Нам вистачить новаторських рішень ще на багато років. Віктор Пинзеник про системні проблеми та бюджетні перспективи 2007-го

На початку цього тижня в.о.міністра фінансів нагадав на прес-конференції про таку важливу сферу нашого буття, як економіка, відзвітувавши про результати виконання Державного бюджету України в першому півріччі 2006 року. Нагадування більш ніж доречне, бо час спливає, а заклопотані своїми коаліційно-опозиційними бійками політики, здається, крім омріяних портфелів і не менш омріяних підніжок своїм опонентам, і знати ні про що не хочуть. Хоча традиційно липень — це прелюдія нового бюджетного марафону, час прийняття рішень, зокрема в податковій сфері, які, залежно від рівня підготовленості й прорахованості, або підуть нам усім на користь, або викличуть чергову зливу прокльонів.

Отож, як Україна прожила першу половину бюджетного року і яких змін чекати (або вже не чекати) у 2007-му? Про це наша розмова з керівником фінансового відомства.

— Вікторе Михайловичу, для початку два запитання: як виконано бюджет за півроку і що з цього громадянам країни додатково буде? Мабуть, пам’ятаєте, що під час прийняття закону про держбюджет на 2006 рік обумовлювалося, що рішення по певних видаткових статтях, зокрема щодо можливості збільшення пенсій дітям війни, прийматимуться за результатами першого півріччя, виходячи з фінансових можливостей країни. Бодай частину з тих обіцянок буде виконано?

— Сподіваюся, що надалі депутати обіцятимуть тільки те, що можна виконати. Бо частина законів, дія яких з року в рік призупиняється, так і залишається «за бортом». Від самого початку було відомо, що їх не можна виконати. Бо такі обіцянки, навіть у формі закону, прив’язані до стандартів, що індексуються. Чи знайдеться врешті-решт у нашій країні сила, яка скаже правду: закони, які ніколи не діяли, мають бути скасовані?

Що ж до бюджету за перше півріччя, то ми його виконали. Маємо близько 350 млн. грн. перевиконання по загальному фонду, це з урахуванням сальдо по ПДВ. Загалом перевиконання становить 927 млн. грн., але якщо зробити корекцію на недовиконаний на 574 млн. план із відшкодування ПДВ, виходимо саме на цю цифру.

Найбільший приріст доходів бюджету — по податку на додану вартість. Він демонструє дуже хорошу динаміку — плюс 2,4 млрд. до плану. А от надходження від податку на прибуток не виконуються — мінус 1,4 млрд.; також не виконано завдань із акцизного збору, рентних платежів і ввізного мита. Але в цілому баланс, як я вже сказав, позитивний.

Із наповненням місцевих бюджетів ситуація ще краща — плюс 1 млрд. грн. По першому кошику доходів (це в основному прибутковий податок) Мінфін планував зростання на 23% проти минулого року, місцеві ради затвердили на рівні плюс 25%, за півріччя маємо 35% зростання. Причому за червень — 42%.

Якщо минулий рік закінчили із недовиконанням 112 місцевих бюджетів, то цього року лише 75 із 690 бюджетів не виконують доведених Мінфіном показників. Це — добрі тенденції. І до кінця року місцеві бюджети мають кращі перспективи наповнення, ніж бюджет державний. Станом на початок липня зібрано 10,2 млрд. грн. прибуткового податку за річного плану в 20,7 млрд. Півроку ще ніколи не давали такого виконання — зазвичай мали тільки 45—46% річного плану.

Цього року Україна ще не позичала грошей на міжнародних фінансових ринках, тож державний борг скоротився на 3,3 млрд. грн. Тепер ми його оцінюємо у 14,6% ВВП (для порівняння: минулий рік закінчили на позначці 18%).

— А як щодо того, що розумні люди живуть у борг?

— Неправильно це і для України — дуже ризиковано. Досить влізти у великий бюджетний дефіцит — і це вже перспектива великого боргу. Тому очищення, яке відбувається протягом 2005—2006 років, країні тільки на користь.

За підсумками півріччя дефіцит бюджету менший, ніж передбачалося планом, — 5,1 млрд. грн. проти 9,2 млрд. А друге півріччя з точки зору надходжень, як правило, є «багатшим» — маємо аж три строки сплати податку на прибуток.

