Банківська система Росії: у строю залишаться не всі...

У середині першої декади липня у наших північних сусідів укотре загострилася «неіснуюча проблема» — криза довіри серед російських банкірів. Цього разу ситуація ускладнилася всерйоз: почали здавати нерви у простих вкладників. Під шаленим пресом масового відтоку грошей клієнтів опинилися і дві найбільші кредитні установи Російської Федерації — Гута-банк і Альфа-банк. Перший із них був змушений призупинити виконання власних зобов’язань.

Проблеми «Альфи» змусили занервувати й українських банкірів — цей банк є одним із найкрупніших клієнтів більшості з них у РФ. Проте російський партнер, хоч і не без ускладнень, зумів вистояти. Втручання влади допомогло дещо остудити полум’я емоцій. Але, на жаль, гарантій того, що завтра, через тиждень чи через місяць криза не відновиться з новою силою — немає.

Екскурс у недалеке минуле. Щоб уважніше придивитися до суті проблем російського банківського сектора, котрі вже почали було позначатися на стані економіки в цілому, спробуємо хоча б загалом простежити хронологію подій.

Початок нинішній історії було покладено 13 травня, коли Центробанк Росії оголосив про відкликання ліцензії у запідозреного у відмиванні грошей Содбизнесбанку. Навіть за російськими мірками банк цей був дуже скромним за активами (200 млн. дол. на 1 квітня 2004 року). Але сценарій його ліквідації був скроєний за «найкращими рисами» російського скандального жанру: справжній повноцінний штурм будинку банку з елементами «маски-шоу» і відкриті протести з боку вкладників. Але найголовніше — цей досить тривіальний для російських реалій сюжет став основою для значно більшого конфлікту.

Свідомо чи ні, глава Федеральної служби фінансового моніторингу (ФСФМ) Віктор Зубков, коментуючи те, що відбувається, заявив про наявність у його відомства «запитань» до «цілого ряду інших банків». Банківська громадськість насторожилася, її представники почали косо позирати одне на одного. Незабаром по ринку поповзли чутки про цілий список нечистих на руку банків, які нібито готуються до ліквідації. Більше того, список цей начебто навіть вже узгоджений між регуляторами (Центробанк і служба фінмоніторингу) та силовиками (прокуратура, ФСБ, МВС). Незабаром почали з’являтися різні варіанти цього самого списку, кількість фігурантів швидко розрослася до кількох десятків. Артеріальний тиск у середовищі кредитних установ став швидко підвищуватися.

Ну а вперше зашкалив він 4 червня, коли про самоліквідацію заявив банк «Кредиттраст». Чи то удаване, чи то справжнє родичання з Содбизнесбанком зіграло з «Кредиттрастом» злий жарт — вкладники і клієнти просто забрали з нього всі гроші, а акціонери не знайшли нічого кращого, як саме шляхом добровільної ліквідації банку спробувати відкрутитися від назрілих проблем. І якщо після відкликання ліцензії у Содбизнесбанку фінансовий ринок присоромлено мовчав, але працював, то інформація про рішення акціонерів банку «Кредиттраст» змусила банківську спільноту закрити ліміти на ринку міжбанківського кредитування одне на одного. І ті банки, котрі дужче за інших залежали на початку червня від позикових грошей, які залучали із ринку, потрапили в найбільш невигідне становище.

«Для всіх банків криза почалася наступного дня після заяви банку «Кредиттраст» про його добровільну ліквідацію, — зізнавався потім російським «Известиям» один із керівників банку першої «двадцятки». — І у Содбизнесбанку, і у банку «Кредиттраст» було все гаразд із балансом, і якщо вже люди, котрі працюють на ринку міжбанківського кредитування, читали баланси цих банків і давали їм гроші в борг, то що ж робити простим смертним, як банкам довіряти? От ми прокинулися наступного ранку після новин із «Кредиттраста» і вирішили — закриємо ми ліміти на всіх, кому не віримо, а то потім узагалі ніяких грошей із цих банків не повернемо. Відомо ж, що борги юридичним особам за процедурою банкрутства банків повертаються в п’яту чергу, коли ніяких грошей у банку не залишається... Зараз немає жодного банку, який не боявся б неповернення грошей»...

