ДО ВИБОРІВ У БІЛОРУСІ ЩЕ ДАЛЕКО, АЛЕ ЗИМА ВЖЕ НАСТАЛА

Білоруси — унікальний за толерантністю народ. Можна постійно твердити про порушення їхніх прав, закрити всі хоч трохи опозиційні газети, відключити ліберальні телеканали, стерти в порошок неугодних владі політиків. Можна навіть оголосити довічне правління з успадкуванням «престолу» старшим сином нинішнього правителя — революції в Білорусі не буде. Але...

1991 року на вулиці вийшло 200—300 тис. мінчан на знак протесту проти обвального підвищення цін. Ось де змінюється колір лакмусового папірця — у соціальній сфері. А в середині листопада президент Олександр Лукашенко своїм указом скасував норму, за якою населення мало платити за житлово-комунальні послуги не більше 50% їхньої реальної вартості...

28 жовтня ц.р. у Палату представників Національних зборів (ПП НЗ) було внесено законопроект «Про державні соціальні пільги, права та гарантії для окремих категорій громадян». Цей документ настільки зменшував армію пільговиків, що парламентарії навіть запропонували уряду відкликати проект, бо ніхто за нього не проголосує. І не без підстав, адже вже 13 листопада газета «Народная воля» опублікувала звернення однієї з районних рад ветеранів війни і праці, в якому вони просять депутатів не ухвалювати закон, що його ветерани назвали «прикладом блюзнірства стосовно захисників Батьківщини».

Тут не спрацювала навіть звична формула: «Все хороше в Білорусі робить президент, а все погане — його вороги». Швидше за все, депутати саботуватимуть прийняття позитивного рішення, тим більше що напередодні наближення виборів нікому не хочеться стати козлом відпущення. Тож позбавляти білорусів пільг доведеться самому президентові своїм указом, а це істотно вплине на рейтинг «батька нації».

Втім, непослідовність вчинків Олександра Лукашенка давно стала такою ж звичною, як і неухильне зниження рівня життя в країні. 2001 року, коли глава держави неодноразово заявляв, що пільги — бич для білоруської економіки, у серпні його указом раптом було надано пільги на проїзд студентам та учням середніх спеціальних навчальних закладів. Як повідомила тоді прес-служба, це було зроблено «з метою створення умов для надання допомоги у збиранні врожаю 2001 року». Та оскільки жнива вже давно йшли, усі зрозуміли документ правильно: його опублікували саме напередодні виборів із метою отримання голосів молоді, яка традиційно перебуває в опозиції.

Вибори закінчилися «елегантною перемогою», пільги відразу скасували, і через кілька місяців після інавгурації, 12 лютого 2002 року, виступаючи на засіданні Ради міністрів за підсумками розвитку країни за попередній рік, Олександр Григорович вибухнув: «Ми ж наліво й направо роздаємо пільги та преференції... Обсяг податкових і митних пільг за рік зріс у 1,7 разу і сягнув 270 млрд. рублів. Уряд і міністри занадто вже хочуть бути добренькими. Досить! Бажаєте — будь ласка, будьте, але тільки не за державний рахунок. Ми ж домовилися відійти від старої практики й на випадок крайньої потреби надавати фінансову підтримку з бюджету».

Що ж, у принципі, установка правильна, тільки трохи запізніла. Коли в сусідніх країнах Балтії пропонували платити по 150—200 дол. за квартиру, там хоча б не говорили про «справедливість і сильну соціальну політику, яка є коником білоруської державності». Там не душили підприємців перевірками, не обмежували приватну ініціативу і не виховували людей утриманцями, які покладаються на «доброго президента». Коли автор цих рядків брав інтерв’ю в тодішнього президента Литви Альгірдаса Бразаускаса, то на запитання, як йому вдалося так швидко підняти економіку і добробут людей, співрозмовник відповів: «А в нашій країні заборонено лише дві речі: не можна красти і не платити податки».

І Білорусь могла піти таким шляхом, привчаючи свій народ покладатися лише на себе, а не на міфічні пільги, які дозволяють оплачувати не 100, а 50% вартості житлокомунпослуг. Але при цьому слід було дати можливість людям заробити ці кошти, не сподіваючись на безплатний сир у мишоловці. Тепер же, швидше за все, країну очікує ще жорсткіший, ніж у сусідів, варіант «шокової терапії»...