— Але чомусь бюджетні надходження від цього податку падають...

— Гадаю, причина тут одна — використання нових схем уникнення оподаткування.

Ціни на газ не могли спричинити те недовиконання, про яке я говорив.

— А чому зараз не виконується план з деяких інших податків?

— Ми саме робимо аналіз. Але є системні дірки, усунути які може тільки законодавець. Наприклад, загальновідома непрозора система підтримки села через звільнення від ПДВ і нульову ставку. Система, яка створює офшор, призводить до масових зловживань і вбиває інвестиції, бо хто ж їх за таких умов вноситиме?

Друга системна проблема — це використання великим бізнесом спрощеної системи оподаткування. От за минулий рік одна особа, що працює на спрощеній системі, подала декларацію на 1,149 млрд. гривень. Це 220 млн. доларів...

— Це доходи такі?

— Хтозна. Ще троє «спрощенців» здали декларацію на 2,5 млрд. А тих фізичних осіб, що задекларували по 10—50 млн. грн., вже не одиниці — десятки. Тобто цей інструмент використовується для уникнення оподаткування. Йдеться про захмарні суми доходів, з яких сплачено по 2100 гривень податку.

І, нарешті, третя дірка — у банківському секторі. Не кажу, що він у нас не розвивається. Але те, що в ньому створено «офшор», переконаний. Йдеться про звільнення процентів від оподаткування.

Відкритий канал без податків — це настільки дискримінаційно, настільки б’є по фінансовій системі, що нарощувати капітал банків та розвивати фондовий ринок в Україні можна буде хіба що якимись силовими методами. Крім того, така система не заохочує до зниження відсоткових ставок.

Припустімо, я маю 100 млн. гривень. То для чого їх вносити в капітал ? Адже потім мусиш сплатити податок на прибуток і податок на дивіденди — укупі 36%. А поклавши ці 100 млн. на депозит (чи через офшор, чи напряму), жодних податків не сплачуєш. Тепер зрозуміло, чому в нас замість інвестицій лише схеми короткострокового інвестування?

Є й інші, більш часткові проблеми. Але я назвав тільки основні, що спотворюють конкуренцію. Ці речі мають бути законодавчо врегульовані.

— Тепер — про перспективи наступного року. У Бюджетну резолюцію закладено багато реформаторських ідей. Що з усього цього втілюватиметься через урядові документи, а на що слід отримати благословення парламенту?

— Більшість кроків потребує благословення парламенту, але дещо можна зробити в режимі урядових рішень. Ми пропонуємо, зокрема, скоротити кількість головних розпорядників, аби закріпити кошти за відповідними функціями. Це — прекрасне рішення.

— Як це виглядатиме на практиці?

— Цього року в нас понад сто міністерств і відомств мають свій рядок у бюджеті. І це призводило й призводить до того, що кошти на виконання однієї і тієї ж функції розпорошені. Наприклад, по науці — між 42 розпорядниками. За таких умов єдину політику в галузі здійснювати неможливо в принципі. Тому йдеться про зосередження коштів за одним відомством. Решта їх отримають — або як бюджетні отримувачі, або просто як бюджетні установи. Серед головних розпорядників коштів не повинно бути громадських організацій, це взагалі нонсенс.

— Тобто галузеву науку переведуть під опіку Міністерства освіти та науки?..

— Ще ні. Хоча в режимі координації вже почалося узгодження фінансування за окремими програмами. Щоправда, їх тепер готуватиме Міністерство освіти і науки.

Тобто це ще не зроблено. І це лише перший крок до того, що має бути зроблено. Мета — добитися, щоб бюджетний сектор працював на людину, щоб ми поступово перейшли до фінансування послуг, а не установ. І в цьому плані певні рішення вже готуються.

Другий важливий крок, передбачений проектом Бюджетної резолюції на 2007 рік, — це концентрація функції пенсійного забезпечення у рамках єдиного органу — Пенсійного фонду України. Принципове рішення щодо силовиків уже прийнято, однак воно потребує законодавчого затвердження. Але технічно цю справу ніколи не запустимо, не здійснивши передачі пенсійних справ.

Досвід є — свого часу Міністерство праці передало всі функції з призначення пенсій Пенсійному фонду. Мільйони справ передавали. А тут ідеться про понад 600 тис. осіб — співробітників Міноборони, прикордонної служби, служби виконання покарань, служби зовнішньої розвідки і т.ін. Загалом дев’яти відомств.