Навіть для банків першого ешелону, тобто найбільших і найнадійніших, вартість ресурсів підскочила до 20% річних, другого (середніх) — до 40% за відсутності реальних трансакцій. Малі банки змушені були вирішувати проблеми з ліквідністю, іноді платячи по 120% річних. А деякі з них не могли знайти кредити ні за яку ціну.

ЦБ РФ у цей час заперечує наявність якихось серйозних проблем у середовищі його підопічних, самовпевнено стверджуючи, що для їхнього виникнення «немає ніяких серйозних причин». Але насправді, намагаючись зупинити лавиноподібне закриття лімітів банками і бажаючи полегшити їм роботу з управління ліквідністю, 11 червня знижує норми обов’язкового резервування. Робиться також ще один, хоч і більш символічний жест — на 1% знижується облікова ставка (із 14 до 13%). Того ж дня президент Путін перед об’єктивами телекамер дає наказ главі ЦБ РФ Сергію Ігнатьєву не допускати ніяких «масових зачисток банківської системи одномоментно» і зворушливо просить при цьому «думати про інтереси людей».

Паніка начебто вгамувалася, і здавалося, що життя на міжбанку повернулося в звичне русло. Але ближче до кінця червня неіснуюча криза знову вилізла назовні. Один за одним почали «сипатися» нові банки-невдахи «Коммерческий банк сбережений», «Павелецкий», «Диалог-Оптим», Промэксимбанк і Меритбанк. Тепер уже занервували й прості вкладники, але їхні емоції здебільшого залишилися під контролем. Банкіри, у пошуках захисту від можливого масового відтоку клієнтських грошей, 22 червня ініціювали розгляд законопроекту, який узаконив би штраф у розмірі 10% достроково закритих депозитів і давав дводенну відстрочку на задоволення позапланового вилучення клієнтами коштів. Ні ЦБ, ні мінфін цю ініціативу не підтримали.

Власті продовжують уперто повторювати, що «ніякої кризи в російському банківському секторі немає і бути не може». А «деяке напруження», котре, слід визнати, все ж є, спровоковане необдуманими заявами ряду чиновників і скандальними публікаціями в «упереджених» ЗМІ. А тому «певна знервованість» зумовлена суто психологічними чинниками...

Цей переполох якось вщух начебто сам по собі. Але на початку липня вибухнув черговий (поки останній). І якщо раніше серйозні проблеми відчували в основному заштатні банки, то цього місяця штормові хвилі докотилися вже і до гравців першої величини.

6 липня про призупинення платежів заявив Гута-банк, який має одну з найбільших роздрібних мереж — близько 140 відділень по всій Росії. Банк входив у тридцятку найбільших російських кредитних установ. Кількість вкладників Гута-банку, на відміну від його попередників-невдах, обчислювалася вже сотнями тисяч. За обсягом коштів, залучених у населення, він посідав 20-й рядок рейтингу ощадних установ країни (6,5 млрд. руб. або більш як 220 млн. дол.).

Інформація про те, що Гута-банк відчуває проблеми з ліквідністю з’явилася на ринку ще на початку червня. Широка громадськість цю новину пропустила практично непоміченою, але налякані кризою довіри і «чорними списками» банкіри вирішили «триматися від гріха подалі» і «про всяк випадок» закрили на цей банк ліміти кредитування. У результаті Гута-банк виявився приреченим. Протримавшись близько місяця, він був змушений у результаті визнати гірку істину: власні ресурси повністю вичерпалися, виконувати раніше прийняті зобов’язання неможливо.

Апогей кризи чи локальне загострення?..

Наступного дня, 7 липня, черги вкладників, які бажають будь-що забрати свої гроші, утворилися біля філій і банкоматів ще однієї жертви чуток — Альфа-банку. Кількість готівки, що вилучалася, підскочила в 10 разів проти звичайних обсягів. Тривожні дзвіночки та дзвінки попередніх днів ледь не перетворилися на справжнє биття на сполох: реальністю стала загроза загальної паніки вкладників недержавних російських банків.

Альфа-банк — найбільша приватна кредитно-фінансова установа Росії, котра поступається за розмірами накопичених активів (166,8 млрд. руб. на 1 квітня) тільки державним монстрам — Сбербанку, Внешторгбанку і Внешэкономбанку. Вклади населення становили в ньому до початку другого кварталу 32 млрд. руб. (понад 1,1 млрд. дол.). За кількістю вкладників попереду «Альфы» до липневих подій був тільки Сбербанк.

