НАШЕ СУСПІЛЬСТВО НЕ ЗАСТРАХОВАНЕ — ВВАЖАЮТЬ УЧАСНИКИ ПРОВЕДЕНОГО ГАЗЕТОЮ «ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ» «КРУГЛОГО СТОЛУ» СТРАХОВИКІВ І СПОЖИВАЧІВ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ

Ставлення до страхування в нашій країні ще не сформувалося. З одного боку, ми читаємо парадні публікації про діяльність тих чи інших страхових компаній. З другого боку — чуємо про недовіру споживачів до представників цього бізнесу. З третього боку, переважна більшість населення взагалі не мала справи зі страховими послугами і знає про їх існування лише з чуток. В умовах же, коли ринок страхування зростає разом з економікою країни, для страховиків особливої ваги набирає питання довіри до них із боку потенційних споживачів — тих, хто «не бачив, але чув».

З чого складається і як будується ця довіра — ось головні питання, що обговорювалися на «круглому столі», проведеному «ДТ» спільно з Асоціацією страхувальників України. З боку страховиків у розмові взяли участь голова правління страхової компанії «Надра» Ігор АРЦИМОВИЧ і президент страхової компанії «Скайд-Вест» Андрій ПЕРЕТЯЖКО. Споживачів страхових послуг представляли в.о. президента Аграрної конфедерації Ярослав КРАСНОПОЛЬСЬКИЙ і директор Асоціації страховиків в аграрному секторі економіки України Роман КОЛИБАБА. Громадські організації представляли віце-президент Міжнародної асоціації працівників небанківських фінансових установ Оксана СЛЮСАРЕНКО та генеральний директор Асоціації страхувальників України Леонід ХОРІН.

— На чому базується довіра чи недовіра до страхових компаній — з погляду представників страховиків і представників їхніх клієнтів?

Ігор Арцимович: — Перш ніж створювати довіру у клієнтів, страховикам доводиться долати глибоку недовіру. Тобто ми починаємо не з нуля, а з великого мінуса. У спадок сьогоднішнім компаніям дістався ринок, який пережив кризу неплатежів Держстраху, а також кризу середини 90-х, коли довга низка компаній відмовила у виплатах своїм клієнтам. Тому встановлення довіри — тривалий процес. Головний чинник, що впливає на довіру, — час.

Іншим чинником є стабільні параметри роботи компанії, і насамперед — її політика виплат. Для того, щоб була довіра, компанія має платити. Минулий рік яскраво продемонстрував значне зростання виплат у сегменті реального страхування. Компанії, у портфелі яких реальне страхування займає значну частку, навіть при зростанні страхових премій у 20—40% демонструють зростання виплат до 30%.

Не менш важливий чинник — інформаційна політика компанії, її інформаційна відкритість. Маю на увазі доступ клієнтів до інформації, публікацію всіх новин компанії, даних про стан портфеля…

Андрій Перетяжко: — Хочу додати, що для підвищення довіри до страхового бізнесу необхідно збільшувати споживання страхових послуг. Найефективніший шлях, який може значно наблизити споживача до розуміння того, що таке страхування, які його механізми, що воно дає, — це збільшення обсягів обов’язкового страхування цивільної відповідальності. Люди починають зіштовхуватися з роботою страхових компаній, починають про це говорити, починають порівнювати ціни. У результаті посилюється конкуренція страхових компаній, боротьба за клієнта і, відповідно, зростає якість послуг.

Далі, безумовно, розвиватимуться всі добровільні види страхування, що перебувають зараз у зародковому стані. Портфелі, якими оперують найбільші страхові компанії, становлять усього лише кілька тисяч договорів. І це в сегменті добровільного страхування майнових ризиків фізичних та юридичних осіб — одному з найбільш масових і популярних на Заході!

Ярослав Краснопольський: — Банки, особливо останнім часом, дуже неохоче йдуть на кредитування сільгоспвиробників без страхування ними ризиків. Понад те, як банки, так і страховики сьогодні приділяють увагу тільки найсильнішим господарствам, а це не більше 3—5% усіх українських сільгосппідприємств. І їх можна зрозуміти: страхові компанії не мають фахівців, які б розбиралися в проблемах сільгоспвиробництва, його технологіях, ризиках. Адже в ньому бувають дуже нестандартні ситуації, пов’язані, наприклад, із погодними умовами, яких не передбачиш жодним договором. Тому методики сільськогосподарського страхування слід розписувати на законодавчому рівні, і там усі випадки мають бути чітко застережені.

З іншого боку, якщо викласти в договорі всі можливі випадки, страхові платежі дуже зростуть. І споживачі починають розглядати страхування як послугу, що робить дорожчим кінцевий продукт, не бачачи конкретної віддачі від нього. Ось якби послуга чітко полягала в тому, що «страхується врожай», — це було б зрозуміло й доступно.

— Часто виникає ситуація, коли компанія прямо не відмовляється платити, але процедура виходить дуже забюрократизованою. Які шляхи компанії могли б запропонувати для того, щоб зробити послуги страхування більш прозорими?