Наголошу: поки що йдеться не про зміну обсягів фінансування — лише про концентрацію функцій. З 1 січня наступного року всі призначення пенсій в Україні мають здійснюватися одним органом виконавчої влади — Пенсійним фондом. Тобто замість 10 пенсійних фондів у країні залишиться один.

— А фінансування коли передаватимуть?

— А до фінансування тільки підступаємося. Спочатку треба перейти на іншу методологію, скасувати псевдопенсійну систему силових відомств, за якої наші військовики не беруть участі у солідарній пенсійній системі, і пенсії їм виплачують із бюджету. Ідея — перевести їх на режим нарахувань на фонд зарплати. Тобто та частина коштів, яка йшла у формі прямих виплат із бюджету, піде через Пенсійний фонд.

Але тут одразу стає видно дисбаланс у пенсійному забезпеченні військових. Через нарахування підуть 2,5 млрд. грн., а потреба у коштах на виплату пенсій — 10 млрд.

— А хіба з пенсіями державних службовців у нас ситуація краща?

—По-перше, ця категорія сплачує до Пенсійного фонду більший відсоток, ніж інші громадяни, по-друге, нам вдалося обмежити максимальний рівень виплат — нині він становить 4308 гривень. Ми стримуємо зростання всіх категорій спецпенсій, крім тих, що їх отримують судді, депутати. І згодом це стримування дасть змогу досить легко перевести тих же держслужбовців на стандартну пенсійну систему.

А от рішення про зміну структури зарплати держслужбовців просувати дуже складно. Я ніколи не чекав такого консерватизму щодо абсолютно зрозумілих речей. От скажіть, чому мені платять за те, що я заслужений економіст? А якби я не був заслуженим, то що, мені б мали платити менше? А ще мені платять за те, що я доктор наук. Хоча платити треба виключно за роботу міністра.

Є маса нелогічних речей. От, наприклад, я щодня як керівник міністерства підписую по 30 заяв про надання допомоги на оздоровлення. Це робить людину заручником чиєїсь волі: комусь підписали, а комусь, можливо, й ні. Це як із надбавкою за стаж — по суті, вона виконує роль зарплати. Та включіть її в зарплату і припиніть усі ці ігри!

На моє переконання, нам треба звести до мінімуму змінну частину заробітної плати держслужбовців і перетворити премію на інструмент заохочення. Ми в Мінфіні спробували це зробити: централізували частину премій для заохочення окремих людей, а решту визначили, щоб ділили всім порівну...

— Чому це для вас, як міністра, важливо? З огляду на бюджет?

— Не тільки. Коли бачимо проблему, хтось же мусить почати її розв’язувати.

— Однак повернімося до Бюджетної резолюції — вона видається доволі новаторською. Але виникає сумнів: чи всі ці рішення «дозріли», аби «стати до ладу» вже 2007 року?

— Нам вистачить новаторських рішень на кожен рік. Чесно кажучи, в країні не зроблено важливих системних змін. От український пенсіонер сьогодні спокійно отримує пенсію. А я хочу, щоб він спокійно її отримував і через два роки, і через п’ять, і через десять. Сьогодні для цього не створено передумов.

Я маю на увазі, що за такого дефіциту коштів для пенсійних виплат жоден пенсіонер не може почуватися спокійним. Тому треба приймати цілу низку системних рішень. Мусимо переходити до обов’язкової накопичувальної системи.

Парадокс! Я, можливо, один із перших в Україні, ще в середині 90-х, кричав про необхідність такого переходу. А тепер кажу, що цього не можна робити, бо є невирішені проблеми.

Уявімо, що в нас зараз нульовий дефіцит Пенсійного фонду. Однак тільки-но ми запроваджуємо накопичувальну систему, солідарна одразу ж стає дефіцитною. І цей дефіцит треба покривати. В який спосіб це робити? Я не маю відповіді. Треба сідати й рахувати. Треба мати баланс по солідарній частині, і не на рік, а на півтора-два десятиліття наперед.

— І все ж обов’язкова накопичувальна система — це перспектива як мінімум 2008 року. А чого чекати з 2007-го?