Піка пристрастей ситуація досягла, коли деякі російські ЗМІ, посилаючись на анонімні джерела, поширили інформацію про те, що активи з Альфа-банку почав виводити найбільший учасник «Альфа-групп» — нафтова корпорація ТНК-BP. І тільки після того, як це повідомлення офіційно спростували перші особи нафтового гіганта, знервованість стала спадати.

«Альфа-групп» заявила про готовність виділити 1,2 млрд. дол. для вирішення будь-яких проблем із ліквідністю свого дітища. Банк дійсно виявився міцним горішком. Поки він, як і 1998 року, не без ускладнень, але з честю витримує випробування. Платежі за рахунками клієнтів, як свідчать українські банкіри, проводилися «навіть швидше від звичайного», щоб підкреслити стійкість позицій. Кошти вкладників видавали не без затримок, але ті дійсно носили швидше технологічний характер. Керівництво банку не утрималося від спокуси запровадити 10-відсотковий побір із вкладів, що вилучалися достроково. Але діяв він тільки лічені дні, і з понеділка 12 липня був уже скасований.

Якщо зводити воєдино заяви окремих представників банку, йому довелося всього за тиждень видати клієнтам еквівалент від 200 до 300 млн. дол. готівкою. Хай там як, у вівторок 13 липня Альфа-банк повідомив, що цього дня розміри надходження вкладів уперше перевищили обсяги вилучення.

Внесли свою лепту в розвиток кризи і міжнародні рейтингові агентства. Експерти Moody’s поставили під сумнів кредитні рейтинги 18 із 23 російських банків, які такі рейтинги мають. Аналітики з S&P, ведені, мабуть, бажанням оспорити компетентність своїх головних колег-конкурентів, відразу ж заявили, що не бачать необхідності в коригуванні рейтингів. Незабаром до S&P приєднався і третій головний гравець на ринку міжнародного рейтингування — Fitch.

Після подій із «Гутою» й «Альфою» перші особи ЦБ РФ нарешті визнали очевидне: криза довіри на міжбанку існує, хоча вона є «штучною» і такою, що «не має під собою ніяких реальних підстав». Більше того, вона почала виходити з-під контролю і переростати в більш серйозну проблему — кризу довіри вкладників. А це вже означало загрозу повномасштабної кризи не тільки в банківському секторі, а й у всій економіці.

Чи допоміг заспокоїтися вкладникам Альфа-банку глава ЦБ РФ Сергій Ігнатьєв, заявивши в середу 7 липня в Держдумі, що його відомство не має ні до нього, ні ще до Росбанку з МДМ-банком абсолютно ніяких претензій, — це запитання. Але ще одна з його заяв стала бальзамом на душу клієнтів «Гути», котрі втратили всяку надію. Як виявилося, вирішити проблеми цього банку можна шляхом його придбання Внешторгбанком, котрий на 99,9% належить державі. Для фінансування угоди і вирішення всіх клієнтських проблем ЦБ РФ готовий надати ВТБ кредит на суму 700 млн. дол.

Що цікаво, днем раніше керівництво російського Центробанку відмовило в наданні самій «Гуті» під заставу її активів стабілізаційного кредиту в значно меншому розмірі — 400 млн. дол. Це посилило чутки і пересуди про те, що всі нинішні події у банківському секторі — спроба чергового переділу власності. Дійсно, у розпорядження державного Внешторгбанку надійшла не тільки одна з найбільших філіальних мереж у країні, а й цілий ряд дуже привабливих промислових та інвестиційних активів.

Та запідозрити владу в настільки старанно і таємно спланованій акції важко. Оскільки повідомлення про купівлю «Гути» стало несподіванкою навіть для самого ВТБ. Ні його керівництво, ні прес-служба спочатку виявилися не готовими відповісти на запитання журналістів що-небудь конкретне. Крім того, є непідтверджена інформація, що тижнем раніше пан Ігнатьєв укотре побував на килимі в російського президента, але вже без об’єктивів телекамер. Володимир Путін досить жорстко відчитав главу ЦБ РФ за незграбність дій і зажадав упродовж тижня «врегулювати нервозність на банківському ринку». «У противному випадку доведеться робити оргвисновки», — резюмував глава Російської держави.

