Нові симптоми давніх болячок

Однією з найбільш значущих новин на фінансовому ринку минулого тижня стала новина про намір Мінфіну розпочати випуск облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) у валюті. Відпо­відний законопроект (№9548) датовано 7 листопада ц.р., але оприлюднили його тільки 8 грудня та відразу ж внесли до порядку денного засідання Верховної Ради.

Фактично дозвіл про продаж ОВДП за іноземну валюту скасовує статус валюти національної - гривні - як виключного платіжного засобу для випуску облігацій внутрішньої держпозики.

Явна неординарність того, що сталося, як і надзвичайний поспіх із розглядом згаданого законо­проекту свідчить про дуже гостру потребу уряду в залученні позикових ресурсів. Це ж підтверджують і повідомлення в ЗМІ про дуже мізерні запаси грошей у Кабміну (зокрема, інформаційний портал «Цензор.нет» повідомив цього тижня, що залишки на рахунках уряду в Держказначействі знизилися до надзвичайно небезпечної познач­ки - 2 млрд. грн.).

З цієї ж причини, напевно, 7 грудня депутатам довелося вкотре перекроювати бюджет, затвердивши відповідні законодавчі зміни. Головне очевидне призначення цих нововведень - перерозподіл статей бюджетних видатків загального фонду на користь захищених соціальних статей, на які стало катастрофічно бракувати грошей.

А обрізанню піддали не тільки вже традиційно місцеві бюджети, а й навіть статті на фінансування будівництва об’єктів Євро-2012.

При цьому Державна податкова служба бадьоро рапортує про перевиконання плану забезпечуваних нею надходжень до загального фонду держбюджету (на 2,7% у січні-листопаді). Обсяг надходжень за 11 місяців становив 170,4 млрд. грн., що на 57,2 млрд. більше, ніж за аналогічний торішній період.

Перевиконанням показників хваляться і митники. І все ж таки грошей уряду на фінансування видатків явно не вистачає - спостерігається серйозний недобір позикових коштів.

За десять місяців поточного року Мінфін зумів залучити 67,3 млрд. грн. запозичень, при плані близько 88 млрд. Недобір - понад 20 млрд. грн., покрити який уряду сьогодні вкрай проблематично.

Внутрішній ринок державних ОВДП перебуває в коматозному стані вже кілька місяців. Відхід нерезидентів ознаменувався зниженням їхніх вкладень у держпапери з початку року на суму близько 6,6 млрд. грн.

Комерційні банки теж серйозно охололи до держзобов’язань. Досягши у середині червня піку на рівні понад 70 млрд. грн., відтоді їхні вкладення в ОВДП неухильно скорочуються і на даний момент становлять лише 52,8 млрд. грн. (мінус 1,9 млрд. відносно початку року).

Зростають хіба що вкладення в держоблігації Національного банку - з початку року вони збільшилися на 20,9 млрд. грн. (до 84,3 млрд. на початок грудня).

Дохідність за ПДВ-облігація­ми коливається близько 20% річних. Цей рівень і є основним орієнтиром для дохідності гривневих запозичень, цікавої учасникам ринку для середньо- і довгострокових інструментів.

На міжнародних ринках ситуація не ліпша. Надзвичайна напруга на світових ринках, за якої навіть Німеччині не вдається розмістити бажані обсяги облігацій, а Італії доводиться платити рекордну дохідність на рівні майже 8%, чітко свідчить - Україні туди тепер сунутися нічого. Навіть якщо припустити, що розміщення українських євробондів могло б відбутися, дохідність за ними, як уже неодноразово констатували експерти, значно перевищила б 10% річних у валюті.

З огляду на те, скільки разів нинішній прем’єр привселюдно критикував боргову політику своїх попередників як безвідповідальну під приводом саме надзвичайної вартості запозичень, прий­няти такі ставки хоч по гривні, хоч по валюті було б дуже серйозним ударом по репутації та самолюбству Миколи Яновича.

От потреба і змушує уряд бути надзвичайно винахідливим.

Раніше, наприкінці вересня цього року, уряд розширив перелік ОВДП облігаціями, номінованими в гривні, при погашенні яких передбачено індексацію їх вартості, що враховує зміну курсу гривні до долара з моменту розміщення.

Дебютне розміщення цих ОВДП відбулося 4 жовтня, і з їхньою допомогою Мінфіну вдалося залучити майже 7 млрд. грн. Їхніми покупцями були в основному банки з іноземним капіталом, які в такий спосіб закривали (хоча б формально) свої валютні ризики, що виникли через запроваджену ще 2009 року вимогу формувати резерви за валютними вкладеннями у гривні. Однак останнє результативне розміщення таких ОВДП відбулося ще 18 листопада - відтоді Мінфіну не вдалося залучити на первинних аукціонах фактично жодної гривні.

От і довелося запроваджувати новий інструмент. Адже в пасивах банків, що працюють в Україні, значаться чималі обсяги валюти. Валютні депозити нині перевищують 25 млрд. дол., і після заборони на валютне кредитування населення та суб’єктів підприємництва без джерел валютної виручки банкам потрібно шукати, куди ці валютні ресурси прилаштовувати.

Тож поточна кон’юнктура може виявитися цілком взаємовигідною для банків і уряду. Кабмін може одержати потрібний ресурс. А банки - джерело вкладень, що уникає курсових ризиків.

Якщо, звичайно, у них не виникає надто серйозних сумнівів у майбутній платоспроможності уряду. Яка, попри численні запевняння прем’єр-міністра про неможливість дефолту в майбутньому (та й, слід визнати, значущі зусилля, що докладаються з цією метою), все-таки викликає сумніви з давньої та банальної причини. А саме - неспроможності реалізованої макроекономічної політики.

Так, ситуація могла б бути значно простішою (зокрема й щодо забезпечення стабільності валютного курсу), якби уряду вдалося домогтися відновлення фінансування з боку МВФ. Однак цього, як відомо, не сталося з добре всім відомих причин.

Однак нинішніх проблем із держбюджетом могло б не бути й за умови хоча б часткового латання численних дірок у процесі витрачання держкоштів. Тобто якби не було багатомільярдних податкових пільг і преференцій великому бізнесу. І ситуації, за якої, як підрахували в науково-дослідному центрі проблем оподатковування ДПС України, бідні платять у 50 разів більше податків, ніж багаті. Якби не було «Лівели» і «вишок для Бойка», 50-відсоткових відкотів у держзакупівлях і «чорної дірки» «Нафтогазу», дотованого з бюджету на десятки мільярдів гривень.

Чи варто згадувати про такі дрібниці, як десять лавок у харківському метро по 8 тис. дол., 19 позолочених статуеток для «Укрзалізниці» на 800 тис. грн. і 328 тис. грн. на позолочені телефони, а також безліч інших подібних прикладів безпардонного розкрадання народних грошей чиновниками.

Тому, хоч і дуже вже набридло, доводиться в тисячний раз повторювати ще одну істину, яка вже набила оскому і яку українським чиновникам повторюють їхні потенційні іноземні партнери під час кожного публічного інвестиційного форуму (останній відбувся на початку грудня в Лондоні) або зустрічі за закритими дверима.

Тотальна й всепроникна корупція - це зло, без викорінення якого українському суспільству не варто сподіватися на життя без боргів, на збалансований держбюджет і процвітаючу економіку. Це вже навіть не діагноз, а вирок чинній владі. Причому з боку не тільки іноземних, а й внутрішніх інвесторів.