Африканська мобілізація

Ринок стільникового зв’язку в найбіднішому регіоні планети розвивається мало не найвищими у світі темпами

Африканський регіон несподівано опинився на передньому краї «мобільної революції». На тлі європейського та американського ринків стільникового зв’язку, що давно й міцно перебувають у стані насичення, а також ринків азіатських країн, які хоч і швидко зростають, але є надзвичайно конкурентними, Африка виглядає ринковою цілиною. Попри те, що темпи зростання телекомунікаційної індустрії африканських країн останні кілька років становлять десятки відсотків, в абсолютних цифрах мобільне проникнення і покриття там поки що дуже скромні. А отже, великим є і потенціал.

Якщо 1999 року кількість користувачів мобільного зв’язку в Африці становила 7,5 млн. чоловік, то на кінець 2004 року їх було вже 68 млн. 2005 рік регіон закінчив із показником 113 млн. абонентів. 2006-го ця цифра зросла до 188 млн. Нагадаємо: населення країн Африки оцінюється в 922 млн. чоловік, таким чином, мобільне проникнення не досягло і 20%.

За даними консалтингової компанії Yankee Group, прибуток від послуг мобільного зв’язку зросте до 25 млрд. дол. 2008 року. Згідно з прогнозом іншої аналітичної групи, Portio Research, середньорічний темп зростання в найближчі чотири роки становитиме 22%, кількість чистих підключень у цей період — 265 млн., абонентська база в Африці сягне 378 млн. до 2011-го. Експерти лондонської BroadGroup пророкують потроєння абонентської бази на континенті в найближчі чотири роки.

Ми говоримо про африканський ринок загалом, однак континент не можна розглядати як однорідний ринок. За умовами економічного розвитку потрібно передусім виокремити Північний регіон. Найрозвиненішими є телекомунікаційні ринки Єгипту та Марокко. Дуже перспективними є ринки Алжиру і Тунісу, підтягується до них і Лівія. Це країни з відносно розвиненими інфраструктурою та економікою, котрі відчувають також значний інтеграційний вплив із боку Європи і Близького Сходу. Крім того, Єгипет, Марокко і Туніс є традиційними європейськими туристичними регіонами, і тамтешні мобільні оператори мають можливість непогано заробляти на роумінгу.

Серед перспективних регіонів можна відзначити також більш-менш індустріально розвинену ПАР. У цій країні сьогодні 25 млн. мобільних абонентів — найбільший національний телекомунікаційний ринок на континенті. Вирізняється також багатий на нафту район Гвінейської затоки, зокрема Нігерія. Багатою цю країну назвати не можна, але коли в ній крутяться нафтові гроші, певна частина їх має перспективи бути витраченими на мобільний зв’язок.

Однак найцікавішими є тенденції розвитку мобільного зв’язку в найбідніших регіонах — це центр, схід, південний схід і південний захід Африки. Населення цієї частини материка — понад 650 млн. чоловік. Три чверті з них живуть за межею бідності. Наприклад, у Конго усього 10 тис. стаціонарних телефонів і понад мільйон мобільних абонентів. У Танзанії лише 10% жител електрифіковано, проте мобільним зв’язком конкуруючих операторів — Celtel, Zantel, Vodacom і Tigo — покрито майже всю територію країни. Навіть у Чаді, який роздирає громадянська війна, кількість користувачів мобільного зв’язку подвоїлася за останні три роки.

Головна специфіка розвитку мобільного зв’язку в бідних регіонах полягає в тому, що інвестиції в нього надходять незалежно від економічної ефективності подібних проектів. Інакше кажучи, оператори розгортають свої мережі «на перспективу», не сподіваючись окупити їх у доступному для огляду майбутньому. Цікаво, що інвесторами багатьох тамтешніх мобільних операторів виступають самі виробники устаткування: Alcatel, Motorola і навіть китайські Huawei та ZTE, котрі виявляли цікавість до придбання пакетів акцій нігерійських операторів Intercellular Nigeria Ltd. та Cellcom Ltd.

Не відстають від них і великі світові оператори, ресурси яких дають змогу робити довгоокупні вкладення: Vodafone, Orange, голландський Celtel, єгипетський Orascom Group, а також різні оператори Південної Африки.

Недавно найбільший південноафриканський оператор MTN купив за 5,5 млрд. дол. дубайську телекомунікаційну компанію Investcom. Саудівський оператор обслуговував 4,9 млн. абонентів мобільного зв’язку в Беніні, Гані, Гвінеї-Бісау, Ліберії, Судані, Сирії, Ємені й на Кіпрі. У результаті MTN стала лідером на ринку Азії та Африки, збільшивши кількість своїх абонентів із 23 до 28 млн. у 20 країнах.

