Небанківські фінустанови — тіньові кредитори поза пильним оком Нацбанку

Досить несподіваного варіанта розвитку набула ситуація навколо однієї з дочірніх українських структур держбанку РФ "ВТБ Банк".

Нагадаємо, керівництво цього російського держбанку всерйоз розглядає варіант перетворення українського банку на фінансову компанію. Також ще не вщухли пристрасті навколо фінкомпаній, на які залучалися кошти вкладників і переводився роздрібний кредитний портфель АТ "Банк Михайлівський". Тому варто глибше вивчити особливості функціонування такого "смачного" і великого сегмента фінансового ринку України.

Рятівна "тінь"

Для однієї частини світової фінансової еліти "тіньовий банкінг" (англ. shadow banking) став справжнім головним болем, а для іншої - вікном можливостей. Під цим терміном слід розуміти паралельну небанківську систему кредитного посередництва, яка перебуває за межами традиційного фінансового регулювання та нагляду. Слід зазначити, що тіньовий банкінг прямо не порушує встановлених стандартів фінансового моніторингу та рекомендацій з протидії відмиванню грошей і фінансуванню тероризму. При цьому МВФ навіть позитивно оцінює його роль в аспекті активізації кредитування. Але загрози від формування потенційно надмірного боргового завантаження, відмивання коштів, неетичного споживчого кредитування (у плані необмеженого розміру відсоткової ставки), зумовлені відсутністю регулювання, істотно перевищують наявні вигоди.

До переліку основних факторів, які сприяють розвитку тіньового банкінгу, належать:

- зменшення посередницької ролі банків у результаті загострення конкурентної боротьби зі спеціалізованими небанківськими фінансовими інститутами (дезінтермедіація банків);

- недоступність легальних фінансових послуг для певних категорій населення (англ. financial exclusion);

- невисокий рівень фінансової грамотності населення.

До зазначених факторів в українських реаліях належить неспроможність банківської системи після "зачистки" та за умов діючої монетарної політики та правового поля виконувати функцію кредитування. Усе це підштовхує до логічного висновку, що потреба в кредитних ресурсах буде задовольнятися поза банками. За цих умов небанківські фінансові установи й виконують функції "тіньових" банків, от тільки переважно забезпечуючи кредитами не зголоднілих підприємців, а споживчі потреби населення.

Українські небанківські фінустанови, величина активів яких еквівалентна 9% ВВП, представлені страховими та фінансовими компаніями, кредитними установами, недержавними пенсійними фондами та іншими структурами.

На тлі падіння величини активів банків згадані небанківські фінустанови за період 2014–2016 рр. (актуальні дані за дев'ять місяців) збільшили активи з 125 млрд до 194,3 млрд грн, що становить 15,2% від розміру активів банківської системи України. Попри зниження у 2014–2016 рр. кількості страхових і лізингових компаній, кредитних спілок, ломбардів, спостерігалося зростання ряду фінустанов: "інших кредитних установ" - з 85 до 130, фінансових компаній - з 377 до 650. При цьому сектор небанківських фінустанов досить сильно взаємозалежний з іншими важливими сегментами фінансового ринку України. Наприклад, зазначені інституції на початок 2017 р. вклали 8,1 млрд грн в ОВДП, з них 5,1 млрд - страхові компанії. Останні шляхом розміщення своїх страхових резервів також істотно впливають на ресурсну базу банків: страховики розмістили 9 млрд грн на депозитах і 2,3 млрд - на поточних рахунках.

Причин такого зростання впливу небанківського фінсектора кілька. Перш за все вищезгадані фактори розвитку "тіньового банкінгу": втрата спроможності банків задовольняти кредитні потреби клієнтів, а також відсікання ряду категорій потенційних позичальників від можливості одержати кредит, у тому числі через тінізацію їхніх доходів та жорсткі регуляторні вимоги Нацбанку до оцінки кредитного ризику. Сприяє цьому процесу й відверта слабкість нагляду та регулювання небанківського фінсектора. Наприклад, голова Нацкомісії з регулювання ринків фінпослуг (Нацфінуслуг) Ігор Пашко в одному зі своїх останніх інтерв'ю відверто зізнався, що в цього регулятора між звітними квартальними датами… "зникає" лайфова компанія "Гарант-Лайф". Слід зазначити, що вимоги до капіталу небанківських кредиторів значно нижчі, ніж у банківських установ: для фінкомпаній - не менш як 3 млн грн (для компаній, що планують надавати два та більше видів фінансових послуг, не менш як 5 млн); для ломбардів - не менш як 500 тис. (у разі наявності відокремлених підрозділів - не менш як 1 млн).

