ВІД МАЛОГО ДО ВЕЛИКОГО... ПАРЛАМЕНТ ЗНОВУ НЕ ВСТИГ ПРОГОЛОСУВАТИ ЗА ПОДАТКОВІ ЗМІНИ

…Ой казав же ж прем’єр наш Анатолій Кінах, закликав же парламентаріїв: до кінця нинішньої парламентської сесії ухвалити закон «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування»! Заради того, аби «зняти низку одіозних проблем» у зазначеній сфері. На жаль, з «одіозними проблемами» у нас особливо добре — і не тільки у фіскальній галузі. Минулого четверга Верховній Раді вдалося лише забезпечити спікера Івана Плюща «пакетом» судово-правового характеру, якого давно чекає від України Рада Європи. Треба сказати, що зведення податкового законодавства в єдиний кодекс — також наш борг перед РЄ, але не все ж одразу...

Втім, не всі четверги (дні голосування) ще закінчилися, й цілком імовірно, що зазначені у законопроекті податкові зміни на нас усе-таки впадуть — іще до парламентських канікул. Ці новації ми звикли називати Малим податковим кодексом (МК), щоби платники не плутали з Великим кодексом (ВК), проект якого, нагадаємо, ухвалено в першому читанні ще в липні 2000 року. Запропоновані зміни готувалися, певна річ, давно, всім добре відомі, їх багато разів обговорювала широка податкова громадськість. Але певна інтрига між МК і ВК, а точніше авторами й зацікавленими в них особами, існує. Незважаючи на те, що прем’єр і спікер (в унісон розробникам змін) нині віддають пальму першості Малому кодексу.

Переоблік прийнятого

Взагалі-то, не слід грішити на нерозторопність парламенту — досвід показав, що є в нашому депутатському корпусі ударники і навіть застрільники (у сенсі — ініціатори й гаранти). Їхніми стараннями ухвалено Бюджетний і Господарський (Комерційний) кодекси. Щоправда, судячи з результатів бліц-опитування народних обранців, мало який депутат від палітурки до палітурки читав ці ваговиті (важкі на підйом) цеглини української економічної світобудови. Нема чого сварити депутатів, позаяк прочитати все це, та ще й з поправками, — пропаще діло. Спасибі, хоч проголосували — все менше стало приводів ніяковіти перед цивілізованим світом: економічне законодавство? — та ось воно — на поличці стоїть...

Ми ж сьогодні оперуватимемо менш об’ємними документами, як-от: Бюджетною резолюцією на 2002 рік і все тим-таки МК. Тут річ ось у чому. Вже не перший рік країні, бюджету й бізнесу терміново потрібна нова податкова система, нова податкова база. Прикро, розумієш — ті ж наші стратегічні брати по розуму в Росії свій Податковий кодекс не лише давно ухвалили — вони його, сердегу, вже вкотре переробляють. Ба більше: незрілий розум вашого автора вразив свіжий факт із життя сусідських платників податків: герой, що захотів залишитися невідомим публіці, подав російським митарям податкову декларацію про особисті доходи за 2000 рік у розмірі 93 мільйони доларів, що є абсолютним рекордом легальних прибутків на пострадянщині. Певне, єдиний 13-відсотковий податок доконав-таки оподатковуваних фізосіб — принаймні перша героїчна ластівка принесла до російського бюджету 12,09 млн. дол. і, ходять чутки, почувається після цього незле.

Українським громадянам таке не світить у жодному з проектів: і ДПАУ, якій, як і раніше, більше подобається Великий кодекс, і парламентські розробники «Малої податкової землі» вперті у своїй любові до диференційованої шкали: більше доходів — більша ставка податку.

Доходи бувають різні

ДПАУ, за словами заступника голови Олексія Шитрі, оподатковувати громадян збирається так: якщо річний доход 622 грн. — ставка 10%, далі, до рівня доходу в 1244 грн., — 20%, а вже все, що вище, — вибачте, 25%.

З того самого приводу в роз’яснювальній записці до проекту Закону «Про внесення змін...» сказано:

Зміни до декрету Кабінету міністрів України щодо оподаткування доходів громадян передбачають:

— відповідно до норм Конституції України, передачу обов’язків з визначення шкал і ставок оподаткування від Президента Верховній Раді;

— зменшення в 1,5 разу вищої ставки податку й у 8,4 разу — рівня обкладання середньостатистичної зарплати;

— впровадження додаткових податкових пільг, пов’язаних із життєзабезпеченням громадян із середньостатистичним доходом;

— впровадження загальновизнаних правил оподаткування доходів іноземців з українських джерел.

У кожному разі, слушна, як на нашу думку, ідея встановити реальний неоподатковуваний мінімум доходів, а все, що понад мінімум, — оподатковувати за єдиною й, бажано, невеликою ставкою, підтримки явно не знаходить. На те є, крім усього іншого, одна істотна причина. Як-от — ставка податку на прибуток підприємств: із найбільш загальних міркувань, ставки податку на доход громадян і на прибуток підприємств мають бути рівними.

