Від витрат до накопичень

Пенсійні фонди всіх провідних країн світу базуються сьогодні на солідарному та накопичувальних рівнях пенсійного забезпечення.

Тобто солідарна система у вигляді державної допомоги пенсіонерам діє, але її недостатньо для забезпечення гідних пенсій. Комбінацію із солідарного та накопичувальних рівнів пенсійного забезпечення використовують як у державах зі сталою економікою, так і там, де економіка тільки розвивається, але з єдиною відмінністю. У таких країнах, як Чехія, Естонія, та деяких інших країнах ЄС держава зобов'язує громадян робити внески до накопичувальних фондів, тоді як у США і Німеччині впровадили обов'язкові відрахування лише для солідарної системи, а свідомість громадськості вже досягла рівня, коли людина добровільно реєструється у різноманітних пенсійних програмах для забезпечення своєї майбутньої пенсії.

Тим часом дефіцитний бюджет Пенсійного фонду України не тягне вже навіть мізерних виплат солідарного рівня. Але про перехід до накопичування у будь-якому із варіантів навіть не йдеться. Український уряд поки що не запропонував нічого кращого, ніж зменшення фіскального розриву, що не можна назвати ані перспективним кроком, ані, тим паче, реформою.

До Пенсійного фонду зараз залучаються кошти з оподаткування заробітної плати. На впровадження другого рівня системи пенсійного забезпечення, що являє собою обов'язкові накопичення учасників, коштів явно не вистачає. Тож першим виникає таке запитання: за рахунок чого відбуватиметься накопичення в межах другого рівня?

Наразі заробітна плата кожної офіційно працюючої людини оподатковується на 40%: 22% становить єдиний соціальний внесок (ЄСВ) і 18% - податок на доходи фізичних осіб (ПДФО). У межах її загального оподаткування також утримується 1,5-відсотковий військовий збір. Основна дохідна частина ПФУ формується з надходжень ЄСВ, при цьому на поточний рік прогнозовано колосальний дефіцит.

ПДФО розщеплюється до державного та місцевих бюджетів на інші потреби. Можливо, сьогодні варто розглянути залучення коштів, що відраховуватимуться до другого рівня, від частини надходжень ПДФО. Такий варіант не було опрацьовано, адже в уряду відсутня загальна концепція впровадження накопичувальної системи. А тим часом саме вона дає змогу при менших внесках забезпечувати пенсію більшу, ніж сьогодні пропонує солідарна система, і тим паче більшу, ніж вона зможе запропонувати в майбутньому.

У 2017 р. з надходжень ПДФО планується спрямувати до державного бюджету 63 млрд грн, до місцевих - 87,5 млрд. Місцеві бюджети перебувають у тому стані, коли вилучення будь-яких коштів з них неможливе, бо може призвести до фінансової кризи того чи іншого регіону. Але перерозподіл національної частки ПДФО цілком можливий. Прогноз дефіциту ПФУ поточного року - 141,3 млрд грн. За умови розвантаження Пенсійного фонду шляхом переведення усіх невластивих виплат, що не належать до виплат пенсії за віком (90 млрд грн), до окремої статті держбюджету залишок дефіциту становитиме 51 млрд.

Надходження від ЄСВ сьогодні розщеплюються неефективно: 136 млрд грн спрямовуються до Пенсійного фонду, а ще 28,5 млрд - до Фонду з безробіття і Фонду страхування від нещасних випадків та втрати працездатності. За логікою солідарної системи, ЄСВ має формувати лише дохідну частину бюджету ПФУ. За такої ситуації ми вже мали би скорочення дефіциту з 51 до 22,5 млрд грн.

Ті 63 млрд грн, що надходять від ПДФО до держбюджету, могли б вирішити дві проблеми: зробити бюджет ПФУ бездефіцитним і стати базою для накопичувальної системи пенсійного забезпечення України. Якщо середня цифра надходжень ПДФО до держбюджету щороку становитиме близько 60 млрд грн, то через 15 років бюджет Накопичувального фонду дорівнюватиме 900 млрд і буде більшим за держбюджет України 2017 р.

За умови забезпечення економічно стабільного, ефективно функціонуючого другого рівня третій рівень пенсійного забезпечення розвиватиметься природним шляхом. Як правило, у країнах світу, де діє трирівнева система пенсійного забезпечення, добровільні внески не лімітуються, а відсоток, на який фонд збільшує накопичення, встановлюється залежно від обраної учасником пенсійної програми. В Україні третій рівень офіційно працює, але, на жаль, формально. Без запуску другого рівня розвитку третього не буде -
62 українські недержавні пенсійні фонди обслуговують наразі близько 800 тис. осіб. Невелика кількість учасників пояснюється просто - люди стільки разів втрачали свої заощадження, що бояться довіряти їх як недержавним, так і державним установам. Причина полягає в тому, що як за радянських часів, так і за часів незалежності України влада так і не забезпечила вкладникам дієвого фонду гарантування збереження коштів. Якщо зараз уряд виправить цю помилку та зможе запустити ефективну роботу другого рівня пенсійного забезпечення, довіру вкладників буде повернуто, система стабілізується і почне розвиватися.

