту робуста, що використовується для виробництва розчинної кави і кави змішаних сортів, різко впала до найнижчого за останні тридцять років рівня. Не допомогли і намагання Асоціації країн–виробників кави (АСРС) створити картель на кшталт нафтового ОPEC. АСРС хотіла, аби фермери притримали 20% експорту, що викликало б підвищення ціни. Серхіо Амараль, голова АСРС, заявив, що лише деякі країни пристали на це, і притримати вдалося тільки 70% необхідного обсягу. Проте ціни залишилися низькими.

Проблема в тому, що не кожен великий виробник є членом АСРС. Бразилія, найбільший виробник зерен у світі, намагалася знизити обсяги експорту. Проте тамтешні фермери запідозрили, що інші країни поводяться нечесно і прагнуть захопити їхній бізнес. Колумбія, другий у світі виробник кави, хотіла б відновити чинність Міжнародної угоди про каву — системи квот, яка припинила своє існування 1989 року.

Це навряд чи можливо. Пан Амараль вважає, що фермери продовжуватимуть відкликати поставки з ринку, щоб підвищити ціни, і спробують відмовитися від виробництва кави низької якості. Деякі країни сумніваються в дієвості цих методів. З 1980-х виробництво кави дуже змінилося. По-перше, азійські виробники — такі, як В’єтнам, Індонезія й Індія — значно збільшили виробництво й експорт кави. Це активізувало традиційні кавові центри Африки та Південної Америки. Значного прогресу досягнув В’єтнам, зі скромного виробника кави перетворившись на третього у світі. Водночас підвищили ефективність традиційні виробники, особливо Бразилія. Ще більше погіршує становище фермерів те, що зниження обсягів виробництва відбувається на тлі майже незмінного попиту.

Багато фермерів — далеко не заможні власники, і в разі руйнування бізнесу їм загрожують повні злидні. У свою чергу, це зашкодить країнам їхнього проживання, які також бідні. Є побоювання, що, розорившись, ці малі підприємці, особливо в Південній Америці, можуть перейти від вирощування кави до інших прибуткових культур, на які попит не змінюється, приміром, до опіуму.

Криза на кавових ринках одним приносить величезні прибутки, а інших доводить до бідності. Британська благодійна компанія опублікувала звіт, закликаючи встановити ціну на каву вище одного долара за фунт. Деякі сорти кави нині продаються менш як по 50 центів за фунт. Тому, крім програми стримування експорту, виробникам кави доведеться знищити принаймні 15 млн. мішків низькосортної кави й заплатити компенсацію фермерам. Цей захід можна здійснити через додатковий податок для великих виробників кави, таких як Nestle, Kraft і Sara Lee.

Механізм фіксування ціни та знищення партій низькосортної кави дасть тимчасовий ефект. Деякі офіційні особи галузі вважають, що найкращим рішенням були б заходи, спрямовані на підвищення попиту, особливо на сорти кави вищого гатунку, скажімо, серед молоді. Або ж на такому потенційно великому ринку, як Китай, де кава ще не популярна. Для сортів якіснішої кави можна розробити бренд із посиланням на країну походження чи навіть на місце, де каву вирощено, — як на ринку вина. Удосконалення бренду допоможе втримати чи навіть підвищити ціни, особливо в багатих країнах, де споживачі можуть дозволити собі оплатити вищу якість.

Деякі країни вже намагалися з відносним успіхом вдаватися до таких заходів. У Колумбії, де каву вирощують головним чином дрібні фермери і в її виробництві задіяно близько третини сільського населення, місцева федерація допомогла розробити бренд Cafe de Colombia. Створено також національний кавовий фонд, який регулює ринок шляхом закупівель при падінні цін нижче мінімального рівня. На колумбійську каву попит більший, ніж на інші зерна сорту арабіка, що використовується для виробництва спеціальної кави. Проте деякі колумбійські виробники наполягають, щоб регулюючі органи діяли активніше та просували якіснішу й дорожчу каву.

Розширення мережі кавових магазинів свідчить про постійний попит на ексклюзивні марки кави. Starbucks — лідер ринку — підняв обсяги свого продажу у другому кварталі 2001 року на 38%, до рівня $32 млн., проти аналогічного періоду 2000 року. Ця компанія й інші такі, як вона, стали об’єктом нападок противників глобалізації. Новини про зниження цін на кавові зерна при збільшенні прибутків мережі кавових магазинів тільки підтвердили аргумент противників, що великі виробники жорстоко експлуатують фермерів. Фактично кавові магазини зробили каву модним атрибутом у багатих країнах, і саме вони мають необхідний потенціал для розширення її споживання, що вкрай потрібно експортерам. Саме тому кавові магазини мають стати найкращими союзниками фермерів.

Підготовлено за матеріалами The Economist