Прорив валютної греблі?

Президент Порошенко вніс законопроект "Про валюту" №8152, визначивши його як невідкладний. Дійсно, валюта, її коливання, можливості вільної купівлі/продажу, зберігання та вивезення - це національний інтерес, особливо якщо валюта тверда й іноземна. Уже тому законопроект викликав інтерес, який підсилив сам президент, пообіцявши безпрецедентну свободу переміщення капіталів.

Основні зміни, пропоновані проектом, зводяться до скасування індивідуального ліцензування окремих валютних операцій, насамперед відкриття розрахункових і депозитних рахунків в іноземних банках, а також інвестування за межі України - в іноземні цінні папери та інші активи. Здавалося б, довгоочікувані, позитивні й конструктивні зміни. Але українська влада вже давно сформувала насторожене ставлення до своїх добрих намірів.

Розуміння реальних цілей законопроекту і його наслідків потребує передісторії. Зараз основним актом, що регулює операції з валютою в Україні, є Декрет "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. Документ, виданий президентом Кучмою у складний період. Того року інфляція становила понад 10000 (десять тисяч) відсотків, довелося вживати екстраординарних заходів для її приборкання. Серед таких заходів було й надання Кучмі права одноосібного видання законів - декретів. Рада виявилася нездатною впоратися з антикризовим управлінням, та й не особливо прагнула брати на себе відповідальність.

Кожен долар був буквально на вагу золота, і щоб втримати валюту в країні, було запроваджено спеціальні заходи валютного регулювання. Серед них - заборони на відкриття рахунків в іноземних банках та інвестицій за кордон. Не пряма заборона, а вимога одержувати для цих операцій спеціальні (індивідуальні) ліцензії НБУ. Тривалий час зробити це було практично неможливо. За відкриття рахунку без ліцензії було впроваджено кримінальну відповідальність, яку скасували не так давно. Паралельно було видано ще один Декрет - "Про режим іноземного інвестування", покликаний забезпечити приплив валюти в країну, єдиний за історію України документ, справді спрямований на захист іноземних інвестицій та їх залучення.

Ту кризу подолали, але антикризові заходи сподобалися й залишилися. Нові українські керівники швидко усвідомили, що збереження "загати", яка силою утримує валюту в країні, можна дуже вигідно використовувати. Наприклад, створювати банківські та звичайні фінансові "піраміди", роздмухувати й лопати бульбашки на ринку нерухомості - альтернативи у громадян немає. Можна організувати паралельну тіньову економіку, вільну від оподаткування й законодавчого регулювання. Також новими правителями була швидко усвідомлена небезпека іноземних інвестицій. Вони загрожували розмиванням власності та втратою влади. Валютний "затор" легко вирішив цю проблему - ніхто не вводитиме грошей у країну, з якої немає гарантованого виходу. Відтоді вся політика у сфері іноземних інвестицій - у найкращому разі популізм.

Був, щоправда, "невеликий" мінус - практично зупинився розвиток економіки, створення нових підприємств, інновацій, які неможливі без інвестицій, але кого це турбувало, поки можна було використовувати спадщину СРСР. Така ситуація зберігалася всю новітню історію української держави. Що ж змусило заговорити про готовність змінити перевірену систему, невже дійсно прихильність європейським цінностям?

Першу причину вже позначено. Ресурс, що дістався Україні від СРСР, підходить до кінця. Підприємства, як і вся інфраструктура загалом, зношуються, виходять з ладу, потребують капітальних вкладень. Далі їх експлуатувати з вигодою для "національних власників" не вийде - залишається надія на інвесторів. Але у світі таких наївних інвесторів немає.

Друга причина - у країні досі ще є величезна маса приватних заощаджень. За деякими оцінками, українці зберігають близько 100 млрд дол. Після банківського "очищення", коли зникло кілька десятків банків разом із грошима та довірою клієнтів, в умовах коматозного ринку цінних паперів і стагнуючого ринку нерухомості - єдиного об'єкта інвестування українців, ці гроші набувають нових якостей. Це своєрідна фінансова бомба, закладена під фундамент стабільності режиму.

Гроші мають працювати, вони вимагають можливостей обігу й одержання доходів, але таких можливостей у країні немає, а влада не збирається їх створювати. Їй простіше відкрити шлюз, щоб надлишкові ресурси пішли з країни разом із соціальною напруженістю. Своєрідне кровопускання. Окрім того, є правило, за яким слідом за капіталами країну залишають їхні власники, а в цьому влада теж зацікавлена.