Розібратися, що до чого, і повністю домовитися банк-невдаха та його «рятівник» змогли до вечора п’ятниці 9 липня. Цього дня пролунала спільна заява обох банків про те, що ВТБ купує 86% у Гута-банку. Інші деталі угоди наразі не розголошуються. Та з понеділка у відділеннях «Гути» розпочався прийом заяв на видачу вкладів. Раніше, теж у п’ятницю, Центробанк зі свого боку почав додаткові дійові заходи. По-перше, вдруге за останній місяць, причому відразу вдвічі (із 7 до 3,5%) знизили резервні вимоги для банків. Удруге, регулятор ініціював «пожежний» розгляд у Держдумі законопроекту, відповідно до якого приватні клієнти проблемних банків отримують держгарантію страхової компенсації втрачених коштів у розмірі до 100 тис. руб. На суботньому (10 липня) засіданні законодавці схвалили вищевказаний закон відразу в трьох читаннях.

Наразі цього виявилося досить, щоб трохи заспокоїти нерви вкладників, які розхвилювалися. Чи надовго?

З приводу останньої кризи в спостерігачів виникає маса запитань. І основні з них слід адресувати владі. Випадково чи навмисне вони спровокували нестабільність, що виникла? Чи довго триватимуть «зачищення» банків і якими методами вони здійснюватимуться?

Банкіри й експерти стверджують, що проблеми російського банківського сектора могли бути набагато меншими і не спричинили б загрози всій економіці, якби влада була менш упертою, а головне — менш незграбною у своїх спостережних функціях і регулюючих діях. Такі закиди ЦБ за останній час не робив хіба що лінивий. Понад те, ще 17 червня кілька депутатів Держдуми з різноманітних фракцій направили на адресу президента Росії В.Путіна, директора ФСБ М.Патрушева і генпрокурора В.Устинова лист, в якому звинуватили керівництво ЦБ, і зокрема, заступника голови Андрія Козлова в створенні передкризової ситуації, що стрімко погіршується, у банківській сфері. Лист також містив прохання провести розслідування дій пана Козлова, «що спровокували паніку».

Мотивація депутатів у даному випадку гідна окремого обговорення. Та найобразливіше, що обвинувачення мають під собою реальний грунт: ЦБ РФ справді заслуговує на критику за свої дії. І питання навіть не в тому, чи було зловмисним утручання влади. Як у діях проти «Юкоса», так і в спробах навести порядок у банківській сфері російські керівники не вельми перебірливі в методах. Повсюдно й щогодини виступаючи на словах за перемогу ринкових принципів, на ділі вони віддають перевагу більш простим методам силового впливу. Ось тільки почуття міри, попри багаторазово набиті гулі, та вміння прораховувати наслідки власних кроків так і не додалося. Воно й не дивно: адже гулі врешті-решт сиплються на голови пересічних громадян...

Справді, 1360 діючих банків — надто багато навіть для безкраїх російських просторів. Економіку з успіхом могли б обслуговувати 200—400 банків. Не питання, що російська банківська система потребує очищення: значна частина її «бойових багнетів» приносить мало користі економіці в цілому, обслуговуючи тільки вузькокорпоративні інтереси. Мінімальний розмір капіталу для російських банків у даний час установлений на рівні 1 млн. євро. З 2007-го росіяни збираються підняти цю планку до 5 млн. євро. У даний час цій вимозі відповідають тільки 350 російських кредитно-фінансових установ. Та лихо в тому, що обидві планки досить умовні. І нині нижче за оцінку 1 млн. дол. (близько 800 тис. євро) знаходиться капітал 400 (!) банків. А капітал понад 10 млн. дол. зуміли наростити тільки 222 російських банків. При всьому цьому, за різними оцінками, від 15 до 20% капіталу банків засновано на фіктивних схемах, що, звісно ж, необхідно усувати.