Якщо при цьому ще й узяти до уваги перенесення на небанківських кредиторів репутаційних ризиків банків, які можуть виникнути через роботу колекторів, то вийде, що для банкірів вигідно винести низку бізнес-напрямів за межі банківських установ. Новостворені фінансові компанії, у тому числі для споживкредитування, дуже часто виступають структурами, пов'язаними з банківськими установами (або з горе-банкірами з небездоганною діловою репутацією). Тому фінансові аналітики не повинні поспішати з негативними оцінками наведеної нижче статистики з банківського споживчого кредитування (див. рис. 1).

Динаміка зміни величини споживкредитування яскраво ілюструє один із фундаментальних парадоксів з банками України. Неконтрольоване зростання таких кредитів у 2006–2008 рр. посилило диспропорції в розвитку банківської системи та української економіки. Адже такі кредити спрямовувалися не на розвиток виробництва в реальному секторі, а на кредитування споживчих потреб населення, які задовольняють за рахунок імпорту продукції іноземних виробників. Стабільний рівень споживкредитування українських банків у 2011–2013 рр. відображає удаване посткризове відновлення банківського ринку, що "зникло, як роса на сонці" при моментальній зміні зовнішньої кон'юнктури. А глибший аналіз отриманих цифр (з коригуванням на вплив девальвації гривні) на прикладі сегмента банківських споживкредитів підтверджує тезу, яку поки ще несміливо промовляють на професійних форумах і конференціях: "Показники розвитку банківського ринку України нині дуже близькі до рівня "постпомаранчевого" 2005 р.". Що тут скажеш, гідний результат цілого десятиліття перетворень у банківській системі, які мають "незворотний ефект".

Отже, на перший погляд, останніми роками спостерігається зниження обсягів споживкредитування українськими банками. Але паралельне зростання активів небанківських фінустанов дає підстави говорити про активніше використання небанківських каналів споживчого кредитування у вигляді фінкомпаній і спеціалізованих кредитних установ. Сумний досвід окремих українських банків свідчить, що їхня концентрація на легких заробітках за рахунок видачі споживкредитів ні до чого хорошого не призводить. Адже для такої специфічної кредитної діяльності немає сенсу в одержанні повноцінної банківської ліцензії. А щойно подібні фінустанови розпочинають займатися операціями, ближчими за змістом до класичної банківської діяльності, виникають передумови до їхнього банкрутства. В експертному середовищі і досі свіжий приклад "Дельта банку", який так і не зміг "переварити" корпоративний портфель поглиненого Кредитпромбанку (у тому числі й через відсутність у роздрібного банку необхідних компетенцій для роботи з кредитами в реальний сектор економіки). Наведемо ще деякі невеселі приклади подібних ситуацій.

Банки "на підстрахуванні"

Драматичні історії банкрутств "Платинум Банку" і банку "Михайлівський" уже давно збурюють не тільки фінансове співтовариство. Але крім уже відомих скандальних-кримінальних обставин, вони мають ще один спільний знаменник: обидві ці банківські установи при задекларованій спеціалізації та концентрації на споживчому кредитуванні у 2014–2016 рр. активно займалися корпоративним кредитуванням. Істотне зростання їхніх портфелів юросіб і кардинальні зміни структури балансу відбувалися під пильним наглядом банківського регулятора - НБУ.

Наприклад, "Платинум" довго шукав своє місце на ринку, про що свідчить його назва до 2009 р. - "Міжнародний іпотечний банк". І от криза 2008–2009 рр. стала своєрідним вікном можливостей для амбіційного учасника ринку, що має підтримку від пулу маститих іноземних інвесторів. Ребрендований "Платинум Банк" активно збільшував роздрібний напрямок. І його тодішній менеджмент здивував експертне співтовариство наміром придбати досить недешеві депозитні зобов'язання збанкрутілого Укрпромбанку. На перший погляд, логіка тут незрозуміла: навіщо намагатися придбати платні зобов'язання замість одержання портфеля кредитів, який хоча б частково погашатиметься? Але вивчення специфіки роботи банків на ринку споживчого кредитування дає відповідь на причини такої пропозиції для НБУ. Так, депозит на суму 50 тис. грн терміном на рік може бути тричі використаний для видачі споживкредиту на цю суму строком на чотири місяці. І навіть неповернення частини таких незабезпечених кредитів (на етапах становлення "Дельта Банку" за 7% виданих кредитів не було отримано навіть першого платежу) не знижує рентабельності такого кредитування, зумовленої, крім високої оборотності, підвищеним рівнем відсоткових ставок.