— Хотілося б перейти до фінансування не бюджетних установ, а їхніх послуг. Наприклад, на оплату послуг із підготовки кадрів у вищій школі. Багато вузів хочуть бути самостійними. Однак поки вони фінансуються з бюджету, ми не маємо права надавати їм цю самостійність, бо йдеться про державні кошти. А після переходу до системи фінансування послуг і тендера на підготовку певних спеціалістів головним критерієм для бюджету стане ціна підготовки фахівця. В інші питання держава не втручатиметься. Втративши статус бюджетної установи, вузи зможуть самостійно встановлювати викладачам зарплату тощо.

— І все це буде вже 2007 року?

— Поки що ми просимо провести розрахунки. Немає відповіді на питання, чи має бути однаковою плата з бюджету за підготовку фахівців різних спеціальностей. Мабуть, вона має бути різною, бо різні затрати. Але треба робити розрахунки і приймати рішення, хоча б експериментально. Ми мусимо дати можливість для ривка тим, хто розвивається сильніше. І мусимо зрештою дбати про людей. Нас цікавить не просто освіта, а якісна освіта.

— То через скільки років буде започатковано плату вузам за підготовку кадрів?

— Думаю, це можна зробити вже наступного року.

— І наостанок про те, що всіх найбільше цікавить. Якими будуть податкові зміни, що запрацюють із 2007 року? Чи з огляду на те, що парламент явно не встигає з прийняттям відповідного законодавства, а воно, як відомо, має бути оприлюднене до 15 серпня, нічого нового очікувати не слід?

— Миритися з уникненням оподаткування, тими системними вадами, що стримують конкуренцію, у будь-якому разі не можна — і до 15 серпня, і після. Тому що нам не так уже й легко звести баланс наступного року. Дуже значними є соціальні видатки, причому переважно перехідного характеру. Тільки для впровадження мінімальної зарплати в 450 гривень з грудня у бюджеті наступного року треба віднайти 5,9 млрд.

— То 450 грн. «мінімалки» будуть тільки з грудня, а не з вересня, як прогнозував наприкінці травня «соціальний» віце-прем’єр? Чи це мовилося тільки задля соціальних партнерів?

— Не знаю. Я розумію лише те, що можна виконати. Інакше доведеться сказати, що ми готові до небезпечного збільшення рівня дефіциту бюджету.

— Ви переконані, що таку урядову позицію підтримають соціальні партнери?

—Я б хотів встановити тисячу гривень мінімальної зарплати, але хто таку норму виконає, зважаючи на об’єктивні економічні умови?

Вже 450 гривень спричиняють серйозне навантаження на бюджет наступного року. І при цьому ми все ж маємо певні плани щодо зниження податків — в частині зниження ставки нарахувань на фонд зарплати і збору з купівлі безготівкової валюти. Ми не зможемо скасувати цей збір повністю, бо це призведе до втрати 3,5 млрд. гривень Пенсійним фондом.

— Отже, те, що декларувалося у Бюджетній резолюції на 2007 рік — оподаткування спадщини, нерухомості, подарунків — відкладаємо на потім?

— На мій погляд, успадкування має оподатковуватися, причому вже з наступного року. Як і подарунки. А податок на нерухомість шансів на життя і наступного року не матиме. Це дуже складний закон. На рівні ідеї він дуже привабливий, але дуже складний в адмініструванні. Цей документ треба серйозно готувати, обговорювати, приймати, і, дай Бог, аби запрацював він із 2008 року…

— Повертаючись до закону про оподаткування доходів фізосіб — як ви ставитеся до чергових спроб диференціювати його ставки — 10, 15 і 25%? Це, як на мене, відгомін дискусій ще 2002 року…

— Я — прибічник єдиної ставки. Більше того, в Україні має бути єдина ставка податку на прибуток і податку на доходи фізичних осіб. Ми з вами вже згадували банківську систему… Та ось, тільки-но десь виникає менша ставка — туди відразу йдуть гроші. Тому в умовах панування приватної власності має бути однакова ставка.

Технічно це цілком можливо. Але в нас непроста ситуація з бюджетом. Тому спершу слід вийти на якусь більш спокійну ситуацію і вже тоді робити якісь кроки. Наприклад, знижувати одні ставки і свідомо йти на втрату доходів державного бюджету, розуміючи, що відповідну частину коштів віддаємо місцевим бюджетам на виконання делегованих повноважень.