Експерти вважають, що наводити порядок у російському банківському бізнесі потрібно вже сьогодні, поки його розміри не досягли масштабів нафтової галузі, гігантську ціну «очищення» якої для економіки в Кремлі, схоже, навіть не усвідомлюють. Та що ми бачимо в підсумку? Торік із Росії було вивезено близько 10 млрд. дол., а як противагу країна зазнала інвестиційно-кредитного буму. Обсяги іноземних інвестицій зросли на третину, банківські заощадження населення — удвічі. Нинішнього року тільки за перші шість місяців із Росії, за деякими оцінками, уже вивели 15 млрд. дол. — рекорд за останнє десятиріччя. А зростання депозитів і приплив капіталів ззовні призупинився ще в травні. Статистика за перші два літніх місяці напевно виявиться невтішною, хоча економіці, що зростає, нині, як ніколи, потрібні кредитні ресурси і впевненість банкірів та інвесторів, промисловців і споживачів у завтрашньому дні.

Банківський сектор Росії ще до кризи явно не встигав за потребами економіки в інвестиціях — для цього він мав зростати втричі швидше, ніж вона. Тому питання навіть не в тому, чи заслужив Ходорковський такого ставлення до себе, і чи справді Содбизнесбанк був відмивочно-конвертаційною лавочкою, яку слід було так спішно і так незграбно ліквідувати. Проблема в тому, що неугодних «нагинали» так, що від побаченого здригнулася вся економіка й у результаті найбільше постраждає той пересічний обиватель, який найбільше зловтішався, спостерігаючи за «торжеством справедливості». Виходить — хотіли як краще, а наступили на ті самі граблі...

А тепер про ціну питання (приблизно). Тільки один приклад. Аналітики S&P, думка яких вважається однією із найавторитетніших, оцінюють валовий обсяг проблемних і потенційно проблемних активів російських банків у 50—75%. У випадку економічної кризи значну частину цих грошей можуть не повернути. А левову частку кредитів, як відомо, банки видають за рахунок коштів, залучених ззовні й, зокрема, від простих вкладників. За цим показником Росія знаходиться на рівні Китаю, Індонезії, Єгипту, Туреччини. А в останній, нагадує S&P, хвиля ще свіжої в пам’яті кризи призвела до закриття близько третини банків; сама ж ліквідація наслідків банківської катастрофи обійшлася владі в астрономічну суму — 50 млрд. дол.

У Росії цією сумою вимірюється валовий обсяг депозитів (1,5 трлн. руб.). Отже, у випадку серйозних катаклізмів чи прості вкладники, чи держава (в особі платників податків, природно) ризикують втратити істотно менше — «усього лише» близько 25—30 млрд. дол. Як завжди кажуть у кризових ситуаціях, «слава Богу, що цей сектор ринку ще не досить розвинений».

Сукупні активи банківського сектора становлять сьогодні майже 40% ВВП Росії, тоді як у Західній Європі цей показник дорівнює 400%, а в Центральній та Східній Європі — 100%. Частка внутрішніх кредитів ще менша — вона «важить» тільки трохи більше 20% ВВП Росії. Тому експерти МВФ, приміром, вважають, що навіть «досить сильне потрясіння банківської системи», рівнозначне фінансовій кризі 1998 року, виявилося б еквівалентним 3—5% ВВП». Цей самий ВВП мав нинішнього року досягти 15,3 трлн. рублів. Отже, країна ризикує втратити ще «якихось» 700—800 млрд. руб. (25—30 млрд. дол.)... Банківська криза в Росії вкотре начебто б пішла на спад. Та підвищений артеріальний тиск у банківській сфері, що вперше дав про себе знати наприкінці весни, то знижується, то «зненацька» підскакує з неприємною регулярністю. Найбільше турбує те, що гіпертонічні кризи з кожним новим стрибком посилюються. У пацієнта — російського банківського сектора — наразі є всі шанси вийти з хворобливого стану, помітно поправивши здоров’я. Якщо «раптом» не трапиться щось непередбачене...

У тому, що стан хворого вкотре не погіршиться, не зможе поручитися, поклавши руку на серце, жодний із його «лікарів». З їхніх вуст звучать браві прогнози: серйозних причин для занепокоєння немає. Однак повністю покладатися на кваліфікацію «терапевтів» із Центробанку Росії та Мінфіну навряд чи розумно — раніше вони самі спровокували загострення старих болячок банківської системи. А потім тривалий час вважали за краще «не помічати впритул» очевидних симптомів хвороби, уперто стверджуючи, що їх підопічний цілком здоровий.