Ігор Арцимович: — Я гадаю, для всіх страхових компаній, які хочуть серйозно далі працювати на ринку, — це велика проблема. З одного боку, ми розуміємо, що треба спростити всі процедури для того, аби споживач: 1) уклав договір страхування; 2) міг його реалізувати, тобто отримати страхове відшкодування. Але страхова компанія несе велику відповідальність, часто вимірювану в мільйонах гривень реальних грошей, які буде виплачено у разі страхового відшкодування. Тому вона мусить правильно оцінити ризик, правильно оцінити тарифну ставку і видати відповідний правильний документ, щоб згодом не виникало жодних проблем із визначенням розміру збитку, з отриманням страхового відшкодування тощо.

Візьмемо банки. Ні в кого сьогодні вже не викликає ніяких заперечень, що, вирушаючи в банк для отримання кредиту, потрібно підготувати цілу папку документів: техніко-економічне обгрунтування, оцінка майна, баланси тощо. Цю процедуру треба проходити принаймні тиждень. До цього всі звикли. Але чомусь вважається, що страхова компанія мусить укладати договори миттєво і так само миттєво виплачувати страхове відшкодування.

Однак я ще раз повторюю: сьогодні головні страхові компанії роблять усе можливе для того, щоб спростити ці процедури. При укладанні договору клієнтові потрібно точно роз’яснити, що саме він застрахував. А він повинен перед підписанням договору приділити необхідний час на ознайомлення з умовами страхування. Клієнт також мусить точно знати, що він робитиме у разі настання страхової події, які документи він повинен пред’явити відразу ж, якщо такий випадок станеться. Проте все упирається в низьку правову культуру середнього клієнта...

— Злі язики стверджують, що головна причина тривалого оформлення страхових платежів — відсутність або нестача у страхових компаній капіталу. Статистика свідчить, що зі 100% страхових премій, виплачених торік, лише 12% пішли на виплати у страхових випадках (1990 року — 50%). Зі 100% тих, хто зіштовхнувся зі страховими випадками, лише 60% отримали відшкодування.

Ігор Арцимович: — Що стосується відсутності грошей. Контроль за наявністю капіталу страхових компаній, і зокрема за наповненням резервних фондів, призначених для виплат, покладено на державні регулятори.

На страховому ринку, крім некваліфікованих відносин, є ще одна проблема. Офіційна статистика, наприклад французька, свідчить, що 15% виплат іде на користь шахраїв. І це на такому розвиненому ринку, який так далеко вирвався вперед у плані довіри, ринку, на якому застраховано непорівнянну з нашою кількість клієнтів та випадків.

Щоб не потерпали сумлінні клієнти, страхова компанія зобов’язана витрачати свої фонди раціонально. Тому процедура перевірки в будь-якому разі займає певний час. Однак чим простіший ризик і чим менший його обсяг, тим простішим буде ухвалення рішення і тим швидшою — процедура виплат.

— А чи правда, що багато компаній не мають оплаченого статутного фонду, а ряд компаній для покриття резервів на звітну дату один раз у квартал беруть «нічний кредит»?

Андрій Перетяжко: — Я гадаю, такі факти є, і про це всі знають. Це хвороба ринку. Однак є на ринку й достатня кількість компаній, котрі сформували статутний фонд відповідно до норм чинного законодавства. Тобто це реальні інвестиції, реальні гроші, реальні резерви, оскільки люди займаються реальним страхуванням. Ну, а компанії, що займаються «сірими схемами» або схемами, які сьогодні називаються податкозберігаючими, як правило, не пропонують своїх послуг на широкому ринку. Вони працюють у своєму окремому сегменті. Тому споживачі від них навряд чи постраждають.

Оксана Слюсаренко: — До 7 листопада поточного року страхові компанії, яких в Україні 341, повинні витримати ту планку капіталізації, що зазначена в законі про страхування. З 341 компанії 172 не виконують нормативу зі статутного фонду. Є ще такий показник, як власний капітал. За ним не проходять понад 100 компаній.

Друге питання — стосовно того, що страхові компанії перекривають свої резерви за рахунок позикових коштів, — дуже актуальне. І шлях розв’язання цієї проблеми лежить у зміні порядку нагляду. Сьогодні страхові компанії здають звітність один раз на квартал, як і передбачено законодавством. Проте є досвід Казахстану, що змінив систему нагляду на щоденний. Таким чином, безліч питань, у тому числі й тему популярного анекдоту, що найкращий клієнт для банку — це страхова компанія, вичерпано. Я вважаю такий шлях найефективнішим способом вирішення цього питання.

Тепер кілька цифр щодо страхового ринку. Весь наш ринок становить піввідсотка від загальноєвропейських обсягів страхових послуг. Тоді як населення в Україні — 7% від європейського. На думку західних експертів, кількість ризиків, що покриваються страховими полісами на території України, не більш як 10%. У розвинених країнах — це 90—95%.