Для впровадження вдалої моделі системи пенсійного накопичення не зайвим буде проаналізувати міжнародний досвід у цій сфері. Як приклад можна навести країни з економікою, що розвивається, та країни зі сталою економікою.

Естонія. Середня заробітна плата становить 902 євро, середня пенсія - 395 євро. Система пенсійного забезпечення трирівнева. Загальне оподаткування заробітної плати - 33%. З цієї суми 4% автоматично перераховуються до накопичувального рівня. Ще 2% - це внесок працівника з брутто-зарплати. Відрахування до третього рівня не мають обмежень.

Чехія. Середня заробітна плата - 770 євро, середня пенсія - 368 євро. Система пенсійного забезпечення трирівнева. Загальне оподаткування заробітної плати - 28%, з яких до накопичувального фонду перераховується 5% (2% вносить працівник, 3% - роботодавець). Відрахування до третього рівня є добровільними, а отже, не лімітовані.

Польща. Середня заробітна плата - 708 євро, середня пенсія - 410 євро. Система пенсійного забезпечення трирівнева. Загальне оподаткування заробітної плати - 19,5%. 12% надходять до державного пенсійного фонду на підтримку солідарної системи, 7,5% - до відкритих пенсійних фондів, що керуються як польськими, так і зарубіжними фінансовими структурами, що займаються інвестиційним ринком цінних паперів. Вимога до такого відкритого фонду - наявність державної ліцензії.

Швеція. Середня заробітна плата - 3100 євро, середня пенсія - 965 євро. Трирівнева система пенсійного забезпечення. Обов'язкове оподаткування зарплати працівника на пенсійні потреби - 16%. До другого рівня працівник відраховує 2,5%, контроль за ними здійснюють відкриті пенсійні фонди, їх у державі більш як 600. Відрахування до третього рівня не лімітуються.

Німеччина має складнішу систему пенсійного забезпечення. Середня зарплата тут становить 2225 євро, середня пенсія - 787 євро. Загальні податкові відрахування від зарплати на пенсійні потреби - 19,4%. Перший рівень системи пенсійного забезпечення є обов'язковим для окремих систем, їх чотири: пенсійне страхування робітників і службовців, самозайнятого населення; забезпечення для працівників державного апарату, для фермерів та їх сімей, а також для окремих професійних груп (медицина, юриспруденція тощо). Другий рівень підв'язаний під корпоративну галузь, що являє собою добровільну згоду роботодавців виплачувати додаткові надбавки до пенсії своїм працівникам. Третій рівень - це самостійне забезпечення громадянином
своєї старості з допомогою відрахувань або створення приватного капіталу через участь у різноманітних страхових програмах.

США. Середня заробітна плата - близько 4486 дол., середня пенсія - 1199 дол. Обов'язкове оподаткування від зарплати на пенсійну систему - 15,3%, з яких половину сплачує роботодавець. США не розподіляють свою систему пенсійного забезпечення за рівнями. Тут є обов'язкова пенсія за віком, яку сплачує держава, але вона мінімальна, тож громадяни самі займаються забезпеченням своєї старості з допомогою власних відрахувань та участі у пенсійних програмах. Найпоширенішими є програми корпоративного співробітництва. Зазвичай їх два типи: фіксовані виплати та виплати, що залежать від інвестицій працівника. У першому випадку роботодавець укладає угоду з працівником про пенсію за певною формулою, де встановлюється відсоток відрахувань за рік служби, з кожним роком він зростає, тож за свій страховий стаж людина при виході на пенсію може отримувати суму до 80% від своєї зарплати. Єдиний мінус системи - небажання багатьох роботодавців брати на себе довгострокові пенсійні зобов'язання. Другий тип (виплати, що залежать від інвестицій працівника) - більш поширений. У цьому разі роботодавець і працівник укладають договір про те, що кожен із них вносить на пенсійний рахунок працівника певний відсоток відрахувань (він обумовлюється індивідуально). Окрім цього, майбутні американські пенсіонери самостійно вкладають гроші в інвестиційні фонди або в нетрадиційні активи: нафтові ф'ючерси, ліс, дорогоцінні метали, нерухомість.

Для України приклад США в пенсійній галузі поки що недоступний. Український бізнес не готовий до довгострокового пенсійного договору зі своїм співробітником, адже економічна ситуація сьогодні настільки хитка, що не дає змоги надати гарантії на довгострокову діяльність навіть самому роботодавцю. Ігри з оподаткуванням призводять до масового закриття ФОПів, велика частка підприємців різного масштабу переходить до тіньового сектору. Представники Мінсоцполітики стверджують, що з 26 млн людей працездатного віку сьогодні працюють 16 млн, і з них лише 10,5 млн є платниками ЄСВ.

