Поле, податкове поле... Що віщує воно аграріям?

Аграрії самоусунулися від дискусій щодо ідеальності проекту Податкового кодексу. І не лише через гарячу жнивну пору. Скажіть, хто за тиждень осилить 567 сторінок, помітить кожну з них де плюсом,
а де — мінусом і виголосить більш-менш виважений вердикт?

Та навіть побіжне ознайомлення з документом дає підстави стверджувати, що працівникам АПК найближчі чотири роки годі чекати просвітку. Бо суто механічне стягування податкових новел звідусіль
і трамбування їх в одному кагаті не розв’язує задавнених проблем. Тому аграрії вирішили мудро: хай вже буде так, як є! Аби не гірше!

А про те, що аграрне податкове поле горбкувате, і його потрібно вирівнювати, свідчить розмова з Олегом ЮХНОВСЬКИМ, президентом Союзу виробників харчової промисловості України.

— Я не знайшов у проекті Податкового кодексу якихось новацій для аграрного виробництва. Діючу податкову базу урядові «закрійники» просто «вшили» у тіло проекту. Фіксований податок пристрочили до розділу «Спеціальні податкові режими», плату за землю почикрижили і порозсовували по різних главах. У тому вигляді, в якому вони функціонують зараз, без будь-яких змін. Отже, до 2014 року аграрний бізнес працюватиме по-старому, а що далі — невідомо…

— Справа не лише у консервації проблем. Аграрії виявилися відрізаними від реалізації інвестиційних проектів на основі новітніх енергозберігаючих, екологічно прийнятних та наукоємних технологій, пов’язаних із модернізацією діючих та створенням нових виробництв, робочих місць. Саме на такі проекти поширюється спеціальний режим оподаткування.

— У третій главі розділу XIV «Спеціальні податкові режими» читаємо: «Звільняються на період реалізації інвестиційного проекту, але не більше, ніж на п’ять років, від обкладання податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України устаткування, обладнання та комплектувальних до нього, які використовуються виключно для реалізації інвестиційного проекту».

А ви саме намітили будівництво тваринницького комплексу на 300—400 голів, що вбирається в 3 млн. дол. Щоправда, спершу цей бізнес-проект треба зареєструвати, як записано у документі, «в установленому Кабінетом міністрів України порядку». Дай Бог, щоби ця процедура була максимально прозорою, спрощеною, а не перетворилася на чергову «годівницю» для чиновників.

Одначе не кваптеся разом з інвестором засукувати манжети. Платники фіксованого сільськогосподарського податку, якими є переважна більшість сільгосппідприємств, не матимуть права здійснювати пільгові інвестпроекти. А без сучасних тваринницьких комплексів, модернізації переробних потужностей вітчизняний аграрний сектор не зможе вибудовувати конкурентне середовище, зростати як потужний гравець не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому продовольчих ринках.

— Знаєте, чому ідеологи нового Податкового кодексу виключили платників фіксованого сільськогосподарського податку з привілейованого переліку? Бо вони і так звільнені від сплати податку на прибуток. Подумали, що подвійна преференція для однієї категорії — це вже занадто... До речі, Олеже Івановичу, чи такі вже незамінні для аграріїв і фіксований сільськогосподарський податок, і спецрежим податку на додану вартість? Вони себе ще не вичерпали?

— Кого чинне законодавство вважає сільськогосподарськими товаровиробниками? Тих, котрі виробляють і реалізують понад 50% власної сільгосппродукції. Вони перебувають на загальній системі оподаткування і мають лише один-єдиний привілей — сплачують податок на прибуток не за календарним роком, а за маркетинговим, тобто станом на 1 липня.

Якщо підприємство виробляє і реалізує 75% і більше сільгосппродукції власного виробництва, то воно може реєструватися як платник фіксованого сільськогосподарського податку і спецрежиму податку на додану вартість.

