ШКУРКА БОРЖНИКА CКІЛЬКИ КОШТУЄ ЗАБОРГУВАТИ В БЮДЖЕТ

За всіма парламентськими, урядовими і міжнародними колізіями якось тихо і непомітно не пройшов (знову) процедуру другого читання проект хитромудрого закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом і державними цільовими фондами». Дехто вважає, що це — на краще.

Закон має на меті винищити картотеку №2 (безспірне списання коштів із рахунків платника податків у рахунок погашення податкової заборгованості). У порядку залучення до цивілізації проект закону встановлює майнову відповідальність неплатоспроможного боржника, приреченого податковими службами — за гріхи перед бюджетом — віддати власні, боржника, активи. Безперечно, ідея хороша. А головне, не нова — спроби здолати зловредну картотеку і встановити порядок звернення фінансової заборгованості на майно боржника живуть у різноманітних законопроектах і указах уже років чотири, якщо авторові не змінює пам’ять. У процесі життя проект постраждав. Маємо на увазі деякі поправки, явно зроблені натрудженою рукою податківців.

Чого побоюється публіка

Добровільну, своєчасну і повну сплату податків, а тим паче — податкових боргів сміливо можна віднести до розряду садомазохістських вправ. Але «треба — то треба». Оскільки, якщо закон ухвалять у такому занадто вже удосконаленому податківцями варіанті, буде непереливки.

Від початку передбачалося, що коли в підприємства, яке заборгувало, не списувати автоматично з рахунку (рахунків) усе поспіль, то підприємство, по-перше, буде показувати на цих рахунках рух коштів, схожий на правду, і зможе коштами розумно розпорядитися, а по-друге, те ж підприємство під загрозою «майнової страти» почне акуратно сплачувати податки. На думку представників Асоціації українських банків, таке «балансування загроз» може надто дорого обійтися саме платнику податків. АУБ стверджує: у проекті закону ігнорується положення Конституції про рівність усіх суб’єктів права власності та передбачається, що права податкових органів на майно боржника «рівніше» прав інших кредиторів.

З проекту закону

«Примусове стягнення — звернення стягнення на активи платника податків в рахунок погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження його суми таким платником податків.

Активи платника податків — кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, які належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання»

Податкова отримує право власноруч заарештовувати активи винних — без суду. Більш того, у сумному випадку недостачі коштів на рахунках боржника саме податкова займається реалізацією його майна.

При цьому податкова відчужує все майно підприємства, що викликає законне обурення інших кредиторів того самого підприємства. Починаючи від банку, який необачно видав тому, хто зазнає краху, кредит, і закінчуючи співробітниками підприємства, які недоотримали від нього, скажімо, зарплату. По суті, закон у нашому випадку передбачає наявність кредитора першої руки, причому — кредитора, конфіскатора та ріелтора в одній багаторукій особі. Такий собі шестирукий бог Шива на рідних християнських просторах. Природно тут занервувати всім іншим, кому підприємство- невдаха заборгувало.

Є ще один малоприємний момент — цього разу для громадян, фізосіб. З ними теж може трапитися примусове відчуження майна і теж, якщо вірити АУБ, без суду. А це вже точно суперечить ст. 41 Конституції.

З проекту закону

«У силу податкової застави орган стягнення має право у разі невиконання забезпеченого заставою податкового зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу, є виключно податкові органи».

Особисто мені набагато більше подобається механізм «податкового компромісу». Це тонко. Керівник місцевого податкового органу може взяти і, з доброти душевної, надати окремим платникам податків податкову ж пільгу. Тобто дозволити платити за заборгованістю менше. Тут повинна обуритися вся парламентська громадськість: роздача податкових пільг завжди була, є і буде прерогативою ВР. Приблизно так само, як для виконавчої влади — наполеглива боротьба з корупцією. Зокрема, у щільному середовищі керівників місцевих (і немісцевих) податкових органів.

Нервує податковозобов’язану публіку і прогресивна шкала штрафних санкцій, можливість застосування кількох штрафів за одне й те саме порушення etc. Неважко здогадатися, що чим більша сума пені, санкцій та інших обмежень, тим менша ймовірність, що боржник узагалі зможе розплатитися. Втім, природний острах перед драконівськими санкціями раптом та й переважить небажання сплачувати податки як такі...

Етапи великого шляху

Якщо читати проект закону від початку до кінця і зліва направо, то вимальовується складна, але цікава послідовність дій двох сторін: платника й органів. На першому етапі, у разі чого, податкові органи повідомляють платника, що він недоплатив. Тут у несумлінного ще є можливість звернутися до арбітражного суду, оскаржити, отримати рішення суду, почекати реакції податкових органів, і, можливо, знову що-небудь оскаржити. У такому ключі відбувається процес узгодження боргу.

Але справжні веселощі чекають на боржника на наступних етапах. Це й стадія податкової застави, і примусове його стягнення, а якщо платник продовжує злісно порушувати, то й арешт його активів.

Втім, ще на стадії визначення податкових зобов’язань вас може (може, оскільки проект ще не ухвалений) потішити визначення зазначених зобов’язань за допомогою невеселого методу аналогій (він же — непрямий метод).

З проекту закону

«Методики оцінок податкових зобов’язань за непрямим методом або методом аналогій затверджуються Кабінетом міністрів України за поданням центрального податкового органу…. Суми нарахованих податкових зобов’язань можуть бути оскаржені платником податку.

До 1 січня 2005 року….: якщо платник податку відмовляється узгодити податкове зобов’язання, нараховане податковим органом з використанням непрямого методу, ….податковий орган зобов’язаний звернутися до суду (арбітражного суду) з позовом про стягнення такої суми податкового зобов’язання».

Припустимо, що суму податкового боргу визначено. Припустимо також, що борг не погашений вчасно, нараховані штрафи та пеня. Стягнення всієї цієї благодаті звернене на майно платника. Але ж далі це майно необхідно реалізувати. Передбачається, що робити це будуть усе ті ж податкові «органи стягнення» на якихось відкритих торгах (посередники до процесу реалізації не допускаються). Що можна продавати?

З проекту закону

«Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу… майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам; активи, які належать на правах власності іншим особам; кошти, надані у депозит; власні кошти юридичної особи, які використовуються для виплат заборгованості з заробітної плати; кошти кредитів або позик….; майно, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації…»

Але так буває не завжди, а лише до того моменту, поки не з’ясується, що після всіх дозволених продаж виручених коштів усе одно не вистачає для погашення боргу. Від цього моменту податкова може приступити до розпродажу того, що залишилося — аж до активів платника податків, переданих їм у тимчасове користування або розпорядження іншим особам. От інші особи зрадіють! Тим паче, що порядок розпродажу й тут визначається центральним органом податкової служби. Кого позбавляти активів за чужі гріхи — це йому вирішувати.

Схоже, що численні автори і правщики проекту закону, переслідуючи одну благородну мету, випадково досягли і ще кількох, менш благородних. Як благородну мету автори, судячи з тексту, вибрали таке: не дати несумлінному боржнику жодним чином відвести (вивести) свої цінні активи від невсипущого ока податкових ріелторів. Передбачили, начебто, все — від псування майна до раптового і безповоротного його зникнення в процесі стягнення боргу.

А вийшло, як завжди: податкова права. Причому права в неї дедалі більші, ширші та вагоміші. За умов нашої неосяжної батьківщини така «правова перевага» цілком може обернутися хорошим знаряддям для з’ясування комерційних (політичних) стосунків. Як казав один іноземний президент в інтерв’ю французькій «Фігаро», «у держави в руках ломака, і вона б’є один раз. Але по голові».