Тобто у нашого страхового ринку дуже великий потенціал. Але він може бути реалізований лише у випадку, якщо державний нагляд відповідним чином реалізовуватиме свої завдання. Якщо взяти, наприклад, Німеччину, то там за десять років не збанкрутувала жодна страхова компанія. Представники німецьких страховиків вважають це насамперед заслугою нагляду. Чим жорсткіший нагляд, чим більше він сконцентрований не на підвищенні премій страхових компаній, а на споживачі, на тому, щоб страхові послуги були більш соціально орієнтовані, тим кращим буде результат.

— Наскільки часто постає проблема лобіювання тими чи іншими організаціями обов’язкового страхування через конкретні компанії?

Андрій Перетяжко: — Сьогодні є 33 види обов’язкового страхування, задекларовані у законі. Відповідні постанови Кабміну регулюють порядок їх здійснення. Але ці постанови є не на всі види, а лише на вісім.

Треба чітко розділяти: існують обов’язкові види, що відповідають європейським нормам, і суто «національні». Коли ми говоримо про обов’язкове страхування цивільної відповідальності, тут Україна не винаходить велосипед. Понад те, наша країна залишилася останньою, де це страхування фактично не діє, хоча була однією з перших в СНД, ухваливши закон про обов’язкове страхування.

Є обов’язкове страхування «зелена карта» — це також цивільна відповідальність при виїзді за кордон у країни, що перебувають у системі «зеленої карти». Є обов’язкові види, про які всі говорять, але в яких при їх запровадженні застосовуються складніші механізми, — наприклад, медичне страхування.

Проте є види страхування, які сьогодні обов’язкові, але їх узагалі немає в жодній країні світу. Наприклад, обов’язкове страхування ліній електропередач і передавальних пристроїв. Міжнародного досвіду щодо таких видів страхування немає, економічних інтересів страхувальника вони не забезпечують, страховикам теж невигідні, не хочуть додаткових витрат і споживачі...

Безумовно, існує проблема обов’язкових видів страхування, де дуже низькі ліміти відповідальності і досить високі тарифи. У таких випадках часто виникає бажання їх монополізувати. Найпопулярніший із цих видів — обов’язкове страхування від нещасних випадків на транспорті, зокрема авіаційному.

Ігор Арцимович: — За нинішнього стану ринку важливо не те, чи існує монополізм і лобіювання, оскільки це все ж таки теж спосіб забезпечення інтересів суб’єкта. Питання в цінах. При справедливій ціні клієнтові байдуже, одна компанія буде на ринку чи триста. Головне — щоб він отримав якісні послуги.

Питання ціни для обов’язкових видів страхування дуже актуальне. Сьогодні при запровадженні страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів цей нібито «соціально орієнтований» вид захисту інтересів клієнта може обернутися катастрофою для ринку, якщо буде несправедливо встановлено тарифи. Приклади відомі: в Естонії значна частина великих компаній пішла з ринку, попри те, що там був дуже простий механізм установлення тарифів. Але з самого початку їх було встановлено несправедливо, на користь клієнта. Оскільки джерелом наповнення резервного фонду компанії є платежі клієнтів, правильний розрахунок тарифу є основою її платоспроможності. Чим нижчий тариф — тим гірше для того, хто прийшов по відшкодування.

— Який сенс в опублікованих рейтингах страхових компаній, коли жоден із них не містить показників їхньої надійності?

Ігор Арцимович: — Звісно, рейтинги валових показників анітрохи не можуть бути основою для визначення надійності компанії. Тут був би значно ефективнішим рейтинг відносних показників. На жаль, в Україні ще не розвинена послуга рейтингування, яка й на Заході недешево коштує. У Росії вже є агентства, що рейтингують компанії за відносними показниками.

— Починається сезон відпусток. Тож згадуються численні публікації, що описують ситуації, коли наші громадяни, які постраждали за кордоном, не могли вчасно отримати страхового відшкодування. Як такі факти позначаються на іміджі страхових компаній?

Ігор Арцимович: — Такі публікації тому й з’являються, що перед літнім сезоном загострюється конкуренція за клієнтів. Насправді не зовсім справедливо розглядати лише випадки зі знаком мінус. Адже в будь-якій страховій компанії є довгий список подяк, коли людей буквально витягували з того світу, у тому числі і щодо страхування тих, хто виїжджає за кордон.

Ще один штрих. Коли в Україну приїжджала делегація Німецької спілки страховиків, представник однієї з найбільших світових перестрахувальних компаній на зауваження про задоволеність клієнта відреагував жартом: задоволений клієнт, сказав він, існує лише в уяві страховиків зростаючого ринку. Німці ж вважають так: людина, котра заплатила гроші і не отримала відшкодування, незадоволена тим, що їй не повернули гроші, людина, котра отримала відшкодування, — тим, що їй заплатили мало. Ну, і є ще маленька категорія задоволених клієнтів — шахраї, котрі нічого не платили й усе отримали. Тому треба порівнювати кількість задоволених клієнтів і незадоволених, оскільки збої трапляються в роботі будь-якої страхової компанії.