І все ж втілення досвіду з упровадження другого рівня іншими країнами є цілком можливим. Те ж саме стосується і третього рівня. Чимало свідомих українців готові робити накопичення на власну пенсію, єдине, що потрібно з боку держави, - забезпечити якісну роботу та контроль за відкритими, недержавними пенсійними фондами, що матимуть можливість інвестувати пенсійні кошти та примножувати їх.

Формула розрахунку пенсійних накопичень доволі проста. За даними ПФУ, середній страховий стаж в Україні дорівнює 36 років, і в середньому протягом 14 років після виходу на пенсію людина отримує пенсію. Річний відсоток, що забезпечують сьогодні державні банки, становить 16%. Близько 10% поглинає інфляція, тож реальний відсоток примноження коштів, який можна забезпечити, - 6%. Помісячне відрахування 3% від заробітної плати під 6% річних за 36 років дасть можливість накопичити близько 200 тис. грн, еквівалентних сьогоднішнім цінам. Це 1800 грн щомісяця протягом 14 років і навіть довше. Якби Україна мала впроваджену систему пенсійного накопичення, сьогоднішні 12,5 млн пенсіонерів забезпечили б близько 84 млрд дол. активу пенсійного накопичувального фонду, який став би реальним важелем економіки.

Провідні експерти українського ринку страхування стверджують, що для формування ефективної накопичувальної системи достатньо сплачувати від 2 до 10% від заробітної плати працівника. При цьому людина повинна мати право обирати пенсійну програму, до якої буде спрямовано ці внески, з урахуванням вигідних відсотків річних.

Так відбувається в інших державах, де пенсійні фонди є інвесторами. З системи PAYG (PAY as You Go), що є аналогом солідарного рівня пенсійного забезпечення, більшість європейських держав перейшли до консолідації солідарного та накопичувального рівнів ще у 90-х роках. Відкриті та приватні фонди, що обслуговують другий і третій рівні накопичувальної системи, почали вести інвестиційну діяльність. Таким чином вони зберігали гроші на пенсійних рахунках від інфляції та примножували їх. Інвестиційна діяльність фондів у різних країнах розвивається по-різному, оскільки в одних державах вона має законодавчі обмеження, в інших - ні. Як правило, всі пенсійні фонди є інвесторами державних позик, акцій та облігацій. Багато фондів інвестують у нерухомість. Найбільшу частку від загального обсягу інвестицій вкладає в нерухомість Італія - 48%, друге місце посідає Швейцарія - 26, відсоток інших основних ПФ варіюється, але не перевищує 10%. Інвесторами іноземних об'єктів є Нідерланди (42% від загального обсягу активів), Японія, Велика Британія, Австралія (18), Швейцарія (17%) і Швеція, Данія, Канада, Франція, США з меншим відсотком.

Для впровадження накопичувального рівня в Україні необхідно спочатку вирішити проблеми солідарної системи. Другий етап - підготовка фінансової системи країни. Для цього потрібно:

- провести публічний аудит структури та роботи ПФУ західною авторитетною компанією;

- створити єдиний національний реєстр усіх одержувачів соціальних виплат;

- зробити верифікацію всіх виплат, що проводить ПФУ, Фонд з безробіття та Фонд страхування від нещасних випадків та втрати працездатності;

- частину ПДФО переводити до накопичувальної системи;

- зменшити витрати на структуру ПФУ (3 млрд грн) і перевести всі невластиві для фонду витрати на статті державного бюджету (90 млрд грн);

- визначити державного регулятора системи накопичень;

- встановити норми запобігання шахрайству в секторі накопичувального рівня, встановити невідворотність покарання для аферистів і недобросовісних власників банків;

- розробити систему гарантування збереження фінансових накопичень людей;

- здійснити валютну лібералізацію;

- запропонувати державні пенсійні програми;

Для України ефективно впроваджена система накопичення - це стабілізація економічного сектору, виключення дефіциту Пенсійного фонду та гідне майбутнє для громадян. За даними Нацбанку, період переходу на систему накопичувального рівня може зайняти 35–40 років. Тож зараз влада просто втрачає час. Презентована реформа Кабміну не містить тез про впровадження накопичувального рівня взагалі. У проекті є лише тези, що дають чітке розуміння: люди, яким зараз 40–50 років, фактично отримуватимуть значно менші пенсії, вимоги до страхового стажу будуть підвищені, пенсійний вік зросте. Осучаснення пенсій буде разовим, а середня зарплата, за якою проводитиметься обчислення пенсій, на невизначений час фіксується на рівні 3764,40 грн. Якщо пенсійну реформу буде впроваджено в такому вигляді, як пропонується зараз, крах пенсійної системи України неминучий.