ЯКІ ГРОШІ НЕ БУВАЮТЬ ЗАЙВИМИ

Минулого тижня відбувся візит української урядової делегації на чолі з віце-прем’єром Василем Роговим до штаб-квартири МВФ у Вашингтоні. Було проведено переговори щодо отримання від МВФ чергового траншу кредиту та перспектив подальшого співробітництва з цією організацією. Переговори очікуваного успіху не мали. За словами членів делегації, МВФ відмовляється виділяти кошти, мотивуючи це тим, що, мовляв, Україна ще не повною мірою проводить економічні реформи. Особливо це стосується неповернення ПДВ підприємствам-експортерам.

1998 року МВФ відкрив Україні фінансування за кредитом ЕFF на суму 2,4 млрд. дол., із якого вона отримала 1,48 млрд. 2002-го уряд і Нацбанк України планують отримати від МВФ три транші кредиту. Виділення першого з них, про який українська делегація вела переговори минулого тижня, очікувалося вже наприкінці березня — початку квітня. Не так сталося, як гадалося...

Звісно, не дуже приємно, коли тобі черговий раз відмовляють, караючи за нібито допущені економічні помилки. Але чи такий необхідний цей транш Україні?

Ми звернулися по коментар до заслуженого економіста України Сергія ЧОБОТАРЯ.

— Особисто в мене наполегливість української делегації в цьому питанні просто викликає подив, — зазначив Сергій Іванович. — Навіщо нам сьогодні просити гроші в МВФ, потрапляти в ще одну фінансову кабалу, тоді як в Україні — і торік, і нинішнього року — за всіма основними макроекономічними показниками простежується помітне поліпшення: зростає валовий національний продукт, промислове виробництво, збільшуються валютні резерви, складається позитивний платіжний баланс. У такій ситуації немає жодного сенсу брати черговий транш в МВФ для розвитку нашої економіки, збільшуючи тим самим і без того чималий державний борг України.

Така позиція «жебрання» в корені суперечить політиці, накресленій Президентом України. Суть її полягає в тому, що наше завдання — не збільшувати боргову залежність, а поступово, але послідовно її зменшувати.

І на сьогодні це хоч і потроху, але вдається. Якщо в 1995—1996 роках Україна мала негативне платіжне сальдо і мусила компенсувати його за рахунок зовнішніх позик, то останні три роки сальдо позитивне. Торік Україна зменшила борг МВФ майже на 90 млн. доларів.

У такій ситуації звернення до МВФ із приводу отримання чергового траншу не лише непотрібне Україні, а й небезпечне. Адже цей крок може насторожити наших потенційних зарубіжних інвесторів: мовляв, якщо в країні нарешті намічається тенденція до поліпшення економічної ситуації, то чому ми знову стаємо в чергу по західні гроші? Виходить, не все в нас так гладко, як повідомляє статистика? Тож цей крок, безперечно, негативно позначився на іміджі країни.

Сьогодні настав час докорінно переглянути свою стратегію роботи з МВФ. Вона має піти в іншому напрямку, з урахуванням зміни економічної ситуації в Україні. Нам слід не йти з простягнутою рукою, а використовувати МВФ як консультативний орган, щоб розвивати свою внутрішню економіку, реалізовувати свій внутрішній потенціал з урахуванням досвіду Міжнародного валютного фонду. З допомогою МВФ треба створювати позитивний імідж України як держави з ринковою економікою, тим самим сприяючи залученню в нашу країну іноземних інвестицій. А також брати довгострокові кредити під конкретні, стовідсотково окупні програми, насамперед ті, у яких зацікавлений регіональний бізнес України. Таких програм у нас нагромадилося сила-силенна: і в енергетичному комплексі, і в машинобудівному є програма з переобладнання конверсійних підприємств на випуск сучасної продукції, програми із впровадження нових технологій тощо. Саме під них треба брати довгострокові кредити, і в такому разі вони вже не лягатимуть борговим баластом на державні фінанси, а навпаки, у міру реалізації програм даватимуть прибуток.