У проекті Малого кодексу передбачається залишити ставку податку на прибуток попередньою, 30-відсотковою, але при цьому істотно збільшити норми амортизації. За ідеєю, така операція має стимулювати інвестиції у розвиток виробництва. Крім того, оскільки ми вже торкнулися відповідного положення МК, додамо, що ще там передбачено з приводу прибутку підприємств:

— надання податкових пільг акціонерам, які реінвестують свої доходи в розвиток українських підприємств;

— надання податкових пільг особам, котрі вкладають гроші чи майно в розвиток резидентів;

— чіткіше визначення витрат, які мають подвійне призначення, з метою звільнення їх від оподаткування.

ДПАУ з приводу таких підходів давно має різні сумніви. Зокрема, з приводу збільшення норм амортизації. Мовляв, більше половини українських підприємств демонструють у податковому відомстві, що вони збиткові. А якщо їм (підприємствам) залишати великі амортизаційні кошти, спокуса зобразити збитковість може виникнути, за словами пана Шитрі, у 70% підприємств.

Досить серйозні різночитання в ДПАУ й авторів МК і з приводу інших критеріїв визначення — що входить в оподатковуваний прибуток, а що від оподаткування звільняється.

В принципі, тут два підходи: або пільгувати інвестиції та реінвестиції (МК), або оподатковувати за максимальною базою. І те й те небезпечно, позаяк, з одного боку, пільги й виведення частини прибутку з оподаткування — річ настільки тонка, що інколи буквально невловима (для тієї самої податкової), а з другого боку — завжди є ризик задушити остаточно всі спроби показати реальний прибуток офіційно.

Завершуючи тему, хочеться поділитися радістю: у податковій вважають, що на часі відмовитися від надання пільг пріоритетним галузям. І нічого, що таке прозріння настало після бюджетного послання Президента й у суворій до нього відповідності. Вже час, панове, вже час — за межами пільгових списків у нас залишилися, по-моєму, тільки малий і середній бізнес та торгівля. Це ми для активних борців із бідністю повідомляємо...

ПДВ і його компенсація

Податок на додану вартість — головний годувальник споживачів бюджетних коштів. Точніше, годувальники — платники цього податку, вони ж — головні кредитори. Рідний бюджет у частині компенсації переплаченого ПДВ заборгував понад 3 мільярди гривень. Віддавати поки що не збирається — збирається реструктуризувати й надалі наполегливо «вдосконалювати механізм повернення». Тут МК і ВК одностайні: ставку зробити поки що на рівні 17%, а в перспективі — 15%. Різниця у два відсотки піде в Дорожній фонд. У ДПАУ припускають: якщо «скасувати пільги з ПДВ і поліпшити адміністрування цього податку, то зниження його ставки не призведе до зменшення доходів бюджету».

Ну, стосовно хорошого адміністрування, то тут поле діяльності неозоре, як наші українські поля. До речі, про поля: практика показала, що особливості оподаткування ПДВ сільських виробників (це коли нарахований податок залишається у селян) виявилися не по зубах адміністраторам. Поганий облік, констатували в ДПАУ. Облік і справді неабиякий — у бюджеті цей нарахований податок записано в статтю доходів.

У МК також багато йдеться про необхідність спрощення звітності, а головне (з погляду і платників, і ДПАУ) — про «різке скорочення прав фіскальних органів з відмови чи зволікання з бюджетною компенсацією» ПДВ.

Перспективи

Нині влада практично одностайна у підтримці МК. Тут тобі й Анатолій Кінах, тут тобі й Іван Плющ, і більшість парламентських фракцій. Крім усього іншого (хто закон пише та приймає, той має безпосередній контакт із зацікавленими платниками), з’ясувалося, що нам нової бази поки що не треба, відтепер це називається «більш якісна податкова база» (І.Плющ), а також «бюджет 2002 на основі впорядкованого податкового законодавства» (знову він). Швидше за все, так воно й буде.

Бентежить у всьому цьому рідкісна послідовність наших владоможців. Рівно рік тому та сама влада дружно боролася за негайне ухвалення Великого кодексу. Що змінилося за цей рік? Прийшов новий прем’єр, наблизилися вибори, Рада Європи, за прикладом Льва Толстого, більше «не може мовчати»? Малий кодекс, якщо вже на те пішло, можна було прийняти 12 місяців тому й доводити до повної досконалості. Якби хотілося. Але торік хотілося, певне, іншого... Єдиним послідовним противником Малого кодексу був і залишається МВФ, який підрахував, що після набрання МК чинності бюджет недоодержить 7 млрд. грн. (і дечого ще — власне від МВФ).

Зрештою, очевидно, що після прийняття Малого кодексу (який погано стикується з проектом Великого) ми чекатимемо структурної податкової реформи до нових віників. Як справедливо констатував Олексій Шитря, «до виборів, ви ж розумієте, ніхто нічого важливого не прийматиме». Порахуємо: 2002, 2003, 2004... А там уже — як Бог дасть.