Перед кризовим 2014-м контроль над "Платинумом" оформила група вже не маститих інституціональних інвесторів, а менш відомих фізосіб з іноземними паспортами (бізнесменові Г.Гуртовому було надано за дорученням право голосу на 100% акцій банку при проведенні загальних зборів акціонерів). Того року, що супроводжувався анексією Криму й початком АТО, структура активів цієї фінустанови суттєво змінилася: на тлі катастрофічних економічних умов корпоративний кредитний портфель збільшився майже в п'ять разів. Такі показники серйозно вирізнялися на тлі інших банків другої групи, до яких на той момент належав "Платинум Банк" (див. рис. 2).

Зверніть увагу, "Платинум" посідає шосте місце за величиною приросту кредитного корпоративного портфеля за найбільшого падіння розміру кредитів фізособам. І це стало реальністю для спеціалізованого роздрібного банку в період "банківського шторму" 2014 р. на тлі досвідченіших у кредитуванні юросіб банків-сусідів по другій групі. Слід звернути увагу, що фактор дворазової девальвації нівелюється п'ятикратним зростанням кредитного корпоративного портфеля. А при такому прирості кредитів на 1,79 млрд грн від регулятора потрібна особлива пильність. Адже залучені в цей період від НБУ стабілізаційні кредити рефінансування в розмірі 378 млн грн могли бути дуже швидко трансформовані в кредити юрособам і стати одним із факторів збільшення кредитного портфеля "Платинум Банку" в 2014 р.

Аналогічна ситуація спостерігається при поглибленому аналізі звітності банку "Михайлівський". Ця банківська установа розпочала свою діяльність 2013-го. У партнери основного власника банку, В.Поліщука, ЗМІ записували і очільника-втікача Мінздоху О.Клименка, і топ-менеджерів регулятора. "Михайлівський" спочатку позиціонувався як спеціалізований банк для споживчого кредитування, що активно залучає для цього депозити населення. Але у допитливих аналітиків при першому знайомстві з його фінзвітністю відразу виникає питання про причини значної частки корпоративного кредитного портфеля в його активах. Нижченаведений аналіз наочно демонструє, що в кризові 2014–2015 рр. у банку "Михайлівський" відбувалися значні зміни в структурі активів і пасивів (див. табл.).

Насамперед впадає в око величезна частка комісійних у загальній структурі доходів банку "Михайлівський". Вона перебуває на рівні 35–40%, а в 2015 р. комісійні надходження навіть перевищували… відсоткові доходи цього банку. Незважаючи на тенденцію до зростання комісійних доходів банківських установ під час кризи, для банківської системи України їхня частка в загальних доходах перебувала на рівні 13–14%. При цьому відскокові доходи завжди перевищували комісійні й становили 70–80% від загального показника. Але особливо дивним виглядає той факт, що левова частка комісійних доходів (80–90%) зумовлена доходами від "договорів зі страховими компаніями щодо страхових продуктів". Фактично від таких комісійних доходів і страхових продуктів банком "Михайлівський" було отримано 220 млн грн у 2014 р. і 307 млн - у 2015-му, що трансформувалося в збільшення його власного капіталу. І вже тут у Нацбанку мали б виникнути запитання до якості капіталу цієї установи, що суттєво залежить від таких специфічних доходів.

А навіть поверхневий аналіз динаміки балансових статей "Михайлівського" у період 2014–2015 рр. підводить до не менш цікавих висновків. За аналогією з "Платинум Банком", у цієї банківської установи в 2014 р. спостерігається істотне зростання корпоративного портфеля, частка якого в структурі активів збільшилася із 40 до майже 70%. І значна частина коштів, залучених завдяки активній рекламній кампанії від вкладників, спрямовувалася на таке кредитування юросіб. Особливо кумедним є той факт, що при декларованій спеціалізації на споживчому кредитуванні заборгованість фізосіб так і не перевищила за підсумками 2015-го рівня 20% від активів банку "Михайлівський". Також цікавий той факт, що одним з основних кредиторів аналізованого банку виступають небанківські фінустанови. За підсумками 2014 р., такі залучені від небанківського фінсектора кошти перевищили вклади фізосіб. На інші звітні дати другим за значущістю кредитором "Михайлівського" після вкладників-фізосіб виступали небанківські фінустанови. А от причина такої активної участі цього банку може бути в описаній нижче досить цікавій "послузі", які надаються банківськими установами страховим компаніям.