Тут пряма аналогія з "безвізом", яким так пишається президент. Це досягнення - теж спосіб зниження соціальної напруги. Мільйони громадян залишають Україну в пошуках тимчасових заробітків або постійної роботи та проживання за її межами, тим самим послаблюючи проблему безробіття. А переказуючи свої заробітки в Україну - ще й знижуючи гостроту бюджетного дефіциту. І тут ми підходимо до європейських цінностей.

Дійсно, у Євросоюзі є принцип свободи переміщення капіталів, але він діє усередині ЄС. Держави-члени, особливо ті, хто приймає українських трудових мігрантів і переселенців, ніяк не зацікавлені в тому, щоб зароблені у них гроші йшли з "європейської родини". Гроші мають залишатися в ЄС, витрачатися там на споживання, накопичення, інвестуватися в європейські цінні папери, зберігатися та обслуговуватися в європейських банках. А це значний потік, вимірюваний мільярдами щорічно. Не дивно буде дізнатися, що саме європейські партнери "порадили" українському президентові посприяти у вирішенні цього завдання - спростити й зробити більш легальною процедуру інвестування грошей українських громадян у європейську фінансову систему. Тим більше він сам у цьому зацікавлений.

Не треба випускати з уваги й інший момент. За роки дії валютних обмежень сформувалася ціла галузь послуг щодо їх подолання. Попри всі заборони, заможні громадяни завжди мали можливість вивести кошти з країни, відкрити рахунок в іноземному банку, торгувати на іноземних біржах. Але таких було небагато, вони мало цікавили державу. Нині ж потреба у виведенні коштів з України є масовою й часто задовольняється за будь-яку ціну. Особливо активні чиновники, які накопичили капітали корупційним шляхом і з жахом очікують початку роботи антикорупційної системи. При цьому на Заході значно посилилися вимоги до походження капіталу, часи, коли український депутат міг приїхати в Цюріх із мішком валюти та відкрити там рахунок, давно в минулому. Потрібні легальні процедури переказу.

У цьому разі даний законопроект - спроба монополізації ринку виведення капіталу з країни. Адже повної лібералізації не буде, влада Нацбанку над потоками, які виходитимуть, все одно зберігається, а разом із нею - і можливість "індивідуального" підходу.

Важливою причиною появи законопроекту є прагнення НБУ розширити свою "незалежність", забезпечити особливий статус у системі управління українською державою, фактично вийти за межі цієї системи. Це бажання присутнє давно та стійко. Керівництву НБУ не подобається контроль і необхідність звітувати перед парламентом, погоджувати свої рішення з Міністерством юстиції або перебувати під ризиком їх оскарження українськими судами. "Незалежність Національного банку України у формуванні та реалізації валютної і монетарної політики" - так це записано в законопроекті. Там також записаний "гнучкий валютний курс". Ці принципи покликані убезпечити НБУ від критики й відповідальності, натомість депутатам пропонується угода - полегшення можливості виведення їхніх капіталів за межі України.

Що ж виходить? Влада полишила спроби використовувати накопичену усередині країни валюту для відновлення й розвитку економіки. Її більше влаштовує продовження звільнення країни від зайвих людей та їхніх грошей. Особливо якщо вдасться заробити на цьому процесі та збільшити ступінь своєї "незалежності" від суспільства й можливості для спекуляцій.

А нам слід продовжувати стежити за проходженням розглянутого законопроекту, і якщо справді послаблення валютного контролю відбудеться, постаратися ним скористатися. У цьому разі в Україні можуть з'явитися легальні представництва іноземних фінансових установ, які надають послуги світового рівня і не залежать від української держави.

Проте таке послаблення не гарантоване. В українській політиці є джерела волі не менш значущі, ніж нинішній президент. Напередодні МВФ заявив про свою незгоду з іншою його ініціативою, також спрямованою на "народне благо". Це була чергова ідея проведення податкової амністії, ще одна спроба убезпечити корумпований держапарат напередодні масових антикорупційних розслідувань і конфіскацій. Не будемо забувати також про олігархів, що вимивають заощадження громадян через комунальні тарифи, про численних українських девелоперів, які вже звикли будувати, не зважаючи на норми, правила й конкуренцію. Валютна лібералізація майже напевно означає зниження і без того невеликого зараз "інвестиційного" попиту на українську нерухомість і зменшення цін на неї, а також зростання заборгованості з комунальних платежів.

Можна припустити, що в результаті конфлікту перелічених мотивів якщо спочатку зміни й будуть, то потім система повернеться в стан, близький до нинішнього, зміниться лише фасад, суть залишиться колишньою.