Втрачені ілюзії. Хочете одержати відшкодування ПДВ? Отримаєте головний біль на тривалі роки

Два з половиною роки тому відомий одеський бізнесмен і меценат Віталій Оплачко вирішив побудувати комплекс з переробки деревини. Вкласти в реальну економіку гроші, зароблені впродовж 15 років, його підштовхнула помаранчева революція. Тоді багатьом здавалося, що відбудуться серйозні зміни та настають найсприятливіші часи для ведення бізнесу і залучення інвестицій. Насправді виявилося, що хорошого мало…

Віталій Оплачко, як генеральний директор групи морських агентств «Інтерброкер», багато років займаючись експедируванням, чудово знав, які обсяги круглого лісу йдуть на експорт. Так зародилася ідея виробляти з цієї цінної сировини продукцію та експортувати її, як це роблять країни з високорозвиненою економікою. Причому думка була побудувати не просто нове виробництво, а безвідхідне, аналогів якого в Україні ще не було.

Перетворювати гори тирси, що накопичуються, на екологічно чисте паливо для теплоелектростанцій і міні-котелень у світі навчилися давно. Цю успішну технологію з виробництва деревних гранул, або пелет, і хотілося прищепити в Україні. За державної підтримки В.Оплачко готовий був розгорнути мережу подібних заводів по всій Україні. Він був переконаний, що це виробництво, яке, поза сумнівом, вигідне країні, не залишиться поза увагою держави.

Завод проектною потужністю 40 тис. тонн на рік був побудований. Фактично він виріс на порожньому місці, у степу, у районі Куліндорівського вузла під Одесою. Подужати таке будівництво було непросто. Власних коштів вистачило лише на лісопильне виробництво. А на будівництво заводу з виробництва пелет гроші довелося шукати. Виручила бельгійська компанія «Бельгіан-Банкеринг Консидар Трейдинг Н.В.», у тандемі з якою і було створено підприємство спільної діяльності ТОВ «Вудмайстер-Україна» ІДСД. В.Оплачко, можна сказати, переконав бельгійців вкласти інвестиції в багатообіцяючу українську економіку.

Проте сьогодні це унікальне виробництво опинилося з вини держави у важкому становищі. Вражає те, що нікому до цього немає діла. Влада, як завжди, не перестає розпинатися про створення в регіонах і країні загалом сприятливого клімату для залучення інвестицій, розвитку виробництва тощо. Та все це — на словах. На ділі ж зусилля дер­жавних мужів — блеф.

Інвестиції для підприємства «Вудмайстер-Україна» ІДСД обернулися петлею, яка може дуже туго затягнутися на його незміцнілій шиї. І поки українські партнери обстоюють свої інтереси, стверджуючи, що держава з її законами на їхньому боці, інвестори не сумніваються, що українська економіка — ризикована справа.

— Ми на межі банкрутства, — каже В.Оплачко. — Держава в особі своїх контролюючих і фіскальних органів загнала нас у боргову яму. І я тепер перед іноземними партнерами виглядаю ошуканцем і навіть майже шахраєм.

Проблеми в підприємства виникли після внесення в 2005 році змін до закону про ПДВ. Відтоді воно намагається довести податковій, що має право на відшкодування цього податку в розмірі понад 1,8 млн. грн. Цю суму було сплачено на митниці під час ввезення до країни імпортного обладнання, яке у вигляді інвестиції поставила для будівництва заводу бельгійська компанія. Для сплати податку український партнер узяв на рік кредит у бельгійській компанії в розрахунку на те, що держава ПДВ поверне. Та ба. Спроби повернути гроші виявилися марними.

Податкова, посилаючись на закон, відповідає: права на повернення ПДВ у підприємства немає. Підприємство ж категорично з цим не згодне. Воно вважає, що податкова неправильно тлумачить норми закону. А точніше, перекручує їх.

Йдеться про п. 7.7.11 (а) За­кону України «Про податок на додану вартість». У ньому сказано, що права на відшкодування цього податку не має особа, яка (цитую) «була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування, та/або мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів)».

Виходячи з цієї норми закону, підприємство, яке ввозило інвестиційне обладнання і монтувало його впродовж 2006 року, заяву на відшкодування подало до податкової відразу після сплати ПДВ. Та йому відмовили. Потім ТОВ «Вудмайстер-Україна» ІДСД подало її через 12 місяців (після своєї реєстрації 27 лютого 2006 року як платника податку), але декларацію по ПДВ подало за період із травня по листопад 2006-го. На цій підставі податкова, посилаючись на вищезгаданий абзац п. 7.7.11, заявила, що підприємство не має права на відшкодування ПДВ. Оскільки як платник цього податку воно було зареєстроване менш як за 12 місяців до місяця, за результатами якого подається заява на бюджетне відшкодування.

Підприємство вважає, що законодавець, запровадивши обмеження в п. 7.7.11 (а), не випадково зробив виняток для тих, у кого податковий кредит утворився в результаті придбання чи спорудження основних фондів. Що, власне, і відбулося в даному випадку. Податкова ж цей виняток до увагу не бере. Вона відносить його тільки до другої частини вище процитованого абзацу, в якій йдеться про різницю між сплаченим ПДВ і одержаним. Проте ТОВ «Будмайстер-Україна» ІДСД, по-перше, майже 16 місяців будувало завод і не могло нічого продавати, отже, природно, і одержувати ПДВ. А по-друге, його продукцію від початку орієнтовано на експорт, тому що в Україні пелетне паливо, на жаль, не використовується, тому підприємство не може одержувати ПДВ від його реалізації.

Бізнесмену Оплачку зрозуміло, що законодавець, запроваджуючи обмеження, хотів закрити діри, через які фірми-одноденки витягали ПДВ. Та хіба це стосується побудованого заводу, в розвитку якого дер­жава має бути кревно зацікавлена? І закон це враховує. Крім податкової, яка побувала на підприємстві з перевіркою і переконалася, що закуплене обладнання — це і є основні фонди підприємства.

Звичайно, п. 7.7.11 (а) виписано таким чином, що кожен може трактувати його по-своєму. І все-таки, попри великовагову конструкцію, із погляду стилістики, та й здорового глузду зрозуміло, що фраза, яку взято в дужки та яка стала каменем спотикання в цій суперечці, належить до всього речення. А не тільки до другої його частини, як вважає податкова, розділяючи самовільно дві частини одного речення крапкою з комою.

Нині ТОВ «Вудмайстер-Ук­раїна» ІДСД звернулося зі скаргою до ДПАУ. І розраховує, що Київ, на відміну від обласної податкової, не тлумачитиме закон, перекручуючи його суть. Хоча надії мало...

До цього слід додати ще одну проблему, з якою зіштовхнулося нове виробництво. На сьогодні велика кількість уже виробленої продукції скопичилася на складі. Підприємство одержало висновок незалежних експертів про те, що їхні пелети — це якісна, екологічно чиста продукція. І збиралося продати її Данії. Та, як з’ясувалося, українські чиновники включили деревні гранули в розряд відходів, хоча це й паливо. І тепер потрібно одержати дозвіл на їхнє транспортування. Причому не в місцевих екологів, а в Києві, у Мінекології. А це знову — час і гроші.