Тут дехто занадто розумний маркетингом, даруйте, займається...

Ми продовжуємо перекладати на загальнодоступну мову всілякі навколоподаткові циркуляри, про які корисно знати не тільки фахівцям, а й тим, хто, власне, керує бізнесом. Хоча фахівцям дещо буде цікаво теж.

1. Міністерство фінансів у підписаному особисто міністром В.Пинзеником листі від 25 квітня 2008 року №31-20010-3-8/3337, перелічуючи механізми податкової мінімізації, навело серед них і дещо зовсім цікаве. Приміром, поряд із заниженням ціни реалізації, з використанням «транзитних» підприємств, із свідомо збитковими операціями серед підозрілих/сумнівних схем опинилися:

попередня оплата;

приріст запасів;

операції з нематеріальними активами

і тим більше — такі справді злочини, як контакти з єдиноподатниками, купівля маркетингових, мерчандайзингових, інформаційних, консультаційних, юридичних послуг, а також придбання прав на використання товарних знаків.

Ну і яка при цьому може бути Європа? Виробництва контрафакту в мінфінівських факторах ризику не фігурує, а от придбання законних прав — є! (Мовляв, дехто вже й права купувати ладен, як порядний, — аби податків не сплачувати!)

Під удар Мінфіну, таким чином, потрапляють цілі блоки й категорії, економічні поняття й інститути — так, небезгрішні, але точно з таким же успіхом можна вважати сумнівним і власне заснування підприємства: адже не для того ж їх створюють, щоб податки платити, а все, злодюжки, собі в кишеню тягнуть, чи то через попередні оплати, чи то через приріст запасів (це ж яким, цікаво, чином?)...

Чудовою є фраза:

«<...> через відсутність можливості перенесення об’єкта оподаткування на нерезидентів <...> підприємці вдаються до різноманітних схем мінімізації податкових платежів, направлених на перенесення об’єкта оподаткування на підприємства всередині країни <...>».

Тобто займаються цим лише ті дрібні нездари, які не вміють нормально й по-людськи працювати з офшорами. От і плямують себе сумнівними зв’язками з єдиноподатниками/мерчандайзерами...

Ще далі з цього ж листа ми дізнаємося, наскільки злочинні:

експорт за договорами комісії (якими не гребують навіть великі вертикально інтегровані групи);

податкові векселі (а ми думали, що злочинним є їхнє скасування листом Держмитслужби всупереч закону; причому немає їх іще з кінця минулого року, але про їхню шкідливість Мінфін усе одно пам’ятає);

операції із цінними паперами (!), у тому числі (отже — не виключно!) з не забезпеченими реальними активами.

Окремий злочин — зворотне ввезення в Україну товарів українського походження, виготовлених із давальницької сировини іноземного замовника, заради несплати ввізного мита. Йдеться, відтак, про те, що з метою економії на миті підступний нерезидент переправляє сюди сировину, вивозить готову продукцію, із цієї сировини виготовлену, тобто вже українського походження — й одразу ж її назад ввозить в Україну, щось на всьому цьому шалено виграючи...

Тому пропонується обкласти митом внесок іноземного інвестора до статутного фонду (вочевидь — уже заразом). Так ми збираємося поводитися в СОТ й отак ми стимулюємо приплив іноземних інвестицій. Мовляв, досить нам їх уже, скільки можна!..

«Гірше за Азарова!» — шепотіли бухгалтери, читаючи таке одкровення від Пинзеника.

Що ж, матимемо все це на увазі. Працюватимемо без інвестицій, нематеріальних активів, приросту запасів, попередніх оплат й усього іншого, що так не подобається нашому просунутому міністру фінансів.

2. На відміну від Мінфіну, ДПАУ ставиться до схем мінімізації набагато реалістичніше. Як випливає з підписаного головою ДПАУ С.Буряком наказу від 4 червня 2008 року №373, податківці в цьому плані збираються приділяти увагу:

«забезпеченню трудовими ресурсами, виробничими потужностями, складськими приміщеннями, легітимності нерезидентів»;

«правомірності проведення експорт­но-імпортних операцій, рівню сплати податків, його відповідності показникам даної галузі та результатам фінансово-господарської діяльності під­приємст­ва»;

«виявленню та перевірці суб’єктів господарювання, задіяних у схемах мінімізації податкових зобов’язань та ухилення від оподаткування і незаконного формування податкового кредиту, фіктивного і віртуального ПДВ; підприємств-комісіонерів, що проводять псевдоекспортні операції, експорт нетипової продукції (шкіра ВРХ, насіння, полімерні матеріали, каучук, ягоди, горіхи, олія тощо) підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічні операції з давальницькою сировиною або експортно-імпортні операції з нерезидентами офшорних зон та мають нульову або від’ємну суму сплати податків».

Теж, звісно, не без перегинів (які потрібно усвідомити й запам’ятати), але порівняно з «критеріями» Мінфіну ці вже просто золоті та діамантові. Ну не подобається податківцям експорт шкір-ягід-горіхів, ну й нехай. Вбивають врешті-решт лише окремі галузі, а не всю економіку.