Натомість британська Vodafone збільшила свій пакет акцій у південноафриканській Vodacom, а кувейтська MTC купила за 3,3 млрд. дол. Celtel, що надає послуги в ряді африканських країн. 2006 року підрозділ Celtel International B.V. у Танзанії інвестував у свою мережу 70 млн. дол. А в Конго відбувається ребрендинг Libertis Telecom, котру також купила південноафриканська MTN. Позначили свій інтерес до купівлі африканських операторів і російські стільникові компанії, проте до конкретних угод не дійшло.

Принцип, яким керуються інвестори, простий: якщо десь немає мобільного зв’язку, тож потрібно його побудувати. Той, хто опиниться біля витоків ринку, створить його з нуля, має шанс не лише зняти вершки, а й контролювати його в майбутньому, коли цей ринок рано чи пізно стане розвиненим.

Та й вкладення невеликі: повідомлення про інвестиції в того чи іншого оператора рясніють цифрами в кілька десятків чи близько сотні мільйонів доларів. Оператори вкладають в основному в площу покриття — благо, великої місткості поки що не потрібно. Як в Україні на межі століть.

З існуючими темпами зростання казати про насичення ринку в більшості африканських країн не доведеться ще років десять. Але навіть по досягненні насичення африканський ринок, цілком можливо, завоює звання найбільш низькодохідного у світі. Вже сьогодні, на етапі вибухового зростання, середньомісячний дохід на одного абонента (ARPU) у більшості країн континенту не перевищує двох-трьох доларів.

Це при тому, що мобільний зв’язок в Африці недешевий. Абонентська плата часто становить 20—25 дол. на місяць, що доступно лише заможним за африканськими мірками людям. Вартість хвилини розмови також доходить до 30—40 центів. При цьому близько 95% абонентів стільникових компаній на континенті — абоненти передоплаченого сервісу.

Однак у регіоні існує значний незадоволений попит на стільниковий зв’язок. У його формуванні відіграють роль кілька чинників.

По-перше, низький рівень телефонізації більшості африканських країн. Фіксований телефонний зв’язок є лише в містах, та й там майже не розвивався з колоніальних часів. Більшість населення доступу до нього фактично не мають. Прокладання нових кабельних ліній зв’язку — справа дорога, що робить дорогим і користування нею.

І раптом з’являється можливість бути на зв’язку увесь час! Це важливо для доступу до екстрених служб, наприклад медичних. А також для бізнесу, особливо малого, який, в африканському розумінні цього слова, на континенті досить розвинений.

Про африканський мобільний бізнес туристи регулярно привозять легенди. Мало того, що будь-який власник мобільного телефону перетворюється на «ходячий таксофон»: до нього звертаються з проханням зателефонувати за гроші, і відмовляти не прийнято. На переговорний пункт автоматично перетворюється і будь-який лоток, що торгує мобільними телефонами і стартовими пакетами.

В умовах низької електрифікації на окремий бізнес перетворюється процедура заряджання мобільних телефонів. Заряджають їх (за окрему плату) від автомобільних акумуляторів і навіть від велогенераторів.

В африканців розвинена торгова жилка. Як виявилося, мобільний зв’язок дав потужний поштовх місцевій торгівлі. Прикладів у пресі наводили багато. Фермери із Сенегалу, котрі вирощують баклажани, використовують мобільні телефони, щоб знайти покупців у Дакарі, готових заплатити втричі більше; рибалки із Занзібару після вдалої риболовлі з допомогою мобільників довідуються про цінові пропозиції на ринках у Занзібарі й Дар-ес-Саламі і тільки після цього вирішують, куди везти свій товар для продажу.

У результаті Африка ще в більшому ступені, ніж Китай, може стати регіоном, де бездротові технології зв’язку переважатимуть над дротовими. Зв’язок на цьому континенті з’явився саме як мобільний; саме до такого зв’язку спершу звикають тут люди. Більшість із них дротового телефону ніколи й не бачили, і першим їхнім телефоном був саме мобільний. Виявилося, що африканці дуже навіть люблять розмовляти по телефону, цінують цю послугу й готові платити за неї гроші. Просто раніше вони не мали такої можливості...

Другий чинник, що формує активний попит на мобільний зв’язок в Африці, — особливості місцевого менталітету. Євро­пейські мандрів­ники описують ці особливості так: «Африканці — це великі діти». Дітям, як відомо, потрібні іграшки. Мобільний зв’язок, мобільний телефон легко позиціонувати як іграшку для дорослих. Про що казати, коли багато жителів нашої країни сприймають її саме так! Зовсім інша річ — щирі й відкриті африканці. Телефони використовують там у вигляді прикрас, у вигляді магічних предметів, по яких, до всього іншого, можна й подзвонити.