Донедавна на ринку мала особливу популярність схема фіктивного формування резервів страхових компаній (СК) за рахунок кредитних коштів банків і з використанням пов'язаних фінкомпаній-прокладок. Суть схеми така. Публічна звітність СК, у якій відображено сформовані й розміщені на депозитах у банківських установах резерви, формується на квартальну звітну дату. Наприклад, 31 березня певним банком видається кредит, дуже часто окремими роздробленими траншами, який переказується на рахунки певної компанії. Далі через ряд фінкомпаній-прокладок здійснюються платежі у вигляді операцій купівлі-продажу цінних паперів або надання (без)поворотної фінансової допомоги, такі кредитні кошти переказуються на рахунки страхових компаній. Увечері 31 березня ці кошти зараховуються на депозит у банківській установі, і на ранок 1 квітня СК може відображати у своїй звітності страхові резерви, розміщені на депозиті в банку. Надалі протягом дня 1 квітня депозити достроково повертаються страховим компаніям (як правило, це передбачено договірними умовами). Потім у зворотному порядку здійснюються перерахування через фінкомпанії-прокладки, і далі за рахунок повернутих коштів погашаються кредити банку. Дуже часто такі операції здійснюються в межах однієї банківської установи.

У сухому залишку маємо відображені у фінансовій звітності резерви СК, які за фактом є в наявності тільки завдяки банківським "чарівникам" і мали б привернути увагу співробітників Нацфінпослуг. Та й у плані оцінки реальної якості та змісту кредитних операцій у Нацбанку повинні були виникнути запитання до підопічних банківських установ. А вищеописаний кейс банку "Михайлівський" за всіма непрямими ознаками якраз може бути конкретним прикладом такого досить цікавого "формування резервів" СК. Але можливість зробити остаточний висновок і вжити відповідні превентивні заходи для недопущення подібних ситуацій у майбутньому перебуває в компетенції Нацбанку. Більш того, у регулятора (і не тільки) з'являється привід більш критично оцінити результати роботи свого банківського нагляду. Адже за інформацією Фонду гарантування вкладів фізосіб, незалежні оцінювачі дійшли висновку, що вартість активів банку "Михайлівський" було завищено в 36 разів.

Підсумовуючи викладене

Поза сумнівом, наше суспільство не має йти шляхом штучно заниженого споживання. Але також не слід переходити в іншу полярну крайність його необмеженого стимулювання за рахунок кредитних ресурсів. Необхідно все ж таки шукати інструментарій більш адекватного контролю й регулювання механізмів і вартості споживчого кредитування, яке здійснюється небанківськими фінустановами. У зв'язку з цим, можливо, і не слід сильно критикувати ідею переходу нагляду над частиною небанківського фінансового сектору до Нацбанку, але процес виконання ним наглядової функції потребує кардинальної зміни (інакше яка різниця, під "невидющим оком" якого регулятора будуть спустошуватися ліквідні активи з фінустанов?).

Серед основних напрямків регулювання ринку споживкредитів слід виокремити: недопущення зростання сегмента "тіньового банкінгу", обмеження верхнього граничного значення відсоткових ставок за такими кредитами (спираючись на економічні механізми); обмеження неконтрольованої кредитної експансії та профілактика формування "бульбашок". Ну а періодично спливаюча в ЗМІ інформація про надмірні симпатії топ-менеджерів НБУ до певних банківських установ має бути предметом більш пильної уваги компетентних органів. У суспільства повинна бути довгострокова "злопам'ятність" до тих фінансистів, які в умовах війни та повсюдного затягування пасків нераціонально розпоряджаються нашими грошима. Як і до держчиновників, які не лише заплющують очі, потураючи подібним явищам, а й часто самі є співучасниками/співорганізаторами процесу. Отоді розумне споживання можна буде підтримати кредитними коштами, що приведе до реального поліпшення якості життя українців.