Що ж до нелюбові до «давальників» — то їх не люблять, як бачимо, всі. От і займаються давальницькою сировиною або податкові камікадзе, або ті, хто щось знає. А решта, будь ласка, акуратненько...

3. Свій погляд на податкову мінімізацію мають і суди. Постановою Верховного суду України від 22 квітня 2008 року №08/44 серед підозрілих чинників названо невеликий проміжок часу між закупівлею товару та його перепродажем за значно меншою ціною; при цьому під загрозою невіднесення на витрати опиняється не лише різниця в цінах, а й уся вартість придбаного товару.

Держава ніби каже: «Влетів, бідолашний? Ай-я-я... Ну, отримай ще від Батьківщини — податками!»

Мабуть, у випадках «раптово виявленого вльоту» підприємствам є сенс почекати, а не перепродувати предмет невдалої закупівлі відразу. Стявши голову, за волоссям не плачуть.

До речі, у тому ж ключі були й постанови Верховного суду від 14 вересня 2007 року у справі №07/97 і від 2 жовтня 2007 року у справі №07/109, доведені листом Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2008 року №190/9/1/13-08, де «відсутність розумних економічних причин» (систематичний продаж за цінами, нижчими від цін придбання) ув’язується вже з відсутністю права на відшкодування ПДВ.

Що ж, вльоти систематичні і справді підозрілі.

Однак цікавим є й інше. Тим же листом Вищого адміністративного суду від 4 лютого було доведено також постанову Верховного суду України від 11 жовтня 2006 року у справі №06/47, в якій говориться про те, що не можна позбавити підприємство права на відшкодування ПДВ за порушення, допущені не цим підприємством, а його контрагентом.

Та ж лінія — з упором на необхідність дослідити чинник поінформованості про «гріхи» контрагентів — простежується і в ухвалі Вищого адміністративного суду від 18 жовтня 2007 року.

У зв’язку з цим зусилля ДПАУ щодо «відпрацювання ланцюгів поставки для виявлення контрагентів з ознаками фіктивності», а це «відпрацювання» вона ув’язує із запобіганням відшкодування «безпідставно заявлених сум ПДВ», можуть налякати тільки людей зі слабкими нервами.

4. І — ще про ДПАУ та ПДВ.

Листами від 7 травня 2008 року №9091/7/16-1517 та від 14 травня 2008 року №9684/7/16-0117 (обидва підписані С.Чекашкіним) ДПАУ відкликала свої колишні вказівки (підписані ним же). У вказівках зазначалося, що лише при декларуванні за періоди після 1 січня 2008 року право на бюджетне відшкодування з ПДВ стосується від’ємного значення, яке утворилося внаслідок сплати постачальникам не в одному попередньому періоді, а в усіх попереднІХ податковИХ періодАХ.

Таке скасування згаданих вказівок означає, що навіть коли в підприємства від’ємний ПДВ утворився ще до 2008 року, на відшкодування все одно підуть усі суми ПДВ, які воно оплатило своїм постачальникам не тільки в одному попередньому періоді, а в будь-якому з попередніх (як це й випливає з нової редакції п/п. 7.7.2 закону про ПДВ).

Незрозуміло? То, мабуть, вам воно й не потрібно, читайте далі. Потрібно, але все одно незрозуміло? Тоді напружтеся і прочитайте ще раз, це мільйони...

Отже, було:

оплата постачальникам за всі попереднІ періоди дає право на відшкодування, ТІЛЬКИ якщо воно заявлене вже в цьому році;

стало:

оплата постачальникам за всі попереднІ податкові періоди дає право на бюджетне відшкодування НАВІТЬ ТОДІ, коли відшкодування було заявлене й РАНІШЕ, тобто ДО цього року.

Втім, відшкодування вже навіть на «своїх» не вистачає; куди ще «чужі з юрби» лізуть...

5. Тепер про ПФУ.

Із листа Пенсійного фонду України від 13 травня 2008 року №8157/03-20 випливає, що винагороду за надані фіз­особами послуги підприємства можуть внесками до ПФУ оподатковувати, а можуть і не оподатковувати — залежно від того, як захочуть.

Тобто, з одного боку, «нарахування страхових [пенсійних] внесків на суми винагород за надання [сторонніх] послуг не суперечить (! — О.К.) нормам чинного законодавства», а з іншого — їхнє ненарахування «не тягне за собою відповідальності».

Раніше ПФУ писав приблизно те ж саме — зокрема, у своїх листах від 1 вересня 2006 року №11127/03-02 та від 21 лютого 2007 року №2790/03-20.

Тобто — взагалі-то платити/нараховувати не треба, але якщо вже зробили, то спасибі, теж не помилка.

Втім, до того, що таке послуга, пенсійники ставляться специфічно:

«Характерною ознакою послуг є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання, неможливість зберегти, споживчість послуги при її наданні».

Крім відомої найдавнішої послуги, нічого навіть не спадає на думку — щоб і невіддільність забезпечувалася, і синхронність...

Наприклад, консультаційні та маркетингові послуги, результат яких виражений у письмовому або електронному вигляді, у таке визначення вже не вписуються: вони тоді швидше стають роботами, а на роботи таке «хочу-не хочу» вже не поширюється.

Все, відпочиваємо.