Ця особливість робить також популярними різні додаткові послуги мобільного зв’язку. Так, в Африці переживають бум послуги SMS: благо, багато операторів зробили їх дешевими. І не лише тому, що SMS дає можливість заощаджувати гроші. Згадаймо: у нас ці послуги популярні у молодіжної аудиторії і багато в чому тому, що обмінюватися повідомленнями весело й прикольно. Так от, Африка за психологією — одна велика молодіжна тусовка. На думку експертів, частка неголосових послуг, включаючи продаж контенту, на Африканському континенті буде вищою, ніж у Європі, і порівнянна з азіатською.

Інша національна особливість — культурне різноманіття в багатьох африканських країнах. Тільки в Нігерії з населенням 125 млн. чоловік існує більш як 250 окремих етнічних груп.

На думку вже цитованої Portio Research, послуги, пов’язані з етнічними чи культурними особливостями, добре просуваються в усьому світі, особливо в Азії та на Близькому Сході, і подібний підхід міг би бути перспективним на нерозвиненому ринку стільникового зв’язку Африки. Наприклад, є передумови для появи великої кількості віртуальних операторів мобільного зв’язку (MVNO), орієнтованих на різні народності та соціальні групи.

Повідомлялося про вкрай цікавий проект Vision 2020, фінансований міжнародними гуманітарними організаціями в Руанді, одній із найвідсталіших африканських країн. Однією з цілей цього проекту є забезпечення якомога більшої кількості жителів країни мобільними телефонами. Якщо цієї мети буде досягнуто, то через 15 років кількість населення країни, зайнятого в сільському господарстві, знизиться з 90 до 50%, стрімко зросте частка високотехнологічної економіки. А також різко підвищиться рівень культури й освіти людей.

Відповідно до плану, країна має за цей час стати технологічним центром регіону, аналогом Сінгапуру чи Південної Кореї на сході Африки. У проекту є багато противників, які кажуть, що зруйновану громадянською війною країну добре було б спочатку нагодувати, однак чого на світі не буває, може, вийде...

І вже зовсім цікавою тенденцією є те, що на африканські ринки вирушили й виробники устаткування мереж третього покоління. Здавалося б, 3G приходить лише туди, де потенціал зростання зв’язку другого покоління вже вичерпано. Однак в Африці, схоже, покоління мобільного зв’язку розвиватимуть паралельно.

Південноафриканські мобільні оператори Vodacom і MTN у березні 2006 року запустили мережі високошвидкісної передачі даних HSDPA, швидкість передачі даних у якій становить 1,5—3,1 мегабіта на секунду (їх ще називають 3,5G, третє з половиною покоління мобільного зв’язку). Запуск цих мереж відбувся всього через кілька днів після того, як T-Mobile відкрила комерційні мережі HSDPA у Німеччині, Великобританії та Нідерландах. І на кілька місяців раніше, аніж до нового сервісу отримали доступ жителі Фінляндії, Франції та Італії. Мережу третього покоління розгорнуто у великих містах ПАР. На черзі — запуск HSDPA-мережі компанії МТС в одній з найбідніших африканських країн, Намібії. Vodacom планує розгорнути мережі в Танзанії, а Econet — у Зімбабве.

Річ тут не лише в тім, що оператори хочуть активніше продавати веселі картинки охочим до всього яскравого африканцям. Окрім голосового зв’язку, Африка вкрай потребує розвитку мереж передачі даних для доступу в Інтернет. Прокладання дротових мереж для цієї мети, нагадаємо, на континенті не дуже рентабельне. Інтернет приходить в Африку саме як бездротовий. У зв’язку з цим говорять про перспективи розвитку там мереж WiMAX, проте устаткування для цього стандарту поки задороге для кінцевих користувачів. А от мобільні термінали, що підтримують GPRS/EDGE, — недорогі й доступні пристрої для входу в мережу. І 3G потрібен африканському бізнесу, освіті, державним службам, іншим споживачам саме для цього.

Коли кажуть про перспективи африканського ринку мобільного зв’язку, часто згадують ринки пострадянських країн — України та Росії. У нас також високі темпи зростання й низькі показники ARPU. Відмінність — в обсязі інвестицій. В Україну та Росію оператори інвестували мільярди доларів. Було створено масштабну інфраструктуру, орієнтовану на абонентів, які «по-європейськи» багато розмовляють. У результаті конкурентної боротьби з’ясувалося, що абоненти розмовляють багато, навантажують мережу сильно, а от платять не по-європейськи мало. Це призвело багатьох великих операторів Росії й України до передкризового стану.

Інвестиції в африканських операторів поки не порівнянні зі східноєвропейськими. Мета цих вкладень — застовпити місце. Дохідність абонентів явно невелика, тому є надія, що вона не особливо й падатиме. Тож африканські мобільні оператори мають можливість не повторювати помилок їхніх колег із інших «швидко зростаючих» країн, до яких належить і Україна.