ПОЛЬОТИ ТА ПРИЗЕМЛЕННЯ

У середу комітет Верховної Ради України з питань бюджету зазнав утрати. Ні-ні, всі народні обранці живі й, сподіватимемося, при доброму здоров’ї. Наказав довго жити (чи тяжкопоранений?) імідж комітету як утворення, для якого професіоналізм у роботі — над усе.

Сталося це в той момент, коли голова комітету Петро Порошенко, представляючи висновки комітету під час першого читання держбюджету, назвав нову, подвоєну цифру надходжень від приватизації 2003 року — 4,3 млрд. гривень. А голова Фонду держмайна Олександр Бондар, який сидів в урядовій ложі, миттєво відреагував, кинувши вгору кулак у тріумфуючому жесті — Yes! Що, очевидно, мало означати іронічне «Знай наших!». Якщо не глузливе — «Оце дають!».

Олександра Миколайовича не здивуєш — усе-таки п’ятий рік у кріслі голови і планів приватизаційних надходжень бачив із добрий десяток. Та й про нинішні мільярди пан Бондар дізнався не в момент першого читання бюджету, а ще минулого тижня, у п’ятницю, на засіданні бюджетного комітету. Зате частину присутніх у залі нова цифра ввела в ступор. А потім пролунав нервовий сміх: усе це було, було, було... Що за країна така: хоч який бюджетний процес — крайньою виявляється приватизація...

Ні, якщо бюджетному комітетові дуже хочеться, то в загальний фонд держбюджету можна, ясна річ, записати додатково не тільки
4 млрд. 376 млн. грн. від приватизації, а й 8, і 12 млрд., зрештою — навіть величину дохідної частини держбюджету Польщі. І це нічого, що велика приватизація в Україні, по суті, вже в минулому, що раніше другого півріччя наступного року жодного пожвавлення на ринку не очікують навіть найавторитетніші з експертів (хоча пожвавлення та продаж в українських умовах аж ніяк не рівнозначні високій платі за об’єкти). Однак хіба не може депутатська думка злетіти над прозою життя? Може! Тільки що тут спільного з професіоналізмом і відповідальним підходом до аналізованих проблем — для нас загадка.

Приватизаційні гроші, якщо поглянути на них під бюджетним кутом зору, мають ще один дуже важливий аспект — куди їх правильніше записати. У дохідну частину, прив’язавши до певних поточних видатків, чи в розділ «Фінансування бюджету», щоб потім скерувати на погашення боргів або навіть — якщо станеться диво й завдання з приватизації вдасться перевиконати — на капітальні вкладення. На жаль, однозначної відповіді Бюджетний кодекс не дає, що дозволяє міністрові фінансів апелювати до однієї його статті, а керівникові бюджетного комітету — до іншої. Причому незалежно від персоналій. Те, що нинішнього року ми бачимо у виконанні дуету Юшко—Порошенко, — по суті, лише аранжування вже виконаного у 2001-му Мітюковим—Турчиновим.

Утім, з’явилися й нові нотки. Через катастрофічне невиконання приватнадходжень Мінфін із нинішнього літа дедалі активніше нарощує профіцит (перевищення доходів над видатками) загального фонду бюджету, щоб було з чого погашати зовнішні борги. Робиться це, на жаль, на шкоду поточним виплатам за найрізноманітнішими, зокрема й соціальними, статтями. А куди подінешся, якщо на надходження від продажу сподіватися годі... Отож бюджетний комітет і пропонує тепер не просто записати доходи від приватизації до загального фонду, а й передбачити профіцит цього фонду в небаченому для українських бюджетів розмірі — понад 3 млрд. грн. Буцімто щоб не наражати на ризик видаткові статті.

Надзвичайно цікава складається ситуація: учителі у Львові перестали навчати дітлахів, вимагаючи людської зарплати, фракція «Регіони України» демонстративно не голосує за бюджет на знак протесту проти катастрофічно малих 2003 року коштів на підтримку вугільної промисловості, а бюджетний комітет сподівається вберегти під час другого бюджетного читання профіцит у кілька мільярдів (!) від шматування лобістами всіх підприємств і галузей...