Чи такий уже ласий наразі фіксований сільгоспподаток? Його платники не є платниками таких податків і зборів: податку на прибуток підприємств; земельного податку; збору на спеціальне використання води і збору на провадження деяких видів підприємницької діяльності у частині провадження торговельної надбавки. От і всі преференції! Тоді як 1998 року платежів, податків і зборів налічувалося 12, у тому числі ПДВ, внески до соціальних та пенсійного фондів.

За великим рахунком, сьогодні найістотніші з них два — земельний податок і податок на прибуток. Решта не варта паперу, на якому чиновники виклали ці «звільнення». Отже, на мою думку, фіксований сільськогосподарський податок у такому вигляді себе вичерпав та має бути трансформований у диференційований земельний податок. Останній слід вилучити із розділу «Спеціальні режими оподаткування» і перенести до розділу «Плата за землю».

Чому диференційований? Бо цей податок має враховувати не лише нормативну грошову оцінку землі, і цим важелем послуговуються сьогодні, а й результати господарювання на ній. Законодавство мусить максимально стимулювати дрібних сільгоспвиробників об’єднуватися для ефективнішого використання земельних ресурсів, а, з іншого боку, кардинально обмежити створення латифундій.

— Припустимо... А як бути із податком на прибуток?

— Торік сільгосппідприємства отримали близько 8 млрд. грн. прибутку і мали би перерахувати до бюджету 2 млрд. у вигляді податку на прибуток. Та оскільки вони звільнені від нього, то ця сума залишилася у їх розпорядженні. Як на мене, тим агроформуванням, які виробляють і реалізують 50% власної продукції, треба дозволити спрямовувати прибуток на розвиток власної матеріально-технічної бази. І прописати цю норму одним рядком у розділі про оподаткування прибутку.

— Дехто з фахівців вважає архаїчним і спецрежим стягнення податку на додану вартість. Схематично і спрощено його дія виглядає так: ти не сплачуєш до бюджету, а останній тобі нічого не компенсує. Квити!

— А чому він втратив ефективність? Нагадаю, що Верховна Рада свого часу прийняла спецрежим ПДВ у контексті державної підтримки сільського господарства. У зерновиробництві передбачалися фінансово-товарні інтервенції, у тваринництві — прямі субсидії та дотації з бюджету. Останні то врізали, то виплачували, як заманеться, і нинішній стан тваринництва — яскраве віддзеркалення «ефективності» такої політики.

Дедалі частіше чуємо, що час узагалі відмовитися від субсидій та дотацій. І це при тому, що європейські країни щедро підтримують із власних бюджетів виробництво як молока, так і м’яса, особливо яловичини. Чим це обернеться для вітчизняного тваринництва? Втратою економічної мотивації у сільгоспвиробників, інвесторів і, в кінцевому підсумку, занепадом галузі.

Третього не дано: або ми дотуємо виробництво тваринницької продукції, як це робить цивілізований світ, або запроваджуємо диференційовану систему обкладанням податком на додану вартість. Приміром, у Франції діють чотири градаційні шкали, у Росії — три: 0%, 10 і 18%.

Однак така система передбачає відшкодування з бюджету. Таким чином, частково знімається навантаження із споживача, доступнішими стають соціально важливі харчові продукти.

— Досі ми говорили про дві категорії сільгосптоваровиробників — тих, у кого 50% власної сільгосппродукції, і тих, у кого — 75%. А до якої приписати фермерів, членів особистих селянських господарств? Власне, є ще й фізичні особи. Принаймні 70% молока продукує приватний сектор і реалізовує його молокопереробним заводам. Чи врегульовані у проекті Податкового кодексу відносини юридичних осіб — платників податків із неплатниками — фізичними особами?

— Не врегульовані, і навіть не запропоновано шляхів розв’язання проблеми. Більше того, із січня цього року мала діяти нова норма, за якою сума податку на додану вартість, що сплачується до бюджету переробними підприємствами всіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м’ясо та м’ясопродукти, іншу продукцію, спрямовується до спеціального фонду державного бюджету. А вже з нього кожному власнику корови виплачуватимуть доплату на голову. Але для цього потрібно, щоби вся худоба була паспортизована, і її власник мав рахунок у банку. Уявляєте, скільки клопотів додасться сільським тіткам із дядьками?!

