Неймовірно, але факт: в Україні запущено правові механізми технологічного застою

Сьогодні ми змушені заявити: з 1 квітня 2011 року в Україні запущено процес зупинки технологічного прогресу. Ви цьому не вірите? А даремно. Річ у тім, що з цієї дати набув чинності розділ III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України (ПКУ), що обмежив можливості підприємств з придбання та продажу нових технологій. Щоб у цьому переконатися, зупинимося на правових механізмах зупинки технологічного прогресу в Україні, закладених у ПКУ.

Зазначимо, що гальмом на шляху розповсюдження нових технологій є обмеження на включення роялті у витрати підприємства. У запалі боротьби з виведенням коштів в офшорні зони творці закону забули про те, що роялті є своєрідним економічним локомотивом розповсюдження нових технологій. Річ у тім, що процес їх розповсюдження нагадує шлях із двостороннім рухом. В один бік рухаються права на винаходи, корисні моделі, ноу-хау та інші стимулятори технологічного прогресу, а в інший - гроші, що перераховуються особам, яким належать виключні права на ці продукти інтелекту людини. Отже, платежі за передачу права (за придбання ліцензії) на використання винаходів, корисних моделей та інших об’єктів права інтелектуальної власності і є роялті, від якого в нас усі радощі та печалі.

Як інструмент, з допомогою якого досліджуються правові механізми технологічного застою в Україні, використовуємо винахід. Відомо, що об’єктами винаходу можуть бути пристрої та технології. Причому пристрої можуть використовуватися у виробленій продукції, а технології - при її виробництві. Наприклад, пристрій системи запалювання автомобіля, який охороняється патентом на винахід, є складовою части­ною автомобіля та продається в складі автомобіля. Технологія фарбування кузова автомобіля використовується для нанесення покриття на його поверхню й у складі автомобіля не продається. Відповідно до ПКУ роялті, нараховане за використання винаходу на систему запалювання автомобіля, включається в собівартість реалізованої продукції, а роялті, нараховане за використання технології фарбування автомобіля, включається в інші витрати виробника автомобілів.

Необхідно зазначити, що ПКУ не передбачено обмеження на придбання ліцензій на використання винаходів у реалізованій продукції. Це означає, що роялті, нараховане за використання в промисловому виробі нового конструкторського вирішення, включається в собівартість реалізованої продукції. Таким чином, підприємство має можливість випускати нові зразки техніки, створені на базі запатентованих винаходів. При використанні таких ліцензій підприємство може здійснювати так зване викруткове складання телевізорів, комп’ютерів, холодильників, автомобілів та іншої продукції.

У зв’язку з тим, що в ПКУ передбачені обмеження на включення роялті в інші витрати платника податків, підприємства будуть змушені відмовлятися від придбання нових технологій.

Зупинимося на конкретних прикладах правових механізмів, які стримують технологічний розвиток України.

1. У ПКУ передбачені обмеження на розмір роялті, нарахований на користь нерезидента за придбання нових технологій.

Оскільки до витрат платника податків не включається нараховане роялті в обсязі, який перевищує 4% доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік, який передує звітному (за винятком податку на додану вартість і акцизного податку), то промислові підприємства вимушені купувати в нерезидентів технології вчорашнього дня. Річ у тім, що розмір роялті прямо пов’язаний із новизною технологічного процесу. Розмір роялті максимальний для нових технологій і падає в міру їхнього «старіння». Так, розмір роялті за придбання ліцензій на нові технології доходить до 25% від вартості реалізованої продукції, виробленої з використанням запатентованих винаходів. Таким чином, обмеження за розміром роялті закриває для українських підприємств вікно в світ нових технологій.

2. У ПКУ містяться обмеження й для українських підприємств, відповідно до яких підприємство не може здійснювати продаж ліцензій на нові конструкторсько-технологічні розробки, на які отримано патенти на винаходи. Річ у тім, що до складу інших витрат платника податків, який купує ліцензію на використання винаходів, не включається роялті, нараховане резиденту, котрий згідно зі статтею 154 ПКУ звільнений від сплати податку або сплачує пода­ток на прибуток за ставкою, яка відрізняється від ставки, установленої в пункті 151.1 статті 151 ПКУ. Зупинимося на кількох прикладах дії цих обмежень.

Приклад 1. Підприємство, яке створене громадською організацією інвалідів і звільнене від оподаткування прибутку, отриманого від продажу товарів, виконання робіт і надання послуг, розробило новий технологічний процес виготовлення промислових виробів. На цей технологічний процес отримано патент на винахід. У зв’язку з наявним обмеженням це підприємство не може продати ліцензію на використання винаходу, тому що роялті, нараховане на його користь, не включається у витрати ліцензіата, тобто особи, яка купує цю ліцензію.

Приклад 2. Підприємству, яке застосовує нульову ставку податку на прибуток (п. 154.6 ст. 154 ПКУ), належать виключні майнові права на спосіб виробництва альтернативних джерел електроенергії. З огляду на існуючі обмеженнями це підприємство не може продавати ліцензій на використання винаходу, тому що роялті, нараховане на його користь, не включається у витрати особи, яка купує цю ліцензію.

Перелік прикладів, які підтверджують наявність у ПКУ правових механізмів, які гальмують технологічне відновлення промисло­вих під­приємств, можна продовжити. Однак і
без додаткових фактів, що підтверджують початок застою на ринку нових технологій, зрозу­міло, що без коригування норм ПКУ нам не обійтися.