Те, що в такому бюджетуванні не дуже багато економічного сенсу, що ідея, м’яко кажучи, кульгає, — неприємно, але не смертельно. Та якби проблема була тільки в приватизації...

Після тритижневої плідної роботи бюджетного комітету все ще неможливо визначити: а якою буде реально дохідна частина? У понеділок після першого — й відразу проголошеного унікальним — спільного засідання бюджетного та фінансового комітетів ВР пресі бадьоро заявили, що план ухвалення податкових законів синхронізовано з бюджетним процесом і вже до другого читання віртуальні поки що доходи підкріплять відповідними законами, які дозволять ці доходи збирати з початку 2003 року. (Не дуже законно, але на це всі гілки влади дружно заплющують очі.) Проте настав четвер, і після півгодини безрезультатного натискання на кнопки два податкових закони — про оподаткування прибутку підприємств і про акцизний збір — благополучно перенесено на такий самий голосувальний день наступного тижня. А законопроект про оподаткування доходів фізосіб, через спірність дуже багатьох позицій і наявність альтернативних документів, взагалі не має реальних шансів на ухвалення цього року. Здається, професіонали з бюджетного комітету це розуміють, оскільки в комітетських висновках «латати» запропоновано десятирічної давності декрет про прибутковий податок, скасовуючи пільги для військових та інших силовиків...

З невизначеності виростають побоювання — а раптом зопалу такого наклепають! Через явне «надування» одних доходів виникає невіра в реальність усіх інших. В одній із попередніх публікацій ми вже згадували про мінфінівські «винаходи» щодо справної цифри для місцевих бюджетів. Бюджетний комітет показав себе куди щедрішим до регіональників, передбачивши аж 1,8 млрд. грн. додаткового ресурсу. Та чи не віртуальні ці додаткові сотні мільйонів, і як їх буде в результаті оформлено (як чистий трансферт чи як збільшення планових доходів місцевих бюджетів) — цього поки що не скаже ніхто. Тож можливі ду-уже великі сюрпризи.

Є ще один пласт надзвичайно складних проблем — це привілеї, професійні та соціальні пільги. Ні Мінпраці, ні Мінфіну, ні Мінекономіки, ні профільним комітетам Ради поки що не вдалося розкласти їх по поличках і визначитися — що і в якому обсязі фінансуємо, що і в якому скасовуємо, що переводимо на адресну допомогу. Раніше говорили: переводимо все. Проте заяложена в нашій Вітчизні формула «від пільг — до адресної допомоги» насправді не настільки всесильна й універсальна, як її бездумно подавали починаючи з 1996 року.

Загалом-то адресна допомога в усіх країнах — це допомога на випадок бідності, і переводити на неї Героїв, народних артистів чи, приміром, льотчиків — неправильно, навіть аморально. А як правильно, як морально, і на що, зрештою, вистачить наступного року грошей? Ось уже сім років запитання залишається без точної, економічно обрахованої та політично зваженої відповіді, й у листопаді депутати знову почнуть розв’язувати «пільгову» проблему єдиним доступним для них методом — натисканням кнопок. Практично не замислюючись над збалансуванням доходів і видатків...

Кустарщина, повна відсутність системної роботи і стратегічного бачення? Та годі вам, адже влада задоволена — процес пішов! І після результативного голосування бюджету в першому читанні прем’єр-міністр прикладає руку до серця — певне, дякує депутатам за те... що не врахували щойно висловлених ним побажань до проекту постанови?

Що одержимо в результаті, де приземлимося після високого бюджетного польоту — у трясовині соціальних боргів, в ущелині недоїмок чи на самотній скелі ПДВ серед моря невідшкодованого податку? Не хотілося б думати, що в нас, як у їжачка з напівзабутого рекламного ролика, іншої альтернативи немає...