Оскільки ця процедура морочлива і затяжна у часі, то тимчасово діє стара норма: сума ПДВ, яку переробні підприємства повинні сплачувати до бюджету, у повному обсязі спрямовується виключно на виплату дотацій сільськогосподарським виробникам за продані ними цим підприємствам молоко і м’ясо.

Але говорити про стабільне податкове законодавство, створення сприятливих умов для виробництва того ж молока не доводиться, бо в проекті Податкового кодексу міститься невизначеність: зазначена норма (діюча. — В.Ч.) призупиняється на той рік, коли в законі про Державний бюджет України передбачено, що сума податку на додану вартість... спрямовується до спеціального фонду державного бюджету. Тобто, по суті, система нарахування дотацій для селян може змінюватися щороку.

Звичайно, ця непевність розхитуватиме ринок, негативно впливатиме на закупівельну ціну, оскільки виробники сушитимуть голову, на чиї плечі перекласти власні збитки. На споживача — підвищенням ціни роздрібної чи селянина — зменшенням закупівельної.

— Це, по суті, шантаж виробників. Я відповів би так: або давайте цю дотацію, а ні — заберіть ПДВ до бюджету і не морочте голову! Зате працюватимемо в яких не є, але стабільних податкових умовах.
Власне, нова урядова команда, котра так заповзятливо шпетила попередників, анічогісінько не зробила, щоби позбутися податкових рецидивів. Давальницька схема переробки сільськогосподарської продукції — цукру, м’яса — залишилася? Залишилася! А «давалка» — це прихований бартер. Водночас президент із прем’єром налаштовані боротися із тінізацією аграрного виробництва...

— Так, відміна давальницької схеми — захід непопулярний, але необхідний. Тому Податковий кодекс повинен містити чіткий припис: усі давальницькі операції здійснюють виключно за безготівковим розрахунком із повною відміною їх 2014 року.

Майже десять років добиваємося (і безрезультатно!), щоби прибуток заготівельних організацій та підприємств харчової промисловості, виробнича діяльність яких пов’язана із сезонною заготівлею, зберіганням, переробкою та реалізацією сільгосппродукції рослинництва (зерно, олійні культури, цукрові буряки), оподатковували не за календарним роком, а за маркетинговим — станом на 1 липня. Саме тоді підприємство починає виробничий сезон із мінімальними залишками матеріально-технічних ресурсів. На жаль, ця проблема не відображена у проекті кодексу.

Зате дивним чином трансформувався одновідсотковий збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, що справляється відповідно до Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства». Скажімо, 800 млн. грн., які надійшли від лікеро-горілчаних та пивоварних компаній до спеціального фонду, за окремою урядовою постановою переадресували виноградарям, садівникам і хмелярам.

За проектом Податкового кодексу, «виноградний» збір із цільового виріс до... загальнодержавного. Хоча у проекті Бюджетного кодексу його немає. Це означає, що відтепер ні виноградарі, ні садівники, ні хмелярі цих грошей не бачитимуть — ними лататимуть бюджетні дірки.

Чиновники пояснюють таке «возвеличення» галузевого збору недосконалим механізмом розподілу коштів між сільгоспвиробниками. Для мене ж ці аргументи непереконливі. Давайте визначимося: якщо ця сфера для нас є пріоритетною, то підтримуємо її, змінивши механізм збору. Якщо ж ні, то навіщо запроваджувати ще один загальнодержавний податок?

Щодо аграрної частини проекту Податкового кодексу, то замість ефективного податкового інструментарію ми маємо поки що сирівець. Документ не лише не розв’язує проблеми сьогодення, а й не формує чіткої фіскальної ідеології на перспективу. От і виходить: замість того, щоб оподатковувати виробництво суто сільськогосподарської продукції, ми й надалі оподатковуватимемо наплоджених платників фіксованого податку.